Операція Гоморра: як бомбардування Гамбурга змінило хід війни і чому ця тема залишається суперечливою до сьогодні.
Від редакції: у цьому матеріалі ви знайдете історичні знімки та описи руйнувань, які можуть викликати смуток.
"Це було справжнє пекло, полум'я, що палало нестерпно. У ньому не лише відчувався жар, а й лунав гучний голос. То була вогняна буря, що безперервно ревла," - згадував один з тих, хто став свідком трагічних подій у Гамбурзі наприкінці липня 1943 року.
1943 рік - десять років після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів - був багато в чому переломним моментом, пише німецька історикиня Урсула Бюттнер. У лютому німці зазнали поразки під Сталінградом, у травні - в Африці, далі були висадка союзників на Сицилії та повалення фашистського режиму Муссоліні, союзника Гітлера.
Цей період став ключовим у зміні настроїв серед німецького населення, що було зумовлено посиленням авіаударів з боку союзників. Громадяни почали зосереджуватися не лише на невдачах на фронті, а й на безсиллі влади забезпечити безпеку в тилу.
Однак руйнування десятків тисяч життів мирних жителів у другому за величиною місті Німеччини протягом всього кількох днів, або, точніше, ночей, для багатьох німців стало тим самим біблійним посланням на стіні, коли час сплив, а доля вже вирішена.
Для багатьох німців руйнування Гамбургу стало переломним моментом, після якого вони почали збирати тривожні валізки, а деякі навіть почали спати в одязі, аби бути готовими у будь-яку мить рятувати свої життя.
Із Біблії походить і назва операції, що стала наймасштабнішим за руйнуваннями та кількістю жертв повітряним ударом за всю історію. За 8 днів та 7 ночей Гамбург буквально перетворився на Гоморру, біблійне місто, яке Бог знищив вогнем.
Лише за тиждень бомбардувань загинули щонайменше 34 тисячі людей (для порівняння: у Британії за весь час Другої світової від бомбардувань Люфтваффе загинули 43 тисячі людей), ще 900 тисяч втратили домівки і стали біженцями.
Не випадково сучасні історики все частіше проводять паралелі між операцією "Гоморра" та ядерними ударами, здійсненими США по Японії в 1945 році, а не з іншими бомбардуваннями, такими як Лондон, Ковентрі, Варшава, Кельн або Дрезден.
Після жахів окопної Першої світової як німці, так і британці дійшли висновку, що удари з повітря по тилових містах, а не окремих індустріальних об'єктах, можуть принести найбільші втрати ворогу.
Цю стратегію нацисти реалізували в іспанському місті Герніка, а також у Варшаві і Роттердамі.
У Британії прийняття подібної тактики потребувала більше часу, аби подолати воєнні, політичні та етичні застереження.
Проте саме нацистські дії стали причиною цього. Після бомбардування Роттердама королівські ВПС Великої Британії провели авіаналіт на промислові об'єкти Рейнського регіону. Але після лондонських бомбардувань і руйнування Ковентрі в кінці 1940 року, що дало німцям нове слово "coventrieren" – "ковентризувати", небо над Німеччиною буквально розверзлося.
Цьому передували кілька значущих подій у політичній, кадровій та технологічній сферах.
В кінці 1941 року Сполучені Штати Америки вступили у війну проти нацистської Німеччини. Однак на той час західні союзники — британці та американці — змушені були сповісти СРСР, що реалізація планів щодо відкриття другого фронту в Європі у 1942 році є неможливою. Єдине, що Черчилль зміг запропонувати Сталіну, це організацію кампанії бомбардувань Німеччини.
У лютому 1942 року американські військові вже відправили свої бомбардувальники для атак на Кельн, Любек і Ессен. Наліт на Кельн, що відбувся 31 березня 1942 року за участі тисячі бомбардувальників, продемонстрував нові підходи союзників у веденні бойових дій.
Пізніше цей випадок прокоментував знаменитий німецький автор та виходець з повністю зруйнованого фахверкового Любека, Томас Манн, котрий у той час перебував у США. Згадавши про злочини, до яких вдалися нацисти, він підкреслив, що "за все необхідно платити".
У січні 1943 року в Касабланці відбулася зустріч між Черчиллем і Рузвельтом, під час якої керівники країн підтвердили свої наміри щодо повного знищення нацистської Німеччини.
