Изменение курса Трампа: какие новшества предвещает обновленная стратегия национальной безопасности США.
Нова стратегія національної безпеки не є ізольованою, проте відображає значно звужене розуміння інтересів США та їхньої ролі на міжнародній арені.
Стратегії національної безпеки, які періодично публікують різні адміністрації Сполучених Штатів, зазвичай не містять значної інформації і швидко втрачають актуальність.
Проте останній документ, оприлюднений адміністрацією Трампа наприкінці минулого тижня, є особливим випадком. Його варто обов'язково ознайомитися, оскільки він ілюструє найзначніший зворот у зовнішній політиці США за часів холодної війни, яка триває вже 80 років.
В першу чергу кидаються в очі акценти на економічні та комерційні інтереси. У цьому документі обговорюються заходи щодо зменшення торгових дисбалансів США, стимулювання комерційної діяльності, забезпечення надійних ланцюгів постачання та процеси реіндустріалізації національної економіки.
Союзники залишаються такими лише тоді, коли вони приймають на себе основну частину зобов’язань щодо оборони.
Геоекономіка витіснила геополітику. Інвестиціям - так; допомозі - ні. Викопне паливо та ядерна енергетика - так; вітрова, сонячна та інші відновлювані джерела - ні, так само як і питання зміни клімату.
Головна трансформація полягає в тому, що Західна півкуля, яка довгий час залишалася на другому плані, тепер стала ключовим елементом у стратегії національної безпеки Сполучених Штатів. Вона займає провідну позицію в переліку пріоритетів, які США мають на міжнародній арені. Її значення обговорюється на рівні з усіма іншими регіонами світу.
Важливість цього напрямку можна розглядати як реакцію на зростаюче занепокоєння з приводу безпеки нашої країни, а також на продовження внутрішніх зусиль у боротьбі з наркотрафіком і нелегальною імміграцією.
Військова присутність США також зазнає змін. Якщо коротко, "ефект Трампа" тепер можна порівнювати з доктриною Монро та "наследством Рузвельта". Однак, здається, що політичний курс США більше зосереджений на проникненні в економічні та стратегічні сфери інших країн Америки, ніж на стримуванні зовнішніх держав.
Індо-Тихоокеанський регіон отримує "срібну" нагороду за рівень уваги, що приділяється йому. Як і очікувалося, тут основна увага зосереджена на економічних аспектах: переорієнтації економічних відносин між Америкою та Китаєм, підкресленні важливості взаємності та справедливості для відновлення економічної автономії США. Крім того, в документі підкреслюється важливість стримування конфлікту навколо Тайваню.
Проте Північна Корея не була згадана. Невідомо, яким чином уряд має намір поєднати економічні та стратегічні інтереси в цьому регіоні, що робить запланований на весну наступного року візит Трампа до Китаю надзвичайно важливим.
На противагу цьому адміністрація прагне скоротити роль США на Близькому Сході, який домінував у зовнішній політиці США більшу частину останніх 35 років.
Чи зможе це відбутися – покаже тільки час, оскільки стратегія, ймовірно, перебільшує успіхи в миротворчих зусиллях та зменшенні впливу Ірану.
Африка, незважаючи на прогнозоване значне зростання чисельності населення, здебільшого залишається на другорядних позиціях.
Європа натомість зазнає найсуворішої критики.
Після викладу явних економічних труднощів регіону, в документі зазначається, що "цей економічний спад відходить на другий план у порівнянні з більш тривожним і реальним ризиком зникнення цивілізації".
Європейський Союз представлений як структура, що ставить під загрозу незалежність та автономію держав.
У стратегії зазначено: "Якщо теперішні тенденції продовжаться, континент буде невпізнанним за 20 років або навіть раніше. Тож далеко не очевидно, чи матимуть деякі європейські країни економіку та військо, достатньо сильні, щоб залишатися надійними союзниками".
Цікаво, що цей документ завершує обговорення Європи на дещо оптимістичній ноті: "Наша мета полягає в тому, щоб підтримати Європу у корекції її теперішнього курсу. Нам потрібна міцна Європа, щоб ми могли успішно змагатися та співпрацювати, запобігаючи домінуванню будь-якого супротивника на європейському континенті".
Проте в цілому сприйняття Європи викликає негативні, повчальні та тривожні відчуття.
Росія, виявляється, вийшла з ситуації досить легко. Її не називають ворогом. Просування миру в Україні стало беззаперечним. Президент Росії Володимир Путін може знайти втіху в задекларованій меті "відновлення стратегічної стабільності з Росією", а також у заявах про НАТО, зокрема, що настав час зупинити "сприйняття та уникнути перетворення НАТО на альянс, що постійно розширюється".
Не викликає подиву, що цей документ може бути витлумачений як завуальована підтримка концепції сфер впливу.
США контролюватимуть Західну півкулю, Росія та ЄС будуть самостійно визначати ситуацію в Європі, а Китай матиме великий вплив на майбутнє Азії - доки він не заходить надто далеко.
Документ не підбирає слів: "Постійний домінуючий вплив потужніших, заможніших та сильніших країн - це незмінна реальність у сфері міжнародних зв'язків".
Стратегія не є ізоляціоністською, але представляє значно вужче бачення інтересів США та їхньої участі у світі.
"Дні, коли Сполучені Штати підтримували весь світовий порядок, немов Атлант, - минули".
Цьому слід додати помітну однобічність та очевидну упередженість стосовно міжнародних інститутів, які в документі часто зображуються як організації, що нібито мають антиамериканський характер та становлять загрозу для національного суверенітету.
Нова зовнішня політика є не стільки аморальною, скільки позбавленою морального виміру.
Якщо не брати до уваги Європу, можна зауважити, що спостерігається тенденція уникнення втручання у внутрішні справи інших націй. "Ми бажаємо встановити дружні зв'язки та мирні торговельні відносини з країнами світу, не нав'язуючи їм демократичні чи інші соціальні перетворення, які суттєво відрізняються від їхніх культурних традицій та історичних контекстів".
Цей гіперреалізм яскраво проявляється у розділі, присвяченому співпраці з урядами Близького Сходу. "Це вимагатиме відмови від невдалого експерименту США, що полягав у спробах навчити ці країни - зокрема монархії Перської затоки - відмовитися від їхніх традицій і історичних форм управління".
Що все це може означати? Час, коли Сполучені Штати слугували надійною опорою для союзів та міжнародних організацій, захищали демократію і права людини, а також були готові йти на жертви заради верховенства права та глобального балансу сил, добіг кінця.
Її позицію зайняв світ, в якому рішення Сполучених Штатів в основному керуються тим, що приносить безпосередню користь американській економіці, конкретним компаніям та забезпеченню національної безпеки.
Майбутній президент, можливо, змінить окремі елементи цього підходу - передусім акцент на Америку, - але тим часом світ, швидше за все, стане більш хаотичним, менш вільним і менш процвітаючим, значною мірою тому, що нинішня адміністрація має попереду ще понад три роки.
Росія й Китай знайдуть тут можливості, тоді як традиційні друзі та союзники в Європі й Азії зіткнуться з більшими ризиками та складними виборами. Єдине, в чому можна бути впевненим, - це що історична епоха завершується і починається нова.
