"Я вважаю, що криза в Ірані відкриває нові можливості для України. Це суттєвий удар по позиціях Росії." - Сергій Данилов

Де ж знайти правду, запитують діти, адже в наш час експерти з Ближнього Сходу на вагу золота; усі прагнуть отримати конструктивний аналіз ситуації в Ірані, обговорити іранський режим, війну та протести. Оскільки провідні фахівці – Ігор Семиволос та Сергій Данилов – займають відповідно позиції голови та заступника голови Центру близькосхідних досліджень, їхнє життя ніколи не буває спокійним.

Аналітичні довідки, дописи у ФБ по "актуалці", коментарі та інтерв'ю для ЗМІ, участь у круглих столах та конференціях -- обом доводиться говорити про Іран нон-стоп. За таких умов поставити експертові справді нове запитання -- стає надважкою задачею.

Менше з тим, ми спробували -- і деінде, здається, не без успіху.

Шановний Сергію, не проходить і години, щоб ми не натрапили на нову інформацію про атаки іранських військових на об'єкти в різних країнах, які режим аятол вважає ворожими у цій конфліктній ситуації.

У себе у ФБ ви написали:

Після цього мені на думку спало, що міністр закордонних справ Ірану Абас Аракчі нещодавно висловився про організацію іранської оборонної стратегії та контратак: "Наші збройні сили фактично функціонують незалежно і певною мірою в ізоляції, керуючись тими загальними вказівками, які були надані раніше".

Це ставить перед нами питання: чи дійсно сучасна логістика оборонної системи Ірану організована так, що військовий центр ухвалення рішень ізольований від політичних структур? У цьому є певна логіка, адже відомо, що Ізраїль, США та їхні союзники мають достатньо інформаційних каналів у політичних інституціях Ірану.

- Почнемо з того, що, очевидно, конкуренція центрів впливу є не тільки між, умовно, Корпусом вартових ісламської революції та політичним керівництвом. Видається так, що справді Корпус бачить себе як владу і, відповідно, не бачить більше можливості звітувати і узгоджувати свої дії з військово-політичним керівництвом. Тому те, що каже Аракчі, напевно, має сенс. А вже пояснювати це вони можуть різними причинами.

Дійсно, у них багато агентів. Це стало очевидним під час дванадцятиденної війни, коли ізраїльські спецпризначенці діяли не лише на території Тегерана, але й у зонах з підвищеними заходами безпеки, куди без місцевого провідника було б неможливо проникнути.

На даний момент ситуація для режиму залишається складною. Ясно, що подібні особи присутні і в рядах самого Корпусу. Більш того, начальника Корпусу підозрюють у зв'язках з ізраїльськими спецслужбами, оскільки він щоразу після чергового нападу виявляється неушкодженим. Тут важливо зазначити, що Корпус прагне звільнитися від впливу партії – умовно кажучи, партії КПРС...

Саме зараз я хочу зазначити, що бажання військових і правоохоронців зменшити вплив партії на їхню діяльність викликає у мене асоціації з часами Радянського Союзу.

- Так, КДБ виходить з-під контролю партії. Як відомо, у Радянському Союзі після смерті Сталіна партія поставила під контроль КДБ, щоб той більш не діяв самостійно. Зараз Корпус вартових ісламської революції хоче вийти з-під цього контролю. Він є відчутним: за Хаменеї справді в кожен підрозділ надсилався мула. Вони могли бути різними: деякі могли навпаки співпрацювати з Корпусом. Інші -- доносили на них в партійне так зване керівництво. Тобто ситуації були різні. Але Корпус все одно відчував за собою якийсь контроль і змушений був узгоджувати принципові рішення -- хоча і не всі. Бо Хаменеї вибудував дуже цікаву конструкцію, в якій він все-таки виступав арбітром різних груп. І за якісь магістральні, стратегічні рішення відповідав саме він.