Основною метою буде знищення військової, індустріальної та економічної структури Німеччини, а також ослаблення морального духу німецького населення до такого рівня, що їхня здатність чинити збройний опір виявиться критично знехтуваною, - говорилося в Касабланській директиві з січня 1943 року.
До того моменту навігація до військових об'єктів у темряві (через повну маскування світлом) залишалася незадовільною, так само як і точність бомбардувань RAF. Втрати пілотів, особливо в бомбардувальній авіації, були значними. Протягом всієї війни більше половини особового складу цього підрозділу загинуло.
Крім того, через низьку ефективність бомбардувальні операції часто критикували як марнування ресурсів. Масштаби неефективності стали очевидними в серпні 1941 року завдяки Звіту Батта (Butt Report). Автори виявили, що лише третина екіпажів, які звітували про досягнення цілі, насправді скинули бомби в радіусі 8 км від неї. Також підрахували, що знищення одного німця потребувало п'ять тонн бомб, а кількість загиблих ворогів була майже такою ж, як і втрачених екіпажів союзників.
У той момент настав час для впровадження стратегії, яка досі викликає багато суперечок, а саме — "регіональних" або килимових бомбардувань.
Ідея була досить простою: замість того, щоб завдавати удари по визначених цілях, бомбардувальники орієнтувалися не лише на військові чи промислові установки, але й на сусідні житлові зони, щоб підривати мораль робітників. Вважалося, що це призведе до зниження виробничих потужностей і, в результаті, ослабить військові зусилля Німеччини.
Уособленням цих змін стало призначення командувачем бомбардувальної авіації RAF маршала Артура Гарріса, який отримав красномовне прізвисько "Бомбер".
"Дехто стверджує, що війну не можна виграти лише за допомогою бомбардувань. У відповідь я можу сказати, що ми ніколи не намагалися це довести... Тож давайте подивимось, як все буде", - зазначав Гарріс навесні 1943 року.
Протягом так званого Бліцу, який характеризувався інтенсивними бомбардуваннями Лондона та інших міст Великобританії з боку Люфтваффе у 1940-1941 роках, нацисти не лише стали каталізатором, а й забезпечили технологічні засоби для організації контрвипадів.
Саме в період інтенсивних атак нацистів британці усвідомили, що вогняні бомби здатні завдати значно більшої шкоди, ніж традиційні вибухові заряди. Відтоді як Великобританія, так і Сполучені Штати розпочали детальні та широкомасштабні дослідження, аби знайти оптимальне співвідношення між фугасними та запальними боєприпасами.
Фугасні бомби руйнували покрівлі, вибивали скло та ускладнювали гасіння вогню, перетворюючи його на небезпечний процес. У боєприпасах також використовувалися фугасні бомби з уповільненими детонаторами, які мали на меті додатково ускладнити роботу рятувальників. Кількість запалювальних бомб була розрахована так, щоб перевищити можливості противника в боротьбі з вогнем, що дозволяло пожежі розгорітися у величезне полум'я.
Як пише британський історик Річард Овері, у вересні 1941 при міністерстві внутрішньої безпеки був створений департамент з досліджень вогню, наукові співробітники якого розробляли найефективніші методи спалення міста. В результаті досліджень британські вчені дійшли висновку, що найкращим помічником у цій справі є вітер.
Наступним етапом роботи зайнялися інженери та архітектори, які ретельно аналізували конструкції німецьких житлових будинків, щоб встановити, як завдати максимальних ушкоджень. Спеціалізований звіт під назвою "Німецька житлова архітектура" був завершений на початку 1943 року. У дослідженнях також взяв участь військовий іммігрант і відомий архітектор, засновник школи "Баугауз", Вальтер Гропіус.
Гамбург - старовинне ганзейське місто з великими торговельними зв'язками та розвиненою промисловістю на крайньому північному заході Німеччини. Це також друге найбільше місто Німеччини і величезний порт, а під час Другої світової ще й місце базування та ремонту підводних човнів у спеціальних бункерах, НПЗ для підтримки роботи усього цього.
Адольф Гітлер, який брав особисту участь у розвитку вільного міста зі спеціальним статусом, називав Гамбург "воротами у світ". Тож місто було цілком очевидною ціллю для повітряних атак від самого початку війни.
