Російська "еліта" виявила втомленість від Путіна.
Частина оточення російського диктатора втомилася, пише The Wall Street Journal з посиланням на політичних експертів. Втомилася від вічної мобілізації, від страху, від нескінченної війни, яка пожирає майбутнє. Безпричинно розпочате вторгнення в Україну не дає російській "еліті" сповна насолоджуватися багатствами, накопиченими під час пограбування народу - і багато хто від цього душевно страждає.
Невдоволення зростає, напруга всередині "еліти" густішає, як смола. Будь-який натяк на слабкість може стати для Путіна фатальним. У коридорах російської влади ходять чутки - обережні, як кроки по мінному полю: мовляв, Путіна пора усувати від влади.
Колишній голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішінґер висловлює тривогу щодо можливого завершення війни без виконання поставлених цілей. Він зазначає, що для лідера, який сам розпочав конфлікт, є неприпустимим просто так зупинити бойові дії. Вихід із ситуації можливий лише через поразку або ж за допомогою радикальних заходів.
А президент Центру аналізу європейської політики Аліна Полякова додає: Путін не зацікавлений у мирі - будь-яке перемир'я без перемоги виставить його голим, оголить слабкість, а слабкість у диктатурі пахне смертю.
Страх Путіна втратити владу і продемонструвати слабкість створює додаткові ризики: він змушує його безперервно вести війну до "переможного завершення", яке є практично недосяжним. Оскільки підкорити Україну, чого він прагне, є абсолютно неможливим. Цей страх диктатора знецінює всі шанси на мир і перетворює зусилля президента Трампа та інших світових лідерів на безрезультатну витрату ресурсів і часу.
Однак постає важливе питання: які умови можуть сприяти усуненню від влади Путіна – особи, що перетворила країну на структуру страху і обману, де основа тримається не на вірності, а на духовному безсиллі?
Система, створена Путіним, не є просто вертикаллю влади; це величезна труба, в якій брехня піднімається вгору, а страх спускається вниз. Кожен, хто є частиною цього механізму, усвідомлює, що правда може бути небезпечною, а мовчання - це те, що живить цю структуру. Це все функціонує, поки страх рівномірно розподілений, подібно до електричного струму. Але варто напрузі знизитися - і починається мерехтіння лампочок, іскріння проводів, а згодом і весь механізм починає виділяти дим і неприємний запах. Диктатура тримається не лише на силі, а й на звичках. Як тільки ці звички руйнуються, під загрозою опиняється вся система.
Упевнений, усунення Путіна можливе не тоді, коли хтось вирішить його повалити, а коли ніхто не захоче більше його рятувати. Диктатор не живе без виконавців. Розпад режиму почнеться тоді, коли чиновник почне замислюватися, навіщо виконує черговий божевільний указ. Коли солдат і офіцер зрозуміють, що захищають не Батьківщину, а страх однієї людини. Коли пропагандист, дивлячись у камеру, побачить у ній не глядача, а дзеркало.
Сьогодні побудована Путіним система схожа на стару греблю. Вона стоїть, тріщить, чинить опір, але вода за нею наростає. Вода - це втома. Вода - це сумнів. Вода - це усвідомлення, що навіть золото, яким Путін обклав своїх наближених, не врятує їх, якщо потік прорветься.
Сьогодні Росія виглядає як гігантське чудовисько, яке отруєне власним адреналіном. Воно продовжує мчати вперед, ричачи на повну потужність, але його серце вже вичерпує свої резерви. Путін перетворив свою владу на суть страху, ставши аналогом наркотичної залежності, без якої система не здатна функціонувати. Проте досвід показує, що будь-яка наркотична речовина врешті-решт вбиває, якщо доза перевищує межі витривалості організму.
