Олег Покальчук висловив думку: "Обличчя України трансформується, і повернення до минулих часів неможливе в жодному аспекті."
Зображення: Олександр Ратушняк Олег Покальчук "Щоразу, коли мене запитують про стан суспільства, я намагаюся донести, що не існує єдиного суспільства, яке переживає певні події. Існують лише окремі люди, які проходять через ці переживання."
Шановний Олеже, останніми тижнями новини справді неприємні — одна гірша за іншу. Вони викликають почуття розгубленості та відчаю. Насамперед, розслідування НАБУ та корупційний скандал з Міндічем. Який вплив це має на суспільство? Люди починають усвідомлювати, що довіряти владі не можна, і виникає питання, за що триматися, аби витримати в умовах війни?
Протягом моєї практики в психотерапії я жодного разу не стикався з тим, щоб люди сильно переймалися питаннями корупції чи політичної влади. Вони не називають чинну владу, Офіс Президента чи президента основними причинами своїх страждань або проблем з поведінкою. Моя група клієнтів представляє певний сегмент суспільства, і, коли ми обговорюємо їхні реальні труднощі, ці теми не потрапляють до їхнього списку пріоритетів. Більшість моїх співрозмовників — ветерани, які, безперечно, мають соціальну відповідальність.
Щодо переживань людей є два типи орієнтації психіки (це називається локус контролю): один тип людей каже, що все, що з ними відбувається, це заслуга чи провина їх самих, інша -- що це заслуга або провина зовнішніх факторів: божа воля, карма, політики... Але оскільки людина -- це соціальна тварина, то в кожному з нас наявні в тій чи іншій мірі обидва цих налаштування.
Кожен раз, коли мене питають про стан суспільства, я пояснюю, що немає такого явища як суспільство, яке щось переживає. Є люди, які в ньому щось переживають. Вони складаються з різних соціальних груп, іноді полярно налаштованих з погляду оцінки ситуації. І характер переживань пов'язаний з тим, переважно, що люди очікують від зовнішнього світу щось таке, що доповнить внутрішній. Виконання обіцянок, в які вони повірили, наприклад. Загального налаштування суспільної або ж громадської думки немає, це облуда.
Зображення: EPA/UPG "В Україні все ще існує ця віджила соціалістична модель "соціалізму з людським обличчям". І це "людське обличчя" від одного президента до іншого перетворилося на розпливчасту, задоволену морду."
До 2022 року рейтинг президента вже падав, після вторгнення показник зріс, бо люди гуртувалися навколо держави і ЗСУ. Це ж було загальносуспільне явище, хіба ні? А зараз, коли влада дискредитує себе корупцією все більше, хіба не виникає відчуття, що немає навколо чого триматися, єднатися?
Це ваше нинішнє відчуття. А я таке спостерігаю вже впродовж 30 років. І кожне покоління говорило те, що й ви в момент переживань: як так могло статися? Я пам'ятаю ще розпил Чорноморського судноплавства і далі все по президентах, урядах, персоналіях... Я проти того, щоб впиратися в 2019 рік, бо цей процес почався на початку 1990-х -- загальна ерозія влади. Влади за своєю природою соціалістичної, з успадкованою від СРСР усією структурою. Але в УРСР був потужний каральний механізм, який, на щастя, зник і лишилася оця підгнила соціалістична система "соціалізму з людським обличчям". І це "людське обличчя" від президента до президента розрослося до розмірів ситої морди.
Те, що ви відчуваєте, вже пережили попередні покоління з такою ж мірою патріотизму, соціальної свідомості, культурного шоку та моральних очікувань. Це триває вже багато років. Чому ж сучасники цього скандалу вважають це чимось новим? Можливо, вони є учасниками політичних змагань або ж почали цікавитися політикою лише з 2014 року. Я ж спостерігав за всіма попередніми Майданами, їх динамікою, внутрішніми процесами, наслідками та змінами, і впевнений, що за два роки люди по-іншому поглянуть на ті події. І дуже скоро ви також переосмислите теперішні події. Це не означає, що все, що відбувається (корупційний скандал — Ред.), є вигадкою або неправильно висвітленим — це правда. Але це не новина, а закономірний процес. Обурення суспільства також є закономірним явищем, проте воно не вплине ні на що, окрім виборів, які наразі відсутні. Так було й раніше.