Нацисти почали підготовку цивільного населення Німеччини до можливих повітряних нападів ще до 1943 року. Протиповітряна оборона була заснована Германом Герінгом, який на той час займав посаду фельдмаршала та міністра авіації Третього Рейху, вже в 1933 році, всього через кілька місяців після приходу націонал-соціалістів до влади. До 1939 року близько 13,5 мільйонів німців пройшли навчання та стали частиною бригад протиповітряної оборони.
"Кожна дитина має засвоїти необхідність дій при повітряному нападі - це має стати другою натурою. Кожна дитина має усвідомлювати, що ми всі розділимо одну долю, щоб там не було", - казав Герінг, і його слова виявилися по-своєму пророчими.
Ще в 1934 році Гамбург був визнаний одним з міст, що потрапили до першої категорії ризику від повітряних атак, що вимагало високоякісного захисту. У місті розпочали будівництво системи укриттів, організовували тренування для населення та вживали заходів для підвищення морального духу громади.
Повітряний простір над ним охороняли спеціально зведені фортифікаційні вежі, які були оснащені зенітними системами, потужними прожекторами та найсучаснішими радарами. Ці вежі мали автономні джерела води та електропостачання. Для підняття бойового духу населення та зміцнення їхньої впевненості в безпеці, у вежах організовували дні відкритих дверей.
З іншого боку, Гамбург виступав не лише як одна з ключових мішеней, але й як одна з найуразливіших. Це місто знаходиться на узбережжі Північного моря, близько до Британських островів, що робило його досяжним для союзницької авіації значно легше, ніж інші німецькі міста.
Географічна близькість гарантувала скорочений час польоту та знижувала ризик ураження від вогню зенітної артилерії та нападів винищувачів. Природні елементи, такі як морська берегова лінія, річки та озера, слугували орієнтирами, які не піддавалися камуфляжу.
Особливості щільної забудови Гамбургу також робили місто бажаною мішенню саме для ударів запальними бомбами.
Досить довго жителі Гамбурга не відчували значних наслідків війни, хоча з 1940 року їм довелося звикати до світломаскування та обмежень у харчуванні. Втрати серед мирного населення були практично відсутніми, і якщо такі випадки траплялися, то зазвичай йшлося про загибель солдатів, які були призвані з Гамбурга та воювали на віддалених фронтах.
Перша повітряна атака на місто у травні 1940 забрала життя 34 жителів. Їх поховали з помпою, нацистські лідери на чолі із Гітлером надіслали особисті співчуття родичам загиблих, а на кратери від бомб приїздили дивитися цілими родинами. Проте згодом жертв нальотів побільшало, і помпезні похорони втратили сенс.
Від жовтня 1940 почалася евакуація дітей з міста. У липні 1943 року 40 тис дітей з Гамбургу жили у сільських регіонах.
До завершення 1940 року мешканцям міста доводилося проводити більшість ночей у сховищах, рятуючись від небезпеки, що загрожувала щонайменше кожні дві ночі.
Більшість будинків у Гамбурзі були побудовані без підвалів через високий рівень ґрунтових вод, тож ховатися доводилося переважно у громадських укриттях.
У 1942 Гамбург мав стати ціллю операції "Міленіум" - удару із застосуванням понад 1000 літаків. Проте погодні умови на час запланованого удару у травні були несприятливими, а скасовувати операцію такого рівня було вже неможливо. Тому ціллю тієї атаки став Кельн.
Проте там бомбардування із застосуванням запальних бомб не призвело до вогняного смерчу, хоча й спричинило одні з найбільших руйнувань Другої світової.
Протягом 1942-1943 років в авіації союзників, що займалася бомбардуваннями, було впроваджено безліч нових технологій. Проте для атаки на Гамбург підготували щось особливе, відоме під кодовою назвою "Window" – "Вікно".
Нововведення полягало в розсипанні тисяч дрібних шматочків алюмінієвої фольги над системами протиповітряної оборони. Ця фольга ефективно відбивала радіосигнали, що робило літаки, які перебували над нею, майже невидимими. Завдяки цьому пілоти змогли зосередитися на точності своїх атак, а не на ухиленні від зенітних вогнів.
Літо 1943 року в Європі відзначалося аномальною спекою. Перед запланованою операцією "Гоморра" в Гамбурзі спостерігалася тривала посуха, що зробила дерев'яні будівлі міста надзвичайно вразливими до вогню.
