Таємниці Будапештського меморандуму: чому Україна залишилася без справжніх запевнень.

Важливо, щоб нові гарантії безпеки не повторили долю тих, що вже давали. Долю Будапештського меморандуму. Яких помилок припустилися тоді і як не повторити їх зараз? Дивіться у нашому історичному спецрепортажі.

Ця історія несподівано почалась... Як детектив. Коли з'ясувалося, що ніхто у Вашингтоні зараз не знає, де оригінал тих (нехай і паперових) гарантій, які штати давали Україні. Де примірник Будапештського меморандуму, який від Америки підписував Клінтон.

Зазвичай документи такої важливості направляються до Національного архіву США. Працівники архіву протягом двох тижнів перевіряли всі списки, переглядали шухляди та полиці, але офіційно підтвердили, що нічого не знайшли. Можливо, меморандум залишився серед особистих паперів Біла Клінтона? Проте в Президентському фонді, де зберігаються матеріали з його адміністрації, також зазначили, що жодних слідів не виявлено.

Рекомендували звернутися до Відділу Договорів у Держдепартаменті США, запевняючи, що необхідний документ точно там, адже він діє. Сьогодні минуло три тижні, як Державний департамент не може виявити цей документ, і ми вже неодноразово обмінялися десятками електронних листів. Крім того, гарантії не спрацювали, і сам Меморандум виявився відсутнім.

Ви, можливо, скажете, нащо взагалі піднімати ту давню історію? Але в умовах, коли Україна знову просить про гарантії безпеки, навіть самі учасники тих далеких подій, дипломати й переговірники, визнають, що з Будапешту треба зробити висновки. І серйозні.

Першим з варіантів є те, що Україна могла б отримати справжні гарантії замість паперових. Однак, вона не стала ризикувати і не зробила цього кроку.

Все почалося саме тут, у посольстві України в Вашингтоні. 7 грудня 1992 року, о десятій ранку. Тодішній посол України Олег Білорус вийшов із будівлі, щоб вирушити до Держдепартаменту. Погода була така ж дощова, а автомобіль — такий же. Зустріч запланував заступник держсекретаря Френк Візнер. Звіт про цю бесіду досі залишається під грифом секретності, тож ознайомитися з ним неможливо. Нещодавно Візнер пішов з життя, і тепер це важко перевірити, але зберігся документ з української сторони, який свідчить, що Штати, ймовірно, вже тоді розглядали певні варіанти. "Потребуєте гарантій? Приєднуйтесь до НАТО, ми вас підтримаємо". Якби Київ тоді сказав "так", вся історія могла б скластися зовсім інакше.

Звітна записка Міністерства закордонних справ України про цю зустріч дивом залишилася в особистому архіві Юрія Івановича Костенка. Він є нашим першим свідком та співрозмовником.

Юрій Костенко. Свого часу один з основних переговірників від України, ключовий представник української делегації на перемовинах щодо гарантій безпеки. Його позиція так бісила росію, що кремль наполіг на заміні глави переговорної групи, політика відсунули, москва розгорнула медіакампанію із дискредитації.

Шість років - міністр екології та ядерної безпеки України, та попри посаду він відповідав не лише за екологію. Костенко входив до РНБО, два десятиліття (!) був народним депутатом різних скликань. А оскільки саме він від імені України проводив перемовини із росією - особисто бачив і всі брудні переговорні прийоми кремля. І готовий розповісти про те, що зазвичай залишається за лаштунками.

На думку Костенка, Україна відповіла на ініціативу Візнера щодо обговорення можливостей вступу до НАТО, направивши термінову дипломатичну місію зі столиці до Сполучених Штатів.

Юрій Костенко, екс-представник України на переговорах:

Прибувши до Вашингтона, делегація почала обговорювати не питання НАТО, а так звані "паперові гарантії". Вони намагалися переконати співробітників Державного департаменту в необхідності отримання документа, який можна було б представити українським депутатам як доказ безпеки. Як повідомляє американська преса, їх тричі відправляли ни з чим, поки через три дні у Білому домі не вирішили: якщо їм потрібен документ, то президент США, Джордж Буш, може написати листа президенту Кравчуку, в якому підтвердить, що Сполучені Штати не планують воювати з Україною.

Це був перший втраченний шанс (на жаль, не останній). За часів Клінтона, який змінив президента Буша в Білому домі, Росія під керівництвом Єльцина намагалася налагодити відносини зі США, не перешкоджаючи цьому процесу. У той час і в Білому домі, і в Конгресі існувала значна готовність підтримати ідею вступу України до НАТО.

