Підсумки 2025 року – "тінь Трампа": основні переможці, втрати та досягнення України, нормалізація агресії як нової реальності, а також ймовірність глобального конфлікту. Інтерв'ю з Безсмертним.
Повернення Дональда Трампа до керівництва США призвело до кардинальної зміни у зовнішньополітичних пріоритетах країни. Україна виявилася позбавлена фінансової підтримки з боку Сполучених Штатів, а військова допомога фактично трансформувалася в комерційну складову — фінансування стало здійснюватися за рахунок європейських коштів, з дистанційованою політичною позицією США. Тепер акцент зміщено не лише на обсяги підтримки, а на саму суть: безпека вже не є зобов’язанням, а перетворюється на товар.
Одним із найзначніших негативних аспектів цього року є те, що диктатор Росії Володимир Путін, як ніколи раніше, вірить у свою здатність здобути перемогу у війні проти України та безкарно продовжувати тероризувати мирних громадян. Ця впевненість не з'явилася випадково; її основним джерелом стала політика Дональда Трампа стосовно України, Європи та Росії.
Чи могли ми очікувати від Трампа іншого ставлення до України та Росії? По суті - ні. Проте 2025 рік показав значно більше: адміністрація Трампа не лише не змогла зупинити війну, а й фактично створила для Кремля простір стратегічної безкарності. Впродовж року Україна і Росія боролися не так за мир, як за "розум Трампа". Обидві сторони вели переговори з ним і його оточенням, намагаючись не виглядати перешкодою на шляху до уявного миру й не потрапити під політичне покарання з боку Вашингтона. Головна мета Володимира Зеленського полягала не в тому, щоб переконати Трампа допомогти Україні, а в тому, щоб не дати йому остаточно стати на бік Путіна. Це була сизіфова праця. Попри це, Україна та її європейські союзники продовжували вірити, що президента США ще можна повернути до більш раціональної позиції.
Паралельно Трамп розпочав процес демонтажу фундаментів старої глобальної системи: Вашингтон більше не прагне бути головним гравцем у світовому порядку, а скоріше шукає можливості для торгівлі. Євроатлантична єдність фактично втратила свою легітимність. Союзники вже не можуть сподіватися на автоматичну підтримку з боку США, а міжнародні організації швидко втрачають своє значення. Нормалізація агресивних дій стала звичною практикою, а військові витрати зростають такими темпами, яких світ не бачив з часів Холодної війни.
2025 рік не дав відповідей. Він поставив діагноз. І головне питання полягає вже не в тому, чи збережеться стара система міжнародної безпеки, а в тому, що постане на її уламках у 2026 році - і яку ціну за це заплатить Україна, Європа та весь світ.
В ексклюзивному інтерв'ю для OBOZ.UA український дипломат і політик Роман Безсмертний висловив свої погляди на ці та інші актуальні питання.
Вступ до влади соратника Трампа на початку року супроводжувався кількома важливими змінами. По-перше, спостерігалося зниження обсягу економічної підтримки для України. По-друге, відбувся перехід до нової моделі, згідно з якою зброя постачається Україні за рахунок європейських фондів. Таким чином, Європа стає важливим гравцем у цій ситуації. Чи можна було очікувати іншого розвитку подій за цієї адміністрації, чи це був неминучий результат?
- Почнемо з військової допомоги. Я зараз не беру фінансову, гуманітарну чи економічну складову - саме військову. Якщо за участі Сполучених Штатів Америки, відповідно до пропорцій попередніх років, обсяг допомоги міг сягнути максимум 32-34 мільярдів доларів, то європейці самостійно у 2025 році забезпечили майже 46 мільярдів. Тобто вони перекрили навіть ті планові показники, які закладалися на початку року. І це принципово важливо усвідомити.
По-друге, Європа наростила фінансову та економічну допомогу. Вона перевершила навіть ті очікування, які формувалися з урахуванням того, що Сполучені Штати відійшли вбік. Якщо до цього додати ще програми закупівлі американської зброї для України за європейські кошти, то ми бачимо не просто здатність Європи компенсувати втрату американської участі, а здатність цю допомогу нарощувати.