Спекотна погода та відсутність опадів призвели до того, що бомби, скинуті на місто, викликали не лише пожежі, а й вогняний вихор. Сильний підйом гарячого повітря перетворився на вогняний смерч, що досягав висоти 460 метрів.
У проміжку між 25 липня та 3 серпня нічні бомбардування британських повітряних сил та денні атаки американських військових призвели до майже повного знищення центральної частини та портових зон Гамбургу.
У нічних повітряних операціях були задіяні більше 750 бомбардувальників, тоді як вдень їх кількість становила приблизно 350. Вони скинули на місто понад 8,5 тисяч тонн вибухових речовин та запальних боєприпасів, що є частиною з 23 тисяч тонн, скинутих на місто протягом усієї Другої світової війни.
Перший масштабний авіаудар, в якому взяли участь близько 800 бомбардувальників, стався в ніч на 25 липня і тривав 50 хвилин. У результаті цього нападу загинуло приблизно 1500 осіб.
Хоча для гасіння пожеж залучили близько 40 000 вогнеборців, їхні дії були ускладнені руйнуванням телефонної станції та завалами, що перегородили шлях машинам. Пожежі тривали навіть через три дні, а дим від них перешкоджав наступним ударам союзників.
Тих, хто витримав перший напад, перемістили в порівняно незачеплені частини міста. Вихід з Гамбурга без спеціального дозволу був заборонений (евакуацію дозволили лише 28 липня). У ніч з 27 на 28 липня їх наздогнав потужний другий удар, у якому брали участь 778 літаків. За 47 хвилин, що тривав цей напад на зазначені райони, 13 квадратних кілометрів міста, де проживало понад 400 тисяч людей, були знищені вщент.
У полум'яному вихорі танули асфальт, скляні уламки та метал, а глибокий гамбурзький цегляний матеріал нагрівався до насиченого червоно-коричневого відтінку.
Ті, хто не перетворився на попіл на вулицях, задихнулися і згоріли в укриттях, з яких вогняний вихор висмоктував кисень, замінюючи його на отруйний чадний газ. Температура в цьому пеклі досягала 800-1000°C, а швидкість вітру сягала 240 км на годину. У німецькій мові з'явилося ще одне нове слово - Feuersturm, що означає "вогняний шторм".
Після цієї атаки близько 900 тисяч залишили Гамбург. Тому третій масований удар прийшовся фактично по знелюдненому місту.
В ніч з 2 на 3 серпня небо нарешті змилостивилося над Гамбургом, почалася сильна гроза, яка розбила армаду британських бомбардувальників на частини, і вони скинули бомби над іншими цілями.
Хроніка операції "Гоморра"
* 24-25 липня: вночі відбувся наліт приблизно 790 бомбардувальників Королівських ВПС (RAF). Це було перше використання системи Window.
25 липня: вдень сталося авіанапад, у якому взяли участь приблизно 120 бомбардувальників Військово-повітряних сил США (USAAF).
26 липня: вдень здійснили наліт приблизно 50 бомбардувальників ВПС США.
* 27-28 липня: нічний наліт близько 780 бомбардувальників RAF. Вогняний смерч
* 28 липня: розпорядження про евакуацію Гамбурга
* 29-30 липня: нічний наліт близько 770 бомбардувальників RAF. Другий вогняний смерч
* 2-3 серпня: нічний наліт близько 740 бомбардувальників RAF, через погані погодні умови літакам довелося розсіятися
Існують різні оцінки кількості жертв операції "Гоморра": за кілька ночей в Гамбурзі загинули від 34 до 43 тисяч людей (остання цифра співставна із кількістю загиблих солдатів із Гамбургу на усіх фронтах - 45 тис. осіб).
Приблизно 125 тисяч людей звернулися за медичними послугами в інших регіонах. Близько 250 тисяч житлових будівель, що становить більше половини всього житлового фонду міста, зазнали руйнувань. Орієнтовно 1 мільйон жителів покинули місто, де до атаки проживало 1,7 мільйона осіб.
Були знищені більше ніж 500 підприємств, 2000 бізнес-структур, 300 офісних комплексів, 24 медичних заклади та 277 навчальних установ. Громадський транспорт та залізничне сполучення припинили свою діяльність.
Каналізаційна мережа зазнала серйозних пошкоджень — водні шляхи були заблоковані уламками затоплених суден та руїнами будівель. Відновити постачання води до міста вдалося лише в середині серпня.
