Перетворення безцінного болотяного землі в прибуткову кампанію: як аграрію отримати вигоду від вирощування палюдикультур.
Те, що на перший погляд виглядає як непридатні для обробки заболочені території, може стати важливим джерелом доходу для аграріїв та одночасно сприяти покращенню кліматичної ситуації. Торфові райони України – це не просто площі, які можна осушити та засадити кукурудзою. Це природні "губки", які здатні зберігати вологу, забезпечувати паливом, ягодами та цінними рослинними культурами, а також відкривати нові можливості для розвитку тваринництва та палюдикультури. Чим швидше ми навчимося ефективно використовувати ці території, тим більше можливостей зберегти родючість ґрунтів і забезпечити їх прибутковість, не завдаючи шкоди природі.
Згідно з інформацією, наданою Держкомітетом України з геології та використання надр у 1999 році, площа торфовищ становила 1 мільйон гектарів. В даний час, зробити точні оцінки щодо розмірів природних торфових боліт або торфовищ є досить складним завданням, оскільки окремого обліку таких територій не ведеться.
За даними Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру на 1 січня 2020 р. в Україні було 973 800 га відкритих заболочених земель, але частина торфових боліт може бути включена і в інші категорії. Багато це чи мало? Заболочені землі займають 1,6% від загальної території України. Формально -- мало. Екологічно -- катастрофічно мало. Кожен гектар з цих 973 800 га є надцінним, оскільки це залишки колись набагато більшої болотної системи, яка регулювала клімат і водний режим на континентальному рівні.
Особливу увагу слід приділити торфовищам. У 1991 році площа природних торфових боліт становила близько 693 700 гектарів. Однак, з того часу ця цифра значно зменшилась через впливи, такі як посухи, видобуток корисних копалин, підпал торфовищ та використання гідротехнічної меліорації. Торфовища переважно розташовані на Півночі України, зокрема в районах басейнів рік Прип'ять і Дніпро. Менші за розмірами торфові угіддя можна знайти в Карпатах, а також у дельті Дунаю та інших затоплюваних гирлах річок Чорного моря.
В Україні відсутня централізована база даних щодо торфовищ, але протягом різних років проводились окремі оцінки їх площі, використовуючи різні підходи. Як результат, дані в різних джерелах варіюються від 1 до 3 мільйонів гектарів. Це свідчить про те, що ми маємо справу з широко розповсюдженим типом екосистем, які відіграють важливу роль у нашому житті, надаючи численні екосистемні послуги, такі як чисте повітря та вода, а також створюючи можливості для екологічного господарювання, — зазначає Тетяна Тевкун, керівниця тематичної групи проєктів з охорони навколишнього середовища ПРООН в Україні.
Вона підкреслює, що для переходу від теоретичних аналізів до практичних дій необхідна державна політика: проведення інвентаризації торфовищ і ухвалення нормативного акта, що регулюватиме їх використання та відновлення. Згідно зі статтею 150 Земельного кодексу України, така ухвала повинна бути затверджена, і в даний час ПРООН співпрацює з Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства для її розробки.
Осушення боліт і торфовищ -- це шлях у нікуди. Коли рівень води штучно знижують, торф починає швидко руйнуватися: він мінералізується, ущільнюється, і земля поступово просідає. Фактично фермер "з'їдає" сам ґрунт, на якому працює, і через кілька десятиліть ці землі стають непридатними для сільського господарства. Водночас у повітря вивільняються величезні обсяги парникових газів -- від 17 до 38 т CO₂ з кожного гектара щороку. Це перетворює торфовище з природного накопичувача вуглецю на його потужне джерело, поглиблюючи кліматичну кризу.
Існує ще одна серйозна загроза – це пожежі. Висохлий торф горить надзвичайно легко, і ліквідувати такі загоряння практично неможливо. Вогонь завдає шкоди біорізноманіттю, а густий дим негативно впливає на здоров'я людей. До цього додається ще одна проблема – втрата природної родючості: спочатку врожаї кукурудзи чи трав на осушених ділянках можуть здаватися прибутковими, але з кожним роком ґрунт виснажується, і фермерам доводиться витрачати дедалі більше коштів на добрива та обробку, тоді як врожайність знижується.
Торфяники функціонують як природні губки: вони поглинають вологу під час опадів і повеней, а потім повільно віддають її, особливо в сухі сезони. Збереження торфовищ допомагає зменшити вплив зміни клімату, забезпечуючи притулок для численних видів тварин, зокрема рідкісних, а також створює умови для росту унікальних рослин. Проте найважливішою функцією торфовищ Полісся є накопичення води, яка через річкові притоки стікає до Дніпра. Таким чином, торфові резервуари на Півночі України мають критичне значення для забезпечення води на Півдні країни, — зазначає Ігор Зубович, заступник Міністра економіки, довкілля та сільського господарства України.
Він зазначає, що в Україні значна частина торфовищ є осушеними та вже інтенсивно використовуються як для сільського господарства, так і для видобутку торфу ще з середини минулого століття.
