Поки Україна працює над створенням своєї стратегії в галузі штучного інтелекту, інші країни вже активно розподіляють свої впливи в цій сфері.
Існує спокуса -- інтелектуально зручна й тому небезпечна -- розглядати штучний інтелект як суто технологічну проблему. Ця спокуса особливо сильна серед тих, хто виріс у культурі STEM і звик до того, що складні проблеми мають чіткі технічні рішення.
В Україні штучний інтелект поки що сприймається як технологічне рішення, яке можна легко інтегрувати, а його впровадження покладається на Мінцифри. Однак цього недостатньо. Справа в тому, що ШІ — це не лише питання розробки технологій та сервісів. Це також стосується інтересів, конфліктів і регулювання. Наразі в Україні відсутнє середовище, де б могли взаємодіяти інтереси бізнесу, держави, безпеки та суспільства.
У США така система вже сформувалася. Якщо уважно стежити за тим, що відбувається сьогодні у Вашингтоні -- не в технологічних стартапах, а саме у Білому домі, в Конгресі, у публічних дискусіях провідних американських інтелектуалів -- стає очевидним: ставки набагато вищі. ШІ перетворився на поле битви за щось фундаментальніше, ніж частка ринку чи перевага в продуктивності. Він став полем битви за те, хто визначатиме антропологічні, правові та культурні координати нової цивілізаційної епохи.
Щоби зрозуміти, як у США мислять про штучний інтелект, варто дивитися не лише на документи, а й на ідеї, що за ними стоять. У центрі -- суперечка між двома підходами.
Перший представляє Росс Даутат -- один із найвпливовіших консервативних колумністів The New York Times, голос неоконсервативного католицизму в американській публічній дискусії. Для нього права людини не створюються державою -- вони існують незалежно від неї як базова даність, яку держава лише визнає, а не встановлює. Тому й технології, зокрема ШІ, мають спиратися на моральний фундамент. Інакше вони перестають бути нейтральним інструментом і починають нав'язувати власну логіку світу -- безособову й позбавлену поняття гідності.
Інший підхід -- Стівена Пінкера, гарвардського когнітивного психолога, одного з найвідоміших популяризаторів науки і прихильника "просвітницького гуманізму". Він вважає, що моральний прогрес -- це результат розвитку науки, інституцій і раціонального досвіду. ШІ тут -- потужний інструмент, який потребує ефективного управління, а не морального "освячення".
Ця полеміка -- не абстрактна. Вона прямо відображається в політиці Білого дому щодо ШІ. У публічних виступах звучить мова цінностей -- "гідність", "сім'я", "моральний порядок". У нормативних підходах -- мова ефективності: "конкурентоспроможність", "інфраструктура", "безпека". Ці дві логіки не зливаються в одну, але співіснують -- і саме з цього напруження формується американська політика ШІ.
В Сполучених Штатах Америки формування рішень щодо розвитку та регулювання штучного інтелекту відбувається не в єдиному центрі. На цей процес впливають численні групи, серед яких політики, технологічні корпорації, військові структури та широка громадськість. Кожна з цих груп має свої власні інтереси та погляди на ситуацію. Для зручності можна уявити їх як "вежі впливу", яких умовно нараховується п’ять.
Ціннісно-консервативна ідеологія об'єднує політиків, інтелектуалів і громадських діячів, які сприймають світ через призму цінностей. Вони не займаються розробкою нових технологій, а скоріше аналізують, для чого ці технології мають значення.
У їхній промові міститься концепція: якщо штучний інтелект стає основою сучасної реальності, він повинен базуватися на етичних засадах, а не лише на математичних моделях. Права людини існують поза межами держави, і технологічні розробки повинні це враховувати. Саме тому акцент робиться на таких цінностях, як гідність, сімейні відносини, віра та захист дітей. Ідеї Даутата виконують роль інтелектуального каталізатора в цьому контексті.