А зараз ця вся конструкція посипалася. Корпус - теж далеко не єдиний, як кажуть люди, яким я довіряю і які знають ситуацію зсередини значно краще, ніж я, який сидить в Києві. У Корпусі є різні групи впливу, різні клани з різним баченням. Про те, що Корпус після смерті Хаменеї буде перехоплювати владу, я казав ще рік тому. Бо в момент розпаду влада дістається тому, у кого є ресурси: силовий ресурс, гроші, зв'язки, соціальний капітал і все інше. Хто має такі ресурси? Олігархат під Корпусом або під корпорацією мул. Тобто немає тих яскравих представників, яким був, наприклад, Рафсанджані - повноцінний олігарх, клан якого доволі сильно побили. Подібні фігури або знищені, або відійшли. Залишилися младоолігархи, які перебувають під цією бандою.

Отже, ще раз підкреслюю: мені здається, що висловлювання Аракчі мають певний зміст. Незважаючи на те, що він сам опинився в тяжкій ситуації, змушений виправдовуватися і говорити про речі, які не можуть бути йому відомі. Очевидно, його не залучають до обмеженого кола осіб, які обговорюють найважливіші питання: що ми робимо в цей момент і як можемо це пояснити зовнішньому світу.

Щоб запобігти витокам, це коло повинно залишатися дуже обмеженим.

Немає жодного колективного органу, схожого на РНБО або ставку, що поєднує в собі розвідку, армію та інші структури. Вочевидь, ця трійка, яка виконує функції тимчасового комітету, має лише одне завдання відповідно до Конституції – організувати асамблею експертів для обрання нового рахбара (верховного лідера Ірану. -- Є.К.). У нас існує деяке дисфункціональне управління, де права рука не знає, що робить ліва, але при цьому змушена нести за це відповідальність.

У одному з ваших дописів у Facebook ви справедливо зазначили, що масові обстріли з боку Ірану лише об'єднують проти нього сусідні країни. Я з вами погоджуюсь і хотів би зрозуміти, яка логіка стоїть за діями іранського режиму. Після багатьох років існування під жорсткими санкціями та в умовах напівізоляції, Іран тепер ризикує опинитися в повній ізоляції під сильним військовим тиском з боку численних держав. Яка ж логіка іранського режиму в такій ситуації? Чи намагаються вони зламати логістику своїх противників, атакуючи військові бази НАТО та інші об'єкти на території сусідніх країн? Або ж це є відвертою спробою чинити тиск на населення атакованих держав, натякаючи, що якщо їхні уряди припинять агресію проти Ірану, то і вони зупинять свої удари? Яка основна мета такого підходу?

- Це величезна помилка стратегічної культури. У Ігоря Семиволоса була добра стаття про іранську стратегічну культуру. Розумієте, в їхньому баченні безпеки це видається логічним. Але воно, це бачення, випробування практикою не пройшло. Тобто це рішення вийшло ірраціональним, алогічним.

Будь ласка, розгадайте це.

Вони переконані, що навіть якщо вдаються до жорстоких і жахливих дій, невдовзі, коли ситуація стабілізується (в чому вони абсолютно впевнені), їх ставлення не зміниться. Вони вважають, що знову повернуться до початкової точки, і нічого не зміниться для них. Це є однією з їхніх основних помилок і серйозним ударом по відносинам з сусідніми державами, які докладали чималих зусиль, щоб уникнути такого розвитку подій. Більше того, деякі з цих країн зазнали значних втрат, виступаючи лобістами, як, наприклад, султанат Оман, або щирими союзниками, як Катар. Протягом десятиліть Катар свідомо зменшував видобуток газу на своїй території найбільшого родовища Південний Парс, щоб не провокувати Іран, який не мав фінансових ресурсів і технологій для розробки своєї частки родовища. Це було справжнім прецедентом! Лише після 2014 року Катар вирішив, що така політика більше не може тривати. А до того, протягом майже двох десятиліть, вони терпели збитки, не отримуючи належного прибутку... Султанат Оман також зробив чимало жертв, адже їхнє посольство представляло інтереси Ірану у США. Вони стали платформою для проведення найбільш чутливих переговорів.

