Пекін діє обережно: як "сюрпризи" з Китаю сприяють роз'єднанню Тайваню.
Автором є Наталія Бутирська, спеціалістка в галузі Східної Азії, магістр з міжнародних відносин, асоційована старша аналітикиня Центру "Нова Європа".
Лідерка основної опозиційної партії Тайваню Гоміньдан, Чен Лі-вун, минулого тижня зробила поїздку до Китаю з шестиденним візитом, метою якого була "місія миру". Її зустрів Сі Цзіньпін.
Вперше за десять років відбулася зустріч такого рівня між керівниками Комуністичної партії Китаю та Гоміньдану, і це сталося в контексті значного посилення військового тиску з боку Китаю на Тайвань. Пекін припинив офіційні переговори через Тайванську протоку після приходу до влади Демократичної прогресивної партії в 2016 році, вказуючи на те, що нова адміністрація відмовилася від "консенсусу 1992 року", досягнутого між КНР та урядом Гоміньдану, згідно з яким обидві сторони визнають один Китай. Сучасна влада на Тайвані підкреслює свою окремішність, тоді як Китай вважає острів своєю власністю та погрожує військовими діями у разі проголошення незалежності.
Чен Лі-вун під час свого візиту акцентувала на важливості примирення та зниження напруги між Тайванем і Китаєм. Вона прагнула продемонструвати, що конструктивний діалог з Пекіном може слугувати ефективним засобом стримування, а війна не є неминучим сценарієм. У контексті тривалої війни між Росією та Україною, а також конфліктів на Близькому Сході, Тайвань сприймається як потенційне місце загострення. В даних умовах, здається, легше донести до тайванського суспільства, яке має обережне ставлення до Китаю, важливість налагодження діалогу та стабілізації відносин через Тайванську протоку, акцентуючи увагу на виборі між миром і війною.
Для Чен Лі-вун ця подорож носила кілька важливих аспектів. По-перше, вона мала на меті зміцнити її політичні позиції в межах партії з оглядом на президентські вибори 2028 року. В умовах нестабільної підтримки з боку окремих фракцій та впливових партійних діячів зустріч із Сі Цзіньпіном може стати ключовим чинником у підвищенні її легітимності в партії.
По-друге, необхідно зміцнити позиції самої партії, продемонструвавши ефективність у відносинах з Пекіном. Однак це супроводжується й суттєвими труднощами. Протягом останнього десятиліття політика Гоміньдану, звинуваченого у підтримці прокитайських поглядів, суперечила вимогам суспільства щодо визнання тайванської ідентичності, що призвело до невдач партії на президентських виборах у 2016, 2020 та 2024 роках.
По-третє, важливо переконати суспільство Тайваню в необхідності встановлення мирного діалогу з Пекіном, незважаючи на те, що Китай посилює свою військову активність та загрози навколо острова. Цікаво, що в день зустрічі Сі Цзіньпіна з Чен Лі-вун Міністерство національної оборони Тайваню зафіксувало шість китайських військових літаків, вісім військово-морських суден і одне офіційне судно, що діяли в межах Тайванської протоки. П’ять з цих літаків навіть перетнули серединну лінію протоки — неформальну межу між материком і островом.
Для Китаю цей візит створює додаткові важелі впливу як на внутрішньополітичну динаміку Тайваню, так і на міжнародний контекст, особливо напередодні можливого саміту Дональда Трампа та Сі Цзіньпіна. Пекін послідовно наголошує, що тайванське питання є центральним у відносинах між Китаєм і Сполученими Штатами Америки.
Під час телефонної розмови в лютому Сі Цзіньпін попередив Трампа про необхідність обережного підходу до військової підтримки Тайбея -- після того, як у грудні Державний департамент США оголосив про найбільший в історії пакет продажу озброєнь Тайваню на суму понад 11,1 млрд дол., включно з ракетами, артилерійськими системами та безпілотниками. Після цієї розмови Трамп заявив журналістам, що консультувався з головою КНР щодо питання продажу зброї Тайваню. Це могло бути тактичним кроком перед запланованим тоді візитом до Китаю у квітні (через війну в Ірані його перенесли на середину травня), особливо зважаючи на неофіційну інформацію, що Пекін погрожував його скасуванням. Такий прецедент дає підстави остерігатися, чи не використає Китай бажання Трампа укласти угоду для потенційного коригування політики Сполучених Штатів щодо військової підтримки острова.
Перед візитом Чен Лі-вун підкреслила, що "дипломатичні зусилля є найефективнішим методом стримування, особливо в порівнянні з купівлею американської зброї". Ця заява прозвучала на фоні тривалих дискусій у Законодавчому юані стосовно схвалення військового бюджету в розмірі 40 мільярдів доларів, запропонованого урядом. Цей спеціальний військовий бюджет має на меті суттєве збільшення загальних витрат на оборону Тайваню та рішучий перехід до асиметричних оборонних можливостей, таких як високоточна артилерія і безпілотні апарати. Він також покликаний стати відповіддю на постійну критику з боку США щодо збільшення оборонних витрат. Однак даний проект бюджету зустрів опір з боку представників Гоміньдану, які наразі мають більшість у парламенті і вимагають значного зменшення запропонованої суми.
