Пресинг України з боку Росії та США.
Історія має свою особливість – вона схильна до повторення. Нині багато українців вражені діями адміністрації Дональда Трампа, яка чинить неофіційний тиск на Київ, вимагаючи віддати Донбас Росії. Окрім цього, адміністрація пропонує Україні прийняти численні інші умови, що обмежують її суверенітет. Проте Україна вже має досвід переживання російсько-американського тиску: тоді обидві країни спільно працювали над тим, щоб позбавити нашу державу ядерної зброї.
Існує певна неприродність і нелогічність у нав'язливому бажанні деяких американських політичних еліт налагодити стосунки з Кремлем. Коли Радянський Союз опинився на межі краху, у Вашингтоні не відзначали перемогу над стратегічним супротивником. Натомість у Білому домі переважало занепокоєння щодо майбутнього російсько-радянської імперії. Головним пріоритетом адміністрації Джорджа Буша-старшого стало збереження модернізованого варіанту СРСР з центром у Москві. Політика Білого дому в той час полягала в ігноруванні прагнень республік до незалежності. Адміністрація Буша-старшого висловлювала побоювання щодо "агресивного націоналізму" та чітко давала зрозуміти, що не підтримує намірів українців проголосити незалежність.
Після невдачі у порятунку радянської імперії американська зовнішня політика залишалася без суттєвих змін. Вона продовжувала орієнтуватися на Москву. На початку 1990-х років Сполучені Штати продовжували сприймати Україну в контексті своїх відносин із Росією. Більше того, Москва та Вашингтон об'єднали зусилля для спільного тиску на Київ щодо питань ядерного роззброєння.
Вилучення ядерного статусу України завжди було одним із ключових зовнішньополітичних завдань Кремля. 30 листопада 1991 року, напередодні всеукраїнського референдуму, російський президент Борис Єльцин та його американський колега Джордж Буш-старший у телефонній розмові обговорили нагальність швидкої денуклеаризації української території. Єльцин підкреслив, що це питання є для нього пріоритетним. Він також зазначив, що без згоди Києва на передачу ядерної зброї Сполученим Штатам не варто визнавати незалежність України. Водночас російський президент делікатно попросив американську сторону проявити наполегливість у впливі на Україну, оскільки Росія в той час не мала можливості самостійно висувати такі вимоги.
У Вашингтоні звернули увагу на рекомендації з Кремля. У грудні 1991 року президент Джордж Буш-старший та держсекретар США Джеймс Бейкер виступили з кількома коментарями, підкресливши, що "ядерні держави нам більше не потрібні". Звісно, йшлося тут не про Росію, а про Україну та інші колишні республіки Радянського Союзу. Вони також натякнули, що очікують від тих, хто бажає повної незалежності, приєднання до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Протягом наступних років Росія та США об'єднали свої зусилля, щоб переконати Україну відмовитися від ядерної зброї та її носіїв. Президент Росії Борис Єльцин неодноразово підкреслював у розмовах з американськими партнерами важливість роззброєння України. Вашингтон, у свою чергу, не оминав можливості використовувати дипломатичний тиск та непрямі методи впливу для досягнення своєї мети. У разі відмови України позбутися ядерного потенціалу, їй загрожувала міжнародна ізоляція, ускладнення співпраці з глобальними фінансовими установами, а також можливі економічні санкції.
Президент США Білл Клінтон, подібно до Дональда Трампа, також встановлював терміни для України. Адміністрація Білого дому прагнула, щоб остаточна угода про відмову Києва від ядерної зброї була укладена під час державного візиту американського лідера до Москви з 12 по 15 січня 1994 року. Тому процес був прискорений, з акцентом на те, що Україні необхідно терміново продовжити ратифікацію Договору про нерозповсюдження ядерної зброї без жодних умов. Варто відзначити, що, як і сьогодні, питання безпекових гарантій для України не викликало значного занепокоєння в американській адміністрації. Під час зустрічі з президентом України Леонідом Кравчуком в аеропорту Бориспіль на шляху до Москви 12 січня, Клінтон чітко дав зрозуміти, що у разі відмови України від роззброєння, країну очікують серйозні наслідки. Через два дні Кравчук підписав Тристоронню угоду, що стала важливим етапом на шляху до позбавлення України ядерного статусу.
Якщо б не спільні та скоординовані дії Москви і Вашингтона, можливо, нам вдалося б зберегти хоча б частину тактичних боєзарядів або стратегічну авіацію та ракети. Хоча Росія завжди відкрито висловлювала своє негативне ставлення до наявності в Україні зброї масового знищення, в 90-ті роки вона не була в найкращій позиції, щоб самостійно вирішувати це важливе питання. Проте, варто визнати, що Кремль знайшов потужного партнера у цій справі. Молода українська держава не змогла витримати одночасний тиск з боку США та Росії й врешті підписала документ, відомий як Будапештський меморандум.
Сьогодні ми спостерігаємо повторення історії, хоча обставини кардинально змінилися. Те, чого Путін не зміг досягти за допомогою військової сили, він намагається реалізувати через дипломатичні канали. Кремль активно використовує прагнення Трампа до миру, його обмежену зовнішню політику та самовпевненість для здійснення своїх імперських амбіцій. Схоже, це приносить певні результати. У ЗМІ з'являється все більше новин про те, що адміністрація Трампа чинить тиск на Україну, вимагаючи територіальних поступок, зокрема передачі всього Донбасу Росії. Вони встановлюють терміни та шантажують загрозою скорочення військової допомоги. Крім того, надходять сигнали про намір США активізувати економічні зв'язки з агресором та отримувати вигоду від російських ресурсів. Як і в першій половині 90-х, Вашингтон не демонструє особливого ентузіазму у наданні Україні гарантій безпеки. Для Трампа було б ідеально змусити нас підписати нову версію Будапештського меморандуму, яка не матиме жодних зобов'язань.
Американське керівництво діє на основі абсолютно невірних уявлень, формуючи свої стосунки з Кремлем. Наприкінці минулого століття існували надії на демократичну Росію, яка могла б стати надійним стратегічним партнером і єдиним у пострадянському просторі, здатним відповідально управляти ядерною зброєю. Наразі Трамп і його команда мріють про вигідні угоди з Москвою, вірячи, що їм вдасться відтяпати Росію від Китаю. Звичайно, ніхто не звертає уваги на моральні питання, російську агресію чи міжнародні норми.
Другий тактичний альянс між Росією та США, що має на меті тиск на Україну, не може бути просто випадковістю. Це результат глобальної короткозорості та захоплення Росією, що, на жаль, спостерігається серед багатьох західних політиків. На даний момент Київ намагається протистояти спільному російсько-американському тиску. Проте, чи зможе українська влада витримати цей тиск, залишається під питанням.