Ситуація розвинулася до того, що в рамках переговорів між Києвом і Вашингтоном стосовно так званої мирної угоди Дональд Трамп підняв питання про збільшення обсягів закупівлі американської зброї європейськими країнами для України. Одночасно в Берліні функціонувала спеціальна робоча група, яка займалася обговоренням механізмів реалізації цього збільшення. Європейські держави готували свою відповідь на цю вимогу.
Згадаймо угоди між Україною і Францією, Україною і Німеччиною, Україною і Великою Британією щодо постачання озброєння. Частина цих контрактів тепер передбачає постачання американської зброї. Тобто реальна ситуація перевершила навіть те, що планувалося.
В загальному, як ви вважаєте, що означає 2025 рік в рамках війни?
Цей рік став знаковим у технологічному розвитку війни. Те, про що генерал Залужний говорив ще у 2022-2023 роках, у 2025-му стало дійсністю. Це рік технологічного зламу, коли всі усвідомили важливість безпілотних апаратів — у повітрі, на землі, на воді та під водою. Вони вирішують ключові завдання. Обсяги бронетехніки, особливо у Росії, практично знижуються до нуля. Здатність Росії постачати фронт бронетехнікою та авіацією різко скорочується. У цій ситуації важливим стає знищення виробничих потужностей на території Росії, які виробляють безпілотники. Тому у 2025 році Україні терміново знадобилися TAURUS, далекобійні ракети та відповідні авіаційні засоби ураження. Це завдання, яке цілком може бути реалізоване європейськими партнерами вже у 2026 році. За це варто боротися.
2025 рік яскраво продемонстрував, що Європа і Україна в змозі спільно протистояти Росії. Якщо говорити відверто, то Дональд Трамп став тим, хто фактично врятував Росію від поразки в 2025 році. Його тактики, що маскувалися під заявами про "зупинення конфліктів" і "переговори", насправді дозволили Кремлю уникнути відповідальності.
Але якщо поглянути на ситуацію з відстороненістю, можна уявити, що якби Україні були надані TAURUS і Tomahawk, а також знято обмеження на систематичне знищення виробництв "Шахедів", це могло б суттєво змінити обстановку. Це, по суті, дозволяє нам зрозуміти, яким чином має виглядати 2026 рік.
Особливо хочу підкреслити, що в 2025 році Україна уклала неперевершені угоди з Нідерландами, Данією, Великою Британією, Францією, Польщею та Німеччиною в галузі технологій та виробництва. Співпраця з Італією розпочалася ще на початку конфлікту. Це важливі кроки та значні здобутки для нашої країни.
Тепер перейдемо до питання переговорів. Україні вкрай важливо зміцнити свій військовий потенціал. Лише за таких умов переговірний процес може стати дійсно серйозним і складним для Росії. Санкції самі по собі не є ефективними. Поєднання санкцій і сили – ось що приносить результат. І 2025 рік це наочно підтвердив.
Обговорення Трампа щодо "24 годин" – чи дійсно він вірив у це, чи це було просто політичним трюком? Які причини завадили йому припинити війну?
- Це виключно виборчий лозунг. Як і багато іншого з того, що говорить Дональд Трамп. Зверніть увагу: він майже згорнув зустрічі з громадами, практично припинив мітинги. Республіканці наполягають на їх продовженні, бо готуються до виборів, але останні дві зустрічі Трампа показали зворотний ефект - підтримка різко впала в містах, де вони відбувалися. Він буде мінімізувати цю риторику.
Щодо ситуації в Україні, він змушений шукати баланс. Втрата зв'язку з Путіним для нього неприпустима, адже той контролює його дії. Водночас його електорат тисне на нього, заохочуючи більше співпрацювати з Україною та Європою. Тут немає легкого виходу. Його попередні обіцянки про терміни в 24 години, 100 днів чи пів року вже втратили актуальність. Після зустрічі з президентом Зеленським він чітко заявив: дедлайнів немає, необхідно працювати. Це свідчить про усвідомлення реального стану справ. Якщо він продовжить дотримуватися старих наративів, ризикує не дожити до кінця свого президентського терміну.
