Сьогодні США знаходяться на порозі потенційного спалаху з непередбачуваними наслідками, але Трамп, здається, не реагує на цю ситуацію, що викликає занепокоєння. Інтерв'ю з Безсмертним.
Саміт G7, запланований на 15-17 червня в Канаді, проходитиме на фоні зменшення політичного та економічного впливу цього "клубу багатих". Наразі країни G7 становлять менше 30% світового ВВП і лише близько 10% населення, а єдність між ними поступово зникає. Останнім часом спостерігається відкритий розкол між США, представленими президентом Дональдом Трампом, і їхніми союзниками. Проте західні лідери сподіваються, що майбутній саміт стане для Трампа можливістю зайняти більш рішучу позицію щодо війни, адже він останніми тижнями вагався з підтримкою України.
На цьому тлі Європейська комісія вже висунула пропозицію для G7 знизити обмеження на ціну нафти з $60 до $45 за барель і наполягатиме на дотриманні цього рішення, повідомила президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн. Основними аспектами 18-го пакету санкцій ЄС проти Росії стануть спроби зменшити доходи країни від нафти та запобігти відновленню роботи "Північних потоків". Крім того, Єврокомісія буде намагатися захистити Бельгію від можливих юридичних дій з боку Москви, оскільки в цій країні заморожено 190 мільярдів євро російських активів. Проте, ЄС, ймовірно, очікує важка боротьба за ухвалення нового пакету санкцій проти РФ, оскільки для цього потрібна підтримка всіх 27 держав-членів Євросоюзу, а також, напевно, президента Дональда Трампа.
На даний момент американський президент, здається, не має можливості зосередитися на самітах, оскільки в країні спалахнули масові акції протесту проти міграційної політики адміністрації. Дональд Трамп відправив до Каліфорнії тисячі бійців Національної гвардії для придушення протестів, а згодом залучив також морських піхотинців, що стало безпрецедентним кроком. Губернатор Каліфорнії, демократ Гевін Ньюсом, подав позов проти Трампа, Пентагону та міністра оборони Піта Хегсета, стверджуючи, що їхні дії порушують суверенітет штату і конституційні норми. Ситуація продовжує загострюватися; вже більше десяти міст у США охоплені протестами проти дій імміграційної та митної служби, а в Лос-Анджелесі навіть запровадили комендантську годину. Відзначається, що наразі в Лос-Анджелесі розміщено більше американських військ, ніж в Іраку та Сирії — 4,8 тисячі солдатів і морських піхотинців порівняно з 2,5 тисячами в Іраку та 1,5 тисячами в Сирії.
Заворушення - перший серйозний внутрішньополітичний виклик для Дональда Трампа, цвяхом передвиборної кампанії якого стала боротьба з нелегальною міграцією. З депортаціями нелегалів у його адміністрації зовсім нічого не виходить, хоча починалося все з великою помпою. Ейфорія від кампанії під назвою "зараз ми швидко спіймаємо всіх і вишлемо їх додому" швидко пройшла, а гра в силу веде до руйнування країни.
Своїми думками щодо цих та інших актуальних питань у ексклюзивному інтерв'ю OBOZ.UA поділився український дипломат і політик Роман Безсмертний.
Саміт G7, запланований на 15-17 червня в Канаді, проходитиме на фоні значного зниження єдності серед західних держав. Це все ще важлива подія, чи може вона дати щось суттєве? Чи, можливо, вже ні — зважаючи на явний розкол між США (представленими Трампом) та їхніми західними партнерами? Трамп підтвердив свою участь у останній момент, раніше ж він висловлював ідею про можливість перетворення Канади на 51-й штат США. Попри всі ці обставини, західні лідери сподіваються, що саміт у Канаді може стати для нього нагодою переглянути свою позицію щодо війни в Україні після тижнів невизначеності.
