Служба зовнішньої розвідки України: її функції та відмінності від Головного управління розвідки.

Коли в Україні говорять про розвідку, зазвичай мають на увазі ГУР. Але існує інша структура -- менш публічна, значно закритіша і водночас ближча до політичних рішень. У День зовнішньої розвідки Фокус пояснює, хто і як працює у Службі зовнішньої розвідки України -- і чому саме вона стає "очима й вухами" президента за кордоном.

Сьогодні, 24 січня, в Україні святкують День зовнішньої розвідки — організації, про яку відомо значно менше, ніж про військову розвідку або Службу безпеки України. Співробітники цієї структури не фігурують у звітах з фронтових ліній і не коментують резонансні спецоперації. Їхня діяльність є тихою, систематичною та часто залишається поза увагою. Проте саме завдяки їй формується уявлення українського керівництва про реальні події, які відбуваються за межами країни.

Колишній співробітник СБУ, військовий експерт Іван Ступак у коментарі Фокусу пояснює, чим відрізняються ключові розвідувальні структури України -- і чому Служба зовнішньої розвідки (СЗРУ) залишається "невидимою", але критично важливою.

ГУР та зовнішня розвідка: які їхні відмінності?

В українському публічному просторі найчастіше звучить назва Головне управління розвідки МО України. Це структура, яка працює з усім, що пов'язане з війною у прямому сенсі: озброєння, техніка, особовий склад, пересування військ, удари, диверсії, спецоперації.

"Усе, що має форму, пересувається на зеленому фоні, стріляє, літає чи вибухає — це предмет уваги ГУР," — зазначає Ступак.

ГУР — це військовий орган, що виконує функції силових структур. У його складі служать військовослужбовці, здатні безпосередньо брати участь у бойових операціях.

Служба зовнішньої розвідки України — це окрема глава.

СЗРУ формально має вищий статус, ніж ГУР, але її функціонал -- інший. Це не про штурми й дрони, а про інформацію, аналітику і політичні сигнали.

Головним засобом, яким користується СЗРУ, є дипломатичне прикриття. Співробітники цієї організації виконують свої обов'язки в українських посольствах у різних країнах, займаючи посади військових аташе чи консультантів.

Дипломатичний статус визначає:

* дипломатичний паспорт;

* захист від арештів і обшуків;

* у випадку виявлення -- найбільше повернення в Україну.

Чим реально займається Зовнішня розвідка України

На відміну від популярних уявлень про шпигунів, робота зовнішньої розвідки -- це щоденний аналіз середовища країни перебування.

Згідно з висловлюваннями Ступака, працівників цікавлять такі питання:

* політичний клімат (влада, законодавчий орган, внутрішні суперечності);

* військова стратегія держави (підвищення фінансування, придбання військової техніки);

* економічні та енергетичні сфери

* соціальні настрої та можливі загрози для України.

Наприклад, коли польський уряд ухвалює рішення про підвищення оборонних витрат або обирає європейські літаки замість американських, це стає негайним сигналом для Києва.

"Вони збирають усе -- від політичних рішень до пліток. Головне -- передати інформацію, щоб тут її вже аналізували", -- каже експерт.

Основною задачею Служби зовнішньої розвідки України є надання інформації вищому політичному керівництву. По суті, вона виконує роль очей і вух президента України на міжнародній арені.

Коли Володимир Зеленський готується до міжнародних візитів -- у Давос, Брюссель чи Вашингтон -- саме зовнішня розвідка:

* перевіряє безпекову ситуацію;

* оцінює ризики провокацій або протестів;

* готує попередження про можливі інформаційні атаки.

Їхня мета полягає в тому, щоб уникнути несподіванок.

Практично нічого не відомо про них — і це не випадковість.

Про Службу зовнішньої розвідки України зазвичай майже нічого не відомо -- і це не випадковість. Ця структура працює в умовах максимального режиму таємності, а результати її діяльності рідко стають публічними. Виняток -- ситуації, коли події за кордоном мають прямий вплив на безпеку України або викликають резонанс на найвищому політичному рівні.

Одним із знакових моментів стало знищення російського генерала Москалика, який загинув через вибух на території Росії. Після цього Володимир Зеленський офіційно оголосив про заслуховування доповіді керівників розвідувальних відомств щодо усунення високопосадовців Збройних сил РФ.

Водночас Іван Ступак підкреслює важливість самого процесу заслуховування: керівників запрошують на такі зустрічі лише тоді, коли їхня структура має прямий зв'язок з подією. В іншому випадку, це просто не має жодного змісту.

На його думку, саме цей момент може непрямо свідчити про участь Служби зовнішньої розвідки в операції. Водночас експерт наголошує: жодного офіційного підтвердження цьому немає, і такі висновки залишаються експертною оцінкою, а не встановленим фактом.

Цей випадок показовий і з іншої причини. Він демонструє, як працює зовнішня розвідка: без публічних заяв, без коментарів і без героїзації. Її ключова функція -- збір інформації за кордоном і донесення її безпосередньо до президента та вищого військово-політичного керівництва держави.

Тому Службу зовнішньої розвідки зазвичай згадують лише після того, як події вже відбулися, і їхні наслідки стають очевидними.

Нагадаємо, Олег Іващенко, голова Служби зовнішньої розвідки, очолив Головне управління розвідки Міноборони України після того, як Кирило Буданов став керівником Офісу президента.