Як ви вважаєте, чи Анкоридж дійсно є важливим вододілом року, чи це всього лише вигадка? І з якої причини Трамп вирішив підтримати легалізацію військового злочинця?
Моя точка зору ясна. «Результативність Анкориджа» є продуктом російського інформаційного простору. Це виключно інформаційна стратегія. Насправді Анкоридж не має жодного значення для Трампа. Проте Росія підхопила цю подію і надає їй особливого символічного змісту. Ми постійно чуємо від Путіна, Пєскова та Лаврова про «дух Анкориджа». Але що це за дух? Чи може хтось пояснити? Я можу лише вигадати якісь жарти на цю тему.
- Можливо, там були якісь секретні, "понятійні" домовленості?
- Нічого там не було. Жодних документів, жодних домовленостей. Вони розійшлися роздратовані одне одним. І це був той момент, коли Трамп остаточно зрозумів: ні 24 години, ні 100 днів, ні пів року нічого не вирішують.
Але все ж Анкоридж. Неможливо ігнорувати той негатив, який він викликав. Лідер США на рідній землі потискає руку Путіну. Для багатьох це стало знаковим сигналом: так можна діяти.
Так, це дійсно так. Це старт політичної драми для Дональда Трампа. А Москва постійно згадує цю подію: "дух Анкориджа", "дух Анкориджа". Я ще пам'ятаю це з часів СРСР. Тоді говорили про "дух Гельсінкі", а потім про "дух Мальти", коли Горбачов зустрічався з Бушем. Це було нескінченне повторення одних і тих самих слів. І коли ставилося запитання - що ж це таке?, ніхто ніколи не міг дати відповіді. Ситуація аналогічна і тут. Не було підписано жодних документів, не було жодних обіцянок. Вони навіть не сіли разом за обідній стіл. А для Трампа це має велике значення - він знає, що під час розмови за столом все виглядає по-іншому. А тут - сварка, дві години непорозуміння, і після цього Москва почала розповідати про "дух Анкориджа".
Кульмінацією цього абсурду стали ті самі 28 пунктів, створених у Москві та поданих як "пропозиції Дональда Трампа". Насправді це виглядало наступним чином: спочатку відбулася розмова, а потім виникла ідея: "давайте щось напишемо і передамо вам". В результаті вони склали ці пункти, передали їх, і в Кремлі з радістю почали заявляти, що це план Трампа. Але коли у Вашингтоні уважно ознайомилися з цим документом, то почали гарячково реагувати і викликали "швидку допомогу" - Рубіо, який вирушив до Женеви, а потім до Берліна, щоб вирішити ситуацію. Тепер ми маємо дві різні реальності: в Москві - 28 пунктів, а у Вашингтоні - 20. Ця різниця є яскравим підтвердженням того, що вся ця історія абсолютно безглузда. Вона не призведе до жодної угоди.
Єдиний варіант – це сила. І знову ж таки, сила. Ми вже торкалися цієї теми раніше. Якби Трамп мав трохи більше політичної хватки у 2025 році, сьогоднішні результати виглядали б зовсім інакше.
Отже, загроза "значної угоди", як її окреслюють і Трамп, і Кремль, що може бути досягнута за рахунок України та Європи, на сьогоднішній день не є актуальною?
Отже, події, що відбулися наприкінці 2025 року, підтверджують одне: Україні та європейським державам вдалося зупинити цей шлях до катастрофи. Тепер перед нами стоїть нове завдання — створити ефективну коаліцію, здатну протистояти Москві з реальною силою.
Якщо розглядати питання в більш широкому контексті, повернення Трампа до влади означає суттєві зміни у зовнішньополітиці Сполучених Штатів. Які наслідки цього року можуть свідчити про можливі розбіжності чи навіть серйозні проблеми в євроатлантичній єдності?