Однак сьогодні ми ведемо масштабні бойові дії, які не мали місця протягом останніх тридцяти років, і ця обставина робить ситуацію значно більш небезпечною.
Для корупції різниці немає. Це для вас і для мене є різниця. Людей заводить в оману те, що вони живуть налаштуваннями такого собі політичного Netflix -- ніби існує якийсь сценарій. Але діпстейт -- глибинна держава, яка є в кожній державі -- працює за законами своєї власної ефективності, не зважаючи на зовнішні процеси. Вони не мають моралі в принципі, тому що мораль заважає -- це опція суто людська і вона сповільнює процеси. Наш організм ухвалює рішення за 20 мілісекунд, а ще 6-7 секунд мозок витрачає на те, щоб обгрунтувати, чому ми так вирішили. Це називається рефлексія.
Фото: Олександр Ратушняк Олег Покальчук
Чому люди, в яких немає совісті, зазвичай виграють в політиці? Бо політики, зазвичай, люди безсовісні в цілому світі, вони швидкі і не мають моральних стримувань. Можна говорити що завгодно, удавати кого завгодно і людям це заходить. Механізм дуже простий і війна тут ні до чого. Війна в принципі не міняє ціннісні орієнтації людини -- вона їх, сформовані ще в ранньому дитинстві, загострює. Стрес не формує цінностей -- він щось спалює, а щось залишає. У хороших стає більше хорошого, а в поганих -- більше поганого. Чим ви швидше реагуєте, тим ви успішніші -- це закон природи. А мораль і закони природи між собою погано поєднуються. Наші моральні налаштування політичні заміняють нам віру. Ми віримо, що політики мають бути ось такими -- нехай, це потреба людини вірити і це робить нас непоганими людьми. Але хто сказав, що за вашу віру вам реально щось дасться від політиків?
Мова йде не про магію політичних фігур, а про те, що нинішня ситуація є невигідною для всіх — для держави, її керівництва та суспільства в цілому. Проте, можливо, є ще шанси на позитивні зміни? Як нещодавно активісти з плакатами змогли захистити незалежність НАБУ.
За останні 30 років спостережень я не бачив механізмів впливу, які б у чарівний спосіб надходили від так званого громадянського суспільства і щось сильно міняли.
Існують так звані лідери думок, які, спираючись на суспільну думку, професійно реалізують різноманітні політичні амбіції в умовах конкуренції. Однак, коли між собою змагаються політичні або корумповані угруповання, вони взаємодіють, оскільки представляють реальні сили. Як можна вирішити цю проблему? Відповідь з'явиться лише тоді, коли ви надасте хоч якийсь інструмент впливу. Існує лише один варіант: вибори. Кожні кілька років усі корупційні угруповання, шахраї та політичні маніпулятори намагаються підкупити суспільство, яке втрачає пильність, потрапляє під їхній вплив, а згодом переживає розчарування. І ось через кілька років ситуація повторюється. Це і є суть електоральної демократії.
Обговорювати дану тему (питання, пов'язані з корупційними скандалами -- Ред.) необхідно, а також коментувати ситуацію. Це особиста позиція кожної людини і частина моральної відповідальності. Проте не варто сподіватися, що слова можуть щось змінити, а потім відчувати розчарування. Впливають не слова, а фінансові ресурси, політичні зміни та різноманітні важелі. Недостатньо просто висловити побажання: "Гайка, закрутися!" -- потрібно використовувати відповідний інструмент. У політичній сфері існують механізми, які можуть взаємодіяти або протистояти один одному, і саме вони формують ситуацію. Цими засобами користуються всі наші авторитети думки. І цікаво, що ті, хто найбільше запевняє у своїй незалежності, частіше за все виявляються тісно пов'язаними з кимось.
Це звичайний процес лобізму, і в ньому немає нічого надзвичайного. Важливо не забувати, що люди не завжди відповідають тим образам, які самі собі створюють. Політична діяльність не є безтурботною і не обходиться без складнощів. Якщо ви прагнете змінити владу, то найкращий шлях — це стати частиною цієї влади. Я завжди запитую активістів: чи мали вони досвід роботи в уряді? Якщо ні, то важко вести конструктивну розмову, оскільки немає глибокого розуміння внутрішніх механізмів влади.