- Знаєте, я б поділив усі ці структури - і G7, і G20, і ООН, і НАТО на два типи. Це як із автомобілем: поламаний, але ще якось їде -- бо водій вправний, правила знає, і аварійку вмикає. Наприклад, Рада Безпеки ООН - усе, вона вже не їде. Взагалі. Там поломки такі, що не підлягають ремонту. А от G7 інша річ. Вона створювалася для координації фінансових, економічних, фіскальних політик. Згодом стала трохи більше політичною. Але з часом цю функцію перебрала на себе G20. Та "поломка" у G7 таки є. І вона має ім'я - Дональд Трамп. Але, на відміну від ООН, G7 усе ще рухається. Іноді криво, із деренчанням, але їде. Вона все ще спроможна ухвалювати серйозні рішення: у сфері фінансів, митної політики, фіскальної координації. Декларації, які ухвалюються - так, вони не є юридично зобов'язуючими. Але їх, як правило, виконують заради спільного блага. Саме цей принцип - "спільного блага" і зруйнував Трамп. З його появою G7 фактично перетворилася на "шістку плюс перешкода". Шістка ще здатна формулювати й погоджувати рішення, але... Біда, пане Романе, у тому, що США - гегемон. Лідер. Особливо в економічній сфері. І коли саме цей лідер поломаний, світ уже не здатен поступально розвиватися.
Поява Трампа вже в його першому терміні започаткувала відкат у розвитку. Зниження темпів зростання ВВП стало першим сигналом тривоги. Це особливо негативно позначилося на країнах, що розвиваються, відомих як глобальний Південь. До приходу Трампа світ поступово знижував рівень бідності. Тепер же спостерігаємо протилежну тенденцію — бідність зростає. І все це відбувається на фоні війни, міграційної кризи та санкційної політики. Справжня боротьба з міграцією? Насправді вона лише спонукає ще більше людей шукати притулок. G7 повинна вирішувати ці питання, але не під керівництвом Трампа.
А що ви скажете про ситуацію в Україні? Він, схоже, фактично підтримує курс Путіна, закриваючи очі на обстріли та ігноруючи дії Кремля, заявляючи: "вирішуйте свої проблеми самі". Путін це зрозумів і посилив тиск, продовжуючи бомбардування, а Трамп, в свою чергу, мовчить. Санкції не стають жорсткішими. Чи справді для нього все це виглядає "більш-менш нормально"?
Трамп уже не зможе уникнути цієї ситуації. У нього немає можливості відступити. Усе, що він висловлює, залишається лише словами. Не слід надто серйозно сприймати їх. Адже в цій ситуації не лише Трамп приймає рішення, а вся система Сполучених Штатів. Америка не зможе вийти з цього конфлікту.
Тепер поговоримо про Україну. Що нам робити? Насправді, це питання стосується не лише нас, але й Європи. Україні та Європі необхідно встановити близькі зв'язки. Важливо зміцнити оборонно-промисловий і безпековий потенціал. Європа має позбутися впливу агентів Путіна і Трампа. Орбан і Фіцо - це не просто неприємні персонажі, а справжні диверсанти. Вони не працюють на благо реформ в Європі, а навпаки, сприяють її руйнуванню. Щодо Навроцького, його риторика вже викликає занепокоєння, але в Польщі йому буде важче діяти вільно. Польський народ не дозволить зруйнувати свою систему. Ситуація з Орбаном є більш складною, адже все залежить від результатів виборів. Фіцо, в свою чергу, вже відчуває тиск навіть від свого оточення. Незважаючи на всі виклики, Україні та Європі потрібно об'єднатися в єдиний фронт. Перше питання - безпека. Нам слід створювати ефективні безпекові інституції в межах ЄС. Щодо Трампа, його можна розглядати як ситуативного партнера, але він не стане стратегічним союзником. І навряд чи ним буде в майбутньому.
Якщо ми вже торкнулися теми Канади, мені було б цікаво дізнатися вашу точку зору. Наскільки ймовірно, що Канада, скажімо, може стати членом Європейського Союзу?
Це захоплююче питання, і важливо врахувати кілька аспектів: історичну спадковість, культурну спорідненість Канади з Європою, а також її потреби в безпеці. Прем'єр-міністр Марк Карні відверто висловлює думку про необхідність збільшення оборонних витрат, нарощування військових сил та активізації співпраці з європейськими країнами. Це цілком зрозуміло, адже Канада є частиною британської Співдружності. Саме ця спадковість, у поєднанні з кризою довіри до НАТО, може стати основою для більш глибокого співробітництва. Можливо, навіть для інституційного партнерства з Європейським Союзом. Якщо НАТО дійсно опиниться під загрозою, що, враховуючи сучасні реалії, не є малоймовірним, ЄС разом із Канадою зможе почати створення альтернативної системи колективної безпеки, включаючи спільні збройні сили. Я вважаю, що саме в цьому напрямку буде розвиватися ситуація, але не як превентивний захід, а як відповідь на проблеми в альянсі. Канада при цьому враховуватиме обидва напрямки — економічні зв’язки зі США та партнерство з Європою, оскільки обидва аспекти є критично важливими для її економіки та безпекових гарантій.
