"Така риторика ставить президента США в складну ситуацію. Іран — це не Венесуела", — зазначив аналітик, коментуючи ультиматум Трампа.
Директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос висловив свою думку щодо заяв президента США Дональда Трампа про можливі удари по енергетичному сектору Ірану у випадку, якщо Тегеран не забезпечить безперешкодний доступ до Ормузької протоки. За словами Семиволоса, Трамп знаходиться на критичному етапі, коли йому потрібно вирішити, чи відступити, чи ініціювати військову операцію на суші.
"Ультиматум президента Трампа про знищення електростанцій Ірану у разі невідкриття протоки протягом 48 годин демонструє фундаментальне нерозуміння природи іранського режиму та регіональної динаміки, -- пише Ігор Семиволос. -- Не вам розповідати, що погроза ударами по цивільній енергетичній інфраструктурі межує з воєнним злочином.
Країни Перської затоки сприймають це з острахом, оскільки розуміють: відповідь Ірану припаде саме на їхні електростанції та опріснювальні установки.
Такий розвиток ситуації неминуче залучить хуситів до конфлікту, адже їм буде важко залишатися нейтральними в таких умовах. Іран, швидше за все, відреагує на ультиматум, завдавши удару по інфраструктурі однієї з арабських країн Затоки, щоб продемонструвати свою готовність "запалити регіон". Тому, країни Затоки, які є пріоритетними мішенями, активізують свої зусилля щодо деескалації конфлікту, фактично йдучи всупереч американській стратегії.
З точки зору ефективності досягнення цілей, це класична пастка стримування. Подібна риторика не змінить позицію Ірану. Вона заганяє самого президента США у глухий кут: або розпочати новий етап ескалації, або відступити, остаточно зруйнувавши авторитет американського стримування.
Для Ірану закриття протоки -- це головний політичний актив. Вони не відкриють її добровільно, оскільки саме це дає їм владу в поточному моменті.
Водночас варто враховувати й проміжний сценарій: Іран може обрати стратегію контрольованого дроселювання протоки замість бінарного вибору між повним закриттям і повним відкриттям. Ознаки цього вже є -- іранські танкери продовжують рух до Китаю через альтернативні маршрути, окремі судна отримують вибірковий дозвіл на прохід. Це дає Тегерану постійний важіль без формальної капітуляції і без повної ескалації -- керований клапан тиску, яким можна торгувати в будь-який момент.
Саме тому будь-який ультиматум про "повне відкриття" апріорі програє іранській логіці часткових поступок -- і саме це робить стратегічну підготовку США до цього сценарію фундаментально неадекватною.
Якщо Вашингтон дійсно прагне відкрити протоку, у нього залишаються лише два шляхи: або ж застосування потужної військової сили, або зміна влади в Тегерані. Будь-які намагання діяти через "погрози без наслідків" лише свідчать про невміння зрозуміти, що Іран не є Венесуелою, і він готовий до екзистенційного конфлікту.
Якщо Вашингтон прагне безперечно забезпечити відкриття протоки, йому необхідно буде встановити контроль над береговою лінією. Однак, здійснення контролю над берегом означає проведення сухопутних операцій. Трамп намагається отримати бажаний результат, вкладаючи гроші в "ракети", але іранська стратегія вимагає від нього або жертвувати "життям солдатів", або відмовитися від своїх планів.
Матеріали, розміщені у рубриці "Блоги", відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