Зображення: LB.ua Акція протесту проти прийняття закону щодо НАБУ та САП під будівлею Верховної Ради.
Чиновник часто стикається з обмеженнями, навіть коли має намір зробити щось корисне. А ззовні його підштовхують до дій: ти зобов'язаний це робити, адже ти — патріот. Багато з нас мають знайомих, які, маючи вищу освіту, стали народними депутатами, але з часом їхня поведінка змінюється. Це не завжди означає, що вони стають зрадниками, але їхнє сприйняття реальності стає інакшим, і спілкування з ними нагадує розмову через непрозоре скло. З одного боку, є суспільство, яке навіть на рівні місцевої ради не розуміє, як функціонує влада.
До слова - що ви вперлися в того Міндіча? Ну, потороча така. Але схема була б неможлива, якби система не існувала від низу до гори. Це не значить, що йдеться про мафію, вертикаль, в якій заносять умовному "Саші-стоматологу". Ні. Це про дозвільну систему -- що можна тут трошки красти, тут можна не трошки, а там -- багато. І тоді всі на всіх прикривають очі, а в результаті десь нагорі очі закриті зовсім на все і всіх. Корупція -- це мастило бюрократії. Це особливість держави, а історія, про яку всі говорять -- це не окремо взятий епізод, а системне явище.
Це не означає, що я виправдовую ситуацію або ставлюся до неї байдуже — мені це також не до вподоби. Але я стикаюся з цим вже 30 років, в той час як деякі лише зараз з цим зустрілися. Щиро співчуваю їм і рекомендую почати з наведення порядку у власному оточенні, цього буде цілком достатньо для старту. Багато добрих людей, які емоційно залучені в цю ситуацію, на практиці не можуть впорядкувати ні свої думки, ні свої родини, ні своє життя. Але вони точно знають, як рятувати Україну і хто винен у всьому.
Оцінюйте свої можливості та те, на що ви здатні впливати. Якщо ви можете змінити себе і досягти позитивного результату, це стане прикладом того, як ви можете впливати на обставини навколо вас.
Щодо влади все ясно. Тепер давайте поговоримо про армію та роль суспільства в обороні. Нещодавно ми згадували, що готовність українців робити фінансові внески зменшується. На це впливають, зокрема, такі фактори, як новини про "перемир'я" від Трампа та скандали з корупціонерами, які позують з пачками доларів. Чому ж загалом люди стали менш активно підтримувати Збройні сили?
Гривні кінчаються. Не треба шукати складних відповідей. Відоме філософське правило Вільяма Оккама (англійський філософ-схоласт -- Ред.): якщо є кілька можливих пояснень явища, найбільш ймовірне -- найпростіше.
А інші індивіди, які володіють значними фінансовими ресурсами, це ті, про кого ми згадували раніше. Так, у них відсутня совість, і саме тому вони мають великі статки. Тут є два можливі варіанти: або ви маєте совість, або ж великі гроші.
Фото: Олександр Ратушняк Олег Покальчук
А що можна сказати про ту частину населення, яка ніколи не робить внесків і взагалі дистанціюється від світових викликів?
У кожній країні та суспільстві існують численні паралельні реальності, які не перетинаються. Соціум не охоплений єдиною ідеєю; він об'єднується лише через спільність громадянства та сплату податків (раніше важливу роль відігравала також релігія). Коли ми намагаємось зрозуміти, з яких елементів складається суспільство, виявляємо безліч проблем, які не можемо вирішити через неправильну постановку питання. Соціальні сегменти, а також ви та ваші друзі у соцмережах — це лише ілюзія, тоді як справжнє життя відбувається в громадському транспорті та на ринках. Всі історії, що циркулюють у соцмережах, є частиною віртуальної реальності, яка не відображає справжню соціологічну картину.
