Сивина — тренд року! Яким чином старіння населення впливає на світову економіку та ситуацію в Україні?
Компанія, що займається дистрибуцією стоматологічних товарів, оголошує набір на позицію торгового представника. Досвід роботи не є обов'язковим, проте кандидат має бути віком від 20 до 35 років. Весільний салон також потребує продавця-консультанта, бажано без шкідливих звичок, віком до 45 років. Столичне кафе шукає кухаря, віддаючи перевагу жінкам молодше 50 років. Конференц-хол в пошуках адміністратора, який буде відповідальним і пунктуальним, вік до 30 років.
На жаль, знайти ці приклади було неважко. Ейджизму на українському ринку праці вдосталь, попри те, що робочих рук уже відверто бракує.
У новій доповіді, присвяченій цій темі, Національний інститут стратегічних досліджень повідомляє, що за результатами опитування 64% респондентів, які досягли 40-річного віку, стикаються з труднощами у пошуку роботи саме через цю причину. Експерти НІСД підкреслюють, що чинна нормативно-правова база у цій сфері в основному має декларативний характер, а антидискримінаційна політика в Україні практично відсутня. Також відзначається, що моніторинг і збір даних про випадки дискримінації не проводяться, а ефективних механізмів покарання порушників не існує. Ми не готові до життя в старіючому світі, який вже наближається, і це відбувається швидше, ніж ми можемо собі уявити.
У новому звіті Всесвітнього економічного форуму (WEF) з поетичною назвою "Економіка довголіття" представлений тривожний прогноз щодо змін у демографічній структурі людства та їх можливих наслідків. Виявляється, лише ті країни, які швидко адаптуються до нових реалій, де кількість літніх людей буде зростати, можуть сподіватися на процвітання. Однак таких держав не так вже й багато: за даними WEF, більшості розвинутих економік необхідно принаймні вдвічі підвищити свою продуктивність, щоб зберегти звичний рівень розвитку, причому це відбуватиметься на фоні дефіциту працездатної сили. На жаль, в багатьох країнах після різкого падіння частки населення працездатного віку на початку 2000-х років цей показник продовжує повільно, але впевнено знижуватися. Лише в країнах з високими доходами спостерігається зворотний тренд завдяки імміграції, але навіть активні міграційні стратегії не дозволяють повернутися до показників, які були наприкінці минулого століття.
Сучасні побоювання щодо того, що штучний інтелект витіснить людей із різних галузей виробництва, мають трансформуватися в занепокоєння про те, що прогрес у цій сфері може відбуватися недостатньо швидко, щоб здатись подвоїти поточний рівень продуктивності праці в умовах різких демографічних змін.
Здатність України впоратися з цими викликами в умовах поточної ситуації навіть не варто оцінювати. Досить звернути увагу на наш рівень народжуваності у порівнянні з середніми показниками країн нашої групи та світу. Інші країни мають хоча б достатню кількість 55-річних, які з’явилися на світ під час демографічного піку 1970-х, тоді як у нас цього просто немає (див. рис. 2). Наш коефіцієнт народжуваності становить лише 1,26, і це падіння було передумовлене демографічною ямою на початку 2000-х, коли показник досягав навіть 1,21. А до цього відбувалося поступове зниження з 2,24 у 60-х роках минулого століття до 1,85 у 90-х.
Не є секретом, що в багатьох країнах світу спостерігається зниження рівня народжуваності, тоді як тривалість життя, навпаки, зростає. У 2023 році середній коефіцієнт народжуваності у світі становив близько 2,3 дитини на одну жінку, що дещо перевищує рівень, необхідний для простого відтворення населення. Це досягається переважно за рахунок країн з низьким рівнем доходів (див. рис. 3). У той час як середній показник становить 2,3 дитини на жінку у фертильному віці, країни з низьким доходом демонструють вражаючі 4,6 дитини на жінку, тоді як у багатих та країнах із середніми доходами цей показник складає лише 1,4 та 1,6 відповідно. Навіть у країнах з доходами нижче середнього рівень народжуваності суттєво знизився з кінця 80-х років — з 5,4 до 2,7. Прогнозується, що протягом наступних 25 років населення країн Африки на південь від Сахари зросте на 750 мільйонів, і цей регіон залишиться єдиним, де рівень народжуваності не зменшуватиметься у наступній чверті століття.
Якщо 2050 рік здається вам дуже віддаленим, подумайте про те, що в 2000 році ми насолоджувалися такими фільмами, як "Гладіатор" Рідлі Скотта, а також слухали "Відпусти" від "Океану Ельзи". І, можливо, ви навіть не помітите, як 50-ті роки вже опиняться на горизонті.
Країни, які ми зараховуємо до розвинутих, з середини 70-х років демонструють зменшення народжуваності, і ця тенденція продовжиться. При цьому, тривалість життя в багатих країнах суттєво зростає. За прогнозами фахівців Світового економічного форуму, до 2050 року кожна шоста людина у світі буде старше 65 років. Водночас, у Європі та Північній Америці цей показник досягне однієї з чотирьох, а в "лідерів" старіння, таких як Японія, Південна Корея та Італія, кожен третій буде у віці 65 років і більше.
