Паломництво або звичайний туризм: де і яким чином можна знайти Бога?
Куди українці, зокрема віряни Православної Церкви України, зазвичай вирушають у свої подорожі? Чи можуть брати участь у паломництвах ті, хто не вірить або сповідує іншу віру? Яким чином духовна подорож може бути наповнена позитивом і радістю? І чому паломники ПЦУ наразі обходять такі місця, як Почаїв та Корець? Спробуємо знайти відповіді на ці питання.
Війна не стає на заваді паломникам.
Свої перші паломницькі подорожі Христина почала ще в школі, коли разом із мамою відвідувала знамениті монастирі та церкви, не забуваючи також про світські пам'ятки — палаци, парки та музеї. Хоча дівчина виросла і стала незалежною, її пристрасть до цих подорожей залишилася з нею.
Фото: Facebook Паломниця Христина Шеревера.
"Спочатку я вирушала в подорожі лише тому, що мама брала мене з собою, але з часом ці мандрівки стали справжнім захопленням. Це ж чудова можливість розслабитися і побачити нові, цікаві місця. Нас завжди тепло зустрічали, куди б ми не поїхали. Крім того, можна було взяти із собою їжу і насолодитися обідом, наприклад, на березі каньйону. Згодьтеся, це дуже приємно," — ділиться враженнями 27-річна Христина Шеревера, викладачка англійської мови та парафіянка київського храму ПЦУ Миколи Святоші. Їй пощастило, адже священник протоієрей Андрій Мартинюк, який служить у цій спільноті, також захоплюється подорожами і вже багато років організовує їх для своїх парафіян, а іноді й для всіх бажаючих. Щоб зробити ці поїздки більш цікавими, він поєднує духовні аспекти з пізнавальними, естетичними та корисними моментами.
"Ми прагнемо, щоб відвідувачі не лише заглянули до церков, а й дослідили архітектурні пам'ятки, музеї та дендропарки. Хочемо, щоб вони усвідомили, наскільки чудовою є наша країна. Наприклад, коли людина приїжджає до Чернігова, окрім старовинних храмів, ми рекомендуємо завітати до Музею Коцюбинського," – розповідає отець Андрій, ділячись своїми враженнями.
Зображення: Facebook Священнослужитель Андрій Мартинюк
Серед найбільш відомих місць для паломництв він виділяє Чернігів, монастир, що розташований на Козацьких могилах у Рівненській області, а також Манявський скит в Прикарпатті. Раніше до війни люди відвідували святині на Сумщині та Черкащині, проте після початку повномасштабного вторгнення ці напрямки стали небезпечними через обстріли, тому від них доводиться відмовлятися.
Війна справила значний вплив на всі аспекти нашого існування, і паломництва також зазнали змін.
"Під час війни значно поменшало паломників, -- ділиться Андрій Мартинюк. -- Багато людей за кордоном, ще й фінансові проблеми в багатьох. Якщо раніше ми легко збирали групу з 50 осіб, то зараз їдемо 20-місним мікроавтобусом. Та й то раз на місяць чи на два".
Водночас, для багатьох людей подорожі стають необхідністю. Для деяких це, можливо, єдине джерело радості, спосіб втекти від жахів війни, відновити сили, а для інших - справжня можливість вижити.
Голова Паломницького центру Православної церкви України священник Роман Когут вважає, що в умовах війни паломництво набуває ще глибшого сенсу.
"Це не просто мандрівка, а шлях душею до Бога. Цим шляхом люди приносять свої страхи, страждання, молитви за близьких, за захисників, за свою країну. Матері моляться за своїх синів, дружини — за чоловіків, а діти — за батьків, які перебувають на фронті. Цей процес є способом зберегти людяність і не згаснути в темряві, що щодня нас оточує. Паломництво надає можливість знайти опору, надію та духовну силу", — зазначає священник.
Зображення: Facebook. Очільник Паломницького центру Православної Церкви України, священник Роман Когут.
Серед найулюбленіших для українців паломницьких місць він називає Київ і Чернігів.
"Ці священні місця, пов'язані з хрещенням Русі, завжди залишатимуться у центрі уваги. Вони користуються популярністю не лише серед віруючих, а й серед тих, хто не має релігійних переконань," - підкреслює отець Роман.
Він переконаний, що паломників приваблює західна частина України, зокрема, 400-річний Манявський скит, що отримав назву Українського Афону, а також святині Закарпаття. Варто зазначити, що вже кілька років поспіль організатори поєднують духовні практики з відпочинком: у Закарпатті це можуть бути термальні води, а в інших регіонах — озера та інші природні атракції.
"Не вирушаємо в Почаїв – це емоційно надто важко."
Найзначніша православна святиня на заході України – Почаївська Свято-Успенська лавра – з моменту початку повномасштабного вторгнення стала недоступною для паломників з ПЦУ. Хоча вони прагнуть відвідувати це місце для молитви, ймовірно, їм доведеться почекати, поки Московський патріархат залишить його.