Юрій Костенко, екс-представник України на переговорах:

У приватних розмовах, я вже згадував Бжезінського, він чітко говорив, що росія вас не полишить, вам треба не просто там якісь папірці чи ще щось, вам потрібно бути членом НАТО, як єдина система колективної безпеки європейської, яка може дійсно убезпечити від нападу росії. Те ж саме я чув від багатьох сенаторів, які більш-менш знали, що таке росія.

Однак у той час практично ніхто не замислювався над альтернативами "паперовим гарантіям". Але які ж проблеми існують з цими гарантіями?

Про Будапештський меморандум часто зазначають, що це лише політична декларація без конкретних гарантій безпеки. Однак, розсекречені матеріали, які я досліджував, спростовують цю думку. У першій версії тексту Україна чітко викладає свої вимоги! У випадку агресії терміново має зібратися Рада Безпеки ООН, а проти агресора повинні бути введені санкції. Це зафіксовано на документах, в чорному по білому. Чому ж тоді всі елементи, які могли б реально стримати Росію, зникли з остаточного варіанту?

З цим варто розібратися детально. Бо, виявляється, як гарантів безпеки Україна із самого початку хотіла обрати ООНівську п'ятірку - Велику Британію, Китай, США, Францію і саму росію. Але... Цей документ до самих Об'єднаних націй чомусь навіть не дійшов!!! Про це уперше розповів ще один наш свідок.

Сер Девід Ханні, лорд Палати Лордів, який раніше представляв Великобританію в якості перемовника:

Цей документ жодного разу не був представлений у Раді Безпеки. Він не розглядався, не обговорювався, навіть у неформальній обстановці. Жодних спроб скористатися процедурою в Радбезі не було! Дозвольте зауважити: та пропозиція, про яку ви згадуєте, ніколи не надходила до ООН.

Його заявам можна довіряти; лише гляньте на його життя!

Сер Девід Ханні, барон Чізвікський, є британським парламентарієм та членом Палати Лордів. Він з гордістю згадує, що став першим, хто виступив у Парламенті наступного дня після вторгнення, закликаючи до підтримки України. Протягом свого життя він займався дипломатією, виконуючи найскладніші місії. Зокрема, він відігравав ключову роль у переговорах про вступ Великої Британії до ЄС, коли це був ще Європейський економічний союз. Під час обговорення питань безпеки для України він також представляв Її Величність в ООН. Його "дипломатичним супротивником" на той момент був Сергій Лавров, представник Росії при Обʼєднаних націях.

Думаєте, це один лише момент, який складно пояснити? Їх було чимало. І дивлячись на ті давні події крізь призму війни, Юрій Костенко тепер дійшов до думки - багато з того, що відбувалося навколо Будапештського меморандуму, спецоперація росії. І, на жаль, вдала.

Юрій Костенко, екс-представник України на переговорах:

Можу з упевненістю заявити, що пропозиція, яка обговорювалася щодо взяття на себе всіх зобов’язань по Україні Радою безпеки ООН, тобто п’ятьма ядерними державами, була повністю знецінена правками, внесеними російською делегацією, як під час Будапештської угоди, так і до неї, оскільки вони були визнані неприйнятними для російської сторони.

Костенко також переконаний, що в дев’яностих роках Кремль навмисно уникав включення будь-яких обов’язкових формулювань у Меморандумі, адже не виключав можливості агресії проти України і не бажав обмежувати свої дії.

Юрій Костенко, екс-представник України на переговорах:

Росія одразу ж після проголошення незалежності почала розробляти стратегію повернення усіх республік у колону Радянського Союзу, і остаточна ця стратегія оформилася в 97 році. Мені розказував один український дипломат Антон Бутейко, йому його товариш із російської делегації передав цей документ на декілька годин, і він побачив все те, що далі відбувалося в нашому житті. Енергетична блокада, перекриття "крантіка", захоплення нашого фінансового сектору, приватизація російськими олігархами наших підприємств - все це відбувалося по цьому плану. Остання фаза, якщо нічого не допоможе в такий спосіб, остання фаза - це війна з Україною.

Давним-давно існування такого плану викликало недовіру, і багато хто вважав це просто "теорією змови". Однак, після всіх подій останніх трьох років війни, наявність сумнівів значно зменшилася. Але якщо Москва і її тактики залишаються незмінними, чому ж у дев'яностих роках США не проявили достатньої рішучості?

Учасники тих історичних подій, дипломати та переговорники, сьогодні зізнаються: якби вони знали, до яких наслідків призведе їхня діяльність, у дев’яностих роках вони б вчинили інакше, зробивши набагато більше. Ви запитаєте, чому ж цього не сталося? І тут немає простої відповіді. Наприклад, американці зізнаються, що їх лякав ризик: жорсткі формулювання та, головне, конкретні гарантії могли не пройти в Сенаті. Історія повторюється! Саме в той час республіканці виграли вибори, повністю захопивши контроль над Конгресом, і були б готові відхилити будь-який варіант, окрім того, який зрештою затвердив Клінтон.