Головне призначення цієї вежі полягає в легітимації технологій, а також у формуванні їхнього соціального визнання та етичного обґрунтування.
Проте, водночас, явною є уразливість цієї вежі: вона не генерує нові технології і не зводить дата-центри.
Технологічно-економічна
Це технологічні компанії, стартапи, інвестори, інженери та підприємці, які безпосередньо створюють і масштабують ШІ. Це центр реальної сили. Саме тут формується матеріальна база ШІ-епохи: обчислювальні потужності, великі моделі, інвестиційні потоки, енергетична інфраструктура.
Для цієї категорії штучного інтелекту питання не є філософським, а радше є індустріальним проєктом, порівнянним із залізничними мережами дев'ятнадцятого століття або Інтернетом двадцятого. Проте ключовим є інше: ця структура не лише сприяє розвитку технологій, а й фактично формує правила гри. Завдяки стандартам, платформам, архітектурам моделей і доступу до обчислювальних ресурсів, вона визначає функціонування ринку та екосистеми ШІ – часто швидше, ніж встигає відреагувати законодавство.
Функція цієї вежі полягає в розробці нових технологій та встановленні темпів прогресу.
Слабкість: орієнтація на швидкість і масштаб, а не на наслідки.
Геоекономічні та безпекові аспекти
Це державні органи, військові формування, розвідувальні служби, а також певна частина політичної еліти, які несуть відповідальність за забезпечення безпеки та формування міжнародної політики.
У цьому контексті штучний інтелект перетворюється на потужний засіб. Логіка очевидна: той, хто має контроль над ним, той має можливість впливати на економічні процеси, безпеку та міжнародні норми.
У цьому контексті формуються обмеження на вивіз чипів, контроль за постачальницькими ланцюгами, технологічні партнерства та стратегічні змагання між США та Китаєм.
Це рівень жорсткої політики, де ШІ розглядається як стратегічний ресурс -- подібно до ядерної зброї або космічних програм ХХ століття.
Функція цієї вежі полягає в підтримці нагляду та підвищенні геополітичних можливостей.
Її вразливість полягає в нехтуванні соціальними та етичними наслідками.
Це представники суспільства, інтелектуали, політичні діячі, а також члени технологічної спільноти та користувачі, які уважно стежать за впливом штучного інтелекту на зміст та значення інформації. Вони реагують на ситуацію, коли алгоритми не просто відображають реальність, а іноді навіть нав'язують певні цінності та світогляди. Основна їхня позиція полягає в тому, що ШІ не повинен ставати засобом культурного домінування. Суть проблеми полягає не лише в цензурі чи упередженості, а й у тому, хто визначає, що вважається "правильним знанням" в епоху цифрових технологій. Ця "вежа" тисне на розробників, вимагаючи від них більшої об'єктивності моделей, критикуючи практики модерації контенту та захищаючи право на альтернативні точки зору. Фактично, це новий фронт боротьби за те, як алгоритми формують наше сприйняття дійсності.
Функція вежі полягає в тому, щоб охороняти різноманітність думок і кидати виклик концепції "нейтральності" алгоритмічних систем.
Слабка сторона полягає в ймовірності перетворення ситуації на політичний конфлікт, якщо не будуть прийняті ясні рішення.
Соціально-просторова
Найменш помітна, але потенційно найвибуховіша вежа. Це ті, хто не створює ШІ, але живе з його наслідками: місцеві громади, влада штатів, батьки, автори, креативні індустрії, споживачі енергії. Для них ШІ -- це не "майбутнє", а ризик порушення теперішнього: навантаження на енергосистеми, втрата робочих місць, підрив авторського права, вплив на дітей. Саме звідси виникає "клаптикове регулювання" політики щодо ШІ на рівні штатів, коли кожен із них ухвалює власні правила -- те, чого так боїться федеральний центр.
Функція цієї вежі полягає в тому, щоб реагувати на наслідки та вимагати встановлення обмежень.