Проте в сенсі ефективності ці шокуючи за масштабами удари мали дещо не ті наслідки, яких очікували союзники.
Операція "Гоморра" не завдала істотної безпосередньої шкоди оборонній промисловості, за винятком порту. До кінця року промислові потужності Гамбурга відновилися на 80%.
У віддалених регіонах, зокрема в Баварії, до біженців ставилися не надто доброзичливо.
Багато з них швидко повернулися в Гамбург, хоча це вже не було "додому", адже багато житлових районів були знищені. Якщо після операції населення міста зменшилося до 600 тисяч, то до кінця року воно зросло до понад 1 мільйона.
Моральний дух, по якому цілили союзники, підупав, але бунту проти влади не сталося. І тодішні спостерігачі, і сучасні історики кажуть про те, що ті, хто вижили, швидко повернулися до праці в порту та на підприємствах, але їх наче паралізувало. Вони виконували роботу автоматично, зосередившись лише на виживанні.
Однак ушкодження, які зазнав Гамбург, згідно з відгуками свідків, важко сприймаються як реальність, призвели до ряду значних реформ у німецькій системі протиповітряної оборони.
Авіаційні удари союзників перенесли бойові дії у глибину німецьких тилових міст. Для забезпечення оборони тилових районів як винищувачі, так і зенітні артилерійські системи почали перекидати з фронтових ліній. Станом на серпень 1943 року 45% усіх німецьких винищувачів перебували на території Німеччини, а додаткові військові підрозділи були розгорнуті на півночі Франції.
Згодом на тил Німеччини стали переорієнтовувати і боєприпаси, від чого армія стала потерпати не лише від браку підтримки з повітря, але й снарядів.
Отже, можна сказати, що результати військових дій під час кампанії бомбардувань виявилися більш значущими, ніж їхній вплив на економіку Німеччини чи моральний стан її населення.
Нацистське керівництво відкрито обвинувачувало держави-союзники у скоєнні військових злочинів.
Згідно з документами та свідченнями, отриманими під час допитів союзників після завершення війни, "Гоморра" справила враження на найвищому рівні. Міністр пропаганди нацистської Німеччини Йозеф Геббельс зафіксував у своєму щоденнику, що над Німеччиною завис "дамоклів меч". Водночас Альберт Шпеєр, міністр озброєнь та військового виробництва, зізнався: події, що відбулися в Гамбурзі, "викликали в ньому страх Божий".
Після війни він розповів слідчим, що бомбардування Гамбурга справило "надзвичайне враження" на найближче оточення Гітлера, й що він сам казав фюреру: подібні атаки союзників можуть призвести до швидкого завершення війни.
Однак війна продовжувалася ще протягом двох років.
Останній повітряний удар по Гамбургу відбувся в квітні 1945 року.
3 травня місто було передано під контроль британського командування.
"1 серпня 1943 року гауляйтер Карл Кафуман повідомив, що 90% Гамбурга було знищено."
Завали розчищали примусові працівники-остарбайтери та в'язні "Ноєнгаме" - концентраційного табору неподалік Гамбургу.
До того вони спостерігали за бомбардуваннями міста, розташованого за 28 км від табору. За словами одного зі свідків, вісім днів в'язні спостерігали за тим, як горить Гамбург, а не крематорій.
Коли після першого дня розчищення завалів у Гамбурзі в'язні повернулися до табору, їх поселили в окремому бараці і заборонили спілкуватися. Проте з часом почали з'являтися відомості про обвуглені тіла в укриттях, про трупи, які розвалювалися від найменшого дотику, а також про "суп із людських залишків, змішаних з асфальтом" на вулицях.
"Вслухаючись у ці історії, ми більше не кричали з радістю, як це було під час авіаударів," – згадував колишній в'язень концтабору Віктор Баєнс, якого цитує німецький історик Дітлеф Гарбе.
"Хоча в цілому німці мали погану репутацію, я все ж відчував жаль до них – до літніх людей, дітей і жінок," - згадував інший в'язень «Ноєнгаме», Павло Павленко.
Окрема група в'язнів у концтаборі займалася копанням величезних могил, куди складалися трупи в кілька шарів. Надзірники трималися на віддалі через нестерпний запах. Щоб забезпечити в'язнів можливістю працювати, Управління парків і цвинтарів Гамбурга виділило їм цигарки та алкоголь з власних запасів.