- Ще один важливий саміт, який на нас чекає - саміт НАТО у Нідерландах з 24 по 26 червня. Bloomberg уже опублікував проєкт декларації - і там чимало тривожних сигналів. Росія названа "загрозою" євроатлантичної безпеки - згідно з попереднім проєктом декларації саміту НАТО, з яким ознайомився Bloomberg. Однак, у документі не йдеться про визнання Росії агресором у війні проти України. З тексту також зникли згадки про можливий вступ України до альянсу, на відміну від попередніх самітів, де це питання звучало чітко. Обіцянка надати Україні $40 мільярдів, озвучена рік тому, також не включена до проєкту. Загалом, усе це спосіб уникнути відкритих розбіжностей між Дональдом Трампом та союзниками?
Рішення про надання допомоги Україні було ухвалене не НАТО, а державами G7, і воно залишається в силі. Це рішення не було анульоване, а відповідні механізми функціонують. Таким чином, доходи з заморожених російських активів у західних фінансових установах будуть використані для підтримки України, зокрема, для придбання озброєння. Це не просто слова - це вже реалізований процес.
Щодо питання членства України в НАТО, рішення, ухвалені під час Вільнюського та майбутнього саміту у Вашингтоні, залишаються актуальними. Як зазначив Марк Рютте, Україна перебуває на незворотному шляху до Альянсу. Це не є проривом, але формує чітку стратегічну основу.
Що стосується поточного саміту, то це, швидше, компроміс у відносинах з Трампом. Мета полягає в тому, щоб всі учасники могли зібратися за одним столом і уникнути остаточного розколу в Альянсі. Трамп не усвідомлює важливості України для глобальної безпеки, і, чесно кажучи, не в змозі це зрозуміти. Таким чином, на даному етапі рішення більше стосується підтримки існуючого статусу-кво, ніж справжньої стратегічної інтеграції, з надією дочекатися кращих політичних обставин у США.
Тепер ситуація стала більш масштабною. Діяльність НАТО продовжується без перерви. Логістичні підрозділи, команди, що займаються моніторингом, та експерти з оцінки – усі вони активно працюють і навіть зміцнюють свої позиції. Важливим моментом буде те, які рішення ухвалять на саміті G7 у Канаді та на зустрічі НАТО в Гаазі. Адже вже наступного дня, 26 червня, розпочнеться саміт лідерів Євроради. Якщо НАТО вирішить зменшити свою активність, ініціативу може взяти на себе ЄС. Обговорюються можливості створення автономної системи оборони, і це усвідомлюється усіма. Європа поступово готова взяти на себе відповідальність за свою безпеку. Тому, так, ви правильно зазначили, що формулювання в деклараціях стали м'якшими, але суті це поки що не змінює.
На фоні актуальних подій знову чуємо "балаканину" з Москви. Рябков, заступник міністра закордонних справ Росії, вимагає виведення НАТО зі Східної Європи. Він стверджує, що цей процес, "як нам обіцяли американці", вже розпочався або незабаром розпочнеться. За його словами, "розширення північноатлантичного альянсу стало однією з основних причин серйозних протиріч між Росією та США у сфері безпеки". Він також зазначив, що зменшення чисельності військ НАТО в Східній Європі "зробило внесок у безпеку всього континенту" і закликав до виведення військових сил НАТО з Балтійських країн, нагадавши, що подібні вимоги Москва висувала ще в кінці 2021 року, за кілька місяців до початку агресії проти України. І, здавалося б, це було б нічого особливого, якби не заява спецпредставника Трампа - Кіта Келлога, який фактично відобразив позицію президента США. Американська сторона, за його словами, "усвідомлює занепокоєння Росії" і готова врахувати це питання в рамках потенційної угоди про мирне врегулювання ситуації в Україні.