Всі доклалися. Саудівська Аравія в останні три роки пішла на відновлення дипломатичних відносин, на підписання угоди, на повну нормалізацію відносин з Іраном. Витримавши, між іншим, великий тиск з боку Сполучених Штатів... Емірати відкрили фінансові двері; іранський олігархат свої оборудки робив через Емірати.

І зараз, коли Іран це зробив, він довів, що всі ці зусилля - марні. Зробивши це один раз, цей режим (не Іран, говоримо про режим, хоча, якщо він зміниться, післясмак залишиться) перейшов ту межу, коли для інших країн, обираючи між тиском на Сполучені Штати, щоб вони припинили війну, і допомогою добити діючий режим у Тегерані, більш раціональним вибором стає другий варіант. Оскільки після одного разу ти знаєш, що це повториться. До того ж, у арабів розповсюджено уявлення, що іранцям не можна вірити. І от, усі стереотипи знайшли підтвердження. Поранений звір буде огризатися, якщо залишити його побитим, але недобитим. Рано чи пізно він знову щось таке зробить. Вони фундаментально підірвали до себе довіру і зробили простим вибір між поганим і дуже поганим. Погане - це добити. А дуже погане - працювати на те, щоби зупинити війну. Іранський режим таким чином добився прямо протилежного ефекту.

Крім того, це безумовно свідчить про перську ксенофобію та зверхнє ставлення до арабів. Перси не сприймають арабів як рівноправних партнерів.

- Це при тому, що Хомейні і Хаменеї на державному рівні заперечували 7 тисяч років перської історії... Це мені нагадує Мао Цзедуна з його забороною Конфуція та конфуціанства.

Але повернімося у сучасність. Дивлячись на те, як Ізраїль та Сполучені Штати знищують топ-осіб іранського режиму, а потім їхніх наступників, а потім наступників наступників - уявляєш, що відчувають чергові наступники, коли їх обирають/призначають на ту чи іншу посаду. На душі у них мають шкребти кішки, бо, вступаючи на посаду за існуючих обставин, ти однією ногою де-факто стаєш у труну. Звідси питання: як ви думаєте, чи можуть ці люди відмовитися обійняти посаду?

Безсумнівно, це неможливо. Деякі з них, навпаки, можуть вважати за честь загинути таким чином, оскільки щиро вірять, що стають мучениками. Серед них є і ідеологічно налаштовані старші офіцери, для яких це усвідомлений вибір, і вони від цього відчувають радість. Звісно, не всі мають таку позицію.

Це також виступає своєрідним бар'єром: для того, щоб піднятися на верхні щаблі, потрібно на різних етапах продемонструвати свою ідеологічну чистоту.

Отже, приблизно рік тому з'явився цікавий матеріал, який висвітлював трансформацію поколінь у Корпусі. Старші офіцери, які пережили ірано-іракську війну або брали участь у революції, виявилися значно раціональнішими, прагматичнішими, корумпованішими та навіть більш людяними. Проте, починаючи з нульових, Хаменеї запровадив новий цикл набору. З того часу сформувалося, так би мовити, два з половиною покоління. Кожне наступне покоління готували з ще більшою ідеологічною зарядкою. В розслідуванні йшлося про зростаючу внутрішню напругу в Корпусі. Середнє офіцерство, від підполковника до майора, звинувачувало своїх керівників у корупції, неефективності та втраті ідеалів великої революції. Це цікаво, адже в радянський період всі наступні покоління в секторі безпеки ставали більш цинічними, ніж попередні.

- Був період - за пізнього Сталіна, коли у органах було щось подібне до цієї напруги у КВІРі. Типова історія - коли всесильний міністр держбезпеки Абакумов підіймає з низів Дмитра Рюміна, а той з часом його здає, ще й особисто бере участь у тортурах Абакумова. Щоправда, Рюмін якраз був циніком, успішним спецом по монтуванню гучних справ.

А ще раніше, до Другої світової, Сталін прибирав з органів та партапарату "свідків революції", просуваючи нагору своїх людей.

У той час Сталінська чистка стала каталізатором соціальної мобільності та оптимізму. Люди, які приходили до влади, були сповнені віри і ідеологічної енергії. Це відчуття передавалося і їхнім дітям...

