Відновлення впливу справжніх популістів
Українці з цікавістю стежать за виборчими колізіями в Румунії, де громадяни досі не можуть визначитися з вибором президента. Можливо, такий нестабільний стан в управлінні країною варто залишити. Адже, коли мова йде про результати, українцям, можливо, краще і не знати, що відбувається.
Давайте коротко нагадаємо, що відбувається. Перший тур президентських виборів у Румунії пройшов 26 листопада. За підсумками голосування, несподіваним лідером став 62-річний кандидат від ультраправих Келін Джорджеску. Для України це був найменш бажаний варіант. Він висловлював сумніви щодо участі Румунії в НАТО та Європейському Союзі, а також закликав до нормалізації відносин з Росією. Найгірше те, що він обіцяв припинити військову підтримку Україні. Оскільки Румунія є не просто союзником, а важливою транзитною країною для України в її боротьбі з агресією Росії, варіант з Джорджеску на чолі держави нас зовсім не радував.
Чи можна вважати Джорджеску проросійським політиком або навіть агентом Кремля? Можливо. Принаймні, румунським слідчим органам вдалося встановити, що Кремль активно працював над тим, щоб підтримати його кандидатуру на виборах.
У грудні минулого року Конституційний суд Румунії ухвалив рішення скасувати результати першого туру президентських виборів, в якому лідерство здобув Келін Джорджеску. У зв'язку з цим було вирішено провести новий тур виборів.
Крім того, у лютому румунська поліція затримала Джорджеску в рамках розслідування щодо незаконного фінансування виборчого процесу. У березні йому було заборонено брати участь у майбутніх виборах.
Українці та ті, хто виступає проти ультраправих ідей, відчули полегшення. Проте радіти було ще зарано. На румунську політичну арену вийшов 38-річний Джордже Сіміон, лідер ультраправої партії "Альянс за об'єднання румунів", замість літнього Джорджеску. Сіміон має давні рахунки з Україною: у 2011 році Київ оголосив його персоною нон ґрата, заборонивши в'їзд на свою територію. Причина не лише в його антиукраїнських висловлюваннях, але й у зв’язках з російськими спецслужбами. "Висловлювання Сіміона мають на меті міжнародну дискредитацію України та пропаганду уніоністської ідеї, яка ставить під сумнів легітимність українських кордонів," - пояснили в СБУ причини запровадження санкцій проти цього політика.
Сьогодні ситуація в Україні виглядає значно менш оптимістично, ніж після традиційного першого туру. Тоді в лідери виборів вийшов ультраправий політик, який виступав проти Європейського Союзу і отримував приховану підтримку з Москви. Наразі ж фаворитом виборів виявився фактично розкритий російський агент, особа, що офіційно не бажана в Україні.
Ще сумнішими виглядають підсумки перших турів. У листопаді минулого року Джорджеску зумів вийти в лідери з 22,95% голосів. На другій позиції опинилася 52-річна Елена Ласконі, лідерка ліберального "Союзу за порятунок Румунії", яка отримала 19,17% підтримки виборців. Третє місце зайняв чинний прем'єр-міністр Марчел Чолаку з 19,15% голосів.
А от зараз Джордже Сіміон здобув прихильність 40,96% виборців. На другому місці опинився мер Бухареста 55-річний Нікушор Дан, який набрав 20,99% голосів. На третьому - 65-літній Крін Антонеску з 20,09% голосів виборців. Тобто два наступних кандидати (які налаштовані цілком прихильно до України) набрали сумарно стільки, скільки набрав один (антиукраїнський) Сіміон.
Тож можемо впевнено сказати, що й Румунія потрапила в загальноєвропейський (чи навіть загальнозахідний) тренд "правого повороту". Зразу ж уточнимо, що слово "правий" треба сприймати радше як правопопулістський. Адже не йдеться про авторитетні консервативні європейські партії. А саме про ультраправі партії, але доречніше їх все ж називати правопопулістськими з огляду на суть і методи їхньої діяльності.