Як може впасти диктатор, що має контроль над усіма аспектами життя? Історичний досвід підказує, що його падіння відбувається не лише через силу супротивника, але, головним чином, через власну вразливість. Не через кулі, а внаслідок мовчазного протесту. Історія Росії свідчить: коли народ втрачає страх, навіть могутні стіни Кремля стають лише фоном. Це не революція, а відновлення свідомості. Найбільшою загрозою для тирана є не змова, а байдужість до його вказівок.
Що в цьому плані може зробити Захід? Потрібно зміцнювати інформаційну прозорість, і передусім через підтримку інформресурсів, що забезпечують доступ до перевірених фактів і вільного обговорення. У сьогоднішніх умовах це насамперед фінансування незалежних медіа та розслідувань. Але ще важливішою є послідовна політика міжнародних структур: документування військових злочинів, публікація достовірних даних, санкції проти прихильників агресора й гуманітарна допомога постраждалим.
Ця стратегія не призводить до швидкого "перевиховання" суспільства, а формує середовище, в якому правда та незалежні інституції можуть зберігати свою актуальність. З часом це може сприяти "пробудженню" росіян.
Мені довелося особисто спостерігати, як Росія занурювалася в "сон": з країни раннього Єльцина, коли була свобода слова і не було страху, вона перетворювалася на країну пізнього Путіна. Це сталося тому, що росіяни обміняли свободу на хліб, на "стабільність". Путіністам вдалося переконати людей, і люди повірили: мовчання - броня. Але броня, виявляється, теж іржавіє. Особливо коли війна, обіцяна як "велика перемога", обертається нескінченною м'ясорубкою. Коли загиблих стає занадто багато, щоб їх приховувати.
Путін опинився в пастці, створеній власними руками: він не має можливості програти, але й до перемоги не здатний. Його "спеціальна операція" перетворилася на обруч, в який він сам себе загнав. Тепер кожна невдача завдає удару по його уявленнях про силу, а кожен день війни стає тяжким тягарем для країни. Проте міфи не гинуть від пострілів, а розвалюються через тріщини в свідомості людей. І ці тріщини вже почали з’являтися.
Авторитарна влада завжди перебуває на межі міфології. Зверніть увагу на те, що і як висловлює Путін. Він, безсумнівно, вважає себе обраним. Його найближче оточення підживлює цей міф, оскільки їм вигідно існувати в театральному світі, де головний актор виконує роль "Бога". Проте будь-яка драматична вистава завершується, коли глядачі починають сміятися. Сміх розбиває ілюзію. І коли навіть еліта почне підсміюватися за спиною лідера, коли страх зміниться на презирство - тоді настане кінець, не ефектний, але невідворотний.
Росія за часів Путіна нагадує "Титанік", обшитий бронею з медійних ілюзій. Оркестр пропаганди далі виконує мелодію "ми піднімаємося з колін", хоча вода вже досягає рівня люстр. Тим не менше, лідер наполегливо вимагає продовжувати спектакль. Йому здається, що якщо виголошувати "ми – непереможні" достатньо голосно, корабель перестане тонути. Але реальність не приймає легковажних слів і порожніх обіцянок.
Збираючи воєдино всі частини проблеми, я давно дійшов висновку, що усунення Путіна від влади можливе тільки за руйнування трьох опор режиму: економічної, інформаційної та психологічної. Перша вже тріщить - санкції, відтік технологій, витік умів. Росія дедалі більше стає схожою на старий склад, де раніше зберігалися багатства, а тепер - іржа. Слід посилювати тиск на неї.
Друга опора - інформаційна - підточується зсередини: журналісти, які виїхали, незалежні медіа, соціальні мережі, які як вірус поширюють альтернативну правду. Але я чітко бачу і розумію: найважча частина - психологічна. Росія повинна втомитися від самої себе. Втомитися боятися, втомитися вірити, втомитися ненавидіти.
І от, коли ця втома перетвориться з внутрішньої туги на зовнішню потребу, коли мільйони людей вигукнуть "досить" не шепотом, а з усієї сили голосу, тоді все лопне. Це не буде елегантний переворот, без пафосу та урочистості. Це нагадуватиме крах старої стіни, яка трималася лише на моху звичок.
