Російська дезінформація в Європейському Союзі: складні стратегії та виклики для демократії.
Російська пропаганда. Асоціативно | фото AP
Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року медіаактивність Росії в країнах Європейського Союзу стала більш витонченою і скоординованою. Москва комбінує традиційні засоби впливу, такі як звичні пропагандистські канали, з новітніми технологіями — мережами проксі-сайтів і їхніх клонів, локалізованими Telegram-каналами, автоматизованими ботами, штучним інтелектом для створення контенту та діпфейків, а також агентами впливу. Крім того, вона використовує підривні фінансові схеми, які маскуються через офшорні зони, криптовалюти та транзитні юрисдикції.
Кремль має на меті не лише просувати свої проросійські ідеї, а й дестабілізувати політичний і соціальний консенсус у Європейському Союзі, підірвати довіру до інститутів НАТО та ЄС, зменшити підтримку України та сформувати "сіру" зону, в якій можна було б нормалізувати відносини з Росією. Очевидно, що координація цієї інформаційної кампанії здійснюється з Москви.
Російська пропагандистська машина діє системно, фокусуючись на узгодженому просуванні меседжів, таких як "санкції приносять ЄС більше шкоди, ніж Росії", "інтереси євразійської безпеки вимагають "реалістичного" діалогу з Москвою", "слов'яни воюють зі слов'янами, а від цього виграють США". Ці сигнали спрямовані на розділення суспільства та просування популізму в країнах Європи, особливо через теми міграції, соціального виснаження, культурної ідентичності. Стратегічні пріоритети пропагандистських матеріалів адаптуються для європейської аудиторії, де кремлівські меседжі перепаковуються у прийнятну форму для місцевих споживачів. Це досягається за допомогою діпфейків, мережі сайтів-двійників, купівлі лояльних інформаційних майданчиків та спікерів, проксі-медіа, інфраструктури з масовою локалізацією контенту в Telegram/X, співпраці з правими політичними силами й "корисними експертами", а також атаками на репутацію традиційних західних ЗМІ. На тлі скорочення США програм підтримки союзників та зменшення фінансування власної системи інформаційної безпеки, постійне зростання витрат Кремля на пропагандистські кампанії та їхній системний характер створює серйозний дисбаланс у глобальному інформаційному середовищі.
Вплив на демократію та вибори
Для європейських країн, зокрема Східної Європи, це становить серйозну загрозу, оскільки послаблює стійкість демократичних інститутів, збільшує вразливість до дезінформаційних атак і відкриває Росії можливість впливати на формування громадської думки, результати виборів та прийняття політичних рішень. Останнім ілюстративним прикладом такої роботи стали парламентські вибори у Молдові. За інформацією Bloomberg, у Москві розробили план втручання в парламентські вибори в Молдові, щоб послабити правлячу проєвропейську партію PAS і скомпрометувати курс цієї країни на ЄС. Задля цього російські спецслужби організовували підкуп голосів, зокрема діаспори, фабрикацію компромату, проводили кампанії дезінформації в Telegram, TikTok та Facebook, а також вербували молодь і представників кримінальних кіл для організації провокацій у день голосування та після нього.
Координація цих операцій здійснювалася структурами, підконтрольними Кремлю. Фінансування надходило через московські банки. Росіяни намагалися не переконати в чомусь, а дезорієнтувати молдовського виборця, який потенційно міг підтримати європейський курс, щоб він не пішов голосувати, втратив орієнтири і, водночас, щоб проросійський виборець, хоч і менш чисельний, був мобілізованим і дисциплінованим. Але в Кремлі не досягли своєї мети: Молдова на виборах обрала проєвропейський вибір. Це сталося завдяки тому, що Кишинів зміг протистояти Москві жорсткими методами, яких так часто не вистачає самому ЄС.
Важливу роль у подібних кампаніях Кремля виконують симпатики та популістські політики, які, свідомо чи без цього, стають каналами для трансляції російських меседжів. Деякі з них мають безпосередні зв'язки з російськими структурами, інші ж просто формують свій політичний імідж на основі антисистемних поглядів. Їхні виступи в парламентах чи медіа створюють враження наявності "альтернативної думки", що легітимізує проросійські погляди як частину демократичного обговорення. Політики, які підпорядковані або лояльні Кремлю, виконують кілька функцій: поширюють проросійські ідеї в національних законодавчих органах, формують "політичну надбудову" для інформаційних кампаній та забезпечують доступ до державних ресурсів або медіа. Особливо слід акцентувати увагу на колишній канцлерці Німеччини Ангелі Меркель, адже саме в її уряді Німеччина заблокувала вступ України та Грузії до НАТО, посилила енергетичну залежність від російського газу, підтримуючи проект "Північний потік", і створила тривалу загрозу для посилення російського впливу і тиску на Європу.