Повертаючись до іранців - так, далеко не всі будуть щасливі загинути. Але у них немає варіанту відмовитися. Бо це означатиме, що вони - зрадники. Це конвеєр, який працює без винятків. Як відомо, місяць тому був складений план про 4 наступників. Всім топовим керівникам сектору безпеки і командирам було визначено, щоб автоматизувати систему, максимально спростити у разі смерті, список тих, хто обійме цю посаду наступним. І усі ці люди добре знають, що вони теж є у цих списках.

- Доводилося читати, що нібито новообраний лідер Ірану Моджтаба Хаменеї за ідеологічними та людськими якостями - не так щоби яструб-фундаменталіст з диктаторськими замашками. Чи можна очікувати від нього продовження жорсткої лінії батька? Звісно, якщо він та діючий іранський режим матимуть для цього досить тривалий проміжок часу...

- Я не впевнений, що його обрали. (Розмова відбувалася до офіційного повідомлення про обрання Моджтаби Хаменеї новим Верховним лідером Ірану. - Ред.) Немає ніяких офіційних повідомлень. Інформація про це з'явилася на одному ресурсі, але потім по факту один аятола написав щось, що можна прямо зчитати, що Моджтаба не обраний.

У центрі уваги опинився ресурс "Іран Інтернешнл", що розташований у Лондоні. Саме він першим висвітив інформацію про Моджтабу. Цей медіа-ресурс спочатку фінансувався за рахунок саудівських інвестицій. Проте, після відновлення дипломатичних зв'язків між Саудівською Аравією та Іраном, їхня підтримка була припинена. Наразі "Іран Інтернешнл" знову активізував свою діяльність і має нові фінансові ресурси. Відомо, що цей канал має зв'язки зі спецслужбами та розвідкою, які іноді передають йому достовірні дані. Це потужний інструмент впливу, хоча не обходиться без помилок. Наразі немає підтверджень щодо обрання сина Хаменеї. Існує дві основні версії: або ж виборів не було, а вся ситуація є частиною зовнішньої інформаційної кампанії, або ж вони відбулися, але Моджтабу тримають у таємниці для його ж безпеки.

А днями Іран Інтернешнл написав, що Асамблея експертів збереться, щоб обрати. Наскільки я знаю, в списку - 4 особи. Це те, що я бачив. Це, по-перше, Моджтаба, по-друге, онук Хомейні; третій - голова судової влади, який зараз входить до керуючої трійки тимчасового комітету; і хтось четвертий, я забув, хто саме. Відповідно, маємо ситуацію, коли вибори відбудуться.

Щодо Моджтаби, то досвідчені іраністи, які уважно стежать за його кар'єрою, стверджують, що він все своє життя мав тісні зв'язки з Корпусом і намагався вести з ними бізнес. Корпус, відомий своєю потужною структурою, включає елементи НКВС, армії, фінансів, бізнесу та виробництва, становлячи собою справжній монстр. Моджтаба здійснював бізнесові проекти з ними, результати яких були різними — як успішними, так і невдалими. Він асоціюється з ідеологічно налаштованим крилом Корпусу, яке зазвичай підтримує жорсткі погляди. Важливо відзначити, що в іранському суспільстві існує певна стійка недовіра до монархічних спадкоємств, і концепція "батько — син" сприймається негативно. Загалом, Моджтаба не користується популярністю. Вважаючи, що падіння нинішнього режиму було б вигідно для України, можу сказати, що його обрання може бути позитивним сигналом, свідченням того, що система наближається до колапсу. Чим гірше ситуація, тим краще для змін.

Отже, ви підтримуєте його всіма силами?

Так, мова йде про нього, а не про онука Хомейні. Оскільки саме з цим пов'язані реформатори — і в такому разі швидкий колапс не відбудеться.

Запитаю про ще одну важливу особистість у цій історії. Як ви оцінюєте висловлювання Трампа, в якому він назвав шаха в екзилі Мохамеда Резу Пехлеві "непоганим хлопцем", але підкреслив, що йому потрібен популярний лідер всередині Ірану? На мою думку, це дуже нагадує ситуацію з венесуельською опозицією, яка також не отримала схвалення від Трампа після свого "віртуального кастингу".