Таким чином, візит Чен Лі-вун відкриває нові можливості для Китаю впливати на політичний дискурс всередині Тайваню, зокрема в контексті посилення його оборонних спроможностей. Для самого Тайваню цей візит підсилює існуючі політичні розбіжності, оскільки Пекін отримує шанс розвивати міжпартійні зв'язки з Гоміньданом, створюючи альтернативні канали для політичної взаємодії. Це ускладнює формування єдиного підходу Тайбею стосовно материкового Китаю та знижує його здатність об'єднано звертатися за підтримкою до міжнародної спільноти на фоні посилення китайського тиску.
Під час зустрічі з Чен Лі-вун лідер КНР Сі Цзіньпін укотре наголосив, що "возз'єднання співвітчизників по два боки тайванської протоки є історичною неминучістю". У цій парадигмі питання полягає лише в обраній Китаєм стратегії: наскільки довго він буде готовий змінювати баланс без відкритого конфлікту, поєднуючи методи політичного та військового тиску з економічним примусом і заохоченнями.
Невдовзі після візиту очільниці Гоміньдану китайська влада презентувала пакет із десяти економічних стимулів, метою яких є пом'якшення раніше встановлених обмежень і активізація співпраці з Тайванем. До цих заходів входять програми обміну молоддю, відновлення прямих авіарейсів, спрощення імпорту аграрних і рибних продуктів з Тайваню, зняття обмежень на туристичні поїздки, а також дозвіл на трансляцію тайванських культурних і медійних програм, які відповідають китайським стандартам. Проте представники тайванського уряду зауважили, що Китай вже неодноразово ініціював і зупиняв подібні заходи, охарактеризувавши їх як "отруйні пігулки" під виглядом "щедрих пропозицій". Додатково, пропозиції щодо спільного використання комунальних ресурсів (води, газу, електрики) з віддаленими тайванськими островами, а також надання мешканцям Кінмень доступу до нового китайського аеропорту в Сямені, можуть свідчити про прагнення Китаю посилити свій вплив на ці території. Це, в свою чергу, може стати частиною стратегії гібридного контролю, що передбачає поступове розширення влади без застосування відкритого насильства.
Наразі уряд Тайваню, з огляду на постійні військові та гібридні загрози з боку Китаю, зосередив свої зусилля на реалізації стратегії "мир через власну стійкість і обороноздатність". Ця стратегія включає значне збільшення витрат на оборону (до 2030 року планується підвищити частку витрат з нинішніх 3,5% до 5% від ВВП), зміцнення військових можливостей через закупівлю американських озброєнь і модернізацію власного оборонно-промислового комплексу, а також підготовку як військових, так і цивільного населення до можливих кризових і військових ситуацій. В цьому контексті досвід України в асиметричному протистоянні значно сильнішому агресорові, а також стійкість суспільства, інфраструктури та державних установ стають важливими прикладами для аналізу й вивчення.
Конфлікт на Близькому Сході виявив низку додаткових слабких місць острова: залежність від імпорту енергоресурсів, незахищеність підводних кабелів -- ключового каналу зв'язку, а також ризик блокування з боку Китаю. Крім того, як і для багатьох інших країн, він підкреслив необхідність посилити захист від дронів -- напрям, у якому тут також існує великий інтерес до української експертизи.
Цей конфлікт, в свою чергу, може мати серйозні наслідки для стратегічних розрахунків Пекіна. Невдача США та Ізраїлю у швидкому досягненні своїх цілей в Ірані, а також затяжна війна Росії проти України, можуть слугувати підтвердженням того, що навіть "швидкі операції" проти слабших противників здатні перетворитися на тривалі конфлікти з вагомими втратами. У цьому контексті Китай може обрати більш гібридний підхід до анексії острова, використовуючи внутрішньополітичний вплив для підготовки приходу до влади президента, який підтримує КНР. Візит Чен Лі-вун може стати важливим етапом у такій стратегії, поряд із посиленням економічних важелів та військового тиску.
Нині тайванські експерти та урядовці, з якими мені вдалося поспілкуватися під час нещодавнього адвокаційного візиту до Тайбея, на відміну від західних колег, не розглядають 2027 рік як ключовий момент для ухвалення Пекіном рішення про військове вторгнення на острів. Тут схиляються до думки, що метою Китаю є не саме захоплення острова, а встановлення контролю в регіоні, що передбачає ширший конфлікт зі США та вимагає більшої підготовки з боку КНР. У цьому сценарії Тайвань іще має трохи часу для підготовки або принаймні можливості підтримувати нинішній статус-кво.
Зараз важко прогнозувати динаміку розвитку подій між двома берегами протоки, оскільки вона багато в чому залежить від зовнішньополітичних рішень Вашингтона та американо-китайських відносин. Наразі шахова партія розігрується в інших частинах світу, де Китай, хоч і не є безпосереднім учасником, виступає активним спостерігачем. Її перебіг матиме безпосередній вплив на майбутнє острова.
