Путін може "проігнорувати" Херсон та Запоріжжя, якщо йому запропонують "подарунок" на 9 травня. Інтерв'ю з Іваном Ступаком.
Однією з ключових причин агресивних дій Росії щодо України з початку війни у 2014 році стало прагнення відвернути увагу міжнародної спільноти від анексії Криму. Тривала війна також тісно пов'язана з цією проблемою. Наразі в адміністрації США обговорюють можливість визнання Криму російським, що могло б стати "компромісом", здатним задовольнити президента Кремля Володимира Путіна. Це визнання могло б навіть призвести до відмови від претензій на території, контрольовані українським урядом, такі як Херсонщина та Запоріжжя.
Напередодні 9 травня окупаційні сили, об'єктивно, не володіють необхідними ресурсами для здійснення прориву на фронті, незважаючи на те, що в районі Сумщини розташоване вороже угруповання з кількістю 60 тисяч осіб. Однак країна-агресор продовжуватиме чинити тиск на українські позиції і здійснювати акти терору проти цивільних.
Таку точку зору в унікальному інтерв'ю для OBOZ.UA висловив колишній працівник Служби безпеки України, Іван Ступак.
На вашу думку, чи здатна російська окупаційна армія за залишені дні до 9 травня здійснити значний прорив на територіях Харківської, Сумської, Херсонської областей або суттєво просунутися в напрямку Покровська? Як ви вважаєте, чи має ворог достатню кількість резервів для цього?
Ми можемо працювати лише з інформацією з відкритих джерел. З огляду на ці дані, я не спостерігаю значних резервів у Росії. Наприклад, біля Сумської області розташовано 60 тисяч російських солдатів, але їх почали переводити на інші фронти. Це означає, що немає підстав стверджувати, що у них є велика військова сила в резерві. Такі дані відсутні. Наша розвідка, ГУР, і західні розвідувальні служби можуть висловити свої оцінки, але на даний момент я не бачу для цього підстав. Тим не менш, вони здійснюють тиск на різних напрямках - хаотично, з різною інтенсивністю. Але немає інформації про приховані ресурси.
Чи вважаєте ви, що окупаційні сили можуть вчинити деякі дії, які Путін зможе представити як "перемогу" у своїй промові 9 травня?
Я помічаю, що нині для Путіна шукають певні «переваги», які можуть його підкупити. Зокрема, вже офіційно оголошено, що американська адміністрація готова визнати Крим частиною Росії. Адже Путін розпочав конфлікт на Донбасі не для того, щоб «захищати» шахтарів або російськомовне населення, а щоб відвернути увагу від ситуації в Криму. І вся ця війна також тісно пов'язана з Кримом.
Таким чином, для Путіна пропозиція американської сторони визнати Крим частиною Росії та змусити Україну виключити його з Конституції може стати величезним успіхом. Крім того, йому відкривають перспективи відновлення торгівлі газом на європейських ринках та відновлення постачань нафти. Американська сторона також вивчає українську газотранспортну інфраструктуру та інші пов'язані питання.
У такому випадку Путін може стверджувати: ми виконали свою задачу, зупинили Україну від вступу до НАТО, змусили визнати Крим частиною Росії. Все інше, як я розумію, його не турбує. Однак, оскільки він є диктатором, ніхто не може точно передбачити, що насправді відбувається в його думках.
Проте він "зафіксував" у своїй конституції чотири українські регіони. Нещодавно в Кремлі знову підкреслили, що не мають наміру відмовлятися від мети здобуття повного контролю над цими територіями, зокрема над містами Херсон та Запоріжжя, які поки що не підпадають під окупацію. Водночас стало відомо, що на Херсонщині ворог почав використовувати нову стратегію атак: спочатку запускаються безпілотники, а потім територія піддається артилерійському обстрілу. Схоже, що ворог дійсно активізував свої дії в Херсонській області. Як ви вважаєте, чи існує додаткова загроза для Херсонщини та Запоріжжя, особливо напередодні "сакральної" дати?
Ця загроза, перш за все, викликана близькістю до лінії розмежування. До Херсона всього кілька сотень метрів через річку Дніпро. Тож обстріли та атаки на цивільних, які здійснюють російські війська, відбуваються постійно від моменту звільнення міста. Це справжній терор.