На мою думку, вплив Сполучених Штатів у НАТО має тенденцію до зменшення. З тих джерел, які я встиг дослідити, стає очевидним, що США залишаться в альянсі переважно в якості ядерного стримуючого чинника. Можливо, частково їх присутність також зберігатиметься через морські сили, зокрема авіаносці, хоча й тут є значні сумніви. Те, що я зустрів у закритих британських аналітичних документах, викликає певну іронію. Я вважаю, що майбутнє США в НАТО обмежиться лише роллю ядерного стримування.
- Союзники більше не можуть розраховувати на США у разі прямої загрози, наприклад, у випадку атаки на Балтію?
Трамп не планує втручатися. Європейцям слід зосередитися на зміцненні своїх власних можливостей. Ті, хто закликає до повної автономії Європи у сфері безпеки та оборони, мають абсолютно слушну думку. Європейці це усвідомлюють і тому прагнутимуть підтримати Україну. Адже Україна – це її Збройні Сили, символ надії і, врешті-решт, засіб порятунку для самої Європи.
Європа опинилася в ситуації, яка ще рік тому здавалася неможливою. Політика адміністрації Дональда Трампа змусила її усвідомити: Америка більше не виконує роль основного гаранта безпеки для Старого Світу, і зараз Європі терміново потрібно налагодити власну оборону. Чи можна стверджувати, що 2025 рік став стратегічним моментом для Європейського Союзу у сфері безпеки, коли він зрозумів, що час звільнитися від залежності від американської підтримки і почати покладатися виключно на власні сили?
Я цілком згоден з цим висловлюванням. Якщо розглянути більшість урядів, за винятком кількох європейських країн, зокрема деяких членів Європейського Союзу, то ситуація стає абсолютно зрозумілою. Лідери ЄС вже починають експериментувати з новою оборонною архітектурою: ключові рішення щодо України ухвалюються в рамках "коаліції охочих", а Лондон, Париж і Берлін ведуть переговори про глибшу координацію поза традиційною роллю Вашингтона.
На фоні відсутності ясних вказівок з Вашингтона, європейські країни обережно розглядають можливість впровадження нових механізмів безпеки на випадок, якщо стаття 5 НАТО опиниться під загрозою. У Берліні та Парижі все більше усвідомлюють потребу переосмислити позицію Франції як ядерного захисту для континенту.
Європейська безпека та оборона повинні стати більш автономними. Потрібно активно розвивати оборонно-промисловий сектор, підвищувати військовий потенціал, збільшувати чисельність збройних сил та готуватися до можливих актів відкритої агресії з боку Російської Федерації - як на Балтійському напрямку, так і проти скандинавських країн, а також на південному фланзі. Адже для Путіна, коли стане зрозуміло, що він зазнав зупинки в Україні, потрібно буде знайти способи для досягнення своїх цілей. І ці цілі, як правило, досягаються через агресивні дії. Атаки на країни НАТО та європейські держави можуть стати такими "досягненнями".
Чи є це лише привабливою декларацією, чи вже спостерігаємо конкретні кроки у реалізації безпечно-оборонної стратегії?
- Ні, Європа дуже серйозно зміцнилася протягом 2025 року, і це видно всім. Це видно за кількістю контрактів, за обсягами виробництва техніки, за комплектацією армій, за впровадженням нових технологій.
Особливо варто підкреслити важливість бойового досвіду, який отримала Україна. Навчання проходили безперервно, починаючи з лютого і до кінця листопада, коли одні маневри змінювали інші. Ці навчання охоплювали як різні роди військ, так і комплексні операції. Вони відзначалися безпрецедентним використанням авіації та морського флоту, включаючи як підводні, так і надводні сили, а також залученням особового складу у нечисленних масштабах. Спеціальні навчання з безпілотними літальними апаратами проводилися як на морі, так і на суші, в різних умовах.
Це величезний обсяг зусиль для Європи. Європа стає все більш потужною. Безумовно, хотілося б, щоб процеси відбувалися швидше, але вона насправді трансформується. І ця трансформація відбувається вражаюче швидко.
Європа, як ми вже говорили, через фактор Трампа стала ключовим союзником і партнером України. Але виходить, що вона перебуває під подвійною атакою. З одного боку - Росія, це зрозуміло. З іншого - Трамп. Чим об'єднана Європа заважає і Путіну, і Трампу?