Отець Андрій з парафії святого Миколи Святоші ділиться, що з зимових місяців 2022 року його парафіяни більше не відвідують святині, пов'язані з Московським патріархатом. "Це є морально складним для людей", - підкреслює він.
Керівник Паломницького центру Роман Когут погоджується і пояснює: "Ми туди не їдемо, щоби не наражатися на провокації і не псувати настрій нашим паломникам".
Цей текст розповідає про досвід українських вірян, які відвідали Почаїв і Корецький ставропігійний монастир, що підпорядкований Московському патріарху Кирилу Гундяєву. Вже з порогу гостей зустрічають запитаннями про їхнє походження, місце хрещення та належність до "благодатної" церкви. Крім того, якщо одяг не відповідає певним стандартам або свічка ставиться не в те місце, це може зіпсувати настрій на весь візит.
Христина, паломниця, висловлює своє незадоволення тим, що в храмах Московського патріархату відразу пропонують надіти хустку і зав'язати спідницю, якщо ти прийшла в штанях. "Це дуже неприємні ситуації, яких у нас в ПЦУ немає. Я можу відвідати свою церкву без хустки і в джинсах, як мені зручно", - ділиться своїми думками дівчина.
"У монастирях МП панує гнітюча атмосфера, - говорить Роман Когут. - Людину змушують почуватися винною, грішною, не вартою спасіння, намагаються завантажити непомірними постами, молитвами. І такими людьми легше маніпулювати, нав'язувати ідеологію "русского міра".
Як повідомив керівник Паломницького центру, вірні Православної церкви України все ще відвідують певні храми Української Православної Церкви Московського Патріархату. Це стосується, зокрема, тих церков, де священнослужителі мають проукраїнську позицію і навіть готові приєднатися до ПЦУ. Проте, конкретні назви цих храмів він поки що не розголошує.
Щодо Києво-Печерської лаври, то відколи у Верхній лаврі - в Успенському соборі й Трапезному храмі - служить ПЦУ, їх охоче відвідують українські паломники, особливо на великі свята, коли літургії очолює Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній.
На сьогоднішній день Нижня лавра залишається під зачиненими дверима. Схоже, що така ситуація продовжиться, поки держава не вирішить питання щодо присутності УПЦ МП на цій території. Незважаючи на те, що наприкінці 2022 року закінчився термін оренди для Московського патріархату, а в серпні 2023 року суд ухвалив рішення про звільнення державних приміщень, монахи Української православної церкви Московського патріархату продовжують проживати та служити тут.
Політика має значення
Паломників Православної Церкви України щиро зустрічають у святих місцях інших релігійних громадах, таких як Українська Греко-Католицька Церква та Римо-Католицька Церква.
"У нас чудове спілкування. Ми можемо відвідати, наприклад, Зарваницю, яка є відомим паломницьким центром для греко-католиків. А якщо вирушаємо за кордон, скажімо, до Італії, то там також відвідуємо римо-католицькі церкви. Ми навіть запитуємо про можливість відслужити молебень за Україну, і ніхто не заперечує. Хоча ми не проводимо спільних літургій через відсутність євхаристійної єдності, проте можемо разом помолитися, наприклад, за мир, за наших воїнів і за Україну," - ділиться Роман Когут.
Фото: Паломницький центр ПЦУ Українські паломники на Святий землі
Українські православні віряни також відвідують знамениті католицькі святині, такі як Рим, Меджугор'є та Лурд.
Незважаючи на те, що міжнародні паломництва стали менш доступними через війну, вони все ще продовжуються. Особливо популярними серед українців залишаються подорожі до Греції, зокрема на Афон, а також до Святої Землі та інших священних місць.
Згідно з висловленнями директора Паломницького Центру, українці виявляють інтерес до таких країн, як Грузія, Румунія та Болгарія. Однак і в цих випадках політична ситуація відіграє важливу роль.
"У Болгарії після недавніх виборів патріарха православні розділилися: половина підтримує Вселенський патріархат, інша половина - політику Москви. До перших ми можемо спокійно їхати, вони дозволяють нам служити в храмах, приймають в монастирях на ніч. Добре приймають у багатьох румунських монастирях", - розповідає він.
У останні роки спостерігається зміна в тенденціях організації поїздок на Афон. Якщо раніше подорожі українців здебільшого організовували структури, пов'язані з Російською православною церквою, то зараз все більше віруючих обирають Паломницький центр Православної церкви України для своїх поїздок.
"Навіть екскурсоводи долучилися до розповсюдження московської пропаганди, намагаючись провести туристів до монастирів, що підтримують Росію, і розповісти про 'неканонічність' та 'неправильну політику ПЦУ'. Сьогодні ж люди усвідомлюють це, бачать правду і обирають подорожувати з нами", - зазначає священник.