Так, кілька місяців тому планувалася зустріч. Пехлеві пропонували відвідати Мар-а-Лаго або Білий дім. Вони навіть почали потихеньку анонсувати цю подію, але в результаті її скасували. З'ясувалося, що ситуація змінилася. На фоні протестів 2022-2023 років, які спалахнули після вбивства Махси Аміні, Пехлеві намагався об'єднати всіх представників закордонної опозиції, але це не принесло результату. Вважалося, що він зазнав остаточної поразки, і ситуація не зміниться. І раптом, 27 грудня минулого року, у день початку протестів, люди почали вигукувати на вулицях "Шах повернеться". А він сам почав звертатися до народу, наче вловив щось невловиме, щось ефемерне. Він став схожим на Степана Андрійовича Бандеру.

- Ух ти, розшифруйте.

Я захоплююся Бандерою не стільки за його дії, скільки за те, що він викликає ненависть у росіян. Особисто я б обрав шлях мельниківця.

- Тобто тут важливий принцип "ворог мого ворога -- мій друг"?

Так, іранці обрали Пехлеві як символ, що найяскравіше контрастує з чинним режимом. Це рішення було спонтанним. Подібна ситуація трапилась у 2010 році, коли Київ підтримав партію "Свобода". Серед агітаторів був навіть художник Матвій Вайсберг.

Безумовно. Я згадую ту енергію: щоб, принаймні, "Свобода" вдарила Януковича.

Отже, Пехлеві зайняв особливу позицію, ставши символом, що має значення. Його реальна популярність залишається під питанням, але роль символу вже закріпилася. У разі зміни влади, він може відігравати певну роль у новому Ірані. Якою саме буде ця роль — невідомо, можливо, він отримає фракцію в парламенті або очолить якусь політичну партію. Я сумніваюся, що йому запропонують офіційну посаду, але, безсумнівно, він залишиться важливим гравцем на політичній арені після переходу до нової системи.

Але його проблема полягає у тому, що символ і реальність - це завжди велика різниця. А ще його дуже не сприймають азербайджанці і курди. Особливо азербайджанці. Пехлеві для азербайджанців асоціюється з національним приниженням, гоніннями (тобто його батько і дід). Тому там дуже погане ставлення до династії Пехлеві, і всіх її представників. Там це не забули. Там це все живе.

Ви вже висловили підтримку ідеї про те, що падіння цього режиму може бути вигідним для України. Будь ласка, поділіться своїми думками з цього приводу. Чи дійсно ми зможемо отримати переваги від такого розвалу? Які потенційні недоліки можуть виникнути внаслідок цього? Хотілося б отримати об'єктивний погляд на ситуацію.

На мою думку, переваг значно більше. Втрата республіканського режиму є надзвичайно вигідною для України. Це суттєвий поворот і серйозний удар по Росії. Я мав розмови з військовими експертами, і вони стверджують, що уявлення про те, що Росія повністю оновила своє оснащення, зокрема, на шахедах — помилкове. Насправді, якщо йдеться про реактивні системи, то зазвичай це китайські компоненти. А ось поршневі двигуни здебільшого іранського виробництва. Те ж саме стосується й інших комплектуючих. Іран виступає великим постачальником для Росії. Єдине, чого вони не постачали, так це балістичних ракет, і тепер це навряд чи зміниться. Навіть якщо режим залишиться, ракет буде обмаль, адже їх або використають, або знищать американці з ізраїльтянами. Отже, немає чого буде передавати. І саме тому падіння цього режиму приносить нам лише користь.

Крім того, вони обмінювалися розвідувальними даними. Як я вже зазначав, Корпус є досить незвичною організацією. Це поєднує в собі функції спецслужби, корпорації та армії одночасно. Більше того, це також структура, що має кримінальні зв’язки, активно співпрацюючи з латиноамериканськими наркокартелями; вона займалася відмиванням грошей у даркнеті, включаючи російські фінансові потоки. Росіяни мали свої власні канали, але часто діяли через Іран. Спільно вони працювали над пошуком компонентів для ракет і передачею технологій. Московські будівельники метро займалися створенням підземних міст і аеродромів. Це були масштабні та складні роботи, які виконували росіяни. Проте іранці також протягом тривалого часу пропонували безліч специфічних послуг, хоча зараз, напевно, вже не займаються цим. Таким чином, Росія втратила багато своїх можливостей.