Для Трампа Європа виступає в ролі економічного суперника, тоді як Путін сприймає Трампа як частину експансіоністської політики, вкоріненої в колоніальному мисленні. Обидва, Трамп і Путін, поділяють схожу основну концепцію: Путін бачить Росію як імперію, що охоплює Євразійський континент, в той час як Трамп уявляє Сполучені Штати як імперію, яка простягається на континенті Америк. Варто згадати, з чого починав Трамп: Канада в його уявленні - це "51-й штат", потім Панама, а тепер і Венесуела... Проте логіка залишається незмінною.
В стратегічній ідеї Трамп збігається не лише з Путіним, а й з Сі Цзіньпіном. Не випадково з'являється ідея "п'яти держав". Подивімося: Росія - імперія, Китай - імперія, Індія - імперія, Японія -- імперія, Сполучені Штати - імперія. Я чув аргумент, що Індія ніколи не була імперією. Але держава Бхарата історично формувалася як імперія, ще за часів імператора Ашоки.
Таким чином, китайські, індійські, японські та російські імперські традиції слугують орієнтирами для Дональда Трампа. Він сприймає їх через призму цифр, прибутків та впливу, що формує його ідеал. У цьому контексті Трамп і Путін знаходять спільну мову. Хоча їхні інтереси можуть бути різними, вони не перетинаються, що створює можливість для співпраці. На відміну від Росії, з Китаєм у Трампа виникають конфлікти через технології, конкуренцію, ринки та сировину. У випадку з Росією ж конкуренції немає, що сприяє збігу їхніх інтересів.
- Якщо підсумувати все це щодо євроатлантичної єдності й стану НАТО: чи залишається Альянс повноцінним військовим блоком на вході в 2026 рік?
- Сподіватися на Сполучені Штати більше не є реалістично. Це свідчить про те, що європейська складова НАТО повинна почати відігравати значнішу роль. Не випадково протягом останнього року звучали пропозиції щодо створення європейських альянсів під керівництвом першого заступника командувача Об'єднаними силами НАТО в Європі, яким може стати або француз, або британець.
Пригадайте концепцію "коаліції бажаючих" або стабілізаційних сил в Україні, які повинні підпорядковуватися безпосередньо першому заступнику головнокомандувача НАТО. Європейські країни вже розробили ці принципи.
Більше того, у 2026 році, я переконаний, у Європейському парламенті з'являться відповідні структури, а в Європейській комісії - окремий комітет або комісія з питань оборони і безпеки. Не аналітичний, а управлінський. Бюджети під це вже підготовлені. І Європа готуватиме власну складову в рамках НАТО, щоб компенсувати те, що поступово буде виводитися з-під американського контролю.
На світовій арені ключовим вигодонабувачем року виявився Сі Цзіньпін. В умовах хаосу та самоізоляції Сполучених Штатів Китай зумів здобути стратегічні переваги, фактично нічого не роблячи. Поступка Трампа у торговій війні з Пекіном стала знаковим моментом цього року.
Я б все ж таки розмістив Індію на першому місці. Її часто недооцінюють, і це системна проблема. Проте Індія демонструє стабільний темп економічного зростання. У нинішніх умовах, як і Китай, Індія здатна налагоджувати відносини з усіма ключовими акторами на міжнародній арені. Натомість Китай поступово стикається зі стагнацією, і його структурні проблеми стають дедалі очевиднішими. Індія ж продовжує впевнено йти вперед, а всі припущення про серйозні внутрішні обмеження на даному етапі виявляються безпідставними.
І тут головна помилка Трампа в тому, що якщо ти хочеш стримувати Китай, то тобі потрібно системно будувати стратегічні відносини саме з Індією. А Трамп допустив грубу помилку, коли кинувся тиснути на Моді, причому з мотивів власних політичних ігор і навіть, вибачте, особистих амбіцій на Нобелівську премію миру.
Сьогодні Трамп опинився в надзвичайно складній ситуації. В умовах геополітичної конкурентної боротьби Індія стала для нього ключовим партнером у Тихоокеанському регіоні. Без підтримки цієї країни йому буде важко протистояти Китаю.