"Наслідки цього ми бачимо -- міліють ріки Західний Буг, Прип'ять, Десна, та все менше води надходить до каскаду Дніпровських водосховищ. Саме тому варто говорити не про використання торфовищ, а про їх екологічне відновлення. Ці цінні екосистеми захищаються також і на міжнародному рівні, а в України охороняється 50 водно-болотних угідь міжнародного значення", -- додає Ігор Зубович.
В умовах обводнених торфовищ немає доцільності вирощувати звичайні "сухі" культури, такі як кукурудза або пшениця, оскільки вони не здатні витримувати високу вологість. Натомість палюдикультура відкриває можливості для вирощування рослин, які вимагають вологих і заболочених умов, що є ідеальними для їх розвитку.
Палюдикультура -- це сільськогосподарське або лісогосподарське використання вологих і обводнених торфовищ. Термін походить від латинського palus -- "болото".
Найбільш поширеними прикладами є очерет звичайний та рогіз. Ці рослини слугують цінною сировиною для будівництва, виготовлення ізоляційних матеріалів, підстилок для тварин, а також знаходять застосування в харчовій промисловості.
Сьогодні, наприклад, все більше ресторанів і кафе відмовляються від пластикових соломинок, переходячи на екологічні варіанти, такі як соломинки з осоки. З огляду на заборону використання пластикових соломинок в країнах Європейського Союзу та необхідність запровадження подібних норм в Україні в рамках євроінтеграційних процесів, попит на екологічні соломинки зростатиме як на локальному, так і на міжнародному ринках, — зазначає Тетяна Тевкун.
Сфагновий мох користується значною популярністю в садівництві, використовують його як основний матеріал для вирощування розсади та кімнатних рослин. У деяких місцях вільха росте дуже добре, а її деревина може бути використана в меблевому та будівельному секторах.
Також торфовища дають врожай дикорослих ресурсів: журавлини, чорниці, лохини, брусниці, лікарських рослин. Це можуть бути нішеві продукти з високою доданою вартістю.
Іншими словами, після обводнення торфовищ можливо вирощувати всі ті культури, які потребують води і приносять користь не лише агровиробникам, а й навколишньому середовищу. Сюди входять рослини, що використовуються для отримання енергії або в будівництві, ягоди разом із лікарськими травами, а також "нові" для України підходи до випасання худоби.
Тваринництво на торфовищах можливе, але воно зовсім інше, ніж на звичайних пасовищах. Осушувати землю для корів чи овець недоцільно -- ґрунт швидко деградує і врожай кормів падає. Саме тому в палюдикультурі роблять ставку на інші види.
Найяскравіший приклад -- водяні буйволи. Ці тварини чудово адаптовані до вологих умов: їм подобається стояти у воді, вони добре поїдають очерет та інші болотні трави. Буйволи не лише дають молоко й м'ясо, а й допомагають утримувати рослинність під контролем, створюючи своєрідний "живий механізм догляду за болотом".
Існує один напрямок — вирощування гусей і качок. Ці птахи можуть випасатися на вологих луках, споживаючи молоді рослини та одночасно покращуючи родючість ґрунту. Для малих фермерів це може стати додатковим джерелом доходу.
Овці також можуть випасатися на вологих луках. Вони не такі вибагливі в харчуванні і здатні використовувати трави, які не підходять для великої рогатої худоби.
Звичайні корови можуть бути присутніми в обмеженій кількості, проте лише м'ясних порід і виключно на ділянках з низьким рівнем ґрунтових вод. Для молочного напрямку ці території не підходять, оскільки тварини потребують високоякісного корму, а на болотистих луках його важко виростити.
Однією з особливостей є бджільництво, особливо традиційне бортництво, яке все ще можна зустріти на Поліссі і має потенціал стати цікавою агротуристичною привабливістю, -- зазначила представниця ПРООН.
Якщо не осушувати землю, а, навпаки, підвищити рівень води і перейти до палюдикультури, основним продуктом стане біомаса. На заболочених територіях чудово розвиваються очерет, рогіз, осоки, сфагновий мох і вільха. Ці рослини адаптовані до умов високої вологості і навіть потребують води для нормального росту. Вони утворюють густі зарості з великою кількістю зеленої маси. Фермер може заготовляти цю масу один або кілька разів на рік, що відкриває різні можливості для її монетизації.
По-перше, біомасу сушать, пресують у брикети або пелети й продають як паливо для котелень чи ТЕС. Наприклад, у Німеччині є станції, які працюють виключно на біомасі з палюдикультури. Також скошену біомасу можна переробляти на підстилку для худоби або як корм нижчої якості для м'ясних порід.
По-друге, очерет та рогіз використовуються для виготовлення покрівельних матеріалів, а також плит, що забезпечують тепло- і звукоізоляцію. У Європейському Союзі спостерігається зростаючий попит на екологічні матеріали, що відкриває нові можливості для експорту з України.
