Підозра НАБУ щодо Юлії Тимошенко | Коментарі Української сторони
Моя амбіція полягає в тому, щоб сформувати такі умови, за яких бізнес буде каталізатором прогресу нашої нації, а не мішенню для системи. Я вірю, що свідомий бізнес в поєднанні з дієвою державою є запорукою більш світлого майбутнього для кожного з нас.
З вечора вівторка в суспільстві активно точаться розмови навколо кримінальної справи, яку розпочало Національне антикорупційне бюро України. У пізній час 13 січня НАБУ та САП, не розкриваючи імен, повідомили, що керівник однієї з депутатських груп у Верховній Раді намагався підкупити інших народних депутатів України.
Згідно з попередньою кваліфікацією, за дане правопорушення передбачено покарання у вигляді до 10 років ув'язнення з можливістю конфіскації майна. Водночас з'явилася інформація про обшуки, які проводяться в офісі політичної партії "Батьківщина". Наступного ранку з'явилися фотографії, що підтверджують проведення обшуку, а також коментарі самої Юлії Тимошенко.
Тут важливо сказати, що Юлія Тимошенко -- це не просто досвідчена українська політикиня. Вона уособлює весь характер лихих 1990-х, коли майбутню прем'єр-міністерку знали як успішну бізнесвумен із Дніпропетровська, яка зуміла увійти в довіру до всесильного на той момент Павла Лазаренка.
У книзі американського журналіста Метью Бжезинського "Казино Москва: оповідь про жадібність і ризиковані пригоди на найсміливішому рубежі капіталізму" можна знайти, зокрема, й такі моменти, що ілюструють діяльність Тимошенко в цей час:
"...Солдатську форму для повсякденного використання виготовляли на українському заводі, який отримував електрику від ЄЕСУ. У свою чергу, фабрика розраховувалася з ЄЕСУ готовою продукцією, яку компанія направляла до Москви в рамках сплати боргу перед 'Газпромом'."
Оскільки "Газпром" накопичив значні борги перед Кремлем у вигляді мільярдів несплачених податків, ця газова компанія вирішила використати отриману військову техніку як спосіб розрахунку для погашення своїх зобов'язань перед російським урядом. Уряд Росії з великою неприязню сприйняв таку ситуацію, оскільки це призводило до дефіциту в оборонному бюджеті.
Ключовим для мене було питання, на яке я не міг отримати прямої відповіді, -- яку суму заборгованості "Газпрому" з податків Кремль списав за рахунок постачання одягу для армії? Можна сміливо стверджувати, що військова форма, пошита на замовлення ЄЕСУ, була однією з найнеякісніших і найдорожчих у світі, внаслідок чого терзаний з усіх боків уряд Росії зазнав збитків і в цій угоді..."
Висловлюючи свої погляди на власну діяльність, Тимошенко зазначала Бжезинському:
"...Під час кризових ситуацій завжди виникають нові можливості. Наша мета полягала в тому, щоб виявити компанії, які опинилися в тяжкому становищі, і які б, відчуваючи безвихідь, були готові до співпраці з нами на будь-яких умовах. Я впевнена, що саме в цьому проявляється суть капіталізму..."
Не отримавши задовільної відповіді, Метью Бжезинський вирішує написати:
Баронеса, яка спеціалізувалася на грабежах, мала свою особливу думку щодо капіталізму. Вона вміло скористалася шансами, які з'явилися в цій безглуздій системі, що претендувала на статус посткомуністичної економіки...
Тут важливо акцентувати увагу на певних аспектах. Безсумнівно, з перспективи середини 90-х років постачання форменного одягу для російських збройних сил не могло розглядатися як злочин. Проте варто підкреслити цинічне ставлення до бізнесу, яке з часом стало відображатися у політичних рішеннях.
Надалі ми не раз дивуватимемося її кульбітам: від Ющенка до Януковича, від публічної сварки й звинувачень на адресу Петра Порошенка -- до пропозиції широкої коаліції з Януковичем. Мета виправдовує засоби, а метою завжди був прихід до влади. Це типовий транзакційний характер її методу переговорів, який ми впізнаємо і з плівок НАБУ.
З бізнесової точки зору в цьому немає нічого негативного, оскільки підприємництво спрямоване на розширення. Проте такий підхід робить політичну сферу цілковито аморальною. Безумовно, політика завжди мала аморальний характер — питання лише в рівні цієї аморальності. І справа тут не тільки в Тимошенко, а й у багатьох інших, хто формував політику країни протягом останніх тридцяти років.
Цікаво відзначити, що сама Тимошенко ще в липні висловлювалася на підтримку ідеї позбавлення НАБУ та САП їхніх повноважень, справедливо підкреслюючи, що ці інституції виконують роль інструментів зовнішнього управління.
Однак НАБУ і САП -- це наслідок того, що держава в Україні використовувалася не на благо більшості людей, а в інтересах меншості, яка паразитувала на недосконалості законів і відсутності правової культури у населення.
Коли країна опиняється в борговій ямі, їй необхідно знайти опікуна, інакше ризикує втратити все, що має. Саме так європейські інституції ставляться до України, яка вже тривалий час перебуває під їхнім патронатом. З початку повномасштабної агресії Росії український бюджет значною мірою залежить від підтримки з Заходу.
Зараз у мережі висуваються конспірологічні теорії про те, що те, що відбувається, -- це спроба дискредитації політика, який нібито єдиний був би здатний поставити підпис під невигідною для України угодою за підсумками переговорів із Росією.
Суть в тому, що Росія не має наміру вести справжні перемовини, тому підписати угоду, яка заздалегідь є невигідною, не вдасться. Це питання не стільки про конкретних осіб, скільки про історичну перспективу.
Інший аспект полягає в тому, що ці записи знову демонструють, як українські політики без жодних вагань спілкуються російською мовою. Про це нещодавно висловився народний депутат від "Європейської солідарності" Володимир В'ятрович.
Проблема полягає не в самій мові — російська мова не є власністю диктатора Путіна. Справжня проблема криється у подвійних стандартах. Як відомо, якщо людина чинить певним чином в одній ситуації, то, скоріш за все, вона буде діяти так само і в інших випадках.
Таким чином, аналізуючи гру та нещирість, яка оточує мовне питання, не слід сподіватися на зміну політики як стосовно територіальних аспектів, так і в контексті майбутнього відновлення України після закінчення російської агресії.