Індія - це стримуючий фактор для Китаю. Її ресурс колосальний, швидкість розвитку колосальна. Зміни, які там відбуваються, унікальні. І замість того, щоб системно співпрацювати з Індією і формувати спільний рух, Трамп своїми імпульсивними діями втрачає глибоких і стратегічно важливих партнерів.
Якщо розглядати Європу, Індію та США, то це свого роду трикутник – основа, на якій можна було б зберегти світовий порядок. Проте, політика Трампа, що характеризується відсутністю відповідальності, підриває цю основу.
Якщо розглянути питання щодо Китаю, то можна помітити, що Трамп, прийшовши до влади, виступив з девізом про стримування КНР. Проте насправді він, здається, не лише не зупинив Китай, а й спонукав його активніше діяти в численних сферах.
Саме так. Сучасні виправдання Трампа, які стверджують, що він прагне співпрацювати з Росією, аби віддалити її від Китаю, є абсолютно нереалістичними. Я все більше переконуюсь, що це всього лише пусті слова Дональда Трампа, які не мають жодної реальної основи. Адже зв'язок між Москвою та Пекіном залишається міцним і без жодних ознак слабкості.
Москва фактично віддає власні території, розраховуючись за поставки китайських компонентів озброєння, технологій і фінансування військово-промислового комплексу. Це бачать усі. Те, що доповідав керівник Служби зовнішньої розвідки президенту України про десуверенізацію територій Росії та фактичну експансію Китаю, це правда. Мені свого часу доводилося читати внутрішні доповідні російських спецслужб, де прямо говориться, що щороку населення Росії зростає щонайменше на 30 тисяч громадян Китаю. Їх фінансово підтримує Пекін. Перед ними ставиться завдання не лише отримувати громадянство, а й іти в місцеві органи влади, ставати депутатами, сільськими, селищними, міськими головами.
Китай невпинно реалізує свої стратегічні цілі, і в Пекіні не планують розривати зв’язки з Москвою. Заява, яку приписують міністру закордонних справ Китаю, що Пекін не бажає, аби Росія зазнала поразки у війні, є яскравим підтвердженням цього. Вона чітко демонструє, що росіяни та китайці - "брати на віки". Принаймні, з 1946 року.
- Чи поділяєте ви думку, що 2025 рік - це фактичний розпад системи колективної безпеки з огляду на нову зовнішню політику Дональда Трампа? Його заяви щодо Гренландії, Панами, Канади - це демонтаж міжнародного права, руйнування системи безпеки? Адже на відміну від Путіна, президент США - це зовсім інша категорія.
Повернутися назад вже немає можливості. Цей етап залишився позаду. Тепер зрозуміло, що потрібно робити далі. Але чи зможе Трамп це здійснити? Відповідь — ні. Рік його другого президентства продемонстрував його повну неспроможність впливати на ситуацію. У нього були всі можливості. Його оточували люди, які могли знайти рішення. Але це не про Трампа. Для Америки його друга каденція стала втраченим шансом. Найгірше ж те, що це втрачений шанс для всього світу. Шанс на стабільність, відновлення правопорядку та системи безпеки. У цих умовах зупинити агресію Росії та всієї "осі зла" стає неможливим. Там, де немає добра, завжди панує зло.
Подивіться, як швидко реанімувався Іран. Говорили про удари, про стримування. А в підсумку Нетаньягу змушений летіти до Вашингтона перед Новим роком, розуміючи, що ситуація критична. Іран відновив "Хезболлу". ХАМАС відновлюється за допомогою Росії. Мир Трампа призвів до того, що Близький Схід знову на межі вибуху. І це усвідомлюють усі. Для Америки починається надзвичайно складний період.
На завершення, варто запитати: чи наближаємося ми до світового конфлікту в 2026 році? Враховуючи збільшення витрат на армію, зменшення дипломатичних зусиль, укріплення військових альянсів та формування "осі зла" з певною метою.
Ваші наведені аргументи безумовно свідчать про те, що світ намагається уникнути глобального конфлікту, але все ж таки ризик зростає.
