Публічні закупівлі під контролем банків: які дані розкриє ваша тендерна історія
Як підряднику публічних закупівель підготуватися до питань банку й інвестора
Кілька місяців тому ви виграли великий тендер. Гроші пішли через прозорий рахунок, акти підписані, в Prozorro все чисто. А цього тижня банк ставить запитання до джерела коштів, пов'язаних компаній і дивних субпідрядників. Формально ви нічого не порушили, але рахунки вже під посиленою увагою фінмоніторингу.
У цій колонці я говорю саме про цю ситуацію: коли бізнес заходить у публічні закупівлі, а справжні ризики починаються не в Prozorro, а в банку та в інвестора.
Чому доброчесність у тендерних процесах виходить за межі лише платформи Prozorro?
Українські підприємства часто розглядають публічні закупівлі як "зону підвищених вимог". У цьому контексті існує спеціальний законодавчий акт, контроль з боку органів, що займаються оскарженням, а також активна увага з боку медіа та антикорупційних структур. Суть проста: якщо в платформі Prozorro немає жодних скарг, то ми вважаємося "звільненими" від можливих ризиків.
Насправді після перемоги в тендері життя контракту тільки починається. Гроші рухаються через банки, а сам факт роботи з бюджетними коштами підвищує чутливість до будь-яких відхилень. Для банку "тендерний" клієнт -- це клієнт із потенційно публічним резонансом. А кожна публічна історія одразу тягне за собою репутаційні ризики.
Національний банк України прямо заявляє, що фінансові установи повинні більш ретельно аналізувати транзакції клієнтів, які стосуються державних фінансів, відповідно до норм Закону України про запобігання та протидію легалізації доходів. Для Державної служби фінансового моніторингу такі транзакції також є об'єктом посиленої уваги, оскільки вони несуть в собі ризики, пов'язані з корупцією та відмиванням грошей.
Фінансовий сектор поступово переходить до більшого врахування суспільних інтересів та системних загроз. Це особливо помітно на європейському рівні, де регулятори ринку цінних паперів акцентують увагу не лише на формальному існуванні правил, але й на їх фактичному застосуванні та узгодженості в підходах до санкцій.
Я нагадую про це не лише через те, що український бізнес має бути обізнаний з назвами міжнародних звітів. Справжня суть в іншому: коли великі регуляторні органи починають акцентувати увагу на єдності практики та реальному покаранні за порушення, це автоматично формує певні очікування як для наших банків, так і для органів фінансового нагляду.
Залучені сторони в державних закупівлях: що може помітити банк, окрім тендерного комітету
У публічних закупівлях поняття пов'язаних осіб бізнес зазвичай сприймає крізь призму обмежень конкуренції: не можна, щоб дві пов'язані компанії подавалися на один тендер, не можна приховувати спільних власників чи менеджмент. Але це тільки перший шар.
Для банку особи, пов'язані з клієнтом, - це перш за все елементи ризикової структури. Серед них бенефіціари, керівники, ключові менеджери, а також підприємства, в яких вони володіють частками, родинні зв'язки та фізичні особи-підприємці, які регулярно фігурують у фінансових транзакціях. Банк не звертає уваги на ваш офіційний статус у конкретному тендері; його цікавить, куди насправді йдуть кошти після отримання бюджетних платежів.
Податковий кодекс прямо оперує поняттям пов'язаних осіб для цілей оподаткування і контролю за трансфертним ціноутворенням. Але для комплаєнсу цього вже недостатньо. Банки й інвестори фактично будують власні розширені карти пов'язаності на основі транзакцій, публічних реєстрів і судових рішень, у тому числі рішень Верховного Суду щодо зловживань у публічних закупівлях.
Найпоширеніша помилка, яку я спостерігаю, полягає в спробі відокремити "тендерну картину" від реального бізнес-процесу. На аукціон виставляється "чиста" компанія з прозорим власником, тоді як фактичні роботи виконуються іншими структурами, які мають історію податкових або кримінальних ризиків. Формально замовник виглядає задоволеним, а в системі Prozorro все виглядає акуратно. Однак для банків це є класичним сигналом можливого виведення коштів.
