Інноваційна промислова стратегія для України
Це вже не просто тема для ідеологічних дискусій, а визнаний засіб управління державою.
У кабінетах світових лідерів, від Вашингтона до Брюсселя, знову звучить словосполучення, яке ще донедавна вважалося ледь не єрессю в епоху панування ідей чистого ринкового лібералізму - "промислова політика". Це вже не просто тема для ідеологічних дискусій, а визнаний засіб управління державою., відповідь на нові глобальні виклики. У 2023 році уряди по всьому світу запровадили понад 2500 нових заходів промислової політики, демонструючи рішучий відхід від пасивного спостереження за ринковими силами. Це не відступ від глобалізації, а її глибока трансформація, керована новою реальністю.
Для України, держави, що веде екзистенційну війну за своє існування та водночас бореться за економічне майбутнє, ігнорувати цей глобальний зсув - не просто недалекоглядно, це стратегічна помилка. Наше завдання - не просто приєднатися до цього тренду, а очолити його, впровадивши "розумну", сучасну та прозору промислову політику. Мета має бути амбітною: забезпечити економічний суверенітет так само рішуче, як Збройні сили України забезпечують наш територіальний суверенітет.
Саме через це зважена, чітка та цілеспрямована промислова політика, орієнтована на видобувний сектор, є найефективнішим шляхом для України у зміцненні національної безпеки, пришвидшенні відновлення після війни та укріпленні нашої позиції як незамінного партнера для західного світу. Це унікальна можливість перетворити наявний потенціал надр на реальну економічну і геополітичну силу.
Щоб зрозуміти, чому Україна повинна діяти, необхідно усвідомити фундаментальні причини, що змусили провідні економіки світу переглянути свої підходи. Це не примха політиків, а раціональна відповідь на світ, що кардинально змінився. Цей новий світ диктує нові правила гри, які безпосередньо стосуються національних інтересів України.
Стратегічна конкуренція та геополітичні відносини. Основним стимулом, який уряди озвучують при впровадженні нових ініціатив, є "стратегічна конкурентоспроможність". Це безпосередній наслідок посилення геополітичного змагання, особливо між США та Китаєм, а також використання економічних зв'язків у якості інструменту впливу. Для України це не просто теоретичне поняття, а щоденна дійсність. У сучасному світі, де економіка стала продовженням політичної безпеки, потужна промислова база є таким же важливим елементом національного захисту, як і збройні сили.
Стійкість ланцюгів постачання. Пандемія COVID-19 та повномасштабне вторгнення Росії в Україну брутально продемонстрували крихкість глобальних ланцюгів постачання. Залежність від одного постачальника чи регіону виявилася стратегічною вразливістю. Як наслідок, уряди почали активно працювати над підвищенням стійкості, і ця мотивація стоїть за 15% нових заходів промислової політики. Це включає диверсифікацію джерел постачання критичної сировини та перенесення виробництв у дружні країни - процес, у якому Україна має відіграти ключову роль.
"Екологічний" перехід. Глобальний перехід до низьковуглецевої економіки створює безпрецедентний попит на специфічні корисні копалини. Літій, кобальт, нікель, мідь, рідкоземельні метали - це "чорне золото" XXI століття, без якого неможливо виготовлення акумуляторів, вітрових турбін, сонячних панелей та електричних автомобілів. Матеріали для технологій з низьким викидом вуглецю та їхня сировина, зокрема критичні мінерали, є одним із ключових напрямків нової промислової політики на глобальному рівні.
Національна безпека. Приблизно кожна п'ята нова промислова ініціатива в глобальному масштабі має чітко визначену мотивацію, пов'язану з питаннями національної безпеки, особливо у випадках, коли справа стосується товарів подвійного використання. Це створює пряму залежність між промисловими можливостями держави та її здатністю до оборони. Спроможність самостійно виробляти або надійно отримувати титан для авіаційної промисловості, уран для енергетичних потреб чи мідь для електроніки вже не є лише економічним аспектом.
Значущим є те, що інструменти сучасної промислової політики зазнали змін. Якщо раніше вона була тісно пов'язана з протекціонізмом та імпортозаміщенням, то сьогодні розвинені держави зосереджуються на субсидіях, фінансових заохоченнях та інвестиціях у наукові дослідження і розробки. Торгові обмеження все частіше використовуються країнами, що знаходяться на стадії розвитку. Це важливий урок для України: сучасна промислова політика полягає не в закритті кордонів, а в створенні привабливих умов для інвестицій і технологічних інновацій.
Отже, глобальне відновлення промислової політики виникає не лише як економічна тенденція, але й стає ключовою сферою сучасної геополітичної боротьби. Для України це означає, що створення та реалізація власної "інтелектуальної" промислової політики є не тільки питанням економічного зростання, але й важливим елементом зовнішньої політики та національної безпеки. Україна володіє значними запасами тих корисних копалин, які США та ЄС вважають "критично важливими" для реалізації своїх стратегічних завдань. Розвиваючи ці ресурси, ми не просто покращуємо власне становище, а й пропонуємо нашим західним партнерам рішення їхньої стратегічної проблеми, пов'язаної з вразливістю ланцюгів постачання. Це змінює парадигму відносин з "Україна потребує допомоги" на "Україна є стратегічним партнером, що надає рішення". Скоординована промислова політика робить Україну незамінною частиною західної економічної та безпекової архітектури, що створює набагато міцнішу основу для довготривалої підтримки та інтеграції, ніж просто фінансова допомога. Цей підхід вже знаходить відображення в угодах зі США та в рамках програми Ukraine Facility від ЄС, які безпосередньо пов'язують фінансування з розвитком сектора критичних матеріалів.
