Найвідоміші пантеони планети: останнє місце спочинку монархів, вчених і глав держав.
В Україні має незабаром з'явитися Національний пантеон для увічнення пам'яті видатних діячів та героїв. В історії людства пантеони стали не просто цвинтарями для визначних людей, а політико-культурними маніфестами. Через них держави відповідають на запитання: кого країна вважає своїми героями і що саме хоче передати майбутнім поколінням? Коротко про - про найвидатніші пантеони світу.
Термін "пантеон" походить з давнього Риму, де він позначав "храм усіх богів". З XVIII століття це слово набуло нового політичного змісту. Пантеонами почали називати державні усипальниці, в яких не лише монархи за правом народження, а й особи, визнані символами нації — письменники, науковці, революціонери, військові та філософи — отримують останній притулок. Ця концепція виявилася надзвичайно стійкою. Франція, Великобританія, Іспанія, Польща та багато інших країн створили свої "храми пам’яті", перетворюючи архітектуру на засіб вираження національної ідеології.
Пантеон у Римі
Римський пантеон є найстарішим з усіх сучасних національних пантеонів, його вік перевищує 2000 років. Перший храм на цьому місці був зведений Марком Агріппом у 27 році до нашої ери. Після серії пожеж імператор Адріан фактично відновив його приблизно в II столітті нашої ери. Цей храм справді був присвячений "усім богам" Римської імперії.
Після занепаду Римської імперії будівля залишилася недоторканою завдяки перетворенню її на християнський храм у VII столітті. Це рішення стало запорукою збереження пантеону, уберегло його від руйнування та розбирання на будівельні матеріали, що трапилося з багатьма іншими античними архітектурними пам’ятками.
У період Відродження пантеон почали використовувати як місце поховання видатних діячів Італії. Найзнаменитішим став художник Рафаель, похований тут 1520 року. Пізніше у пантеоні з'явилися могили італійських королів Віктора Еммануїла II, Умберто I та його дружини, королеви Маргарити.
На сьогоднішній день фінансування утримання будівлі забезпечується урядом Італії через Міністерство культури та програми, пов'язані з туризмом.
На відміну від французького пантеону, тут немає формалізованої процедури відбору нових поховань: Пантеон фактично перестав виконувати роль сучасної національної усипальниці.
Паризький мавзолей
Одним із найзнаменитіших пантеонів у світі є Panthéon, що розташований у французькій столиці. Його історія налічує початок у 1744 році, коли король Людовік XV, страждаючи від хвороби, пообіцяв звести нову церкву на честь святої Женев'єви, якщо його стан покращиться. Коли король видужав, у 1764 році відбулося закладення першого каменю цього величного храму.
Поки тривало будівництво, Францію охопила революція. У 1791 році Установчі збори ухвалили рішення перетворити майже завершену церкву на "храм видатних особистостей епохи свободи". Саме в цей час з'явилося сучасне тлумачення терміна "пантеон".
Першим, хто був урочисто похований у пантеоні, став революційний діяч Оноре Мірабо. Проте пізніше його рештки були вилучені через політичний скандал: виявилося, що Мірабо таємно співпрацював з королівським двором, і революціонери визнали це зрадою. Першим, кого беззаперечно визнали героєм пантеону, став Вольтер.
Сьогодні, поряд з Вольтером, у пантеоні Парижа знайдуть своє місце такі видатні постаті, як Жан-Жак Руссо, Віктор Гюго, Олександр Дюма, Еміль Золя, а також Марі та П'єр Кюрі та інші.
У 2002 році, коли президент Жак Ширак ухвалив рішення перенести до Пантеону останки Олександра Дюма, це спровокувало жваву суспільну дискусію. Дюма, автор знаменитих "Трьох мушкетерів", був онуком чорної рабині з Гаїті, що викликало занепокоєння серед деяких французьких консерваторів, які вбачали в цьому кроці політичний жест на підтримку мультикультуралізму. У той час багато французів ставили собі питання, чи може "обличчя Франції" бути не європейського походження. Проте в 2021 році до Пантеону також перенесли останки Джозефін Бейкер, відомої чорношкірої співачки та учасниці французького Опору. Однак, відповідно до бажання її родини, справжні останки Бейкер залишилися похованими в Монако, а в Парижі було встановлено символічний саркофаг, заповнений землею з різних місць її життя.