Пригадуєте, як під час Мюнхенської конференції з безпеки в лютому цього року ще свіжий на той час віцепрезидент США Джей Ді Венс пристрасно бештав країни Європейської Унії, що вони, мовляв, зрадили демократичні принципи. І як приклад наводив саме Румунію і "казус Джорджеску". Якби Венс виступав зараз, то до свого арсеналу критики Євроунії він долучив би ще "казус Марін Ле Пен" і "казус Альтернативи для Німеччини". У всіх трьох випадках були застосовані санкційні механізми до опозиційних ультраправих політиків чи політичних сил.
Критика практики "тиску на опозицію" надійшла не лише з Москви, представників уряду та пропагандистів, але й з боку багатьох ліберальних діячів, які часто одягаються в "білі пальта". Ця тема викликала обговорення серед європейських і українських ліберальних кіл, а також серед росіян, які переїхали за кордон. Вони порівнювали методи "нейтралізації опонентів" у Європі з репресивними заходами путінського режиму. Наприклад, наводили випадки переслідування "Фонду боротьби з корупцією" Алєксєя Навального та інших демократичних організацій і активістів. Зараз спробуємо розібратися, наскільки обґрунтовані ці критичні висловлювання.
Відвідавши чимало міжнародних семінарів і конференцій, я залишив у своїй пам’яті важливу думку: демократія, перш за все, є процедурою. Чи була ця демократична процедура дотримана у випадку Келіна Джорджеску? Принаймні, якщо говорити формально, то так. Органи слідства провели детальне розслідування, виявили достатньо доказів і передали їх до суду. Суд, і не простий, а Конституційний, визнав ці докази переконливими, а звинувачення - обґрунтованими.
Чи є в нас підстави не довіряти КС Румунії? Навряд чи. Це не російський і навіть не український КС. У Росії судді-конституціоналісти здатні ухвалювати лише ті рішення, яких зажадає Владімір Путін. В Україні КС здатен ухвалювати діаметрально-протилежні висновки щодо ідентичних справ (наприклад, щодо чинності урядової коаліції у ВРУ), нехтувати діаметрально протилежні тим, що зміни до Конституції вже увійшли в тіло Основного закону (скасування змін до Конституції України у 2010 році). Наші судді найвищого рангу можуть мати російське громадянство, брати хабарі, поводитися недоброчесно. Румунія ж у цьому контексті вигідно відрізняється від нас. Чи можна стверджувати, що румунський суд є кришталево чистим? Не впевнений. Але й стверджувати протилежне наразі немає підстав.
Тепер з Румунії перемістимося до Франції, де в березні розігралася драма з лідеркою ультраправої партії "Національне об'єднання" Марін Ле Пен. Суд Парижа визнав її винною у привласненні коштів Європейської Унії і, серед іншого, позбавив її права брати участь у виборах. І це при тому, що пані Ле Пен залишається однією з лідерок електоральних симпатій у Франції і фавориток на президентських виборах 2027 року.
Безсумнівно, прихильники конспірологічних теорій, особливо ті, хто підтримує ультраправий популізм та піддається впливу кремлівської пропаганди, здійняли галас, стверджуючи, що це очевидна розправа французької влади над своїми критиками. Проте чи може хтось запевнити, що французький суд є підконтрольним Єлисейському палацу, або що у Франції існує "телефонне право"? Це звучить просто абсурдно. Франція — не Росія, не Україна й навіть не Румунія. Варто також зазначити, що процес у справі Марін Ле Пен розпочався ще в 2016 році, коли президентом був Франсуа Олланд.
Пані Ле Пен справді є однією з найвідоміших політичних фігур у країні, іноді навіть очолює рейтинги популярності. Але чи це означає, що вона може уникнути відповідальності за свої дії, а правоохоронні органи і суди повинні просто ігнорувати її можливі правопорушення? Зовсім ні. Варто пам'ятати, що демократія – це не лише система, а й чітка процедура, яка вимагає неупередженого виконання, з традиційною символікою справедливості, що накладає обов'язок на суддів. І саме це судові органи і зробили.