Навіть сучасна соціологія не здатна повністю відобразити психологічну картину, оскільки соціальна динаміка та її природа постійно трансформуються. У більш стабільних суспільствах соціологічні дослідження зазвичай дають більш точні результати. Проте, у нашому випадку, після проведення опитування дані, опубліковані через кілька місяців, виявляються вже несумісними з реальними настроями суспільства, які змінюються. З наукової точки зору верифікація є абсолютно коректною, масив даних добре зважений і оброблений. Але кінцевий результат вже не відповідає дійсності.
Отже, давайте навчимося ставити собі вірні запитання, адже лише тоді отримуємо адекватні відповіді. В іншому випадку, ці запитання лише викликають занепокоєння, і ми починаємо турбуватися про речі, на які не маємо жодного впливу.
Деякі аспекти життя залишаються поза межами нашого сприйняття. Чи не відчувають люди страх перед окупацією чи поразкою? Саме тому їхня поведінка стає пасивною.
Всі речі піддаються розумінню, але не всі піддаються усвідомленню. Деякі речі ми не хочемо пропускати в голову, бо вони нам не подобаються категорично. Не вписуються в нашу естетичну, політичну картину. Але від цього світу - по барабану.
Які у вас пріоритети? Ваше психічне здоров'я чи соціальне благополуччя, соціально-політична картина світу? Людина завжди стоїть перед вибором: дбати про своє психічне здоров'я або про інших людей. Спочатку я дбаю про інших, потім про себе -- такий варіант можливий, він правильний, хороший, моральний, але веде до емоційного вигорання та інших розладів через певний час. Бо не тільки гроші, а й енергія кінчається у людей. Вони просідають і нарікають, що їхні невеликі сили не призвели до змін в русі планет.
Зображення: Зоряна Стельмах Після атаки на Київ.
Тому розраховуйте свої сили і на що ви впливаєте. Якщо ви можете впливати на себе і у вас є позитивний результат, то у вас є кейс, як можете впливати на ситуацію навколо себе. Не варто пробувати робити це у соцмережах. Велика частина активних користувачів -- лузери, у яких багато вільного часу і потреба гіперкомпенсувати якісь особисті обставини чи долучитися до загалу, щоб розчинитися в масштабних процесах. Їм дуже важливо про Трампа, про Ізраїль -- все на світі, а про себе -- ні.
"Не можемо всерйоз, відверто, компетентно говорити про ситуацію з мобілізацією, бо розповімо противнику про кадровий резерв"
Зрозуміло, Міндіч залишив нас наодинці з безліччю невирішених питань. Наприклад, мобілізація опинилася в критичному становищі, адже з'явилася ціла армія тих, хто ухиляється від служби, а для багатьох військові комісаріати стали справжніми ворогами. Чи є можливість змінити цю ситуацію і ставлення до мобілізаційного процесу?
Ми не відрізняємося від інших народів та націй у жодну історичну епоху. Проблеми з мобілізацією існували ще за часів Наполеона, і вони спостерігаються в армії Ізраїлю та інших країнах. На початку війни завжди спостерігається зростання патріотизму та певних ресурсів. Проте, з часом цей ресурс виснажується, коли стає зрозуміло, що конфлікт триватиме довго. Війна перетворюється на звичне явище, а пропозиції, які отримують мобілізовані, хоча і важливі, не можуть зменшити ризик загибелі, який залишається досить високим.
Які проблеми виникають з мобілізацією?
Хочете, щоб я сказав, шо є якісь фантастичні українські моральні резерви? Вони такі самі, як в усіх людей. Є виснаження ситуацією, війна воюється так, як воюється. Не маю права давати поради, що кому робити. І не можемо всерйоз, відверто, компетентно говорити про ситуацію з мобілізацією, бо розповімо противнику про кадровий резерв. Це -- біда демократії. Чим ми демократичніші і чим більше дискутуємо -- тим ширше все, що говоримо про корупцію тощо, машинним тепер вже способом обробляється, аналізується і противником і він ухвалює рішення щодо корекції впливів з їхнього боку.
Це не значить, що нам цього не треба говорити і робити, просто треба пам'ятати, що ми живемо не в вакуумі і коли суспільство розказує про свої цінності і ураження їх, воно цим показує злодіям (маю на увазі росіян), де ці цінності лежать. І вони тоді -- в зоні ураження, їх легко здобути.
