Яка доля чекає на Путіна?
Весь 2025 рік багатьом здавалося, що війна між росією та Україною ось-ось закінчиться, -- принаймні на цьому наполягав Дональд Трамп. Він і його команда докладали відчайдушних зусиль, щоб залучити путіна до переговорів. Складалося враження, що він не просто ігнорує усі намагання Трампа завершити війну в Україні, а просто демонстративно над них насміхається
Упродовж усього цього часу відбувалися жорстокі обстріли українських міст та активні бойові дії, і жоден з розроблених планів не привів до припинення вогню чи до підписання мирної угоди. Безліч "мирних ініціатив", які не зупиняють насильство, нагадують про події столітньої давності, коли тривала Перша світова війна — найбільш значуща війна XX століття, що стала основою для багатьох конфліктів, які, на жаль, продовжують існувати й досі.
Кожна сторона сприймала ухвалення мінімальних умов противника як поразку, що загрожує існуванню їхньої країни як незалежної держави або їхньої внутрішньої політичної стабільності.
Першу світову війну не вдалося завершити завдяки мирним переговорам, а через зміни на фронті.
Німеччина разом із своїми партнерами покинула конфлікт і уклала мирну угоду лише тоді, коли усвідомила, що на фронті їхні шанси на перемогу вичерпалися.
До цього німці організовували мирні переговори лише з метою "виторгувати" собі найвигідніші умови і хоча б частково зберегти захоплені землі.
Прагнення до швидкого "помирення" можна зрозуміти, адже під час Першої світової війни загинуло близько 22 мільйонів військових та цивільних, не рахуючи жертв голоду і епідемій. Комп'єнське перемир'я і Версальський договір поклали край цій жахливій різанині, але стали однією з причин для виникнення наступної світової війни, яка спалахнула всього через два десятиліття, забравши вже 85 мільйонів життів. Світ виявився вразливим, адже лише зафіксував поразку Німеччини, не створивши надійної системи безпеки для післявоєнного часу.
Під час Першої світової війни на передній план вийшла нова риторика, що акцентувала увагу на поняттях добра і зла, необхідності покарання агресора та "законних територій". Націоналізм та масова політика перетворили війни на тотальні конфлікти, змінивши їх з інструментів зовнішньої політики на питання, що стосуються виживання нації.
Ми досі існуємо в рамках цієї логіки. Проте прагнення Трампа "створити мир і угоду" більше нагадує елементи ХІХ століття, коли війни могли завершуватися угодами між двома великими країнами, ігноруючи при цьому інтереси інших учасників.
Історія міждержавних конфліктів свідчить, що укладення офіційного мирного договору є лише одним з можливих результатів війни, і не є найпоширенішим варіантом в останні десятиліття. На початок 2026 року ситуація навколо російсько-української війни відображає певні історичні та статистичні тренди. Наприклад, з 1946 по 2005 рік лише 16% міждержавних конфліктів завершилися підписанням повноцінного мирного договору, тоді як близько 30% закінчилися угодою про припинення вогню без остаточного вирішення політичних питань.
Загальна перемога однієї зі сторін у конфлікті, зазвичай, трапляється лише в 21% випадків. У випадках високої інтенсивності, таких як поточні війни, найчастіше результатом стає глухий кут або угода про припинення вогню, що залишає багато спірних питань без вирішення. Історія надає нам кілька прикладів і моделей завершення подібних конфліктів, зокрема "Корейський сценарій" 1953 року, коли було укладено перемир'я без підписання мирного договору: війна формально продовжувалася, незважаючи на зупинку бойових дій.
Лінія фронту перетворюється на новий, фактичний кордон. Наприклад, у випадку "Зимової війни" між СРСР та Фінляндією в 1940 році, було укладено Московський мирний договір. Фінляндія змогла зберегти свою незалежність, проте була вимушена віддати частину своїх земель.
Згідно з оцінками фахівців та даними міжнародних організацій, таких як Міжнародний валютний фонд і Європейська комісія, очікується, що активні бойові дії в Україні можуть закінчитися до завершення 2026 року.
Головною перешкодою залишаються кардинально різні умови, які висувають сторони. Росія наполягає на визнанні анексованих земель і відмові України від вступу до НАТО, в той час як Україна вимагає відновлення своїх кордонів і надання гарантій безпеки.
При цьому треба не забувати, що історично близько 37% мирних угод порушуються протягом перших двох років, якщо не створено надійних механізмів примусу до миру.
Отже, історія свідчить про можливість укладення мирної угоди, проте зазвичай подібні конфлікти завершуються "замороженням" (перемир'ям) або тривалими позиційними протистояннями. Для досягнення справжнього мирного договору у 2026 році обом сторонам знадобиться зробити суттєві компроміси, однак наразі з боку путіна не спостерігається готовності до цього.
Питання завершення війни в Україні на початок цього року залишається предметом активних дипломатичних зусиль та запеклих дискусій між прихильниками військового та дипломатичного рішень.
Станом на січень 2026 року спостерігається активізація дипломатії, проте прориву поки що не досягнуто:
Завдяки ініціативам "коаліції охочих", на початку січня 2026 року відбулася зустріч делегатів міжнародної коаліції, метою якої стало встановлення гарантій безпеки для України.
Україна сподівається на досягнення мирної угоди, проте підкреслює важливість рішучого тиску з боку США та їхніх союзників, оскільки Росія наразі лише "імітує процес" і "не проявляє зацікавленості" у переговорах.