І, нарешті, Німеччина. Федеральне відомство з охорони конституції визначило партію "Альтернатива для Німеччини" (АдН) як "переконану правоекстремістську організацію". Цей статус не означає, що партія заборонена або позбавлена можливості брати участь у виборах, як дехто міг би вважати. На жаль, це не так – і це стосується не лише нас, українців. АдН є не просто ксенофобською партією, але й відкрито прокремлівською. Її представники чітко відображають кремлівські наративи, зокрема, коли йдеться про шкоду військової допомоги Україні, неоднозначність у визначенні винуватців російсько-українського конфлікту, а також необхідність скасування антиросійських санкцій.
Що ж насправді означає отримання статусу адміністративно-наглядового (АдН)? Це лише свідчить про те, що спостереження за діяльністю партії стає доступнішим через використання розвідувальних ресурсів. Влада отримує можливість прослуховувати телефонні розмови членів партії та залучати інформаторів з її середовища.
Так, це рішення було ухвалено в той момент, коли "Альтернатива" вийшла в лідери електоральних симпатій німців. Про що свідчать свіжі результати опитувань громадської думки. Проголосувати за АдН нині висловлюють готовність 26% респондентів. Тим часом рейтинг блоку Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзу (ХДС/ХСС), який переміг на парламентських виборах у лютому, залишився на рівні 25%.
Але чи значить це, що Федеральне відомство з охорони конституції мало знехтувати процедурою й відмовитися від рішення? Аж ніяк. Популярність не може слугувати додатковим імунітетом від незаконних дій. Радше навпаки, оскільки в такому разі зловживання набувають більшої вагомості, а отже, суспільної небезпеки. Своє рішення відомство обґрунтувало "екстремістським характером партії загалом, яка нехтує людською гідністю". У висновку вказується, що "підозри в тому, що партія переслідує цілі, спрямовані проти вільного демократичного порядку, підтвердилися і, по суті, багато в чому перетворилися на впевненість". "Переважаюче в партії розуміння народу за етнічною та родовою ознакою несумісне з основним вільним демократичним порядком", - заявили у відомстві.
Отже, з демократичною процедурою нібито розібралися. Тепер спробуємо піти далі в наших теоретизуваннях. Як уже було сказано, у Західному світі відбувається "правий (читай ультраправий) поворот". В Австрії в електоральні лідери вийшла Партія свободи. Партія з такою ж назвою і такою ж правопопулістською ідеологією перемогла на останніх виборах у Нідерландах. В Італії на останніх виборах перемогла партія "Брати Італії", лідерка якої Джорджа Мелоні стала прем'єр-міністеркою. У Великій Британії праві популісти з партії Reform UK здобули грандіозну перемогу на нещодавніх місцевих виборах, залишивши далеко позаду традиційних консерваторів і лейбористів.
Яка ж небезпека криється в такій тенденції? Наприклад, для України загроза полягає в тому, що Кремль роками підтримував політичні сили, які мають подібну ідеологію, внаслідок чого ці партії здебільшого орієнтовані на Росію. Звичайно, існують винятки – як, наприклад, Мелоні, але вони лише підтверджують загальне правило. Отже, якщо праві популісти отримають владу в ключових європейських країнах, це може поставити Україну в надзвичайно вразливе становище, позбавивши її військової та фінансової підтримки з боку Заходу.
Продовжуючи наші роздуми, варто згадати, що Націонал-соціалістична робітнича партія в Німеччині в 1933 році прийшла до влади абсолютно легітимно — через відкриті та чесні вибори. Проте згодом гітлерівський режим скасував усі вибори, встановивши тоталітарний контроль. Сьогодні ми можемо зіткнутися з подібною ситуацією, адже Західний світ так і не створив ефективних механізмів захисту від подібних загроз (угорський приклад є досить показовим). Чомусь склалося враження, що фашизм і нацизм не можуть знову з'явитися в Європі. Але, можливо, демократи занадто рано почали розслаблятися. Загроза все ще існує і є цілком реальною. Тому необхідно терміново розробити нові механізми захисту, щоб потім не дивуватися: звідки ж взялися такі фігури, як Гітлер чи Муссоліні, і як ми опинилися під їхнім впливом?
