Сталева нація: російський ракетний терор не здатний зламати українців.
Експертні аналітики створили психологічний портрет України на 2025 рік: виснажені, але не зламані.
Практично після кожного нового масованого ракетного та дронового обстрілу українських міст у соціальних мережах виникає хвиля постів з явним або прихованим запитанням: "Скільки ще можна терпіти? Коли це все завершиться?.." Створюється враження, що ворожа терористична стратегія, можливо, досягає своїх цілей: деморалізувати населення, зламати психологічний дух українців, змусити їх втратити віру в перемогу і, зрештою, змиритися з будь-якими компромісами.
Навіть після вражаючої та успішної операції СБУ під назвою "Павутина", в результаті якої було знищено чотири ключові російські авіабази - "Бєлая", "Дягілєво", "Оленья" та "Іваново", з яких злітали літаки, що приносили смерть та руйнування українським містам, у соціальних мережах знову з'являються коментарі на зразок: "Ця операція дійсно вражаюча, увійде в історію, але ми чекаємо на відповідь - і знову будуть жертви...", "Ця війна ніколи не закінчиться, триватиме до останнього українця?" та інші подібні. Напевно, ви теж бачили такі дописи у Facebook чи на інших платформах.
Звичайно, деяка частина таких коментарів може бути результатом діяльності ворожих ботів або "корисних ідіотів", які, свідомо чи несвідомо, підживлюють потрібні ворогу наративи. Скільки з них є справжніми голосами реальних людей - питання залишається відкритим і потребує окремого вивчення. У цьому матеріалі ми зафіксуємо сам факт наявності такого інформаційного фону і спробуємо разом з експертами знайти відповіді на ключові запитання: який насправді психологічний стан українського суспільства? Який вплив має російський терор на моральний дух населення? І що свідчить про це сучасна соціологія?
Для того, щоб об'єктивно зрозуміти вплив постійних атак з боку Росії на українське суспільство, необхідно відволіктися від емоційних реакцій у соціальних мережах і звернути увагу на результати систематичних досліджень. Соціологічні дослідження, хоча і стикаються з труднощами у вимірюванні таких невловимих аспектів, як моральний дух, все ж таки дозволяють отримати більш чітке уявлення про загальну ситуацію.
Антон Грушецький, виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), наголошує на тому, що російські атаки з використанням ракет та дронів справді чинять тиск на українське суспільство, проте їхній вплив на моральний стан населення є складним і багатогранним. "Якщо говорити про готовність людей витримувати виклики війни настільки довго, наскільки це буде необхідно, то ми не спостерігаємо значних негативних змін. Цей показник залишається на стабільному рівні: він майже не варіювався в порівнянні з двома місяцями тому, незважаючи на численні масовані атаки, нові військові злочини з боку Росії та подальші руйнування", - коментує експерт. За його словами, українці "все ще демонструють рішучість продовжувати опір".
Водночас, важливо не забувати про очевидні речі: "безумовно, накопичена втома є природною реакцією після тривалого стресу". Проте, як зазначає Грушецький, наслідки цього тиску проявляються не так, як, можливо, очікує противник. "Ефекти цього 'удару' можуть виявлятися не в очевидних формах, таких як відмова від спротиву, а в зростанні певного песимізму стосовно майбутнього", - пояснює він. При цьому, за словами фахівця, цей песимізм формується не лише під впливом обстрілів, а також внаслідок "сприйняття міжнародної підтримки".
Відчуття надійної підтримки з боку партнерів є важливим психологічним аспектом. "Коли українці відчувають стабільне плече з боку Європи, Сполучених Штатів та інших союзників, будь-які ворожі атаки сприймаються значно легше," - зазначає Грушецький. Чітке бачення євроінтеграційної перспективи допомагає сприймати нинішні виклики як тимчасові. "Проте, сьогодні ми спостерігаємо зниження оптимізму у погляді на майбутнє України. Це, в певній мірі, пов'язано з відчуттям недостатньої міжнародної реакції на російську агресію," - підкреслює директор КМІС. Він також зазначає, що неоднозначні заяви деяких західних політиків, такі як роздуми Дональда Трампа про те, чи "прагне Путін миру", мають особливо деструктивний вплив, адже "такі меседжі викликають сумніви та підсилюють внутрішню невпевненість".
