"Уникнути витоку інформації про голод в Україні за межі країни."
В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України містяться документи, що свідчать про те, як у 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932-1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".
На початку 1980-х років із резидентур кдб срср у США, Канаді та деяких країн Європи почали надходити повідомлення про те, що українські емігрантські організації, такі, як Світовий конгрес вільних українців, Український конгресовий комітет Америки, Комітет українців Канади, Союз українців у Великій Британії, Державний центр УНР в екзилі, ОУН та інші вирішили консолідовано привернути увагу світу до Голодомору в Україні. Відтак розпочали підготовку до вшанування жертв цієї жахливої трагедії та злочинів сталінського режиму.
У архівних матеріалах було виявлено лист під назвою "Щодо антирадянських дій закордонних ОУН", датований 2 червня 1983 року, який підписав голова КДБ УРСР Степан Муха. Лист адресований усім начальникам регіональних управлінь. У документі зазначається, що 10 березня КДБ УРСР "вже попереджав про ворожі акції представників ОУН за кордоном, пов'язані з "50-річчям" так званого "штучного голоду в Україні". Ці слова в документі виділені лапками, що підкреслює: мова не йде про жодний ювілей; це був не штучний голод, а результат посухи, неврожаю та певних політичних помилок на селі; це був "так званий голод", а не масштабна трагедія Голодомору.
"Згідно з новими відомостями, що надходять, - зазначалося в документі, - закордонні центри ОУН нарівні з посиленням антирадянської істерії роблять спроби надати цій наклепницькій кампанії довготривалий характер. Вони виношують провокаційну ідею створення за подобою сіоністського інституту "Яд Вашем" (Єрусалим) постійно діючого центру під назвою "український голокост" для "увічнення пам'яті жертв штучного голоду на Україні 1932-1932 рр.", де мають бути зосереджені всі публікації про "голод", фотознімки і прізвища "жертв", записи показань свідків. З цією метою на Заході організована кампанія з виявлення "свідків голоду" і складання списків прізвищ українців, які "постраждали від голоду" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 15680. - Т. 1 - Арк. 139).
В документі наведено приклад діяльності активіста Союзу українців у Великій Британії, який мешкає в Кембриджі, на ім'я З. Жижка. Співробітники КДБ перехоплювали та аналізували його листи, адресовані родичам, що проживали в Донецькій області. У своїх повідомленнях він просив їх допомогти йому отримати списки всіх осіб, які загинули в 1933 році. При цьому він радив родичам діяти обережно та використовувати легенду, щоб приховати своє прагнення перед оточуючими.
Кажуть, що це здійснюється з метою вшанування пам'яті померлих у місцевих храмах. В КДБ цей факт розглядали як свідоме накопичення інформації про жертв Голодомору. У зв'язку з цим було віддано розпорядження вжити заходів, щоб запобігти витоку такої інформації за межі країни, використовуючи агентурні мережі, перевірених осіб та інші оперативні засоби.
Інший документ, який незабаром також розповсюдили серед усіх обласних управлінь КДБ УРСР, носив назву "Витяг із заходів щодо протидії ворожим акціям закордонних національних центрів у зв'язку з "50-річчям" так званого "штучного голоду в Україні". Цей документ був затверджений 28 червня 1983 року головою КДБ УРСР генерал-лейтенантом товаришем Мухою С. Н.
Одним із запланованих заходів було підготувати та відправити за кордон кілька десятків кваліфікованих агентів, яким ставили завдання "збирати відомості про наміри та конкретних виконавців ворожих дій за межами країни, пов'язаних з ОУН". Паралельно з цим, планувалося проводити цілеспрямовані опитування радянських громадян, які повернулися з закордонних поїздок, аби дізнатися, що їм могло бути відомо про підготовку таких дій.
Крім цього, ставилося завдання стежити за іноземцями, які приїздили до урср, на предмет виявлення з їхнього боку зацікавлення питаннями Голодомору. Тих, хто проявляв підвищений інтерес, брати в активну оперативну розробку, а під час виїзду з срср піддавати ретельному митному догляду, щоб не провезли якісь матеріали, списки, документи, світлини.