Обговорення внутрішніх проблем США, які варто усвідомлювати, адже вони впливають на кожного з нас у сучасному світі, у бесіді з Послом Пайфером.

Стівен Пайфер - чоловік, який власноруч писав перші чернетки гарантій безпеки для України. Саме він був одним із головних американських переговірників щодо Будапештського меморандуму. Чверть століття у дипломатії. Очолював Посольство США в Україні, працював у Радбезі Сполучених штатів, був заступником Держсекретаря з питань Європи. Тепер Пайфер визнає: у девʼяностих Вашингтон і Лондон даремно обмежились лише політичними обіцянками замість прямих військових гарантій. І як один з небагатьох безпосередніх свідків тих подій готовий розповісти, чому Україна тоді не отримала більше і як не повторити помилок зараз.

Посол Стівен Пайфер, який раніше обіймав посаду заступника Державного секретаря США, а також був американським переговірником,

Щоб включити у Меморандум такі гарантії, яких просила Україна (а йшлося про зобов'язання, що американці використають військову силу для вашого захисту) - це потребувало б Договору, який є юридично зобов'язувальним. А щоб включити в документ саме такі військові гарантії, ми тоді ой як навряд змогли забезпечити голоси у Сенаті, згоду на ратифікацію. І коли я потрапив до команди, чув у внутрішньому колі саме такий аргумент.

Як Сенат може перешкоджати розгляду певних питань, ми нещодавно стали свідками, коли пакет допомоги Україні від Байдена затримався на понад півроку - і це в умовах війни! А в дев'яностих роках конгресмени витрачали час на кожне слово. Саме тому виникали свідомі "перекладацькі труднощі". Нещодавно розсекречені протоколи переговорів показують, що американська сторона сама запропонувала: в українському тексті вказати "гарантії безпеки", але в своєму варіанті використовувати набагато менш серйозний термін - "assurances", що означає "запевнення щодо безпеки".

Посол Стівен Пайфер, який раніше обіймав посаду заступника Державного секретаря США, а також був американським переговірником,

В розумінні американських чиновників, "гарантії" - це те, що мають країни НАТО. А такі зобов'язання ані за Буша, ані за Клінтона, ніхто на себе не був готовий взяти. А якщо раптом і були б готові - ну що, на це погодився б Сенат? І тому формулювання "Упакували" дуже специфічно - ми сказали, це будуть максимум "запевнення". Я особисто вів переговори щодо цього і з російською, і з українською сторонами. І коли ви бачите у перекладі російське слово 'гарантія' або українське слово 'гарантії' - це слід розуміти у значенні англійського слова 'запевнення'.

Здавалося, що це дрібниця, але з часом стало очевидним, що таких дрібниць не існує. Як же не упустити ці "дрібниці" під час нових переговорів?

Обговорюючи Будапешт, важливо усвідомити, що певні помилки призвели до його трагічних наслідків, щоб нові безпекові гарантії для України не повторили цю історію. Тому я звертаюся до колишніх переговорників з Вашингтона, Лондона і Києва, кожен з яких набув досвіду, аналізуючи власні помилки, з проханням поділитися думками про те, які елементи слід включити до списку гарантій, щоб вони дійсно ефективно спрацювали.

Ось яка інформація надходить з Лондона.

Сер Девід Ханні, член Палати Лордів, колишній переговірник від Великої Британії:

Чи можемо ми сподіватися, що це залишиться лише декларацією на папері? Сумніваюсь. Вважаю, що цього разу це повинно стати чимось вагомішим. Передбачається, що західні військові сили будуть присутніми в Україні - як на суші, так і на морі, а також у повітряному просторі. Це повинно стримувати будь-якого майбутнього керівника росії від спроб повторити те, що путін планував чотири роки тому. Ідея справжніх гарантій безпеки активно підтримується нами, британцями, і французами, які пропагують концепцію Коаліції охочих. Щодо Сполучених Штатів - хоч їх фізично не буде в Україні, але вони зобов'язані надати принаймні розвідувальні дані та засоби спостереження для підтримки коаліційних сил, які можуть бути розгорнуті в Україні в разі досягнення мирних домовленостей.

А в самому Вашингтоні очікують на дещо іншу версію.

Посол Стівен Пайфер, який раніше обіймав посаду заступника Державного секретаря США, а також був американським переговірником,