Після відставки Меркель послідовно захищала власну політику. Так, у жовтні 2022 року вона заявила, що "не шкодує" про наслідки енергетичної політики щодо Росії, а в інтерв'ю Die Zeit пояснила, що Мінські домовленості були начебто "спробою дати Україні час", теза, яку російська пропаганда використала у власних інтерпретаціях. У мемуарах вона також обґрунтовувала блокування Плану дій щодо членства України в НАТО у 2008 році, посилаючись на ризик російської ескалації. Знов-таки, це аргумент, який Кремль системно просував для легітимації свого "права вето" на розширення Альянсу. Вражають і її коментарі, висловлені в жовтні 2025 року в інтерв'ю угорському каналу Partizán. Ангела Меркель заявила, що саме Польща та країни Балтії у 2021-му заблокували її ініціативу прямих переговорів ЄС із Путіним, що, на її думку, стало одним із чинників, які сприяли подальшій ескалації та повномасштабному вторгненню РФ. Таку версію подій публічно відразу схвалила Москва. Між тим, згадані заяви ексканцлерки, які мало відповідають дійсності, викликали значне обурення в Польщі та країнах Балтії.
Механізми впливу та фінансування
Оточуюча "публічна вітрина" Кремля підтримується розгалуженою мережею агентів впливу, включаючи аналітичні центри, громадські організації, блогерів, консультантів та колишніх розвідників. Ці структури відповідають за створення контенту, його розповсюдження через локальні канали і забезпечення юридичного захисту фінансових потоків. Кремль не лише формує, а й "закуповує" багатьох західних думконосіїв, блогерів і експертів за значні кошти. Лояльні до Росії коментатори з США та Європи регулярно з'являються в проектах RT/Sputnik, на авторських YouTube-каналах, що підтримують Москву, а також у публічних дискусіях на форумі "Валдай". Кремлівська "м'яка сила" використовує не тільки "корисних ідіотів" та російську діаспору, але й інституції, такі як "Россотрудничество", яка відкриває свої представництва в різних країнах під брендом "Русський дім". Зовні це виглядає як культурна дипломатія, проте насправді є важливим інструментом впливу, що використовує місцеві лобістські та комунікаційні структури для просування інтересів Кремля. "Русський дім" фактично слугує хабом, де зустрічаються пропаганда та місцеві проросійські активісти. Не дивно, що цей майданчик все частіше називають інфраструктурою російського впливу під прикриттям "народної дипломатії".
Для просування власних меседжів Кремль використовує не лише власні медіаресурси, але й подекуди "втемну" авторитетні міжнародні видання, розміщуючи на їхніх сторінках авторські або рекламні статті з вигідними для Росії коментарями чи думками. Загалом прокремлівські матеріали поширюються по всьому світу - від США чи Франції до багатьох країн глобального півдня. Наприклад, створена росіянами мережа впливу в Європі дуже масштабна. Зокрема, вона активно діє в Австрії, Німеччині, Франції, Польщі, Угорщині. Сучасна російська інформаційна кампанія не могла б існувати без використання цифрової інфраструктури. Саме в соцмережах відбувається найбільш інтенсивна фаза розповсюдження прокремлівських меседжів. Ботоферми, автоматизовані мережі репостингу, фейкові акаунти в X, Facebook, TikTok і Telegram створюють враження масової підтримки певних політичних позицій або соціальних дискусій, які насправді ретельно сплановані. Дедалі частіше застосовуються технології генерації зображень і відео на основі штучного інтелекту, що ускладнює верифікацію контенту і дає змогу створювати переконливі, але повністю вигадані сюжети. У 2025 році з'явилося понад триста нових сайтів, замаскованих під регіональні медіа в США, Канаді, Німеччині, Франції та Норвегії. Вони мають російське коріння, систему із виробництва фальшивих образів та використання власних мовних моделей на базі Meta Llama 3, що дозволяє генерувати діпфейки, які дедалі важче відрізнити від справжніх журналістських матеріалів.
Інформаційна війна є надзвичайно витратним процесом, але Кремль не шкодує коштів на цю діяльність. У 2019 році лише державні медіа Росії отримували приблизно 1,3 мільярда євро щорічно, а після початку повномасштабного вторгнення в Україну ці витрати значно зросли. Якщо врахувати приховані джерела фінансування, то в 2025 році фактичні витрати Росії на медіа та інформаційний вплив можуть перевищити 2,5 мільярда євро. На 2026-2028 роки заплановано ще більші витрати на пропаганду, які можуть сягнути 2,9-3 мільярдів євро на рік. Окрім цього, в російському бюджеті існує секретна стаття "національна оборона", яка включає прямі субсидії для західних медіа, що додає ще мільярди євро до витрат. Такі дії Кремля вже відображаються на ситуації в Європейському Союзі, і їхні наслідки виявляються глибшими, ніж може здаватися на перший погляд.
Усі мають зрозуміти, що спростування російської дезінформації не може бути лише тимчасовою реакцією, це має стати довготривалою боротьбою, що потребує прозорості фінансування медіа, контролю за політичними пожертвами, незалежного фактчекінгу, посилення цифрової грамотності та міжнародної співпраці у розслідуванні інформаційних операцій Росії. Без цих кроків ризик того, що майбутні політичні рішення в Європі визначатимуться не реальними загрозами безпеці, а результатами маніпулятивних кампаній, за якими стоїть Кремль, лише зростатиме.