Коли мова йде про "першопричини", важливо розуміти, що ситуація виходить за межі Балтійського регіону. Росія наполегливо вимагає, щоб НАТО повернулося до кордонів 1991 року. При цьому йдеться не про 1997 чи 1999 роки, коли до Альянсу приєдналися країни Центральної Європи. Насправді, їхні претензії стосуються східних рубежів Німеччини, зокрема колишньої НДР. Згідно з угодою про об'єднання Німеччини, територія колишньої НДР стала частиною ФРН, а отже, і НАТО, хоча військові бази Альянсу там не мали бути розміщені. Цей факт варто пам'ятати. Виведення американських військ з Балтії, Румунії та інших держав буде мати катастрофічні наслідки, і це добре усвідомлюють усі країни. Саме тому в цих регіонах спостерігається зростання військових контингентів, зокрема німецьких і французьких. Європа готується до можливості, що Трамп може ухвалити непередбачувані рішення. Нещодавні коментарі президента Литви, заяви нового румунського президента під час візиту на базу НАТО, присутність французьких сил у Литві та іспанських у Румунії – все це свідчить про те, що Європа активна. Вона готується до можливих викликів. Більше того, в цих країнах ухвалили рішення про створення національних оборонних дивізій, а в декількох знову запроваджено загальну військову повинність. Це свідчить про систематичну роботу. Чи можливо, що США дійсно виведуть свої війська? Як я вже зазначав, я не покладаюся на заяви Трампа.
Перейдемо до теми санкцій. Два ключові аспекти 18-го пакету ЄС проти Росії зосереджені на спробах обмежити її доходи від нафти та недопущенні відновлення функціонування "Північних потоків". Єврокомісія також прагне захистити Бельгію від можливих юридичних претензій з боку Москви, адже там заблоковано 190 мільярдів євро російських активів. У своїй заяві президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляйєн запропонувала країнам G7 знизити граничну ціну на нафту з $60 до $45 за барель і наполягатиме на дотриманні цього рішення. Проте Білий дім виявляє скептицизм щодо цієї ініціативи, і без підтримки США ці заходи можуть не дати бажаного результату. Також канцлер Німеччини Фрідріх Мерц висловлює думку, що нові санкції можуть бути недостатньо ефективними без активної участі Сполучених Штатів. Чи чекає Європейський Союз на важку боротьбу за ухвалення 18-го пакету санкцій проти Росії?
Щодо 17-го та 18-го пакетів санкцій, дійсно, їхня ефективність значно знижується без участі США. Хоча ці два пакети можуть бути взаємодоповнюючими, для досягнення суттєвого впливу необхідна спільна реалізація. Однак тут виникають певні проблеми. По-перше, існують "діри" в самих санкціях. Кожен пакет містить винятки, які є не просто шпаринами, а справжніми воротами, через які проходять різноманітні технології, компоненти озброєння, а також імпорт в РФ — все це безперешкодно потрапляє на ринок.
Друга проблема - відсутність дисципліни. Навіть деякі члени НАТО, як-от Туреччина чи Угорщина, санкції просто ігнорують. І якщо США не підключаться до реалізації 18-го пакету, то половина його механізмів просто не працюватиме. Фінансові потоки, оборудки з енергоресурсами, з ядерною галуззю - все це легко оминатиме європейські заборони через американські механізми. І саме тому ЄС наполягає: США мають стати ключовим учасником 18-го пакету. Якщо Конгрес усе ж ухвалить закон про вторинні санкції щодо країн, які співпрацюють з РФ (Китай, Індія, Туреччина) - серйозно посилить європейський пакет. Але будьмо чесними: яка ймовірність, що США накладуть санкції на Китай чи Індію? Мізерна. То навіщо город городити, якщо з нього не буде врожаю? Краще вже підтримати європейський пакет повністю, забезпечити контроль за його виконанням і без жодних "виключень".
Чи приєднаються Сполучені Штати до 18-го пакету?
Пакет все ж буде реалізований, незалежно від того, чи буде він з США, чи без. Чому так? Виробництво нафти, особливо в США, зростає, тоді як попит падає. Це призводить до зниження цін. Санкції, що обмежують присутність російської нафти на ринку, допомагають підтримувати певний баланс. Європейський Союз фактично прагне стабільності в цій ситуації. Адміністративні заходи, такі як введення "стелі" цін (45 або 30 доларів за барель, як пропонувала Україна), не є ринковими рішеннями, а скоріше формою регулювання. Наразі ринок утримує ціни на рівні 50-60 доларів за барель, проте тенденція до їх зниження очевидна. Тут можна виділити три основні фактори: зростання видобутку, відмову від "зеленої" енергетики на користь традиційних джерел, а також спад бізнес-активності внаслідок протекціоністської політики Трампа. І, звичайно, якщо санкції діятимуть, вони також вплинуть на зниження цін.