Наша сильна сторона полягає в тому, що голоси протесту у публічному просторі не відображають справжнього стану суспільства. На мою думку, як експерта з інформаційних операцій, це позитивний аспект, адже супротивник вважає їх репрезентативними. Він має уявлення про те, що суспільство охоплене відчаєм, обуренням і готове до радикальних змін. Однак, по-перше, більшості людей насправді байдуже до цих оповідей. Зміщується акцент — ми живемо в демократичній країні, де вже не раз стикалися з подібними ситуаціями. Ці явища неприємні, але ми звикли до них. У кожній нації є свої "Вотергейти" (політичний скандал у США 1972-1974 років, що призвів до відставки президента Річарда Ніксона — Ред.). Хоча "Вотергейт" стався в часи, коли політична мораль ще мала певну значущість у США. Це справжній скандал! А якщо перенести ці події в сучасну Америку, то реакція буде цілковито байдужою.
Зображення: Олександр Клименко. Акція 'Україна без Кучми' в центрі Києва, 6 лютого 2001 року.
Є ентропія загальна. Ми вже перейшли свої "Вотергейти" -- за часів "України без Кучми", плівок Мельниченка. І маємо щеплення, яке, на жаль, понижує в нас рівень суспільної моралі. Це глобальне явище, воно можливе не тому, що українці особливо чутливі чи нечутливі. Просто знецінюється все. І на тлі знецінення стало можливе свавілля.
Медійне лінчування стає предметом суспільної дискусії. Воно не пов’язане з юридичними нормами, але для нас справедливість має вищий пріоритет, ніж закон. Проте уявлення про справедливість у кожного своє.
"Питання мови має значну важливість."
Ще одна новина дуже обговорювалась нещодавно -- 66% київських школярів, що спілкуються на уроках російською.
Мова спілкування -- це мода. На початку 90-х був масовий перехід на українську мову, зокрема, вчорашніми викладачами російської. Це те стільки від симпатій до української, як тому, що йдеться про політичний маркер: ага, нова держава, нова влада -- дадуть за це якісь преференції. Виявилось -- ні. Ну то й назад повернулися до російської, хоч і не всі. Синусоїдами такими йде розвиток ситуації, хвилями. Зараз вона така, бо люди поводяться, як їм зручно, якщо ніхто не пропонує якоїсь альтернативи. Чому мають поводитись інакше? Якщо тому, що їхня поведінка -- неправильна, то це не аргумент. Особливо для молоді.
Чи повинна українізація стати складовою державної політики, і якщо так, то якою вона має бути — м'якою чи суворою? Чи буде вона в кінцевому підсумку прийнята суспільством?
Це питання відкриває переді мною нові горизонти, які я сприймаю лише через призму власних відчуттів, але я не прагну займати позицію авторитету у суспільних справ.
Проте питання мови є надзвичайно суттєвим. На фронті, можливо, воно не відіграє ключової ролі, але чим більше ми наближаємося до культурного контексту, тим його значення зростає. З культурно-політичної точки зору я підтримую прихильників українізації (пробачте мені за використання цього терміна). Але, як освічена особа, я усвідомлюю закономірності цього процесу. Бажання — це одне, а реалізація — зовсім інше. Не можна змусити когось змінити свою точку зору лише через ваше бажання (хоча існує психологічна стратегія переконуючого впливу в контексті виховання та освіти). Молодь повинна дотримуватися законів. Якщо з певних причин вони не хочуть це робити, законодавчими методами ситуацію не змінити. На місцевих рівнях закони часто не виконуються — у нас велика країна. Варто розглянути цю проблему через призму медіації (структурований процес вирішення конфліктів за участю нейтрального посередника — Ред.). Чому люди ведуть себе так? Чи українська мова вважається непрестижною, чи просто немає позитивних прикладів? Треба проаналізувати всі можливі варіанти. Якщо ці особи залишаться в своїй мовній ніші, як це вплине на вас — лише з естетичної, економічної, військової чи моральної точки зору? Необхідно оцінити потенційні втрати, провести простий SWOT-аналіз (метод стратегічного планування для оцінки сильних і слабких сторін — Ред.).
