Росія ініціює очищення в своїх спецслужбах. Щось незвичайне відбувається з російськими шпигунами – Андрій Солдатов та Ірина Бороган.

Позаштатні працівники Центру аналізу європейської політики, журналісти-розслідувачі та засновники ресурсу Agentura.ru Андрій Солдатов та Ірина Бороган звернули увагу на незвичні зміни в російських спецслужбах: з організацій почали усувати неетнічних росіян. Наприклад, свої позиції втратили представники української національності.

Спеціальні служби Путіна проводять очищення від неросіян, що є політикою, яка абсолютно контрастує з багатонаціональною спадщиною цих організацій. Це вкрай ризикований крок, який може призвести до серйозних наслідків для режиму в майбутньому.

Зміни відбуваються, незважаючи на тривале зменшення кількості етнічних росіян і відповідне зростання частки національних меншин. Хоча історично в спецслужбах переважали росіяни, останнім часом ця динаміка стала ще більш вираженою. За даними офіційного перепису населення Росії 2021 року, лише приблизно 72% населення становлять етнічні росіяни — це на шість мільйонів менше у порівнянні з 2010 роком. Демографічна криза в країні набрала таких масштабів, що чиновники цьогоріч вирішили більше не публікувати офіційні статистичні дані.

І все ж, якщо переглянути список високопосадовців, тобто керівників ключових департаментів ФСБ, головної служби безпеки росії, то серед них майже немає татар чи, скажімо, чеченців, які є другою та третьою за чисельністю етнічними групами в російській федерації.

Цікаво, але до нещодавнього часу в керівництві на Луб'янці працювали етнічні українці, зокрема в відомому 5-му управлінні, яке зазнало значного провалу в отриманні точних розвідувальних даних про ситуацію в Україні перед початком масштабного вторгнення у 2022 році. Нині їх замінили на етнічних росіян.

Ця повна русифікація керівництва ФСБ суттєво відрізняє її від секретних служб часів Сталіна.

Незважаючи на постійні репресії, органи Сталіна зберігали свою високу професійну майстерність і неймовірну ефективність, значною мірою завдяки етнічному різноманіттю своїх кадрів. Це було наслідком традицій ранньої радянської таємної поліції, яка інтегрувала найжорстокіші та найдієвіші елементи з підпільних угруповань, що діяли в рамках колишньої російської імперії.

Серед учасників були єврейські активісти, які протягом десятиліть удосконалювали свої методи конспірації, щоб протистояти царським погромам — часто через злочинні мережі та революційні організації. Вірмени ж, в свою чергу, започаткували справжній міжнародний рух, спрямований на покарання винних у геноциді вірмен 1915 року. Грузини та представники інших етнічних груп Кавказу мали досвід фінансування революційної діяльності будь-якими можливими засобами, навіть через грабежі — саме ці дії допомогли Сталіну здобути свою першу популярність. Латвійці, відомі своєю легендарною витривалістю в етнічних підрозділах російської армії під час Першої світової війни, здобули репутацію відважних бійців, і багато з них стали прихильниками більшовицької революції, слугуючи особистою охороною Леніна.

Ці етнічні спільноти мали своїх керівників, мережі підпорядкованих та спільні цілі, що змушувало Сталіна постійно працювати над їх придушенням, адже він сприймав ці групи як загрозу своїй владі. Його наступники в Кремлі продовжили цю політику, посиливши ряди силових структур людьми, яких призначила Комуністична партія.

Однак радянські керівники виявилися достатньо розумними, щоб давати можливість "національним кадрам" очолювати підрозділи КДБ у найбільш критично важливих союзних республіках.

Едуард Шеварднадзе, який спочатку виконував обов'язки міністра закордонних справ у команді Горбачова, а згодом став президентом Грузії, займав посаду міністра громадського порядку цієї країни в період з 1965 по 1968 рік, після чого став міністром внутрішніх справ республіки. Гейдар Алієв, першим президентом Азербайджану, мав багаторічний досвід роботи в КДБ, а в 1967 році очолив його азербайджанське відділення.

Проте за часів правління Путіна ФСБ почала застосовувати більш агресивний та відверто ксенофобський підхід. Полковник ФСБ, етнічний татарин, ділився своїм досвідом із авторами на початку 2000-х, коли його перевели з регіональних структур до центрального апарату в Москві. Він вірив у важливість своєї місії в державній безпеці, адже в молодості добровільно вступив до радянського КДБ і протягом багатьох років займався моніторингом ісламістських груп в Узбекистані, де його татарське (мусульманське) походження стало перевагою. З часом його кар'єра привела до підвищення та переходу до антитерористичного підрозділу в Москві.

Згідно з традицією, він вирішив влаштувати вечірку для своїх нових співробітників. Під час святкового заходу, що проходив у приміщенні Луб'янки, його нетверезий керівник раптово почав звинувачувати його у подіях татаро-монгольської навали. Він настійно вимагав, щоб полковник вибачився за те, що сталося в XIII столітті. З того часу полковник, остерігаючись нових нападок, почав використовувати російське ім'я замість татарського.

Схоже, що полковник ФСБ не був єдиним, хто зазнав подібного ставлення.

Генерал ФСБ Рашид Нургалієв здобув популярність завдяки підтримці Володимира Путіна та його давнього партнера Миколи Патрушева, з яким він проходив службу в Карелії. Під опікою Путіна Нургалієв виконував обов'язки міністра внутрішніх справ з 2004 до 2012 року, а з тих пір є членом Ради безпеки при Путіні.

Проте Нургалієв, як і згадуваний раніше полковник, мав татарське походження та сповідував іслам. Існували чутки, що одному з офіцерів ФСБ було доручено чутливу місію: вмовити Нургалієва прийняти православ'я. За успішне виконання цього завдання офіцер отримав генеральське звання. Здається, що прийняття нової віри стало однією з умов для призначення Нургалієва на пост міністра внутрішніх справ.

Федеральна служба безпеки (ФСБ) є складною організацією з численними підрозділами, розташованими по всій території Росії. У середовищі, яке характеризується безкарністю та поширеною корупцією, кланова система і особисті зв'язки стають вирішальними для кар'єрного зростання офіцерів. Проте сучасні кланові структури вже не базуються на етнічній приналежності; їх основою є регіональні інтереси.

Генерал ФСБ, який отримав підвищення й тепер працює в Москві, завжди прагне привезти з собою перевірених офіцерів з того регіону, де він раніше проходив службу. Аналогічні дії здійснював і сам Путін, коли привіз до Москви своїх соратників із петербурзького управління ФСБ.

Сьогодні ФСБ підпорядковується лише одному володареві – Путіну. Її корпоративна культура відображає страхи та упередження виключно цієї особи. Вона є прикладом параноїдального, племінного та майже середньовічного підходу до лояльності, що ґрунтується на припущенні, що поведінка людини визначається її етнічним походженням і релігійними переконаннями, а не професійними навичками чи освітою.

Проте цей страх має двоякий вплив. Глибока недовіра путіна до неросійських народів відображає його тривогу, що такі регіони, як Татарстан і Чечня, де місцеві підрозділи ФСБ, як не дивно, очолюють етнічні росіяни, можуть одного дня повторити шлях колишніх радянських республік і відокремитися. Тим не менш, русифікуючи керівництво своїх служб безпеки, путін, можливо, лише послаблює свій найважливіший інструмент контролю.

В кінцевому підсумку, як може його система раннього попередження виявляти регіональні кризи, якщо з неї усунуті саме ті особи, які найбільш чітко розуміють їхні прояви?