Слабкість полягає у розрізненості та нестачі комплексного підходу.
Ключові моменти: ці п’ять "веж" не складають єдиного цілісного механізму. Вони постійно перебувають у конфлікті, і саме це стимулює процес формування політики та регуляцій у галузі штучного інтелекту. Технологічні компанії прагнуть до швидкого прогресу, тоді як популісти вимагають обмежень. Геополітики виступають за централізацію, а суспільство, медіа та освічені особи вимагають контролю над контентом. Як результат, замість комплексної стратегії розвитку та регулювання ШІ ми спостерігаємо постійний компроміс інтересів, коли різні групи не намагаються усунути протиріччя, а змушені їх приймати і якось узгоджувати. Це викликає труднощі. Це неефективно. Але саме це є джерелом певної стабільності в політиці та практиці розвитку і використання штучного інтелекту.
На фоні американських "веж" архітектури, незважаючи на їх суперечливість та напругу, ситуація в Україні виглядає як абсолютно інша категорія проблем. Прямо скажемо: в Україні ми спостерігаємо те, що можна охарактеризувати як доюрисдикційний стан у сфері ШI-регулювання. Це не лише технологічне відставання чи прогалини в законодавстві. Це вказує на те, що правила гри ще не встановлені, центри впливу не набули офіційного статусу, а конфлікти виникають не між "вежами" — оскільки їх просто немає — а між концептуальними ідеями, які поки що не мають жодного представника, окрім кількох аналітичних груп і захоплених законодавців.
Формально роль ініціатора взяло на себе Міністерство цифрової трансформації. Декларативно -- курс на розвиток ШІ як елементу цифрової економіки. Але між декларацією та системою -- "режим очікування". Немає чіткої доктрини, пріоритетів та інструментів реалізації політики щодо ШІ -- ні регуляторних, ні фінансових, ні інфраструктурних.
У парламентських колах ситуація не є кращою. Існує дві законодавчі групи: одна зосереджена на адаптації Регламенту ЄС щодо штучного інтелекту, повторюючи принципи Даутата, тоді як інша займається розробкою власного законодавства, яке в значній мірі спирається на ідеї Пінкера. Ці групи наразі функціонують паралельно, не досягаючи суттєвого синтезу. Жодна з цих стратегій не вирішує ключову проблему — відсутність координуючого центру, здатного виробити цілісну стратегію.
Якщо Україна не розробить свою власну модель, ми можемо зіткнутися з ймовірною нормативною колонізацією цифрового середовища за одним із трьох можливих сценаріїв.
У всіх трьох варіантах ситуації втрачається одне й те саме: суверенітет у встановленні цифрових норм і правил. У XXI столітті це питання є не менш актуальним, ніж контроль над територіями чи природними ресурсами.
У той же час, ця недосконалість у регуляції штучного інтелекту може слугувати шансом. Сполучені Штати мають заплутану і повільну систему, в той час як Європа дотримується суворих регуляторних стандартів. Україна ж поки що не підпадає під жоден з цих підходів. Це означає, що країна має можливість розробити унікальну політику щодо регулювання штучного інтелекту.
Найважливіше — усвідомити, що суперечності між різними методами регулювання штучного інтелекту не слід вважати проблемою. Це, навпаки, є передумовою для виникнення нових рішень.
Сьогодні Україна ще навіть не розпочала справжньої дискусії про те, що для неї означає штучний інтелект. Ми не сперечаємося про маршрут -- ми ще не визначили мети. Світ рухається до моделі, де правила встановлюють ті, хто здатен поєднати технології, інтереси та цінності. Інші -- пристосовуються.
Питання, що залишається невирішеним для України і є ключовим стратегічним аспектом наступного десятиліття, звучить досить серйозно: чи зможемо ми створити свій власний "локомотив", який встановлюватиме правила у сфері штучного інтелекту, чи ж залишимося вічними пасажирами у вагонах, побудованих та контрольованих іншими країнами?