Доступ до певних територій закрили стінами з розбитої цегли, оскільки існувала загроза поширення епідемії. Ніхто не займався прибиранням трупів і затриманням мародерів у цих місцях.
Прибирання завалів відбувалося практично до самого завершення війни.
Німецька пошта зробила безкоштовним відправлення поштівок із Гамбургу, якщо на них була одна фраза - "я живий/жива".
У першому прес-релізі британських ВПС зазначалося, що основними цілями авіаударів у Гамбурзі стали переважно доки та промислові об'єкти.
Людські жертви залишилися поза увагою. Командування авіації на деякий час змогло замаскувати, що насправді метою атаки були саме цивільні особи – працівники доків і корабелень. Це порушення заборони, введеної британським урядом ще у 1939 році, залишалося невідомим.
"Ні під час, ні після бомбардування Гамбурга його не сприймали так негативно, як випадок з Дрезденом. І справа була не лише в тому, що Дрезден зазнав бомбардувань наприкінці війни, а й у тому, що, як зазначав Гарріс, його розглядали лише як центр виробництва вишуканої порцеляни," - роз’яснював британський історик Річард Оверлі.
У ході операції "Гоморра" Королівські військово-повітряні сили Великобританії зазнали втрат 87 літаків та 593 пілотів. Проте, завдяки впровадженню технології Window, вдалося значно зменшити кількість втрат як літаків, так і льотчиків.
Однак екіпажі літаків RAF, залучених до цієї операції, зазначали, що їхні машини покривалися сажею. Навіть на великій висоті вони відчували тепло вогню, а деякі з них помічали запах смаженого м’яса.
Повернення з подібних катастрофічних операцій часто закінчувалося розвитком стану, який сьогодні сучасна медицина класифікує як тяжкий посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), хоча в ті часи цей діагноз ще не мав офіційного визнання.
Пізніше стали говорити про серйозні психологічні травми серед британських пілотів, особливо у бомбардувальній авіації, де смертність була високою, так само, як і відчуття провини за масовані рейди, особливо із такими наслідками для життя десятків тисяч людей як у Гамбурзі.
Проте на передньому плані була політика покарань за брак моральної стійкості (Lack of Moral Fibre, LMF), яка функціонувала в RAF. Цією абревіатурою "відзначали" тих, хто відмовлявся брати участь у руйнівних операціях.
Це призвело до зниження статусу та відкритого суспільного осуду — шеймінгу, ненависті або "кенселінгу", як би це назвали сьогодні у соціальних мережах.
Подібно до потреби в килимових бомбардуваннях з вогняними смерчами, ця політика викликала складні та суперечливі оцінки, навіть серед сучасників.
Опитування, проведене через три тижні після бомбардування Гамбургу показало, що лише 19% англійців вважали, що нацистів можна перемогти тільки завдяки бомбардуванням. За рік до того так вважали 30% опитаних.
Наприкінці 1944 року навіть серед офіцерів RAF почали звучати критичні зауваження щодо ролі Гарріса на посаді командувача бомбардувальною авіацією. Гамбург, що був знищений дощенту, став яскравим свідченням того, що лише за допомогою бомбардувань не вдасться зламати індустріальну військову потугу супротивника.
У травні 1945 року, коли американські війська взяли під арешт командувача Люфтваффе Германа Геринга, вони проявили особливий інтерес до його особистих речей, зокрема до статистичних даних, що стосувалися швидкості відновлення промислового виробництва в Гамбурзі після бомбардувань.
Спосіб, яким німці вшанували пам'ять жертв "Гоморри", відображає ключові етапи, через які проходила країна, а також зміни у сприйнятті колективної відповідальності німців за катастрофу, що трапилася в Німеччині та усій Європі після приходу нацистів до влади в 1933 році.
Перше масштабне вшанування було проведено нацистами ще в листопаді 1943 року, під час національних днів пам'яті.
Перший повоєнний мер Гамбургу Макс Брауер на пам'ятній церемонії на цвинтарі Ольсдорф, де у масових могилах були поховані жертви операції Гоморра (там же поховані 80 в'язнів концентраційного табору, які загинули, розчищаючи завали, зокрема і від бомб, що не розірвалися), обережно поставив ці бомбардування у контекст із німецькими рейдами на інші європейські міста.