По-третє, сфагновий мох слугує чудовим субстратом для насіння, кімнатних рослин і вертикальних ферм. Цей продукт є досить дорогим на ринку, проте його можна вирощувати спеціально для потреб садівництва.
Тетяна Тевкун з ПРООН в Україні зазначає, що термін "палюдикультура" для нашої країни є порівняно новим і лише починає впроваджуватися в наукову та професійну сферу. Внаслідок цього, навіть фермери, які вже впроваджують сталий підхід у своїй діяльності, зазвичай не вживають термін "палюдикультура" і не акцентують на цьому уваги.
"Насправді, йдеться про численних українських аграріїв, які застосовують різноманітні методи, зокрема випас великої рогатої худоби на вологих пасовищах, вирощування ягід та лікарських трав на зволожених територіях, а також утримання гусей і качок на луках," -- зазначає експертка.
У цьому контексті виникає логічне запитання: що стримує фермерів? Тетяна Тевкун зазначає, що серед усіх існуючих перешкод одним із найзначніших є ментальний бар'єр — небажання відмовитися від традиційного вирощування зернових і олійних культур на користь нішевих культур чи тваринництва. Крім того, фермери стикаються з тривогами, пов’язаними з пошуком нових, незнайомих ринків збуту, адаптацією до коливань цін та посиленням конкуренції.
"Багато фермерів ментально остерігаються новацій і пошуку нових можливостей, адже звичні методи дають прогнозований результат "тут і зараз". Саме для підтримки таких агровиробників ПРООН реалізує проєкт "Сприяння сталому тваринництву та збереженню екосистем на Півночі України", зокрема підготувала компендіум про можливості впровадження сталих практик господарювання. Подолати ці та інші невпевненості допоможе також участь в онлайн-платформі для агровиробників, які впроваджують сталі практики. Наразі ми працюємо над її створенням. У майбутньому учасники зможуть отримати доступ до споживачів своєї продукції та актуальної інформації про цінові тенденції й технологічні особливості вирощування різних культур і тварин", -- зазначає фахівчиня.
Ще 24 червня 2024 року прийнято РЕГЛАМЕНТ (ЄС) 2024/1991 ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ ТА РАДИ про відновлення природи та внесення змін до Регламенту (ЄС) 2022/869. Він встановлює ряд правил, серед яких відновлення біорізноманіття та сталості екосистем на сухопутних та морських територіях держав-членів шляхом відновлення порушених екосистем.
У статті 11 "Відновлення сільськогосподарських екосистем" Регламенту зазначається, що країни-учасниці зобов'язані реалізувати ініціативи, спрямовані на відновлення органічних земель у сільському господарстві, що включають висушені торфовища. Ці ініціативи повинні бути реалізовані щонайменше для:
(а) До 2030 року 30 % цих територій повинні бути відновлені, при цьому не менше чверті з них має бути знову перетворено на болота.
(b) До 2040 року 40% таких територій повинні бути відновлені, причому не менше однієї третини з них має бути повторно заболочено.
(c) До 2050 року планується, що 50% таких територій, з яких не менше третини повинні бути знову заболочені.
Видобуток торфу в більшості країн Європи вже заборонено, а також сприяють зменшенню використання торф'яних угідь у сільському та лісовому господарстві.
"Міністерство за підтримки ПРООН розробляє Стратегію збереження біологічного різноманіття України на період до 2035 року. Стратегія базується на 23 цілях, серед яких ціль 2 передбачає забезпечити, щоб до 2030 року принаймні 30% територій деградованих наземних, внутрішніх вод, морських і прибережних екосистем перебували під ефективним відновленням з метою підвищення біорізноманіття та екосистемних функцій і послуг, екологічної цілісності та зв'язку. Серед таких екосистем є й деградовані торфовища, які мають бути відновлені", -- зазначає заступник Міністра Ігор Зубович.
При цьому у преамбулі Регламенту зазначено, що відновлені та повторно заболочені торфовища можна продовжувати продуктивно використовувати альтернативними способами. Ці практики мають ґрунтуватися на принципах сталого управління та бути спрямованими на поліпшення біорізноманіття, щоб мати високу цінність як у фінансовому, так і в екологічному плані.
Тетяна Тевкун зазначає: "Важливо розуміти, що в момент, коли директиви Європейського Союзу вимагають впровадження в національне законодавство, для нашої країни, що прагне приєднатися до ЄС, дотримання цього регламенту стає необхідною умовою."
Вона наголошує, що в межах проєкту ПРООН-ГЕФ "Сприяння сталому тваринництву та збереженню екосистем на півночі України" організація обстежує перспективні земельні ділянки осушених торфовищ для їх відновлення.
"І оскільки ми також допомагатимемо фермерам впроваджувати палюдикультурні практики як завдяки семінарам та воркшопам, так і шляхом надання обладнання, то цей проєкт можна назвати пілотним у впровадженні цього Регламенту", -- зауважує фахівчиня.