Також постійно спостерігаються прильоти в Харківській та Сумській областях, а також у Запоріжжі. КАБи вже тривалий час не можуть досягати своїх цілей, оскільки українські військові вдосконалили свої навички в їх нейтралізації. Починаючи з грудня, вони падають у поля, водойми та віддалені райони.
А щодо російської конституції, то зараз із цього питання точаться суперечки. Адже коли Путін заявив, що Херсонська та Запорізька області "наші", ніхто не міг зрозуміти, в яких кордонах - в яких захопили чи в адміністративних. Отже, це все залишається на усний відкуп Кремля. Скажуть так - буде так, скажуть не так - буде по-іншому. Це по-перше.
А по-друге, це ж Росія. Якщо завтра припинити ведення бойових дій, то ніхто не буде проти. Це видно навіть у зміні риторики щодо американців у Росії. Ще нещодавно вони були "пендоси", говорили про "ракети на Вашингтон", а зараз уже "надійні партнери та союзники". Це Росія.
Отже, ви думаєте, що навіть у випадку досягнення угоди про припинення вогню на лінії розмежування, це буде прийнятно для Кремля?
- Я думаю так, адже нікому буде запитати Кремль: "Вы же говорили..." Хто відкриє рота, відразу поїде на п'ять років до в'язниці. Сьогодні про США висловлюються як про надійного партнера, а про Європу як про "прихисток нацизму". Тому в будь-який момент росіяни можуть усе перекрутити й сказати: все, не говоримо про Херсон, про Запоріжжя. І ніхто в Росії не відкриє пельку.
Військовий аналітик Ігаль Левін висловив думку, що Україні необхідно вийти з позиції "пасивної жертви". Справді, ми спостерігаємо, як Збройні сили здебільшого займаються відбиттям атак. Це, безумовно, надзвичайно важливо – утримувати лінію фронту, але ініціатива все ще залишається у противника. Як ви вважаєте, чи є шанси на те, що українська армія зможе вийти на активні дії?
Я прагну бути оптимістом, проте в даний момент не бачу для цього підстав. Дозвольте навести простий приклад. Сьогодні Україну можна порівняти з хворим, який перебуває в лікарні. Йому надають підтримку, щоб він не помер: дають ліки, прибирають, приносять їжу. Але лише настільки, щоб він зміг протриматися на поверхні. Хоча в лікарні є сучасне обладнання, медикаменти та матеріали, які здатні допомогти пацієнту видужати, їх не використовують через політику медичного закладу.
Отже, Україна не зникає, нам надають підтримку європейські країни, але у них немає настільки революційного озброєння, як у Сполучених Штатів. Європейцям знадобиться час — на мою думку, приблизно 5-7 років, щоб створити щось суттєве та масштабне, здатне замінити американську військову техніку. Проте у нас немає такого запасу часу. А США не поспішають надавати нам допомогу, керуючись політичними мотивами.
- Останнім часом лунають сигнали про те, що Трамп може вийти з переговорного процесу. Чи вважаєте ви, що це може бути навіть на краще для України?
- Це питання дискусійне. Не хотілося б втрачати американців, тому що це країна, з якою ще можна якось домовитися і зупинити цю війну. Ми зараз не говоримо про те, на яких кордонах, на яких умовах, але Європа цього не може. Росіяни взагалі не хочуть говорити з європейцями. Їх там багато, 27 країн, але з ними ніхто не хоче говорити.
Уявіть собі ситуацію, коли Сполучені Штати вирішують вийти з мирного процесу. І не просто виходять, а й забирають усю свою допомогу, забороняючи нам використовувати американське озброєння, яке вже є в нашому розпорядженні — танки, авіацію. Вони можуть заявити: "Українці, ми забороняємо вам це застосовувати, і якщо ви порушите цю заборону, то накладемо на вас санкції". Це цілком ймовірно.
Можливий також тиск на французькі, німецькі та британські уряди, щоб вони утрималися від надання військової допомоги Україні під загрозою санкцій. Таким чином, до цього питання слід підходити з великою обережністю.
