Радикальна зміна. Ключовий партнер України готується до розриву відносин зі Сполученими Штатами за участю Трампа.
Чи стане Німеччина військовим лідером Європи?
Німеччина в основному не прийняла зміни в політичних і безпекових пріоритетах США, які були впроваджені адміністрацією Дональда Трампа. У такій обстановці лідер ХДС Фрідріх Мерц, який, ймовірно, стане новим канцлером, демонструє певну дистанцію від 47-го президента США. Джон Болтон, близький до Трампа під час його першого терміну, навіть порадив Мерцу організувати особисту зустріч з Трампом ще до свого вступу на посаду канцлера, щоб зменшити ризики недовіри у двосторонніх відносинах.
У питаннях, що мають важливе значення для України, Німеччина не проявляє відчутного розриву з США, хоча розбіжності стають все більш помітними. Раніше ці країни спільно перешкоджали вступу України до НАТО, що слугувало свідченням їхньої узгодженості у багатьох аспектах європейської безпеки. Супротив вступу України до Альянсу все ще залишається, але ця тема поступово втрачає значимість на фоні формування європейської коаліції на підтримку України.
Німеччина досі потребує гарантій із боку США для можливого розгортання німецького контингенту в Україні. Водночас вона готова продовжувати фінансову й військову підтримку України задля подальшого опору російській агресії -- попри прагнення США досягти миру за будь-яку ціну, навіть усупереч інтересам самої України.
Німеччина висловлює заперечення щодо планів США зняти санкції з Росії "завчасно", тобто до отримання конкретних результатів. Ці обмеження були запроваджені у відповідь на агресивні дії Росії стосовно України. Фрідріх Мерц не коментував цю ситуацію особисто, але його партія ХДС рішуче критикує спроби поставити під сумнів доцільність санкцій.
Федеральний уряд Німеччини чітко відкидає концепцію відновлення роботи діючих сегментів "Північного потоку", що могло б стати одним з елементів "великої угоди" між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним. Хоча Мерц не коментував цю ситуацію публічно, малоймовірно, що в ролі канцлера він вирішить переглянути цю позицію Німеччини, особливо враховуючи торговельну війну, яку розпочав Трамп.
Опитування, проведені в Німеччині в попередні роки, свідчать, що до половини німців хотіли б зменшення чисельності американських військ, але лише чверть підтримує їх повне виведення. На зустрічі міністрів закордонних справ НАТО 3 квітня генеральний секретар Альянсу Марк Рютте та новопризначений посол США Метт Вітакер запевнили європейських партнерів у відсутності планів щодо раптового виведення американських сил із Європи. Втім в Німеччині вже активно готуються до "нераптового" скорочення військової присутності США.
Протягом останніх років європейські держави, зокрема Німеччина, істотно збільшили обсяги імпорту американської військової техніки. Згідно з даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (SIPRI), з 2020 по 2024 роки імпорт озброєнь до Європи зріс на 155% у порівнянні з періодом 2015-2019, при цьому США залишаються провідним постачальником. Однак Німеччина не обов'язково підвищує свої військові витрати виключно для придбання американських систем озброєння. У Берліні та інших європейських столицях існує думка, що закупівля американської зброї та участь у спільних військових програмах є частиною зобов’язань союзників, які США повинні виконувати в відповідь на ці дії. Іншими словами, відсутність гарантій може призвести до зменшення політичної волі купувати американське озброєння. Однак існуюча залежність від Сполучених Штатів є значною. Німеччина не в змозі раптово змінити свою стратегію в цій області, але може кардинально переглянути свої пріоритети у сфері озброєнь, що, в свою чергу, вплине на фінансові потоки в оборонній промисловості.
У Німеччині спостерігається, напевно, одна з найзначніших змін в оборонній політиці за останні десятиліття. Зміни в американській стратегії, які ініціював Дональд Трамп, призвели до скасування так званого боргового гальма, що обмежувало бюджетний дефіцит, зокрема в сфері військових витрат. Це відкрило можливість для створення спеціального оборонного фонду на суму один трильйон євро, розрахованого на десять років. Можливо, вже до 2027 року витрати на оборону в Німеччині досягнуть 3,2% від ВВП, що перевищить показники Франції та Великої Британії, які традиційно вважаються двома основними військовими потугами Західної Європи.
Одним із символів цих змін стала нещодавня активація постійно розгорнутої німецької бригади в Литві. Це перший випадок постійної присутності Бундесверу на східному фланзі НАТО -- в регіоні, який розглядається як потенційна наступна ціль російської агресії.
Німеччина також пришвидшує реалізацію мережі логістичних військових коридорів, погоджених на рівні ЄС. Вони з'єднують Західну Європу зі східним флангом, включно з Польщею, Румунією та країнами Балтії.
Розглядається можливість повернення до призову. Пропозиції включають не лише обов'язкову військову службу, а й альтернативні цивільні варіанти, головною метою яких є відновлення зв'язку між армією та суспільством.
Німецькі чиновники вже деякий час розмірковують про можливість створення європейської системи ядерного стримування, незалежної від США. У даний момент Німеччина, яка не має ядерної зброї, бере участь у діючій програмі розширеного ядерного стримування, що передбачає використання американських ядерних арсеналів. Офіційно зобов'язання США щодо ядерної безпеки Європи залишаються в силі, але з огляду на зростаючу непередбачуваність американської політики, в їхню надійність стає все важче вірити.
