Психологія української витримки. Коли завершується незгасимість і стартує активний опір?
Витримуй, витримуй — саме страждання робить тебе сильнішим.
"Залізний твій дух — отже, витримуй, витримуй..."
Василь Стус – видатний український поет та правозахисник.
Терпіння -- чеснота рабів
Фрідріх Ніцше
Чим більше ви залишаєтеся непорушними у своїй рішучості, стійкості та незламності, тим вище ймовірність, що в той момент хтось хитро обкрадає вас.
Ситуативна стійкість активізує додаткові можливості як особистості, так і колективу, стимулюючи мотивацію та підвищуючи самооцінку. Проте важливо пам’ятати, що ресурси мають свої обмеження, а також особливості відновлення.
Зазвичай енергетичні витрати під час стресових ситуацій значно перевищують можливості відновлення. Коли політичні лозунги на початку масового стресу відповідають потужній енергії колективного самозахисту, це може сприяти виживанню. Однак, якщо цей "вулкан" більше не викидає лаву та каміння, а лише виділяє дим, ефективні гасла перетворюються на беззмістовні заклинання. Примітивний підхід до інформаційної політики може призвести до емоційного вигорання.
Давайте ж розглянемо анатомію цієї терплячості.
Було б цікаво розпочати з концепції "стійкості". Далі можна поступово перейти до думок Епіктета, Арістотеля та Фоми Аквінського, потім звернутися до містичної обраності українського народу. Завершити можна було б хвалебним словом на честь певних практичних ініціатив. Можливо, варто згадати про пункти незламності або інші перемоги у соціальних медіа на брендових аренах.
На щастя, зараз такого при здоровому розумі ніхто особливо не читатиме. Для такого -- "круглі столи", семінари, симпозіуми, панелі й фуршети. Там хороші люди переконують іще кращих в очевидному.
Що ж приносить нам це явище, яке коливається між телячою витримкою та самурайською рішучістю? Давайте розглянемо це з практичної перспективи. Чи є наша здатність витримувати труднощі результатом виховання, спадщини, чи, можливо, просто сприятливих обставин? І коли терпіння раптом закінчується, що відбувається далі? Чи існує можливість десь запозичити стійкість і зберегти її про запас, адже ресурс вже на межі?
Нейропластичність демонструє свою стійкість до деформацій, що, безумовно, є позитивним аспектом. Але що трапляється, якщо ти зазнав серйозних змін? Як тоді поводитиметься цей нейропластичний матеріал?
Протягом нашої історії ми не раз зазнавали змін, аби вижити. Природна рішучість і наполегливість, властиві українському народу, пройшли через етапи російського кріпацтва та польського гніту, досягнувши свого апогею в подіях, що призвели до знищення Січі та корупції серед козацької старшини (так, я знаю, що не всі були причетні). Ці випробування сформували нашу незламну терпимість.
Сказав би, що це не просто терплячість, а "терпильність" — мазохістська уважність до всіх лих, які згодом оспівуються і набувають священного значення ("Бог терпів, і ми повинні").
Які ж нейробіологічні основи терпіння? У нашому мозку існує тонка триміліметрова смужка сірої речовини, відома як префронтальна кора (ПФК), яка виконує роль центру самоконтролю, вбираючи в себе всі наші культурні та цивілізаційні прагнення. Ця ділянка відповідає за планування, гальмування імпульсів і ухвалення рішень. Чим краще розвинена ПФК, тим вище наша здатність до терпіння. Наприклад, перехід від радикальних форм виживання, таких як канібалізм, до інституту рабства супроводжувався формуванням соціальних норм і поступовим контролем над апетитом.
Кора стримує свою еволюційно давнішу "сестру" – лімбічну систему, яка переповнена емоціями. Це нагадує ситуацію в барі, де твій товариш ще прагне насолодитися нейромедіаторами, тоді як ти вже наситився. І тут раціональна частина твого мозку, що знаходиться в правій півкулі, говорить: "Слухай, може, краще перенесемо це на завтра?"
Наша історія має менш радісний відтінок, оскільки стрес затягнувся на невизначений період. Включається ланцюг гіпоталамус -- гіпофіз -- наднирники. Це відбувається, коли особа стикається з бар'єром на шляху до реалізації своїх цілей, бажань чи потреб. Це емоційна реакція на труднощі. Якщо ці труднощі тривають занадто довго, система може втратити свою рівновагу, що призводить до емоційного вигорання.
Терпіння -- це не вроджене, це навичка. Формується й успадковується не через гени, а через досвід, виховання, соціальні моделі. Вона залежить від здатності мозку адаптуватися. Здатність ця велика, але не безмежна. Це як мідний чи алюмінієвий дріт -- легко гнеться. Але якщо згини робити дуже часто, то в місці згинання (у нас це -- нейронні зв'язки) дріт перегрівається й ламається.