- А ще Росія багато років продавала себе іншим країнам як посередника у відносинах із Тегераном.

Так, саме так. Росія використовувала свої стосунки з Іраном як важіль торгу з арабськими державами та Ізраїлем. Вони намагалися налагодити діалог між Іраном і США, і зараз продовжують це робити, але вже ніхто не звертає на них уваги. Отже, що робили росіяни? Вони відвідували Ер-Ріяд і пропонували: "Виконайте для нас це і те, а ми в свою чергу поговоримо з іранцями, щоб вони вас не турбували." (Грубо кажучи, ми можемо вплинути на ситуацію).

Сирія та Іран стали платформою, через яку Росія активно просувала свої інтереси в Ізраїлі. Пам'ятаю, як у 2015 році ми перебували в Ізраїлі і зустрічалися з Цві Магеном, колишнім послом Ізраїлю в Україні, а також у Москві. Він тоді сказав: "Ви, хлопці, непогані, але ми не координуємо доступ до повітряного простору в Сирії та Лівані з вами, а з російською стороною. Тому діалог вестимемо з ними". Це було сказано таким чином. Наразі ситуація змінилася. Сумніваюся, що за правління Нетаньяху наші відносини з Ізраїлем суттєво покращаться — принаймні, вплив Москви в цьому контексті зникне.

Протягом усіх цих років російська сторона фактично займалася торгівлею ілюзіями, водночас просуваючи свої інтереси на Близькому Сході, зокрема серед іранських сусідів. Це питання є досить важливим. Вони обмінювались технологіями, методами ведення бойових дій, підготовкою до конфліктів та багатьма іншими аспектами.

- Чим?

- У іранців - свої зв'язки з кримінальним світом в Європі, на пострадянському просторі. У них грузинські бандити, ці вори в законі, були на підхваті. Хоча ФСБ наче теж їх контролює, але коли треба було когось збити, вони могли домовлятися, а не те, що ФСБ саме мало монополію на ці справи.

- Зрозуміло. Ще які плюси Україна матиме від падіння цього режиму?

Це образ Росії. Це уявлення про те, що країна знову виявилася неспроможною захистити свого партнера. Росію вже починають згадувати в контексті ряду дипломатичних невдач.

Вони часто згадують такі країни, як Сирія, Венесуела та Іран. Чи не опинимося ми в аналогічній ситуації?

Отже, вплив цієї серії подій на інформаційний ментальний простір Росії є досить значним. Ще один важливий аспект полягає в тому, що Росія робила акцент на співпраці з Іраном у стратегічному контексті, оскільки побоювалася, що Балтика може бути закрита в будь-який момент. Вони активно інвестували в розвиток транспортного коридору, плануючи будівництво залізниці та порту на Аравійському морі. Це має для них велике значення. Таким чином, кардинально змінюється сприйняття ситуації в регіонах Балтики та Чорного моря. Якщо південний шлях буде перекрито, і доступ до Аравійського моря та Перської затоки буде ускладнений, це викликає тривогу...

Крім того, їм продемонстрували, як американські та ізраїльські війська ведуть бойові дії. Це викликає певний ентузіазм, адже показує, на що здатні ці країни. Вплив цієї війни на російське керівництво є не менш значущим, ніж інші аспекти. Це справжній холодний душ для них.

І ще один аспект: арабські держави Перської затоки першими відчули на собі ці наслідки. У них, можливо, не з'явиться більше емпатії до України, але вони отримають краще розуміння нашої ситуації. Сподіватися на емпатію не варто. Рік тому ми брали участь у закритій експертній дискусії з арабськими аналітиками. Коли я висловив думку про те, що у нас може бути спільна проблема, пов'язана з Іраном, їхня реакція була досить різкою: "Не втручайтеся зі своїми уявленнями, Іран завжди був, є і залишиться нашим партнером, сусідом, другом, братом; ми самі знаємо, як розібратися з ним. Ви не розумієте нашої ситуації і не намагайтеся втручатися у наші регіональні справи".