Контролерам оперативно-технічних підрозділів також було доручено виявляти спроби передачі подібних відомостей через міжнародні телефонні комунікації. «У відповідних випадках, - йдеться в документі, - слід у встановленому порядку обмежувати та припиняти використання каналів зв'язку для підривної діяльності» (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 15680. - Т. 1 - Арк. 140-142). У кдб мали достатньо методів для реалізації цих завдань.
Водночас рекомендувалося вживати заходи для організації поїздок іноземних делегацій у передові колгоспи й радгоспи, аграрні промислові підприємства республіки, щоб на місцях показувати високий рівень життя українців і акцентувати увагу на тому, що так було й раніше, і жодних ознак голоду в минулому ніде не спостерігалося. Такі самі маніпуляції здійснювали органи нквс у 1933 році, коли привозили іноземних журналістів або інших діячів у спеціально підготовлені для цього села. Туди заздалегідь завозили в магазини продукти харчування, а всіх немічних, хворих та жебраків вивозили до інших місць.
Для відволікання уваги світової громадськості від теми Голодомору в Україні одним із пунктів передбачалося підібрати низку студентів з країн Азії і Африки, які дали б інтерв'ю для преси з розвінчанням "неоколоніалістської політики імперіалістичних держав, що призводить до зниження рівня життя і голоду на батьківщині іноземців".
Для реалізації цих ініціатив на місцях розроблялися спеціальні плани. Це була усталена практика. Яскравим прикладом є випадок Омеляна Пріцака, який став засновником і першим директором Українського наукового інституту в Гарварді. У 1980 році він звернувся з проханням про допомогу у відвіданні СРСР за запрошенням Академії наук УРСР, щоб налагодити наукові зв'язки, обмінятися літературою та ознайомитися з досягненнями науки і культури Радянської України. Він вже отримав попередній дозвіл у Києві, але наприкінці 1981 року ситуація кардинально змінилася.
У засекреченій телеграмі КДБ УРСР, що була надіслана з Києва до Москви, йшлося про наступне: "... у зв'язку з публікацією в націоналістичному журналі 'Сучасність' № 9 за 1981 рік, в якій містяться різкі антирадянські вигадки щодо 1500-ліття міста Києва, а також матеріали аналогічного характеру про так званий 'штучний голод' в Україні в 1932-33 роках, підготовлені зазначеним інститутом Гарвардського університету, ми вважаємо за необхідне відмовити у в'їзді до СРСР, анулювати візу і через Представництво УРСР при ООН офіційно повідомити О. Пріцаку про прийняте рішення від імені Академії наук УРСР" (ГДА СЗР України. - Ф.1. - Спр. 11041. - Т. 3. - Арк. 217).
На той момент КДБ отримав інформацію про ініціативу О. Пріцака, який виступив із пропозицією заснувати постійний центр в Українському науковому інституті при Гарвардському університеті. Цей центр мав би займатися збором даних про голод в Україні, вести облікові списки жертв, збирати свідчення очевидців та інші важливі матеріали. Крім того, планувалося організувати публікацію наукових праць, брошур та книг, проводити конференції, а також запровадити спеціальний навчальний курс, присвячений українському голокосту. Ця ініціатива суттєво вплинула на ставлення до вченого. У лютому 1982 року до Москви, в КДБ СРСР, був надісланий документ з проханням офіційно заборонити О. Пріцаку в'їзд на територію СРСР через Міністерство закордонних справ.
Загалом заперечення Голодомору та замовчування цього питання було доволі організованою кампанією з дезінформації, що проводилася радянською владою за участі спецслужб. У неї вкладали великі гроші, здійснювали численні заходи як усередині країни, так і за кордоном, залучали письменників, журналістів та інших діячів.
Більшовицько-комуністичний режим зумів зганьбити тих, хто намагався виявити правду. Проте, масштаб цього злочину не зміг залишитися в тіні. Після проголошення Незалежності України, детальне вивчення цієї трагедії стало можливим, і її реальні факти вийшли на поверхню. В той же час, у Росії політика заперечення та замовчування Голодомору в Україні продовжується й донині.