Як формувалися ці навички у нас та наших предків? Переважна більшість наших співгромадян (демографія на допомогу) вивчала українську літературу в школі. Це означає, що матеріали, які були обрані і представлені, слугували для соціалістичного виховання робітничого класу.
Розглянемо наших класиків з цієї перспективи.
Гоголівська фраза "терпи, козаче, -- станеш отаманом" відображає концепцію терпіння як необхідного етапу на шляху до кар'єрного успіху. У творчості Лесі Українки, зокрема в драмі "На полі крові", терпіння виявляється внутрішнім конфліктом між надією та відчаєм. Такий вибір виглядає досить складно у сучасному контексті. У Франка терпіння межує із механічною безпорадністю, а етична напруга тісно пов'язана з фрустрацією. Це стосується не лише таких творів, як "Мойсей" або "Смерть Каїна", а й менш відомих, таких як "На дні" і "Добрий заробіток". Окрім того, у "Вечорах на хуторі поблизу Диканьки" Гоголя можна знайти слова запорожців: "Не встанемо, мамо! не встанемо! умремо, але не встанемо!" – що також підкреслює цю тему.
Так, насмикано з контексту, в них є різне. Але дозволені вони були до викладання саме через культ стражденництва, що і їхніми відредагованими життєписами підтверджувалося.
Карл Леонгард колись написав працю "Акцентуйовані особистості", де на прикладі літературних героїв аналізував людські психотипи. Українська новітня та радянського періоду література була наскрізь соціалістичною. Соціалізм закликав терпіти тимчасові труднощі побудови комунізму й показував літературні взірці. Нетерплячих пакували в ГУЛАГ, а кому терпець уривався якось радикально, тих фізично знищували.
Після короткої ейфорії початку 90-х увесь цей принишклий соціалізм знову відновився в повному об'ємі й продовжив свій шлях деградації вже під національним прапором. Тридцять років терпіння тимчасових труднощів у побудові світлого українського майбутнього. Це в Гоголя можна було плюнути в карти й перехрестити -- і нечисть зникала. А тут хоч плюй, хоч що роби -- їм усе божа роса.
Припустімо, є три фази психологічного опору: терпіння, незламність і боротьба. Погляньмо, де ми зараз і що з нами.
Не буває ніколи такого явища, коли весь народ стрункими лавами крокує в якомусь одному напрямку. Це опція пропаганди всіх часів і народів. Бувають кількісно значущі величини, але не абсолютні. Буває високомотивована меншість, яка за законом Парето може впливати на поведінку більшості.
Вказані фази не слід плутати з "системою ніпель". Рух може відбуватися в різних формах: послідовно, у зворотному напрямку, знову послідовно або з паузами. Ці три етапи взаємодіють між собою подібно до трискладової моделі мозку: спинного мозку, лімбічної системи та неокортексу. Чим давніше сформована система, тим вона стабільніша, але водночас може бути менш гнучкою.
Тому в стані гострої стресової реакції у нас просідає спершу раціональне мислення, а потім емоційна сфера, й лишається інстинктивна поведінка, за яку потім буває незручно.
Терпіння, яке було важливим складником на початку нашого виживання, сьогодні є ретромоделлю поведінки, в котру своїм глибоким занепокоєнням і співчуттям нас заманюють західні миротворці на чолі з відомим "пісділом". Вельмишановне панство показує нам усі вигоди та переваги кріпацтва, либонь, спираючись на власний досвід сегрегації.
Незламність в основному виявляється у здатності витримувати тривалі стреси, подібно до алмаза. Однак, незважаючи на свою надзвичайну міцність, алмаз може легко розколотися під впливом потужного удару вздовж площин, що проходять паралельно граням правильного октаедра, у чотирьох напрямках, де його спайність є найслабшою.
У спільноті людей, що укріпилася в своїй незламній вірі, може виникати (і, напевно, вже відбувається) схоже істотне соціальне розділення. Це не є катастрофою, а швидше етапом переходу до нових стандартів, які можуть не всім припасти до вподоби.
Бій є найбільш активною і динамічною стадією. Його основна відмінність від героїзму полягає в тому, що подвиг завжди є наслідком чужих помилок, за які часто доводиться платити життям.
Тобто боротьба -- це процес успішної самоорганізації. В якому окремі його компоненти можуть модернізуватися в разі зміни обставин, і процес від цього не страждає. Що важливо, на відміну від терпіння, боротьба швидше відновлює нашу енергетику, хоча, на перший погляд, і є затратнішою, ніж терпець.
Отже, дозволю собі процитувати (вийнявши з іншого контексту) вже згадуваного видатного автора:
Лиш боротись значить жить...