Попри всі виклики, українське суспільство, згідно з аналізом КМІС, проходить через "болісний, але необхідний процес дорослішання". Це виявляється у "зростанні самостійності у сприйнятті реальності, а також у формуванні більш прагматичного й навіть цинічного ставлення до політичних обіцянок, заяв та сигналів". Ейфория та відчай, які раніше супроводжували майже кожне "дипломатичне" повідомлення, здається, стали частиною минулого. "Сьогодні реакція стала набагато стриманішою, - зазначає Грушецький. - Наприклад, коли канцлер Мерц оголошує про можливу передачу ракет Taurus, багато хто сприймає це з недовірою: "Чудово, він сказав. Але поки ракети не прибудуть і ми не побачимо результату на полі бою, підстав для радості немає. Це лише слова". Це кардинально відрізняється від настроїв кілька років тому, коли значна частина населення була в умовному "арістович-режимі", сподіваючись, що "два-три тижні" або швидка допомога партнерів вирішать усі проблеми.
Ця нова тверезість, проте, не є синонімом зневіри. Вона виникає з глибокого екзистенційного усвідомлення реальності. "У ході соціологічного опитування, проведеного у Львові в лютому цього року, більшість респондентів висловили думку, що Росія має намір знищити українську націю через фізичний геноцид. Це не поодиноке судження, а спільне відчуття, яке охоплює всі регіони країни," - підкреслює Антон Грушецький. За його словами, саме це усвідомлення "створює внутрішню мобілізацію" і "рішучість до боротьби" навіть у умовах величезної втоми. Більше того, воно надає "додатковий імпульс: продемонструвати "повільному" Заходу, що українці - це не другорядна нація, а потужна спільнота, яка заслуговує не лише на співчуття, а й на повагу, підтримку та рівноправне місце в спільному європейському майбутньому".
Щодо конкретного індикатора - готовності українців "терпіти стільки, скільки потрібно" - то, за даними КМІС, він дещо знизився з понад 70% у 2022 році до поточних 55-60%. "Маємо зниження на 10-15%, але з огляду на те, що минуло понад три роки щоденних втрат, руйнувань і невпинного терору з боку РФ, - це вражаюче помірна зміна", - коментує Грушецький. Критичним, на його думку, був би рівень нижче третини, але "сьогодні ми ще дуже далеко від такої межі".
Політичний аналіз доповнює соціологічні дані, виявляючи глибокі причини стійкості українців та невдачі російської терористичної стратегії. Олег Саакян, політолог і співзасновник Національної платформи стійкості та згуртованості, також підкреслює високий рівень громадської готовності до мобілізації. "Приблизно 65% громадян готові зносити труднощі війни, і навіть посилення російського терору не зменшує їхньої рішучості", - відзначає він.
Проте Саакян попереджає, що терор не залишається без впливу на українців. "Хоча кількісні дослідження не завжди можуть точно відобразити емоційні та психологічні наслідки, експертні оцінки свідчать про те, що, незважаючи на деморалізуючий вплив постійних атак, це не змінює основної позиції українців". Політолог вважає, що важливою є те, що "коли йдеться про можливі компроміси з боку Росії, стає зрозумілим, що її вимоги сприймаються як абсолютно неприйнятні — вони виглядають більш загрозливо, ніж самі обстріли". Це порівняння, в свою чергу, і визначає відмову від капітулянтських настроїв.
Безсумнівно, тривала агресія виснажує сили, викликає еміграцію населення та ізолює людей від активного участі в житті. Проте, як зазначає Саакян, "українське суспільство не демонструє готовності йти на компроміси за будь-яку ціну". За його словами, українці "залишаються стійкими, розуміючи, що поступки під тиском - це не шлях до миру, а лише відкриття нових загроз".