Глобальний досвід, узагальнений в численних дослідженнях, включаючи роботи Центру досліджень економічної політики (CEPR), надає чіткі настанови для створення успішної промислової політики, яка допоможе уникнути помилок минулого, таких як корупція, неефективність і протекціонізм. Це не просто теоретичні концепції, а практичний план дій, який Україна має можливість та необхідність адаптувати для свого видобувного сектору.
Принцип 1: Ясність та досяжність цілей.
"Розумна" промислова політика стартує з ясного усвідомлення наших цілей. Просто збільшення обсягів видобутку в тоннах не є адекватною метою. Для України важливо, щоб цілі були багатогранними та мали стратегічний характер:
Принцип 2: Відкритість та змагання як засіб боротьби з корупцією.
Історично головним ризиком промислової політики було "захоплення держави" (state capture) та корупційне розподілення преференцій. Сучасний підхід пропонує потужну протиотруту: радикальну прозорість та чесну конкуренцію. Україна має тут унікальну перевагу і водночас - ахіллесову п'яту.
Наша перевага - це успішне впровадження Ініціативи прозорості видобувних галузей (EITI). Україна є однією з країн-лідерів у цій сфері, що було відзначено міжнародною нагородою EITI Chairs' Award у 2023 році за продовження роботи навіть в умовах війни. EITI надає перевірений механізм фінансової прозорості, дозволяючи відстежувати платежі компаній до бюджетів усіх рівнів, аж до окремих громад. Це створює довіру і для інвесторів, і для суспільства.
Однак нам необхідно подолати "парадокс прозорості". Фінансова прозорість повинна бути підкріплена відкритістю в геологічній сфері. Неприпустимо, щоб важлива геологічна інформація про наші природні ресурси, зібрана ще в радянські часи, залишалася під грифом секретності й була недоступною для потенційних інвесторів. Держава зобов'язана не лише розкрити ці дані, але й вкладати кошти в нові геологічні дослідження, а також забезпечити їх сертифікацію відповідно до міжнародних стандартів, таких як JORC. Це дозволить перетворити "кота в мішку" на зрозумілий та привабливий інвестиційний актив.
Конкуренція є другим ключовим елементом. Уряд уже ініціював проведення прозорих аукціонів для видачі нових ліцензій, і цей підхід повинен залишатися незмінним. Проте цього не достатньо. Важливо здійснити всебічний аудит сотень "мертвих ліцензій", які були видані раніше і роками залишаються без дій, перешкоджаючи розвитку обіцяючих родовищ. Потрібно ввести суворе правило: "використовуй або втрачай".
Принцип 3: Держава як партнер, а не бар'єр
Функція держави в контексті "інтелектуальної" промислової політики полягає не в тому, щоб "вибирати фаворитів", а в створенні екосистеми, в якій успішні гравці можуть виникати і розвиватися на основі своїх конкурентних переваг, а не завдяки політичним зв'язкам. Для цього державі необхідно здійснити три основні кроки.
Регуляторна "деребанізація". Видобувна галузь роками страждає від клаптикового, застарілого та суперечливого законодавства. Галузь, що генерує мільярди для бюджету, досі не має єдиного кодифікованого документа. Ухвалення сучасного Кодексу про надра, розробленого у співпраці з бізнесом, має стати пріоритетом №1 для парламенту.
Ефективний діалог "держава-бізнес". Потрібен перехід від хаотичних зустрічей до структурованого та прозорого механізму співпраці. Це не про лобізм у його негативному сенсі, а про спільний пошук та вирішення реальних проблем, що стоять на заваді інвестиціям. Це цивілізований діалог, де бізнес вказує на бар'єри, а держава допомагає їх усувати.
Інвестиції у "суспільні блага". Початкова геологічна розвідка є надзвичайно ризикованим та дорогим етапом, який може коштувати десятки мільйонів доларів. Держава, можливо за підтримки міжнародних партнерів, повинна взяти на себе частину цих ризиків, фінансуючи розвідку та створюючи портфель якісно підготовлених, "готових до інвестицій" проектів. Це значно знизить вхідний бар'єр для приватного капіталу.
Принцип 4: Цілеспрямована, тимчасова і зрозуміла підтримка.
Замість безперервних дотацій та пільгових програм, які можуть викривляти ринкові механізми, "розумна" політика передбачає використання цілеспрямованих, короткострокових інструментів для подолання окремих ринкових невдач. Для України це могло б охоплювати:
Адаптація цих чотирьох основоположних принципів допоможе Україні не повторити помилки, які були в минулому, і сформувати дійсно сучасну, продуктивну та стійку до корупційних проявів промислову політику.
Перед нами постає ясний вибір між двома напрямками. Перший - це шлях збереження існуючого стану: бюрократична інертність, невикористані ресурси, "мертві" ліцензії та втрачені шанси. Це той шлях, де наше національне багатство залишиться незадіяним потенціалом, закопаним у надрах землі, поки інші країни продовжуватимуть свій розвиток без нас.
Другий напрямок – це "Новий Промисловий Курс" для України. Це курс, який передбачає "розумну" та відкриту політику, що співпрацює з бізнесом, розблокує потенціал наших природних ресурсів. Ми прагнемо трансформувати сировину в продукцію високих технологій, створювати нові робочі місця, наповнювати державний бюджет та зміцнювати нашу обороноздатність і міжнародні партнерства.
Плани створені, списки мінералів затверджені, міжнародні стандарти зрозумілі, і видобувна індустрія готова стати надійним союзником для держави.