Тобто справді так гостро, і трохи навіть зверхньо, відповіли. А зараз ми бачимо, що може бути співробітництво. Наскільки я знаю, окремі нафтові компанії, які працюють у Перській затоці, і окремі держави - шукають вже українського досвіду.

- Тепер про мінуси падіння цього режиму для нас -- хоча й зрозуміло, що їх набагато менше.

Зрозуміло, що це вартість нафти, хоча, ймовірно, ми не побачимо катастрофічних наслідків. Проте, безумовно, слід очікувати певний тимчасовий удар.

- Сподіватимемося, це буде короткотермінова історія.

По-перше, це має короткочасний характер. По-друге, діапазон 80 з невеликими коливаннями не є 150-200, як сподівалися іранці та на що розраховували москвичі.

Другий мінус - вичерпання ракет. Це з одного боку, а з іншого -- на одному з гідних акаунтів прочитав, що в Кувейту чи в Катару - тисяча ракет РАС-3. Ну витратили вони зараз десь 300, але казати, що все, катастрофа -- ну ніяк не можна. Інша річ, що країни Перської затоки після цієї війни всі свої загрози будуть множити на 10... Тобто якщо для нас імовірність буде 5%, для них вона буде 50%. І вони поповнюватимуть свої запаси. Але щось мені здається, що зброярський бізнес в США потирає руки, і нарощування виробництва буде стрімким. З іншого боку, тут хай фахівці говорять. Просто я кажу, що ми не уявляємо, скільки Саудівська Аравія, Емірати, Катар, Кувейт, навіть Бахрейн - накопичили зброї. Саудити, зокрема, тривалий час тримали першість по закупівлі зброї. У них - величезні запаси.

На вашу думку, наскільки адекватно діє українська дипломатія та влада в цілому в умовах цієї війни? Хочу підкреслити, що ми не прагнемо навчати Міністерство закордонних справ, а лише пропонуємо кілька додаткових рекомендацій.

У нас дійсно позитивна ситуація, оскільки більшість послів на Близькому Сході, зокрема в арабських країнах Перської затоки, є висококласними фахівцями. Це чудово, що все так злагоджено складалося. Я знаю, що в центральному апараті Міністерства закордонних справ працюють кваліфіковані експерти з арабської мови; Максим Субх обіймає посаду посла в Кувейті, а також у нас є дуже компетентний посол у Єгипті. Усі вони мають великий досвід і глибокі знання про регіон. Це не стільки порада, скільки сподівання, що синергія зусиль усіх послів, центрального апарату МЗС, експертів, а також фахівців з безпеки та оборони, має приносити позитивні результати.

Знаєте, нещодавно натрапив на цікаву інформацію про епістолярний діалог, що проходив між посольствами Ірану та України в Південноафриканській Республіці. Цю новину поділився наш посол Олександр Щерба.

Так, я з ним знайомий.

У цій історії мене вразило, як іранці проявили агресію та намагалися зробити вигляд, що не розуміють ситуацію. Це стало яскравим прикладом їхнього стилю зовнішньої політики.

Зовсім вірно. Іранський дипломат, навіть не вимовивши жодного слова, вже починає вводити в оману. Загалом, хоча їхня поведінка не завжди однакова, їхня стратегія характеризується агресивністю та зарозумілістю. Вони вважають себе спадкоємцями давньої цивілізації, що надає їм відчуття переваги. Цей культурний підхід дійсно працює. Вони вживають неправду та проявляють чимало агресії. Наприклад, вони відкрили в Києві книгу пам'яті, сподіваючись, що місцеві жителі підписують її. Тож, нічого дивного в цьому немає. У них існує багатий досвід ведення тривалих переговорів, де можуть витрачати не години, а дні на обговорення навіть найменших деталей у документах. Це дійсно специфічна дипломатична традиція.

