Мовне вторгнення з 1 березня: як загарбники знищують українську ідентичність Мелітополя та всього Запорізького регіону.
"Заблокувати букву - знищити спілкування."
У Мелітополі процес очищення мовного середовища триває з перших днів окупації. У 2024-2025 роках представники окупаційної адміністрації почали вимагати від бізнесменів видаляти українські терміни з вивісок, адресних знаків та рекламних матеріалів.
Це іноді виглядало абсурдно, але саме в цьому виявляється суть окупаційної політики: не стільки створити щось нове, скільки примусово знищити старе. Наприклад, на одному з магазинів окупанти заклеїли останню літеру в українському слові "живе", залишивши іншу частину напису недоторканою.
Оновлена вивіска на крамниці. Зображення: РІА Південь.
В іншому випадку на вивісці зі словом "світло" замалювали лише одну букву - "і".
Изображение: канал в Телеграме "Злая Мавка"
Особливим символічним кроком стало заміщення українського слогану на пожежній станції в Мелітополі. Замість фрази "Запобігти. Врятувати. Допомогти" там тепер висить недорогий банер із російським текстом "предотвращение. спасение. помощь".
Було/стало. Зображення з публічних джерел.
Детальніше про зміну вивісок і витіснення української мови - у матеріалі.
Дивно, але навіть в умовах окупації система не завжди працює бездоганно: у місті з'явився супермаркет з вивісками англійською мовою, що викликало обурення у тих, хто віддає перевагу російській. Місцеві жартують, що Мелітополь знову намагається повернутися до Європи. Проте вже з березня такі вивіски стануть незаконними.
Мова окупації - це не лише про вивіски магазинів. Це також про карту міста. Про назви, які формують пам'ять. У 2023 році гауляйтерка Галина Данильченко підписала наказ про перейменування вулиць Мелітополя. Так, українська вулиця стала Радянською, вулиця Героїв України - іменем Кірова, вул Інтеркультурна стала - Катерин Великої, Грушевського - Карла Маркса, а Гетьманська стала вулицею Леніна.
Навіть Москва виявилася змушеною стримати Данильченка – не через співчуття, а тому, що місцеві колаборанти взялися за справу надто активно. Під удар потрапили як Герої Радянського Союзу, так і науковці, а також видатні представники регіону.
Ця ініціатива викликала осуд Москви і Данильченко швидко сховали з публічного простору і рекомендували не показуватись.
Сьогодні цей процес досягає нового етапу: загарбники відкрито пропагують ідею присвоєння назв вулицям на честь "героїв СВО".
Наступний етап – це школа. З 1 вересня 2025 року Міністерство освіти Росії прибрало українську мову з федеральної освітньої програми. У Мелітополі навчання вже кілька років проводиться виключно російською мовою. Місцеві мешканці зазначають, що за використання української мови дітей можуть викликати на "бесіди", ставити на "облік", а їхніх батьків відзначати як "нелояльних".
Паралельно Кремль доручив створити спеціальні "посібники з російської мови" саме для окупованих територій Запорізької області. Тоб
то мова стає не предметом, а інструментом ідеологічної обробки.
Українські книги знищують і спалюють, бібліотеки очищають, натомість імпортують російські підручники на мільйони рублів.
Події, які нині відбуваються в окупованому Мелітополі та Запорізькій області, не є чимось винятковим. Вони є складовою частиною загальної стратегічної політики Російської Федерації на всіх захоплених територіях. Аналогічні механізми вже зафіксовані журналістами Нижні Сірогози.City на лівобережжі Херсонської області.
Одним із найяскравіших прикладів є зміна назви міста Олешки. Російська влада відновила стару назву "Альошкі", представляючи це як відновлення "історичної справедливості". Подібним чином окупанти переіменовують вулиці та населені пункти, повертаючи їм радянські назви або створюючи нові на честь солдатів "СВО" чи комуністичних діячів.
Так само системно прибирають українську з дорожньої навігації: україномовні дороговкази демонтували в усіх районах тимчасово окупованого лівобережжя. Як зазначив Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, різниця між написами "Маріуполь" і "Мариуполь" - це одна літера. Але для окупантів ця літера означає контроль над простором і спробу легітимізувати свою владу.
Журналісти окремо зазначають, що атмосфера страху пронизує ці процеси. Вони стверджують, що українська мова практично зникла з публічного простору, а люди остерігаються говорити нею відкрито через страх перед перевірками та можливими санкціями. Отже, мовна політика загарбників функціонує не лише через законодавчі ініціативи, а й шляхом тиску та залякування.