Фото: Олександр Ратушняк Олег Покальчук
Яким чином переселенці впливають на мовну ситуацію?
Зокрема, питання переселенців стосується соціології, яка, як я вже зазначав, зазнає певних труднощів, оскільки соціальна картина виявилася змішаною. Взаємний обмін впливами відбувається в обох напрямках. Це стосується не лише мови: традиційні норми, риси характеру та ритми життя можуть суттєво відрізнятися, що може призводити до побутових конфліктів. В масштабах країни ми спостерігаємо велику турбулентність, що свідчить про соціальну інтерференцію та проникнення культур. У цьому немає нічого негативного – з цього можуть виникнути нові явища. Однак цей процес еволюції не відбувається в рамках одного покоління, і ми можемо його не помічати. Образ України змінюється, і повернення до минулого вже не буде можливим.
Раджу викинути з голови те, що можна викинути, це зайвий багаж. Кожен має в пам'яті те, чи ще кілька років тому дуже переймався, а зараз це виглядає смішно -- наприклад, колишні великі кохання. В момент екзальтації ми сильно переживаємо, але мозок працює так, що це не триває довго. Мозок вимикає нейромедіатори і ми дивимося на все іншими очима. Так буде і з цими бідами. СЗЧ, корупція -- так, це проблеми, але близько вже не зачіпає, бо люди звикають. Просто у нас є потреба у свого роду збудженнях, щоб почувати себе соціально значущими. Це непогано, тільки не залипайте в це всерйоз. Зберігайте спокій, чистіть кулемет.
"Ресурси для опору будуть доступні. Характер війни може зазнати змін, і це відбувається приблизно кожні шість місяців. Природа опору також трансформується відповідно до цих змін."
Якщо війна триватиме ще 5-10 років, українці матимуть ще сили до спротиву? Може, не всі, а хоч якийсь кістяк?
Матимуть. По-перше, ми вже перебуваємо у стані війни, живемо в її ритмі. Коли ми говоримо про опір, ми часто уявляємо його як щось героїчне та пафосне, зводячи до політичної демагогії та культурних стереотипів. Створюється враження, що він має відповідати певному пропагандистському шаблону, щоб можна було легко його поширювати та здобувати політичні дивіденди (для когось). Але справжня війна є брудною, нудною, жахливою, кровопролитною, і відбувається вона так, як відбувається. Це частина людського існування, адже протягом своєї історії люди в основному займаються війною. У цьому процесі є всі аспекти життя — як смішні, так і страшні, радісні та сумні (хоча наша психіка прагне спростити все до чорно-білого сприйняття).
Командир бригади Михайло Крижанівський висловився: "Задля досягнення перемоги необхідно забезпечити всебічну мобілізацію – не тільки військову, а й соціальну."
Изображение: EPA/UPG
Ресурс буде. Характер війни може змінюватися, і він дійсно змінюється кожні пів року. Природа опору також адаптується відповідно до цих змін. Я впевнений, що цей процес продовжуватиметься. Коли ми говоримо про ресурс, ми маємо на увазі, скільки його залишилося. Але ми не знаємо, скільки його було спочатку. Чому варто обговорювати, на скільки вистачить, не знаючи, скільки є насправді? Хіба хтось міг передбачити те, що сталося? Коли нам загрожувало "Київ за три дні", і весь світ був переконаний, що так і трапиться, звідки взявся ресурс, щоб цього не сталося? З того місця, звідки ми й не здогадувалися.
Існують речі, які наш сучасний розум не в змозі повністю зрозуміти, і, можливо, це на краще. За межами нашого знання приховані численні нез'ясовані явища, і соціальні науки є частиною цієї загадкової історії. Це також стосується і резервів опору. І варто зазначити, що це стосується не лише українців; історія знає багато прикладів націй, які боролися тривалий час. Якщо відволіктися від перегляду відео на YouTube і звернутися до серйозних книг, можна побачити, що подібні ситуації вже траплялися: від проявів безмежного героїзму до дивовижних подій, зрад і неймовірних викликів. Ми є частиною цього глобального процесу, і гідно долаємо всі випробування, як і інші народи в минулому. У нас все гаразд.