Якщо особа, яка має зв'язок з вашою компанією, з'являється в розслідуваннях, що стосуються корупційних схем, або фігурує в подібних ланцюгах, ризикова оцінка вашої групи може суттєво зрости. Навіть у випадку, коли ваша компанія не має жодних звинувачень, тінь падає на всіх учасників цього ланцюга.
Субпідрядники, підприємці-одинаки та "технологія розподілу" відповідальності.
Окремий пласт ризику -- структура виконання робіт. Тут я бачу дві крайності. Перша -- усе на собі: компанія намагається виконати проект без субпідряду й не встигає або завищує витрати. Друга -- "розмазування" відповідальності між десятком підрядників і ФОПів, кожен з яких формально відповідає лише за маленький шматок.
Для банку та інвестора найбільш підозріло виглядає саме друга модель. Не тому, що субпідряд -- це щось погане. А тому, що розгалужена сітка дрібних виконавців -- це класичний спосіб сховати реального отримувача коштів, завищити вартість робіт чи "винагородити" потрібних людей.
Особливо виразно проявляються такі шаблони:
* регулярні фінансові операції групи підприємців, що здійснюють аналогічну діяльність;
* субпідрядники з обмеженим числом працівників та значними контрактними угодами;
* однорідні документи без чітко визначених KPI або вимірюваних результатів;
* обертання фінансових ресурсів між різними підприємствами без жодної економічної доцільності;
* повторювані набори контрагентів у різних тендерах із різними замовниками.
Це не обов'язково свідчить про шахрайські дії. Проте на практиці саме такі налаштування найчастіше стають каталізатором для поглибленого фінансового моніторингу.
На мою думку, основною помилкою є створення структури реалізації проекту, базуючись виключно на податкових або операційних перевагах. Якщо модель субпідряду не підлягає зрозумінню та поясненню поза рамками фраз на кшталт "так роблять всі" або "так нам рекомендували бухгалтери", це вже свідчить про те, що банк може виникнути додаткові питання.
Коли в ланцюгу з'являються компанії чи ФОПи, які вже фігурували в матеріалах Бюро економічної безпеки або в рішеннях судів у справах про заволодіння бюджетними коштами, ризики стрімко перетворюються з теоретичних на практичні. Тут уже йдеться не тільки про фінмоніторинг, а й про потенційні кримінальні провадження навколо всього ланцюга.
Тендерна етика як складова готовності до інвестицій
Публічні закупівлі давно перестали бути внутрішньою історією "компанія -- замовник -- Prozorro". Для інвестора чи донора інформація про участь у тендерах -- це окремий блок перевірки. Тут важливі не тільки судові рішення чи офіційні заборони, а вся історія публічних згадок.
Вражаючим є випадок, коли юрисдикція роками працює над відновленням своєї репутації після резонансних витоків документів та публікацій, що викривають непрозорі структури. Навіть коли країна офіційно знімається з чорних списків податкових оаз, відбиток старих практик ще довгий час відчувається у рішеннях банків та партнерів.
Цей приклад для мене ілюструє іншу думку: доброчесність завжди є явищем, яке проявляється з часом. Репутаційні зобов'язання дають про себе знати пізніше, коли компанія вже сподівається на вигідніші умови фінансування, вихід на ринок капіталів або залучення нових партнерів. У цей момент першим, на що звернуть увагу, стануть публічні контракти, пов'язані особи та структура підрядників.
Я переконана, що українським компаніям варто дивитися на тендерну історію як на частину досьє для майбутнього інвестора. Не як на окрему "бюджетну" лінію бізнесу, а як на тест на зрілість системи управління й комплаєнсу.