Україна мала би бути у цьому ж синонімічному ряду, бо за рівнем народжуваності має аналогічно низькі показники, але нижча очікувана тривалість життя не пускає (див. рис. 4). Ні, це не хороші новини, адже базовий план виживання, пропонований експертами WEF, -- ширше залучення людей старшого віку до ринків праці заради збільшення кількості дефіцитних робочих рук. На жаль, нам і він не підійде. Попри загальний тренд на зростання, в Україні очікувана тривалість життя тупцює у діапазоні 68-70 років з кінця 1960-х. У середньому українець живе на п'ять років менше, ніж поляк, і на десять років менше за німця. Причин море, від способу життя до якості медичних послуг і профілактики хвороб. Але очевидно, що повномасштабна війна точно не покращить цього показника.
Звісно, найбільше занепокоєння викликає майбутнє діючих пенсійних систем, точніше, відсутність у них майбутнього. Існуючі пенсійні системи не розраховані на нинішні демографічні баланси, їхня криза неминуча. Навіть у дуже багатих країнах для більшості вихід на пенсію -- це гарантоване зниження рівня життя. В умовах кризи пенсійних систем уже не йтиметься про зниження, мова піде про збідніння. Існуючі пенсійні системи негнучкі, багато де добровільні, а головне, побудовані з думкою про вік виходу на пенсію та фіксовану кінцеву виплату (мінімальну пенсію), тоді як нові умови потребуватимуть, радше, фіксованих внесків і врахування віку життя на пенсії. Поради аналітиків стандартні: диверсифікація фінансових ризиків, обов'язкова участь усіх громадян у пенсійних системах, мотивація до більших добровільних внесків тощо.
Всі розуміють, що в нових умовах основним засобом підтримки для пенсіонерів стануть особисті заощадження та доходи, отримані пасивно. У деяких країнах це питання вирішується шляхом підвищення фінансової грамотності та усвідомленості населення щодо доступних інвестиційних варіантів. Проте, Україні слід розпочати з розробки інвестиційних інструментів, окрім традиційних банківських депозитів. Наприклад, чому у нас функціонує Національна комісія з регулювання фондових ринків, але самі фондові ринки не існують?
Спільна для всіх проблема -- повальне небажання людей працездатного віку взагалі думати про пенсійні заощадження. Кожен третій європеєць нічого не відкладає на пенсію. Кожен четвертий австралієць не має пенсійних накопичень, як і кожен п'ятий американець старше 50. У країнах Азії ще гірше: не знають, на що житимуть на пенсії, від 50% людей у Китаї до 95% у В'єтнамі.
Однак і у лавах фінансово свідомих присутня паніка: за даними дослідження Global Retail Investor Survey, 44% з 13 тисяч приватних інвесторів із 13 розвинених країн бояться пережити свої пенсійні накопичення, що заощадження закінчаться, а життя триватиме.
***
Демографічні зміни руйнують основи сучасних економік, які спиралися на зростаючу народжуваність. Наша економіка не є винятком. Таким чином, ключем до нашого виживання стане значне підвищення тривалості активного трудового життя та забезпечення інклюзивності. Цей виклик ускладнюється не лише непопулярністю ідеї підвищення пенсійного віку, але й недостатньою готовністю ринку праці до старіння робочої сили — достатньо звернути увагу на актуальні пропозиції роботи.
Ейджизм, помножений на труднощі адаптації дорослих людей до зміни професії та технологічного розвитку, -- складна перепона.
Проте, якщо Україна має намір не лише вижити, а й процвітати, уряд повинен буде докласти значних зусиль. Необхідно забезпечити безперервний доступ до освіти та можливостей для перекваліфікації, провести пенсійну реформу та удосконалити систему соціальної підтримки. Важливо також сприяти створенню альтернатив для самостійного накопичення коштів та постійно підкреслювати їхню значущість. Окрім того, разом із бізнес-сектором потрібно боротися з дискримінацією за віком і розширювати можливості для працевлаштування осіб з обмеженими можливостями, адже природне старіння несе певні фізичні обмеження. Все це є складними завданнями, які вимагатимуть більше ніж один рік роботи, і, на жаль, досі про них майже не говорили.
Глобальні зміни теж навряд чи оминуть Україну, адже старіння трансформуватиме і світовий попит. Літні люди економніші, менш заможні та мають відмінні споживчі звички. Виробникам і експортерам доведеться адаптуватися до нових уподобань, далеких від попередньої епохи надмірного споживання. Звісно, не одномоментно, але ринки змінюватимуться, а значить, змусять змінюватися виробників.
Держави, які заздалегідь налаштовують свої економічні структури, пенсійні системи та ринки праці на зміни, пов'язані із старінням населення, отримають можливість досягти успіху. Для України, що стикається з проблемою низької народжуваності та трудовою міграцією, своєчасна адаптація до викликів "срібного віку" є надзвичайно важливою.
