Про "критичний етап" та можливості відновлення (Богдан Данилишин)

Сьогодні ми часто ведемо розмови про відбудову, про стійкість і надію, що завтра все зміниться. Але подивимось, що ми робимо для завтрашнього дня вже сьогодні.

У цьому зв'язку варто звернути увагу на інтерв'ю голови Національного банку України Андрія Пишного, опубліковане в Forbes. Його не слід сприймати лише як ще одне обговорення "стійкості" банківської системи; це радше вимушене визнання обмежень сучасної економічної моделі.

Голова НБУ прямо каже: через затримку міжнародного фінансування Україна увійшла у "критичний момент". Це, мабуть, і є найчесніша фраза в усьому інтерв'ю. Бо вона руйнує головний міф останніх років: нібито країна вже вибудувала самодостатню модель макрофінансової стабільності. Насправді ж ця стабільність тримається передусім на ритмічності зовнішніх надходжень, а не на внутрішній силі економіки.

Пишний запевняє, що у держави є план "Б". Але далі з'ясовується, що цей план "Б" - вузький і фактично зводиться до внутрішнього боргового ринку. І тут же він додає: ресурс банківської системи не безмежний.

Це є основою для усвідомлення ситуації. Якщо іноземні інвестиції затримуються, а внутрішній ринок не може їх адекватно компенсувати, то ми маємо справу не з надійною моделлю, а з критичною залежністю. Це просто залежність, яка ретельно замаскована під правильну бюрократичну термінологію.

Окремо варто згадати про бюджетний дефіцит, що виступає прихованим ядром цієї ситуації.

Національний банк України прогнозує, що у 2026 році бюджетний дефіцит досягне приблизно 19% від валового внутрішнього продукту. Це означає, що майже кожна п'ята одиниця економіки буде в дефіциті. У такій ситуації країна опиниться в умовах безперервного пошуку фінансових ресурсів: будь-яких — чи то ззовні, чи зсередини, але таких, що забезпечать стабільність.

Саме тому затримка міжнародної допомоги стає не технічною незручністю, а системною загрозою. І саме тому Нацбанк так нервово тримається за концепцію беземісійного фінансування дефіциту: інша опора під цією конструкцією надто слабка.

Звідси і головна суперечність нинішньої політики НБУ.

З одного боку, відмова від нецільової емісії виглядає обґрунтованою: безпосереднє друкування грошей для покриття бюджетних витрат в умовах воєнної економіки швидко негативно впливає на інфляцію, валютний курс та довіру до гривні. Але що щодо цільових програм відновлення? Чи проводилися якісь розрахунки?

З іншого боку, коли дефіцит майже дорівнює 20% ВВП, держава об'єктивно починає витісняти приватний попит на фінансовий ресурс. У цій моделі банки дедалі більше потрібні бюджету як покупці ОВДП, а не економіці як джерело довгого кредиту. Сам НБУ це майже визнає, коли говорить, що НБУ своїми інструментами "підживлює" попит на державні папери серед банків. Для бюджету це зручно. Для розвитку країни - небезпечно.

Національний банк висловлює думку про наявність потужної та відповідальної банківської системи.

Формально підстави для такого тону є: за 2025 рік банки отримали 126,8 млрд грн прибутку, а чистий гривневий кредитний портфель бізнесу поза держпрограмами зріс більш як на 45%. НБУ також підкреслює, що проникнення бізнес-кредитів в економіку зросло до 8,7% ВВП.

Однак усі ці цифри мають свій зворотний бік. Прибутковість банків сама по собі не є достатнім свідченням стабільності економіки. Вона може свідчити про інше: фінансова система змогла адаптуватися і ефективно заробляти в умовах воєнного часу, не взявши на себе пропорційні ризики масштабних інвестиційних змін. А 8,7% ВВП - це не стільки ознака кредитного прогресу, скільки показник того, наскільки обмеженою залишається банківська система для потреб країни, що переживає війну і потребує значної відбудови.

Ще гостріше проблема виглядає на валютному ринку.

На 1 квітня 2026 року обсяг міжнародних резервів досяг $52,0 млрд, проте протягом березня відбулося їх зниження на 5%. Це зменшення стало наслідком активних валютних інтервенцій Національного банку України.

Отже, стабільність курсу не базується на здатності економіки самостійно генерувати більше валютних надходжень, а скоріше на підтримці зовнішньої допомоги, яка підкріплює резерви. Водночас регулятор вдається до продажу валюти з метою згладжування дефіциту на ринку. Хоча така схема може функціонувати протягом певного періоду, її важко вважати самодостатньою. Це швидше механізм підтримання рівноваги, ніж шлях до відновлення економіки.

Наступною темою є інфляція.

10 квітня Національний банк України визнав, що у березні 2026 року інфляція зросла до 7,9% у річному вимірі, що перевищило попередні прогнози. Це особливо важливо в контексті інтерв'ю Пишного, в якому він безпосередньо пов'язує нові ризики з конфліктом на Близькому Сході та зростанням цін на енергоносії.

Отже, Національний банк визнає, що значна частина інфляційного тиску в даний момент має не монетарне, а військове, імпортоване та витратне походження. Проте реакція залишається традиційною: посилені монетарні умови, високі процентні ставки, обережність і стриманість у фінансовій політиці.

Проблема в тому, що висока ставка не виробляє електроенергію, не створює паливних резервів, не зменшує логістичні витрати і не розширює внутрішню пропозицію товарів. Вона лише консервує дорогу економіку.

Саме з цієї причини поточна політика Національного банку України не призводить до катастрофи, але й не сприяє прогресу.

Вона веде її через коридор дорогої стабільності. У цьому просторі розташовані прибуткові банки, проте індустрія стикається з нестачею довгострокових інвестицій. Є значні резерви, але їхня надійність залежить від партнерських відносин. Інфляція стримана, але потужного інвестиційного імпульсу не спостерігається. Хоча внутрішній борговий ринок існує, він здебільшого слугує тимчасовою підтримкою для бюджету, а не каталізатором модернізаційних процесів. Найголовніше - це центральний банк, який вміло управляє режимом виживання, але не забезпечує фінансової структури для економічного прориву країни.

У цьому й криється справжня складність.

Голова НБУ у своєму інтерв'ю висловлює позицію, сповнену відповідальності, що створює враження надійності. Проте за цими словами приховується обмежена економічна концепція: пріоритетом є утримання стабільності, уникнення кризових ситуацій, маневрування між ризиками та очікування зовнішніх фінансів.

Для держави, що перебуває в умовах війни, це цілком зрозуміло. Проте для країни, яка прагне до розвитку, відновлення та перемоги, цього недостатньо. Україні необхідно мати Національний банк, який не лише захищає залишки стабільності, а й у співпраці з урядом створює нову систему довгострокового фінансування для таких секторів, як промисловість, енергетика, переробка, оборонна промисловість та інфраструктура.

Бо дефіцит бюджету майже у 20% ВВП - це не просто макроекономічне тло. Це вирок нинішній моделі. І якщо вся "стійкість" країни тримається на зовнішньому фінансуванні, дорогих грошах і готовності банків купувати держборг, то Нацбанк уже давно сприяє не економіці розвитку. Він забезпечує економіку виживання.