Паризький мавзолей залишається державним інститутом пам'яті. Рішення про поховання у ньому ухвалюють президент Франції та парламентські структури. Кандидат повинен вважатися фігурою національного значення, який зробив внесок у культуру, науку чи державу, має загальнонаціональне визнання та символічну цінність для республіки, а також політично прийнятний. На сьогодні розглядається питання перенесення до пантеону останків співака Шарля Азнавура та письменника Альбера Камю.
Фінансування пантеону здійснюється за рахунок французького державного бюджету, а також доходів від туристичних візитів та культурних ініціатив. Нещодавно реалізований масштабний проект з реставрації куполу та фасадів коштував державі понад 100 мільйонів євро. Щорічно цей архітектурний пам’ятник приваблює сотні тисяч туристів.
Вестмінстерське абатство у Лондоні
Офіційно Вестмінстер вважається церквою та місцем коронації британських монархів. Проте насправді це один із найдавніших національних пантеонів у Європі. Традиція поховань у цій святині бере свій початок ще в середньовіччі. Першим видатним літератором, похованим у абатстві, був Джеффрі Чосер у 1400 році, чиє місце спочинку стало основою для відомого "Куточка поетів". Сьогодні тут знайдуть вічний спочинок такі видатні особистості, як Чарльз Дікенс, Редьярд Кіплінг, Ісаак Ньютон, Чарльз Дарвін, Стівен Хокінг, Лоуренс Олів'є та багато інших.
У Великій Британії немає єдиного законодавчого акту, що регулює питання пантеонізації. Вирішення про поховання у Вестмінстерському абатстві приймається церковними властями спільно з державними органами та спеціальними комітетами. Наприклад, поховання видатного фізика Стівена Хокінга в абатстві в 2018 році викликало певні суперечки. Деякі британці почали задаватися питанням, чи не перетворюється абатство з традиційної королівської усипальниці на пантеон для інтелектуалів? Проте, сусідство Хокінга з такими великими вченими, як Ньютон і Дарвін, багато людей сприйняли позитивно, адже наука є невід’ємною частиною британської ідентичності.
Тема для нових дискусій - потенційні кандидати для пантеону: Маргарет Тетчер, Девід Аттенборо та Алан Тюрінг. Особливо спірною є остання постать: національний герой Тюрінг колись зазнав переслідувань через свою сексуальну орієнтацію, і британцям доведеться переосмислити своє минуле...
Абатство отримує фінансування від продажу туристичних квитків, благодійних внесків, пожертвувань, а також частково завдяки державній підтримці програм реставрації. Щорічні витрати на утримання комплексу складають десятки мільйонів фунтів.
Національний меморіал Польщі, розташований у Кракові.
Ідея національного пантеону в Польщі тісно пов'язана з Вавельським кафедральним собором у Кракові. Ця традиція бере свій початок ще в середньовіччі, коли Вавель слугував королівським некрополем. Однак у XIX-XX століттях собор остаточно став головним символом польської пам'яті. Саме в його криптах знайшли спочинок некороновані герої нації, такі як Юзеф Понятовський, Тадеуш Костюшко, Адам Міцкевич та маршал Юзеф Пілсудський.
У XXI столітті стало зрозуміло, що Вавель переповнений політичними значеннями, а рішення щодо нових поховань у його священних стінах викликають гострі суспільні суперечності. Одним із найяскравіших прикладів стала церемонія похорону президента Леха Качиньського та його дружини Марії, що відбулася після авіакатастрофи під Смоленськом у 2010 році. Тоді польська влада вирішила поховати їх поруч із королями, що призвело до тривалої хвилі протестів. Противники цієї ідеї стверджували, що значущість загиблого президента не відповідає історичній величі Вавеля, тоді як його прихильники вбачали в цьому символ сучасної польської трагедії.
Ця дискусія чітко продемонструвала, що Вавель є надзвичайно чутливим політичним об'єктом. Щоб зменшити навантаження на королівські крипти та запобігти новим громадянським конфліктам, у Кракові вирішили змінити підхід до цієї традиції. У 2012 році в місті було офіційно створено окремий Національний пантеон Польщі, який розташувався у крипті костелу Святих Петра та Павла. Цей новий простір абсолютно відокремлений від політики і призначений виключно для вшанування видатних діячів польської науки, мистецтва та культури, таких як Станіслав Лем та Кшиштоф Пендерецький.