Національне агентство з питань запобігання корупції постійно підкреслює важливість прозорості у сфері публічних закупівель при оцінці ризиків корупції. Для потенційного іноземного інвестора, який порівнює ваші тендерні контракти з даними в публічних реєстрах, позиція НАЗК, а також наявність чи відсутність антикорупційних порушень, стають ключовими аспектами в загальному сприйнятті вашої організації.
Що запланувати на цей тиждень: стисла стратегія для керівника
Щоб уникнути перетворення успіхів у Prozorro на ризики для фінансових установ, не обов'язково витрачати роки на підготовку. Декілька дій можна розпочати вже на цьому тижні.
По-перше, це схема взаємозв'язків між особами та організаціями.
Зберіть усю інформацію про власників, керівників, ключових менеджерів та всі компанії, в яких вони мають частки, в одному місці. Не забудьте включити також регулярних субпідрядників і фізичних осіб-підприємців, з якими ви співпрацюєте в рамках публічних контрактів. Важливо не лише знати ці дані, а й мати спільне розуміння всередині команди.
Друге — перегляд моделі субпідряду.
Розгляньте кожен тендерний контракт з перспективи незалежного фінансиста. Чи є в договорах і актах чітке розуміння відповідальності кожної сторони? Чи не створюється враження, що підрядники є "випадковими"? Чи є докази того, що вони дійсно здатні виконати обсяг робіт, який вони заявили?
Третє -- стандарти відповідей на запити банку та донора.
Якщо ви працюєте з бюджетними або донорськими коштами, запитів від банків і партнерів буде більше. Варто мати заздалегідь підготовлену логіку відповідей: як ви пояснюєте джерело коштів, чому саме такий субпідряд, як вибирали контрагентів, як оцінювали їхню доброчесність.
Четвертий аспект -- це внутрішня стратегія участі в тендерах.
Навіть невеличкий документ, що визначає умови участі, регламентує взаємодію з пов'язаними особами та встановлює обмеження на використання фізичних осіб-підприємців і субпідрядників, здатен трансформувати культуру ухвалення рішень. Це демонструє банку та інвестору, що ваша діяльність у сфері тендерів є не випадковим заробітком, а організованим і контрольованим процесом.
П'ятий етап – це спостереження за публічними згадками.
Регулярно перевіряйте, як ваша компанія та ключові контрагенти з публічних закупівель фігурують у медіа й офіційних реєстрах. Наявність згадок у розслідуваннях ще не означає автоматичний розрив стосунків, але точно вимагає окремого аналізу й пояснення.
Тут варто враховувати і регуляторне тло: Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку у своїх публічних позиціях дедалі більше говорить про розвиток ринків капіталу й очікує від емітентів реальної прозорості. Компанія, яка претендує на вихід із "тендерної" ніші до ширшого кола інвесторів, повинна мати узгоджену історію як у Prozorro, так і в очах НКЦПФР, НБУ та Держфінмоніторингу.
Моя основна рекомендація: не приховуйте тендерну діяльність у "закриту коробку".
Протягом років роботи в сфері комплаєнсу я спостерігала безліч компаній, які розділяли свою діяльність на "стандартну" та "тендерну". У "стандартній" частині вони прагнули до максимальної прозорості, створювали системи управління ризиками та готувалися до залучення інвестицій. Натомість у "тендерній" частині дозволяли собі певні компроміси, які здавалися малозначними: незвичайні субпідряди, лояльні фізичні особи-підприємці та дивні знижки.
На мою думку, саме це роздвоєння реальності стане найбільшим ризиком для українського бізнесу в найближчі роки. Бо банкам, донорам і інвесторам стає дедалі легше зшити ці дві частини в єдину картину. Вони дивляться не на окремі контракти, а на поведінку грошей у цілому.
Одне речення, яке, як на мене, варто собі зберегти: тендерна історія компанії -- це не "особливий випадок", а найяскравіший тест на її реальну доброчесність.
І якщо цей тест не буде успішно пройдений, жоден естетично оформлений звіт про дотримання норм не зможе переконати банк у тому, що ризики знаходяться під контролем.
