Путін досягнув того, чого бажав протягом багатьох років — символічного відновлення свого статусу в колі "глобальних лідерів".

Політолог та комунікаційний менеджер Максим Гардус наголошує -- зустріч президентів США та Росії на Алясці повертає РФ з міжнародної ізоляції та пояснює наслідки цього

Як одна зустріч може змінити комунікаційний простір.

Протягом трьох з половиною років Захід, Україна та деякі союзники невтомно формували наратив про "ізоляцію Росії". Путіна називали "самопроголошеним диктатором", "бункерним старцем", "ізгоєм" і "військовим злочинцем". Ці епітети стали ефективними: вони окреслювали контекст для політичних дій, дипломатичних ініціатив і медійного висвітлення.

Відмова від зустрічей, запрошень на заходи, фотографій поруч із президентом Росії -- це було не питання смаку, а інструмент утримання санкційного та політичного тиску.

Так, цей наратив поділяли не всі. Менша частина політичних сил у Європі та США та значна -- в країнах Глобального Півдня -- жила за власними правилами.

Однак у західному суспільстві "ізоляція Путіна" стала основним контекстом, до якого змушені були адаптуватися навіть ті, хто був налаштований скептично.

І ось – зустріч на Алясці!

Офіційна, святкова, ретельно зафіксована в документації.

Президент Сполучених Штатів обменивається рукостисканням з російським лідером. Цей символічний жест, незважаючи на контекст переговорів чи зміст заяв, розриває структуру комунікаційної ізоляції. У світі комунікацій вакууму не буває: коли один наратив зникає, його миттєво заміщує інший.

І відтепер Путін виглядатиме не як ізгой, а як один із глобальних гравців -- комусь симпатичний, комусь ні.

Тепер теза "Росія в міжнародній ізоляції" буде все рідше лунати з великих сцен. Вона залишиться в арсеналі деяких антиросійських або проукраїнських політиків, активістів та експертів.

Проте з часом воно почне виходити з мейнстріму і опиниться на периферії, поруч із тими, чиї висловлювання легко можна буде охарактеризувати як "надмірно емоційні" або "віддалені від реального життя".

Це і є логіка комунікаційних зсувів: те, що вчора було загальноприйнятим, завтра стає позицією невеликої, хоч і голосної меншості.

Замість наративу ізоляції виникає нова перспектива: "Путін – один із світових лідерів". Він такий же, як і 192 інших глав держав та урядів. Його можна не підтримувати і піддавати критиці, але його участь у глобальних справах більше не викликає автоматичного опору.

Для Москви це -- беззаперечний здобуток. Кремль роками прагнув зняти клеймо "ізгоя". І ось, завдяки кадрам з Аляски, це вдалося зробити значною мірою.

Слід усвідомлювати, що в політичній сфері символи інколи мають більшу вагу, ніж офіційні документи.

Фотографія чи телекадр, що розходяться по всьому світу, формують уявлення мільйонів людей, які ніколи не читатимуть деталей переговорів.

Саме тому наслідки цієї зустрічі не проявляться відразу. Але вони вже запущені: інформаційне поле змінює свою оптику.

По-перше, відновлення контактів із російським керівництвом стане реальністю. Якщо президент США вже потиснув руку, то чому б не зробити те ж саме з канцлером, президентом або королем європейської держави? Якщо Трамп взяв участь у переговорах, то чи справді це заборонено для інших? Аргумент "це легітимізує диктатора" тепер буде виглядати менш переконливим.

По-друге, у загальних обговореннях починають з’являтися такі висловлювання, як "законні інтереси Росії" або "російські переживання". Те, що до нещодавнього часу вважалося риторикою екстремістських правих або маргіналізованих "миротворців", тепер може цілком впевнено займати місце у розмовах великих медіа, аналітичних установ, на конференціях та парламентських засіданнях.

По-третє, відбудеться ефект доміно. Кожна нова зустріч високопоставленого політика з Путіним виглядатиме менш контроверсійною порівняно з попередньою. Таким чином, процес нормалізації буде розвиватися, немов спіраль.

Для України це створює серйозний виклик. Одним із небагатьох стратегічних активів Києва у міжнародній політиці був саме образ Росії як ізгоя, агресора, злочинця. Це виправдовувало санкції, тримало Захід від прямих переговорів "через голову України", формувало моральний консенсус на підтримку українців.

Зараз цей актив стрімко знецінюється. Ізоляція, як комунікаційна рамка, втрачає свою силу. Це не означає, що санкції завтра скасують. Але означає, що розмови про це стрімко нормалізовуються.

Отже, комунікаційно підтримувати санкції проти Росії стає все складніше, опираючись на моральні аргументи.

Їх вимушено замінять транзакційні меседжі. Наприклад "російські вуглеводні конкурують з американськими".

А також безпекові - "російські вуглеводні роблять вас залежними від потенційного опонента, а також дають йому гроші на зброю проти вас".

Зустріч, що відбулася в віддаленій Алясці, ще не раз стане темою для обговорення серед істориків і політологів. Проте вже сьогодні можна з упевненістю стверджувати, що в інформаційному контексті вона стала вирішальним етапом.

Путін досяг того, до чого прагнув протягом багатьох років — символічного відновлення своїх позицій у колі "глобальних лідерів".

А Україна та її прихильники отримали новий фронт комунікаційної боротьби, на якому доведеться шукати нові аргументи і створювати нові наративи.

Стара концепція "Росія в ізоляції" вже не є актуальною.