Ми спостерігаємо за різними реакціями європейських країн у зв'язку з війною в Ірані. Італія активно підтримує Ізраїль та США, тоді як Франція, хоч і висловлює осуд, насправді відправляє есмінець і винищувачі до Об'єднаних Арабських Еміратів. Іспанія ж чітко відмовилася надавати допомогу, посилаючись на сумний попередній досвід і навіть ризикуючи напруженням у відносинах з Трампом. Таким чином, кожна країна опинилася перед важким вибором, тоді як Україна, на жаль, цього вибору не має — ситуація для нас є очевидною. По-перше, ми вже ведемо бойові дії. По-друге, іранський режим є нашим ворогом, і його роль у нашій війні є значною та кривавою. Але виникає питання: на вашу думку, чи здатне українське суспільство, яке добре знає про загрозу з боку іранських дронів, розрізняти між іранським режимом та іранським народом?

Це дійсно цікаве питання. По-перше, я помічаю, як великий інтерес до цієї теми – це видно з кількості переглядів, запитів на дружбу та коментарів. Деякі ресурси фактично виключно присвячені Ірану. Це результат редакційної політики, адже є попит на цю інформацію; люди активно слухають і дивляться. Тобто я можу підтвердити, що інтерес дійсно величезний. Однією з причин цього є бажання людей отримувати позитивні новини. Здається, що вони прагнуть чути про якісь досягнення чи перемоги.

- Нехай і над Іраном, союзником Росії.

- Так. Але на жаль, я маю пояснити: абсолютна більшість іранців в цій війні - на боці України.

Справді? Тут необхідні роз'яснення.

- Ще на початку війни, у 2023-му, голандці непрямими способами проводили опитування. Вони спеціалізуються на Ірані, у них є свої відпрацьовані методики. Так, воно не дуже точно, це не можна сприймати, як у опитуваннях про те, скільки відсотків партія візьме на виборах. Але загальну картину це опитування давало. І там ледь не дві третини вважали, що так, Америка спровокувала війну - але при цьому вважали Україну жертвою, а Росію - агресором. Тобто три позиції: Україна хороша, але жертва. А Росія і Америка - погані. Тобто війну спровокувала Америка. Росія здійснює агресію. Україна - жертва агресії.

Вважаю, що подібне ставлення звичайних іранців може виявитися несподіваним для багатьох українців.

У шиїтській культурі концепція жертви займає важливе місце. Важливо відстоювати справедливість і цінність жертви. Однак, варто зазначити, що Росія не користується популярністю, навіть серед іранських еліт. Говорячи про технократичний істеблішмент, який працює в уряді, можна помітити, що їхні погляди спрямовані на Лондон. Винятком є Корпус вартових ісламської революції, але з початку року з'явилися публікації ультраконсервативних депутатів меджлісу, які висловлювали значну критику на адресу Росії. Вони вважають, що Росія маніпулює ними. Зокрема, вони звинувачують Росію в тому, що під час режиму Асада вона вимикала свої системи ППО в Сирії, щоб ізраїльські війська могли атакувати об'єкти Корпусу на території Ірану та Сирії. Існує багато претензій до Росії, зокрема, щодо невиконання контрактів та ненадання обіцяних літаків.

Повертаючись до вашого запитання, можна зазначити, що в середньому українці не завжди усвідомлюють, що серед іранців існує позитивне ставлення до України, хоча режим в Ірані є вороже налаштованим. У Європі ситуація виглядає дещо оптимістичніше: іранці активно долучалися до українських мітингів, виходячи з прапорами на підтримку нашої країни. Наші біженці, які перебувають у Європі, стали свідками цієї підтримки. Також маємо українців, які беруть участь у мітингах на підтримку вільного Ірану, демонструючи солідарність з іранською опозицією. Я чув від знайомих у США, що іранська діаспора там є доволі проукраїнською, можливо, навіть найбільш проукраїнською частиною місцевого населення. Ці зв’язки можуть сприяти кращому розумінню того, що іранці насправді позитивно ставляться до України.