Чи можуть плани Кремля бути спрямовані проти НАТО? Нові дані з Брюсселя вказують на можливі загрози з боку Росії.

Довіряйте надійному -- підпишіться на Telegraf у Google Новинах

У своєму інтерв'ю "Телеграфу" Джузеппе Спатафора, аналітик Інституту Європейського Союзу з питань безпеки (EUISS) у Брюсселі, обговорив реальність ризику безпосереднього конфлікту між Росією та НАТО. Він також проаналізував сигнали, які Путін отримав від Альянсу в липні, та розглянув, як український досвід може бути корисним європейським партнерам.

Британські розвідувальні служби застерігають, що Альянс НАТО може зіткнутися з загрозою з боку Росії "в найближчі кілька місяців". Чи дійсно Москва планує найближчим часом здійснити агресію проти НАТО? Якщо так, то в яких регіонах і якими способами це може відбутися?

Виходячи з отриманих розвідувальних відомостей, існує ймовірність, що до 2030 року може відбутися масштабне вторгнення в країни НАТО. Це також залежить від швидкості відновлення Росії після конфлікту в Україні.

Попередження британської розвідки вказує на можливість менш масштабної атаки, яка могла б бути ініційована Росією з метою досягнення політичних результатів. Йдеться про ймовірне захоплення невеликої території, але головною метою є показати, що НАТО не є єдиним, а союзники не готові підтримувати одне одного, як в межах Європи, так і через Атлантику. Це також могло б змусити деякі країни піти на компроміс.

На мою думку, така перспектива справді існує, і Росія має підстави дослідити її якомога швидше, враховуючи зростання оборонних можливостей європейських країн.

Одночасно, ймовірність атаки знижується, якщо країни Європи проявлять солідарність. Крім того, коли це можливо, вони разом із США створюватимуть реальні оборонні можливості та демонструватимуть свою спроможність діяти як єдиний організм.

Цього тижня безпілотники з Росії протягом кількох днів здійснювали вторгнення у повітряний простір Румунії. Що це може означати?

Я асоціюю це з тривалими спробами, що розпочалися в 2024-2025 роках, вивчити реакцію НАТО на подібні агресії, визначити використовувані засоби та оцінити межі, до яких Москва може дійти без наслідків.

На даний момент ми застосовуємо дорогі ракети для винищувачів з метою знищення недорогих або навіть імітаційних дронів. Це підкріплює необхідність розробки більш економічних технологій для протидії безпілотникам на східному фланзі НАТО.

Москва пильно спостерігала за самітом НАТО, що відбувся в Анкарі. Які ключові меседжі отримав Володимир Путін за результатами цієї події, і чи помітила Росія якісь вразливості, які вона могла б використати?

На мою думку, саміт НАТО зіграв ключову роль у запобіганні значному трансатлантичному розриву і показав, як європейські країни активізують свої зусилля щодо зміцнення оборонних можливостей. Це, по суті, суперечить сподіванням Путіна на те, що Альянс може розпастися.

Крім того, він став свідком нових обіцянок США на користь України, що суперечать планам Росії щодо війни. Проте Москва й надалі намагатиметься відвернути Трампа від Європи та України, продовжуючи при цьому перевіряти реакцію НАТО в Європі, як це було у випадку з вторгненнями дронів.

-- Що союзники мають зробити вже зараз, щоб реально досягти своїх оборонних цілей до 2035 року? На чому Європі слід зосередити свої зусилля з переозброєння?

-- Зробити потрібно чимало. З одного боку, європейцям необхідно замістити певні спроможності, які раніше надавали США -- особливо у високотехнологічному сегменті, оскільки деякі американські зобов'язання можуть ставати дедалі менш визначеними.

У той же час європейські країни і надалі підтримуватимуть активну співпрацю з американськими партнерами, аби реалізувати стратегію стримування під егідою Європи, одночасно забезпечуючи постійну участь США, зокрема у сфері ядерного стримування.

Також необхідно максимально враховувати український досвід у масовому виготовленні доступних засобів, а також підходи до оборонних інновацій, які розвиваються в Києві.

-- Чи може унікальний бойовий досвід України допомогти Альянсу краще підготуватися до потенційного конфлікту?

Як уже було зазначено, досвід України має велике значення для НАТО та європейських країн. Її рішення, особливо в контексті інноваційного ланцюга "від поля бою до промисловості" і механізмів зворотного зв'язку, стануть вирішальними для адаптації європейських збройних сил до нових викликів сучасних конфліктів.

Україна також розуміє російські збройні сили краще, аніж більшість європейських армій, тому її аналітичні висновки слід враховувати в оборонному та оперативному плануванні НАТО. Частково це вже відбувається через Спільний центр НАТО-Україна з аналізу, підготовки та освіти JATEC та двосторонні контакти.

Я також вважаю, що досвід України може допомогти підготувати "тил", тобто забезпечити готовність населення та стійкість суспільства.

Проте важливо поставити суттєве питання про різницю між конфліктом, який Росія могла б вести проти НАТО, і війною, що триває проти України. Необхідно врахувати, що Україна перейшла до нинішньої військової стратегії не за власним бажанням, а під тиском обставин: країна мала обмежені Повітряні сили, слабкі можливості в сфері розвідки, спостереження та рекогносцировки (ISR), а також труднощі з визначенням цілей і управлінням ескалацією.

Теоретично НАТО має всі ці інші варіанти, але це не повинно вводити нас в оману щодо безпеки. НАТО -- це об'єднання країн, а не єдина держава: Росія, ймовірно, вестиме війну з прикордонними державами інакше, аніж з тиловими країнами -- прагнучи захопити території на фронті, водночас погрожуючи ескалацією, щоб стримати підкріплення з тилу.

Це не повинно слугувати виправданням для ігнорування досвіду України; навпаки, це має стати основою для уважного врахування цих особливостей при інтеграції та створенні європейської системи стримування.

Після саміту в Вашингтоні 2024 року Україна опинилася на етапі, який можна назвати "перехідним до членства". З урахуванням поглядів адміністрації Дональда Трампа, чи можна розглядати цей формат як такий, що втратив актуальність? Можливо, НАТО слід надати Києву новий статус, який би підняв співпрацю на вищий рівень?

-- Я вважаю, що обговорення питання членства в НАТО наразі призупинено. Рада Україна -- НАТО продовжує працювати, але її діяльність більше зосереджена на забезпеченні подальшої підтримки Києва та аналізі отриманого досвіду, аніж на питанні членства.

Дехто може вірити, що якщо цей процес продовжиться й після майбутніх президентських виборів, Україна знову зможе наблизитися до членства в НАТО. Проте, не зовсім зрозуміло, чи будуть нові президенти США готові сприяти цьому. Хоча адміністрація Байдена відкрито висловлювала підтримку, насправді вона певною мірою уповільнювала процес. Більш того, є інші держави, які можуть стати на заваді цьому прагненню.

Я б зосередився якомога більше на інтеграції збройних сил України в європейські структури -- НАТО, JEF*, ЄС та інші -- зберігаючи при цьому членство як можливість, хоча перспективи цього є невизначеними.

Щодо Європейського Союзу, важливо прагнути до повноцінного членства, але на цьому шляху є численні труднощі. Варто зазначити, що для оборонної сфери це має обмежене значення, адже потенціал стримування ЄС не порівняний з НАТО. Проте, просування у напрямку вступу є важливим кроком, щоб надіслати чіткий політичний сигнал як Україні, так і Росії.

Не забуваймо: перше російське вторгнення до Криму та підтримка агресії на Донбасі 2014 року почалися саме у відповідь на питання членства України в ЄС, а не в НАТО.