Чимало аналітиків і співробітників розвідувальних служб підкреслюють, що обстановка на фронті є ключовою для встановлення будь-яких мирних умов. Саме на полі бою формується реальна картина, і війна може завершитися до кінця 2026 року лише в разі посилення санкцій та надання суттєвої військової допомоги.
Отже, на сьогоднішній день більшість експертів дійшли висновку, що чисто військова перемога, тобто повний розгром однієї зі сторін, навряд чи можлива в найближчій перспективі. Найбільш ймовірним сценарієм є досягнення оптимальних позицій на фронті, що дозволить перейти до переговорів про мир.
Проте, я вважаю, що ці прогнози не враховують усі нюанси, що існують у Росії, а також психологічний стан Путіна, особливо після ефективної спецоперації Трампа з усунення венесуельського президента. Путін довгий час вірив, що лише йому дозволено порушувати міжнародні норми, але нині ситуація у світі кардинально змінилася. Схоже, Трамп вирішив зосередитися на зміцненні своєї влади, відмовившись від прагнення отримати Нобелівську премію миру 2026 року, оскільки усвідомлює, що після проміжних виборів Конгрес може обмежити його повноваження. Прогнозувати, як завершиться ситуація у Венесуелі, поки що важко, але для Путіна це безсумнівно серйозна поразка та приниження. Трамп не врахував, що Мадуро є союзником Путіна, і реалізував вражаючу операцію з його усунення. Можна очікувати, що відносини між Трампом і Путіним швидко погіршаться, зокрема після вимоги Білого дому до нової венесуельської влади припинити економічні зв'язки з Росією та Китаєм. У Путіна немає адекватної відповіді на це. Єдине, що він може використати, - це ядерний шантаж, і можна бути впевненим, що Кремль незабаром вдасться до цього. Ще однією загрозою для Москви є можливі масові протести в Ірані, які можуть призвести до зміни влади.
У цій ситуації малоймовірно, що путін буде готовий до мирних переговорів для завершення війни з Україною. Проте, й різкі кроки, спрямовані на зупинку цього процесу, також, скоріше за все, не відбудуться.
Україні, крім продовження дипломатичних зусиль щодо припинення війни, невідкладно потрібно значне підсилення її бойового потенціалу. Причому це повинно бути таке підсилення, яке зразу відчують російські території на усій європейській частині.
Ситуація кардинально змінилася після захоплення російського танкера. Незважаючи на цей інцидент, Білий дім офіційно підкреслює, що відносини між лідерами залишаються "відкритими та доброзичливими". Проте аналітики зауважують, що відбувається зміна в політиці на користь сили, де особисті симпатії не стають на заваді Трампу вживати рішучі заходи на захист інтересів США. Захоплення танкера розглядається як інструмент тиску на Кремль напередодні можливих мирних переговорів щодо України. Трамп демонструє свою готовність обмежити доходи Росії від її "тіньового флоту".
Російська сторона охарактеризувала дії Сполучених Штатів як "акти піратства" та порушення норм міжнародного права. Консультанти Володимира Путіна висловлюють занепокоєння щодо "серйозної ситуації", яка може призвести до відкриття масштабної кризи.
Оскільки Трамп особисто санкціонував операції у рамках "блокади Венесуели", відповідальність за інцидент москва покладає безпосередньо на нього, що ускладнює можливість "дружніх" неформальних домовленостей.
Слід зазначити, що наявність російських військових суден і підводних човнів у зоні конфлікту вказує на те, що відносини змінюються від дипломатичних суперечок до військового балансу сил.
Головною метою операції став танкер Marinera (колишній Bella 1), який курсував під російським прапором у водах Північної Атлантики. Додатково, у Карибському морі було затримано танкер M/T Sophia.
На сьогоднішній день Трамп вдається до стратегії "примусу до переговорів", підкреслюючи свою силу, в той час як Путін намагається знайти баланс між потребою захистити національну репутацію і прагненням зберегти комунікацію з Вашингтоном для розв'язання ситуації в Україні.
Для Путіна Паризька угода стає неприйнятною в разі, якщо вона передбачає розміщення іноземних військових сил на українській території або надання Україні гарантій, подібних до тих, що містяться в 5-й статті НАТО, та інші подібні умови.
Можна припустити, що у 2026 році Путін може погодитися на серйозну угоду лише під впливом спільного тиску з боку США та Європи або у випадку загрози значного економічного спаду.
Вашингтон сприймає захоплення як втілення своєї стратегії у боротьбі з "тіньовим флотом", а не як особисту образу.
Група аналітиків вважає, що затримка танкерів може бути сигналом для Путіна про те, що терпіння Трампа стосовно затягування переговорів по Україні має свої межі. Це може бути спробою підсилити тиск перед можливими новими раундами переговорів, які можуть відбутися після саміту в Анкориджі 2025 року.
Якщо раніше адміністрація Трампа розглядала варіант послаблення енергетичних санкцій в обмін на поступки з боку України, то нинішній інцидент свідчить про перехід до стратегії "активного використання" обмежень для підкреслення своєї сили.
Попри присутність російських військових кораблів та підводного човна в районі події, прямого зіткнення між збройними силами обох країн не сталося. На даний момент, обидві сторони прагнуть уникнути некерованого загострення ситуації.
Трамп підтверджує свою рішучість активно захищати економічні інтереси Сполучених Штатів.
Можливо, терпіння Трампа стосовно затягування мирних переговорів щодо України має свої межі, і його політика може зазнати суттєвих змін на користь мирного та справедливого вирішення конфлікту в Україні.