На фоні порівняння суспільних настроїв сьогодні та в перші дні повномасштабної агресії, Олег Саакян зазначає, що йдеться не про різкий злам, а про "поступову адаптацію до умов війни". Початкова фаза мобілізації тривала близько року або півтора, і на той момент домінувало чітке чорно-біле сприйняття ситуації. Тепер же ми стикаємося з усвідомленням постійних життєвих викликів. "Необхідно налагоджувати побут: віддати дитину в школу чи дитячий садок, щоб мати можливість працювати, отримати медичну допомогу, знайти шляхи для відпочинку та забезпечити себе", - пояснює спеціаліст. Суспільна реальність стає дедалі складнішою, і, за словами Саакяна, це викликає фрустрацію "не через невдачі, а через тривалість конфлікту, від потреби навчитися жити в нових обставинах не теоретично, а шляхом постійних імпровізацій".
Таким чином, підкреслює експерт у галузі політики, все частіше виникають запити, що виходять за рамки виключно військових питань: це стосується якості управління, розвитку інфраструктури, соціальних послуг та боротьби з корупцією. "Це не зменшує значущості фронтових подій - війна залишається ключовою реальністю. Проте, ми спостерігаємо, що віддаляючись від зони бойових дій, цивільні проблеми та запити починають набувати все більшої ваги", - зазначає Саакян.
Що стосується "стратегічних" результатів атак Росії за допомогою ракет і дронів, експерт Олег Саакян вважає, що вони свідчать не про силу, а скоріше про істеричне безсилля агресора. Основний вплив цих ударів полягає у емоційному, а не військовому аспекті. На думку Саакяна, Росії не вдалося зламати дух українського народу або залякати його, тому терористичні дії виглядають як спроба компенсувати відсутність реальних успіхів на фронті. Ці атаки він вважає "демонстрацією безкарності", адресованою не лише Україні, а й міжнародному співтовариству та власним громадянам. Російська пропаганда прагне представити це як підтвердження своєї сили, нібито підтверджуючи, що "вона все ще може" і не зазнає покарання за свої дії. Саакян іронічно порівнює цю логіку з попередніми випадками, коли Кремль демонстрував свою силу шляхом знищення турецьких помідорів або утилізації імпортних сирів у відповідь на санкції. Насильство в даному випадку виступає не для досягнення раціональної мети, а як ритуал — публічна демонстрація здатності завдавати шкоди лише тому, що це можливо. Відповідно до слів політолога, це "не стратегія тиску на українське суспільство, а акт відчаю, замаскований під демонстрацію сили", де сила проявляється не в ефективності, а в "агресивній театральності". Схоже, українці вже добре бачать цю театральну виставу і не виявляють їй свого схвалення.
На завершення, повертаючись до висловлювань Антона Грушецького, слід ще раз наголосити: "Поширене переконання, що масові ракетні та дронові атаки Росії настільки деморалізують українське суспільство, що люди готові прийняти будь-які умови лише для того, щоб зупинити обстріли, є помилковим". Так, українці втомлені, проте "існує чітке усвідомлення, що ця війна має екзистенційний характер. Це не лише питання територій, політичних компромісів або короткочасного миру, а й право на самоіснування".
Дослідження соціологічних даних та експертних думок висвітлює складну, але стабільну картину психологічного стану українського суспільства. Незважаючи на накопичену втому, тривогу та песимістичні настрої щодо певних аспектів майбутнього, особливо тих, що стосуються міжнародної підтримки, основна готовність до протистояння російській агресії залишається на високому рівні. Російські атаки з використанням ракет і дронів, хоч і приносять страждання та руйнування, не досягають своєї головної мети — розламу морального духу українців і вимушення їх до капітуляції.
Суспільство проходить через болісний процес адаптації та дорослішання, позбуваючись ілюзій та виробляючи більш прагматичний погляд на реальність. Усвідомлення екзистенційної природи загрози - розуміння того, що Росія прагне знищити українську ідентичність, - слугує потужним мобілізаційним фактором. Вимоги Кремля сприймаються як значно більша загроза, ніж тяготи війни, що зміцнює рішучість продовжувати боротьбу. Зрештою, терор, який мав би паралізувати, схоже, лише гартує український спротив, перетворюючи страх на лють, а втому - на вперте прагнення довести свою справу до переможного кінця.