Проте, маючи глибоке розуміння внутрішньої ситуації в Росії, я можу з упевненістю стверджувати: без зовнішньої підтримки країна ще надовго залишиться в своєму стані. Страх і байдужість здатні тримати багатьох росіян у стані застою протягом тривалого часу.
Що здатне пришвидшити процес звільнення світу від кремлівського тирана та його режиму? Відповідь жорстка і безкомпромісна, немов операція без анестезії: лише економічне виснаження здатне зруйнувати цей режим.
Путінський режим не можна вмовити, не можна реформувати, не можна "залучити до діалогу", як намагається президент США Дональд Трамп. Його можна тільки висушити. Режим вихідця з органів політичного нагляду Путіна повинен вичерпати запаси "крові" - нафти, газу, страху, віри. Коли в нього не залишиться нічого, крім пилу і спогадів про велич, він впаде.
Денацифікація, денуклеаризація, демократизація - це не гасла, а кроки реанімації. Але перш ніж реанімувати, потрібно зупинити потік брехні. Економіка повинна впасти настільки, щоб навіть силовики перестали отримувати зарплату, щоб нафта перестала бути аргументом, а армія, що несе смерть, - мрією. Тільки страх голоду сильніший за страх перед Путіним і Ко. У Росії зміни починаються тільки тоді, коли порожній холодильник стає переконливішим за телевізор.
Раніше я вже висловлював цю думку, і не можу не повторитися: Росія під керівництвом Путіна перестане бути загрозою для своїх сусідів і для всього світу лише після військової поразки. Захід має вжити всіх необхідних заходів для досягнення цієї мети — це відповідає як його інтересам, так і інтересам глобальної спільноти. Це сувора, але реалістична істина: доти, поки військово-політична сила цього режиму залишається незмінною, і він продовжує мати можливість завдавати удари та шантажувати, жодні економічні або політичні маневри не зможуть усунути цю загрозу.
Світ має діяти не як педагог, а як хірург. З путінським режимом не можна спілкуватися, як з малюком, якого можна навчити. Це хворобливий організм, в якому пухлина вважає себе частиною цілого. Таку пухлину не можна переконати, її потрібно просто видалити.
Система має бути доведена до такого стану, в якому вона сама визнає необхідність реформ і звернеться за допомогою. Лише тоді, під наглядом міжнародної спільноти та з огляду на можливість повторення минулих помилок, можна буде розпочати процес денацифікації свідомості, позбавлення від імперських амбіцій і ліквідації ядерного шантажу.
Лише тоді, коли економічна ситуація досягне критичної точки, а "еліта" усвідомить, що її розкішні вілли за кордоном стають лише ілюзією, з'явиться можливість для внутрішніх змін. Це не буде героїчний або романтичний переворот, а прагматичний крок, викликаний страхом втрати всього. Водночас, народ, що страждає від злиднів та бідності, почне шукати винних не в Україні чи НАТО, а в своєму власному правителеві.
Падіння режиму Путіна не стане остаточним вирішенням проблем Росії; це лише призведе до тривалого процесу очищення. Росія знову має пройти через випробування, такі як голод, ганьба та загроза розпаду. На мою думку, альтернативи цьому не існує. Імперія повинна спочатку зникнути, щоб дати можливість виникненню порядної держави.
Якщо світ прагне забезпечити свою безпеку, йому варто сприяти якнайшвидшому завершенню цього конфлікту. Це слід робити не лише за допомогою військових засобів, а насамперед шляхом блокування ресурсів. Не через переговори, а через ігнорування шантажу. Система, що існує під керівництвом Путіна, повинна бути доведена до такого стану, коли її падіння стане більш вигідним, ніж продовження існування. Лише тоді Росія зможе стати безпечним місцем: країною, вільною від культу сили, імперських амбіцій та ядерних ілюзій.