- Перейдемо до найгарячішої теми всередині Сполучених Штатів - масових протестів проти міграційної політики Білого дому. Точніше, проти політики Дональда Трампа. Заворушення - перший серйозний внутрішньополітичний виклик для Трампа, цвяхом передвиборної кампанії якого стала боротьба з нелегальною міграцією. З депортаціями нелегалів у його адміністрації зовсім нічого не виходить, хоча починалося все із великою помпою. Ейфорія від кампанії під назвою "зараз ми швидко спіймаємо всіх нелегалів і вишлемо їх додому" швидко минула, а гра у силу призводить до руйнування спокою у країні.
- Тут важливо зрозуміти, чому Трамп пішов цим шляхом. Він отримав фіаско в зовнішній політиці, провалився з митами й тарифами і йому терміново був потрібен рятівний маневр. Єдина тема, яка могла його витягнути - імміграція. І треба визнати: настрої, які він експлуатує, справді є у американському суспільстві. Причому розкол десь 50 на 50: одні підтримують жорсткі дії проти іммігрантів, а інші виступають за дотримання міжнародного гуманітарного права, внутрішнього законодавства і збереження статус-кво. От на цьому фронті й точиться головна боротьба.
Не випадково чимало експертів вже висловлюють занепокоєння щодо можливості "іммігрантської революції", що може призвести до громадянських заворушень. Суспільство виявилося майже розділеним навпіл. Зверніть увагу на те, як змінюється географія протестів: спочатку вони охоплювали Каліфорнію — Лос-Анджелес, Сан-Франциско, Сакраменто. Тепер же активність переноситься на Техас і Флориду — штати з найбільшою концентрацією іммігрантів. Не варто забувати, що й великі міста представляють собою іммігрантську Америку. Ситуація, безсумнівно, загострюється. Чи є шляхи для її зниження? Так, але лише за умови, що це питання буде розглянуто в Конгресі. В умовах конструктивного діалогу між республіканцями та демократами все ще можливо знайти компроміс. Адже імміграційна політика нині розділяє країну не лише за етнічними ознаками, але й політично: демократи проти республіканців, штати один проти одного. Це вже стало системною проблемою. Однак існує одна перешкода — Дональд Трамп. Його присутність у політиці ускладнює досягнення конструктивного рішення. Це не спонтанний протест, який виник десь у Лос-Анджелесі, а ретельно спланована схема, ініційована Стівеном Міллером, ідеологом трампівської міграційної політики. Усе було заплановано: провокації з боку міграційної служби, конфлікти в ключових містах, а також інфільтрація протестів провокаторами.
Я маю чітке уявлення про механізми протестних технологій. Коли акція проводиться організовано, то немає випадків підпалу автомобілів чи крадіжок в магазинах. Якщо ж починається мародерство, це свідчить про втручання провокаторів. Їхня мета - максимально загострити ситуацію для обох сторін. І за цим, без перебільшення, стоїть особисто Міллер. Він координує цей сценарій, підвищуючи градус напруженості як для поліції, так і для протестувальників. Введення Національної гвардії - це вже частина цього плану. Важливо зазначити, що на той момент не існувало жодних реальних причин для її появи.
- Тобто, представники Трампа самі цю ситуацію створили, щоб потім її погасити - і оголосити його рятівником нації?
Так, саме так. Уся логіка дій підтверджує це. Однак є одне "але". Залучення Національної гвардії – це ще прийнятно. Але коли справа доходить до використання регулярних військ або морської піхоти, це вже переходить усі межі. У США такого бути не повинно. Це порушує конституцію. Тим часом, заворушення починають розповсюджуватися: на сусідні штати, до нових великих міст. І ситуація тільки загострюватиметься. Необхідно враховувати людський фактор. Незабаром це може перейти в кримінальну фазу: погроми, грабежі, насильство. Якщо це не зупинити зараз, нас чекає катастрофа, і це налаштовує на тривогу. Головне питання: хто переможе – Америка чи Дональд Трамп? Якщо Конгрес візьме ситуацію під контроль, її ще можна стабілізувати. Але якщо далі керуватим Міллер і Трамп, це призведе до хаосу. І це вже зрозуміло всім, хто не втратив відчуття реальності. Це імпульсивні, емоційні рішення без аналізу наслідків. Вони не грунтуються на даних і не мають жодної системної стратегії. В результаті виникає нова точка напруження. Цього разу вже не за океаном, а прямо в себе вдома.