Ці сумніви самі собою є підставою для зміни політики, адже ефективність стримування залежить від переконливості. Фрідріх Мерц висловив бажання провести переговори з Францією та Великою Британією щодо можливості спільного використання їхніх ядерних арсеналів на додачу до американського компонента. І хоча питання розміщення французької ядерної зброї на німецькій території (британський арсенал має лише морський компонент) наразі не порушується публічно, сама ідея створення "європейського компонента" ядерного захисту перестала бути табуйованою.
Безпекова стратегія Німеччини, яку планує впровадити новий федеральний уряд, вже не сприймається лише як відповідь на російсько-український конфлікт чи заяви Трампа. Це стало частиною глибокого переосмислення місця Німеччини в Європі та на міжнародній арені.
Однак, незважаючи на амбіційні плани, зміна курсу німецької безпекової політики зіштовхується з кількома значними викликами. Найсерйознішим з них є економічна ситуація. Німеччина перебуває на межі рецесії: у 2024 році реальний валовий внутрішній продукт зменшився на 0,3%, а за прогнозами, які були складені ще до початку торгової війни з Трампом, у 2025 році економічне зростання становитиме лише 0,2%. Це відбувається на фоні високої інфляції, зниження експорту та зростаючих боргових витрат. Основними факторами, що впливають на ситуацію, залишаються падіння промислового виробництва та зменшення зовнішнього попиту, зокрема з боку США та Китаю. Нові митні тарифи, введені адміністрацією Трампа, лише ускладнюють ситуацію.
У 1989 році, коли Берлінський мур почав руйнуватися, а об'єднання Німеччини ставало реальністю, європейські держави висловлювали занепокоєння щодо можливого підвищення впливу об'єднаної Німеччини. Це відбувалося, незважаючи на те, що події свідчили про завершення Холодної війни та зменшення загроз. Сьогодні Німеччина має більшу готовність брати на себе відповідальність за безпеку Європи, але ставлення до цього залишається обережним. Європейські країни стали менш стривоженими щодо переозброєння Німеччини, але нові побоювання стосуються економічних аспектів. Деякі держави-члени ЄС вважають нову фіскальну політику Берліна несанкціонованим порушенням спільних боргових норм, визначених Маастрихтськими критеріями. Існує також занепокоєння щодо можливого "фінансового розколу" в ЄС, де Німеччина модернізує свою армію за рахунок боргових коштів, тоді як інші країни зобов'язані дотримуватись жорсткої економії.
Усередині Німеччини підтримка нової оборонної політики є помірною. За даними опитування Forschungsgruppe Wahlen, лише 42% громадян вважають підвищення військових витрат пріоритетним, тоді як 51% виступає за спрямування коштів на охорону здоров'я, енергетику й освіту. На цьому тлі партія AfD із закликами до дружби з Дональдом Трампом і Володимиром Путіним зберігає стабільні 20-22% підтримки. Водночас ліві популісти мобілізують протестний електорат під гаслами "ні мілітаризації".
Новий федеральний уряд потребуватиме балансу між зовнішньою стратегічною ініціативою та досягненням коаліційного компромісу. Попри переконливу перемогу ХДС формування уряду потребує домовленостей із "Зеленими" або СДПН. Це означає поступки у сферах соціальної політики, "зеленого" переходу та фіскального регулювання. У коаліційній угоді оборонний курс, імовірно, буде збережено, але обмежено соціальними вимогами партнерів по коаліції.
Тарифна війна, ініційована Дональдом Трампом, скоріше сприяє згуртуванню німецького політичного ландшафту, хоча й несе в собі значні економічні загрози. Все більш очевидним стає той факт, що досягти домовленості з Трампом неможливо — принаймні у контексті ключових економічних питань. Це, ймовірно, послабить позиції правих партій, які сподівалися зміцнити своє становище в Європі завдяки особливим зв'язкам з американським президентом. Аналогічна ситуація стосується й партії AfD.
Після інавгурації Трампа рівень підтримки США серед європейських правих істотно зріс -- на тлі зростання недовіри з боку центристів і лівих. Єдиним винятком залишалася Данія, де навіть праві не могли підтримати спробу Трампа анексувати Гренландію. Тепер і решта європейських правих можуть бути змушені підтримати власні уряди в торговельному протистоянні зі США. Адже тарифна політика Трампа є універсальною для всього ЄС, незалежно від політичних коаліцій у конкретних державах. Це не означає, що опозиція в Німеччині почне підтримувати нове оборонне будівництво чи військову допомогу Україні. Але ризик обструкції може знизитися.
Німецька політика щодо ключових аспектів європейської безпеки та відносин зі Сполученими Штатами не демонструє ознак активізації подій. Проте країна, безсумнівно, проводить підготовку, яка, найімовірніше, продовжиться і за нового федерального уряду, зважаючи на можливість того, що розрив із США може стати реальністю. Хоча наразі немає підстав вважати, що цей розрив буде остаточним — американська агресивність стосовно Європи залишається непередбачуваною. Проте існує висока ймовірність, що в певний момент Німеччина може опинитися в ситуації, коли не зможе сподіватися на теплі відносини зі США. У такому випадку вона буде змушена покладатися на власні ресурси та альянси, до яких може входити й Україна.