На 50 роковини бомбування, у 1993 році, одразу після об'єднання Німеччини, мер міста Геннінг Вошерау запитав: "Якби союзники не мали сміливості та рішучості відповісти на насильство нацистів насильством, щоб зупинити німців від божевілля, чи можливими були б звільнення, відновлення та демократичне майбутнє?"
Ще однією важливою подією меморіальних заходів у тому році стало створення плакату антифашистських активістів під назвою "Операція Гоморра: немає за ким сумувати".
До 2003 маятник хитнувся в інший бік - тоді стали більше говорити про приховування справжньої правди про масштаби руйнувань та жертв під час бомбардування Німеччини союзниками.
З іншого боку, завжди існували ті, хто підкреслював, що бомби не почали падати на німців без обґрунтованих причин.
Одним із найяскравіших меморіалів подій, що відбулися в Гамбурзі наприкінці липня 1943 року, є церква святого Миколая. Перша каплиця, присвячена святому Миколаю - покровителю моряків, торговців і мандрівників - була збудована на цьому місці ще в XII столітті.
Цю церкву неодноразово відновлювали, зокрема після пожежі, що сталася в 1842 році. Пізніше її реконструкцію здійснили за проектом англійського архітектора Джорджа Гілберта Скотта.
Деякий час ця споруда тримала титул найвищої в Європі, і навіть сьогодні її шпиль робить її однією з п'яти найвищих церков у світі. Британські льотчики використовували цю вежу як важливу орієнтир під час операції "Гоморра", що, ймовірно, і пояснює, чому вона залишилася неушкодженою.
У 1957 влада Гамбургу вирішила не відбудовувати церкву, а залишити її як меморіал - Mahnmal St. Nikolai.
У 1993 році, через півстоліття після бомбардування міста, Мемораіл святого Миколая став частиною спільноти "Хрест із цвяхів" (Coventry Cross of Nails), що є символом примирення. Перший такий хрест, виготовлений з уламків, які залишилися після атак Люфтваффе на Ковентрі, у 1947 році отримав німецьке портове місто Кіль. А місто Гамбург отримало свій ковентрійський хрест у 1961 році, і наразі він зберігається в алтарі церкви святого Катерини.
Незадовго до операції "Гоморра" найвищий священник англіканської церкви архієпископ Кентерберійський Вільям Темпл написав міністру авіації серу Арчибальду Сінклеру листа, у якому хотів переконатися, що британські ВПС не вдаватимуться до атак на цивільних.
У відповідь він отримав гарантії, що атаки будуть спрямовані виключно на військові об'єкти. Проте, якщо удари будуть завдані в районах з густою забудовою, можуть виникнути випадки "додаткових втрат". Архієпископ висловив вдячність військовим за їхню обачність та високу моральність.
За тиждень до початку "Гоморри" головний науковий радник уряду, сер Генрі Тізард, намагався запобігти катастрофі. У своєму листі до Черчилля він зазначав, що Гамбург може стати стратегічною базою для адміністрації, яка керуватиме після перемоги над Гітлером. Він також підкреслював, що більшість населення міста не тільки є англофілами, але й висловлює антиросійські, антипрусські та антинацистські погляди, які можуть згодом перетворитися на антивоєнні настрої. Проте перевірити ці припущення вже не буде можливим.
Командир авіаційних сил Артур Гарріс, висловлюючи свої погляди на бомбардування німецьких міст, неодноразово зазначав:
Нацисти входили у війну, живучи в дитячих ілюзіях, сподіваючись, що зможуть бомбардувати всіх навколо, залишаючи себе недоторканими. У таких містах, як Роттердам, Лондон, Варшава та в багатьох інших куточках світу, вони реалізовували цю свою наївну концепцію. Вони сіють бурю — тепер же їм доведеться зібрати плоди своїх дій.
Попри все, що сталося в Гамбурзі, бомбардування виявилося відносно гуманним методом (завершення війни).
На мою думку, жодне з інших німецьких міст не заслуговує на те, щоб заради нього гинули навіть кістки одного британського солдата.
Якщо б мені довелося знову пройти через ті переживання, я б вчинив так само, але дуже сподіваюся, що цього більше не станеться.
У цьому тексті представлено графічні матеріали з публікації журналіста ВВС News Грега Ватсона під назвою "Операція Гоморра: Вогняна буря, що стала 'Нагасакі Німеччини'".