У ПЦУ прагнуть уникати проросійських осередків і обходити токсичних монахів. Вони відвідують монастирі, що підтримують Україну та Помісну Церкву. Проте виникають труднощі, оскільки Афон переповнений паломниками з різних країн.
"Монастирі просто обмежують кількість паломників, тому що фізично вони не можуть впоратися", - ділиться отець Роман.
Зображення: pomisna.info Паломництво до монастиря, розташованого на Козацьких могилах. Туристи стають справжніми паломниками.
Паломництва, як внутрішні, так і закордонні, набули популярності як альтернатива традиційному туризму. Це частково пояснюється ціновою політикою. Хоча тут не знайдете широкий вибір готелів різних категорій, завжди є прагнення забезпечити комфортні умови за доступними цінами. З кожним роком все більше людей, не завжди пов'язаних з релігією, або навіть тих, хто далекий від віри, приєднуються до паломницьких шляхів.
Священник Андрій каже, що таких у паломництві десь понад половину. Вони використовують цю більш доступну можливість, щоб кудись поїхати, розвіятися. Інколи ці поїздки змінюють їхні життя.
"Одного разу ми відвідали Свято-Духівський монастир, розташований біля Коростишева, де служив отець Антоній, який в даний час є схиархімандритом цього монастиря. Один з паломників був настільки вражений зустріччю з отцем Антонієм, що вирішив прийняти християнство. Отець Антоній відразу ж здійснив обряд хрещення, і ми всі стали свідками цього важливого моменту. Крім того, у нас була жінка, яка не вважала себе віруючою; раніше вона була комуністкою та атеїсткою, але подорожі їй дуже подобалися. З часом її погляди почали змінюватися. Одного разу вона мене здивувала, коли прийшла на таїнство соборування. Після цього вона також сповідалася та причащалася, а перед своєю смертю попросила родичів, щоб я провів її останню службу," - згадує отець Андрій.
Голова Паломницького Центру отець Роман вважає, що не можна відкидати людей чи якось "сортувати". Бо часто люди їдуть з туристичною метою, а повертаються збагачені духовно.
"Одного разу подружжя вирушило з нами в подорож до Константинополя. Для них це була просто туристична екскурсія, але згодом вони ще, напевно, п'ять разів приєднувалися до нас у паломницьких поїздках. Все почалося з того, що раніше вони не могли завагітніти, і в одному з монастирів зверталися до Бога з молитвами про це. Невдовзі їхнє бажання здійснилося. Відтоді вони постійно подорожують з нами", - ділиться священник.
Зображення: Василь Рудніцький Українські віруючі на Фанарі разом з Вселенським патріархом Варфоломієм.
Досвідчена паломниця Христина відзначає, що подібні мандрівки сприяють об'єднанню людей незалежно від їх віку та соціального статусу.
"У групі може бути один або два чоловіки. В основному, це жінки та дівчата, навіть молодше за мене. Є також чимало старших жінок, яких я дуже ціную за те, що вони не залишаються вдома, а вирушають у захопливі подорожі. Якщо в Європі літні люди мандрують по різних країнах, то наші бабусі, принаймні, можуть дозволити собі паломництва по Україні," - ділиться своїми думками дівчина.
Вона зазначає, що під час таких подорожей спілкування стає надзвичайно важливим, і молоді люди завжди знаходять спільну мову з представниками старшого покоління. Додає, що ці поїздки наповнюють енергією та надихають на нові враження.
"Уявіть: літо в Києві, на ринках дорогі малина й полуниці, а ми приїжджаємо в гарне село, де природа, трави, можна походити босоніж. Натрапляємо на шовковицю з рясними, стиглими ягодами і не можемо від неї відірватися. І це теж частина подорожі й вражень від неї", - розповідає Христина.
Вона зізнається, що їй інколи боляче бачити, в якому стані деякі пам'ятки. І хоче, аби було більше паломників, туристів, а отже - більше грошей для розвитку громад, в яких розташовані пам'ятки; для бізнесу та порятунку нашої спадщини.
В Православній церкві України прагнуть подолати існуючі стереотипи. Паломництво тут не обмежується лише нудними мандрівками жінок у довгих спідницях та хустках, які постійно моляться та кланяються на всіх зупинках.
Зображення: pomisna.info Паломники в Манявському монастирі.
"Наше завдання оживити паломницьку традицію церкви. Наша церква, можна сказати, молода, і всі напрямки потребують розвитку. Тож ми прагнемо формувати культуру духовних подорожей, будувати мережу святинь, відкритих для людей, і найголовніше - це вести людей туди, де є Бог. Це наше основне стратегічне завдання", - каже голова Паломницького центру ПЦУ.
Священник переконаний, що паломництво, навіть в умовах сучасних технологій, продовжить своє існування та еволюцію. Адже людська натура завжди прагне до духовного зростання та пошуку відповідей на важливі філософські питання. Люди завжди будуть шукати місця, де зможуть відчути свою близькість до Бога.
