Менше заборон — більше арсеналу: як Японія реагує на виклики з боку Китаю та Росії і яке це має значення для України.

Прем'єр-міністр Японії Санае Такаїчі почала втілювати в життя свою передвиборчу стратегію, спрямовану на підвищення рівня безпеки в країні. Японський уряд ухвалив нові ініціативи, підготовлені парламентарями з керівної коаліції, і скасував давні обмеження на експорт зброї. Відтепер оборонне обладнання, яке буде постачатися за кордон, поділятиметься на дві основні категорії: "зброя" (включаючи військові кораблі, танки, артилерію та ракети) і "нелетальне обладнання" (таке як радари та захисні засоби). Раніше Японія мала можливість передавати іншим державам лише нелетальне обладнання п’яти типів — для рятувальних операцій, розмінування, транспортування, спостереження та попередження, і саме в рамках цих обмежень вона підтримувала Збройні сили України у 2022-2025 роках. Тепер ситуація змінюється, хоча поки що не для нашої країни.

Нова система регулювання передбачає, що експорт озброєнь, здатних завдати шкоди, буде здійснюватися лише після розгляду відповідної заявки Радою національної безпеки, очолюваною прем'єр-міністром. Основним критерієм є перелік країн, з якими Японія має двосторонні угоди на передачу оборонних технологій та обладнання — всього їх 17. До цього списку входять США, Велика Британія, Німеччина, Італія, Швеція, Норвегія, Австралія, Індія, Сінгапур, Філіппіни, Індонезія, Малайзія, В'єтнам, Таїланд, Об'єднані Арабські Емірати, Канада та Бангладеш. Угоди з Канадою та Бангладеш були підписані у 2026 році. Іншим важливим обмеженням є заборона на постачання зброї країнам, які залучені в активні збройні конфлікти. Однак новий порядок допускає винятки за умов "особливих обставин", пов'язаних із національними інтересами Японії. Для нелетального обладнання такі обмеження не застосовуються.

Переглянуту політику експорту зброї закріплять у трьох оновлених стратегічних документах із питань безпеки, які буде затверджено до кінця поточного року. Досить цікаво, що подальші послаблення наявних обмежень стосуватимуться також можливості експорту військового знаряддя, створеного у співпраці з іншими країнами, третім споживачам. Для цього вимагатимуть спеціального рішення уряду із подальшою нотифікацією парламенту. Водночас Японія залишатиме за собою право інспекції переданої зброї в місцях дислокації, а також контроль обставин її втрати з будь-яких причин. За всіма процесами стежитиме спеціальний орган, до складу якого увійдуть високопоставлені чиновники уряду й Ради національної безпеки.

Нова система експорту як летального, так і нелетального обладнання відкриє для Японії можливість розширити список країн-одержувачів програми "Офіційна допомога у сфері безпеки". На даний момент до цього списку входять вісім країн: Фіджі, Таїланд, Філіппіни, Тонга, Малайзія, Папуа Нова Гвінея, Бангладеш та Шрі Ланка. Проте, очікується, що цей перелік збільшиться до 12 країн. У 2026 році на реалізацію цієї програми заплановано виділення 114 мільйонів доларів. Основна мета ініціативи полягає в зміцненні безпекових зв'язків в Індо-Тихоокеанському регіоні з тими країнами, які не мають достатніх ресурсів для забезпечення власної безпеки.

Японські фахівці відверто визнають, що основним каталізатором змін в експортній політиці країни стала війна Росії проти України, а також посилення агресії з боку Китаю в Південно-Китайському морі і навколо Тайваню. Ще одним важливим фактором є зростання експортного потенціалу, інвестиції в оборонну промисловість за межами Японії, а також заохочення міжнародного співробітництва для створення економічних умов, які сприятимуть розширенню виробничих можливостей приватного сектора. Це питання має чотири ключові аспекти, що є суттєвими з точки зору інтересів України.

По-перше, вихід японських оборонних товарів на міжнародні ринки сприятиме розвитку нових моделей продукції та створенню конкурентного середовища, що, в свою чергу, підвищить їхню якість. По-друге, експорт дозволить розширити виробничі потужності всередині країни, що позитивно позначиться на економічному стані. По-третє, створення спільних виробництв японської зброї за межами країни зміцнить стратегічну позицію Японії у випадку загрози її виробничим потужностям. По-четверте, на міжнародних ринках японські компанії зможуть співпрацювати з іноземними партнерами, здійснюючи цільові інвестиції в спільні проекти для третьої сторони. Це також підвищить глобальний статус Японії та її вплив у міжнародних справах. Яскравим прикладом є нещодавно укладений контракт на 7 мільярдів доларів з Австралією на будівництво 11 фрегатів для її військово-морських сил. Зацікавленість у подібних проектах висловили також Філіппіни, Нова Зеландія та Індонезія. Разом із США, Великою Британією та Австралією планується виробництво морських автономних систем, як надводних, так і підводних.

Протягом усього повоєнного періоду Японія дотримувалась ортодоксальної політики підтримки миру, що ґрунтується на правилах. Але 2014 року, після захоплення Росією Криму й частини сходу України, уряд Шінзо Абе розпочав політику послаблення обмежень на роль Сил самооборони і оборонну співпрацю, дозволивши експорт нелетального обладнання. Подальші кроки було здійснено 2023 і 2024 року, коли Японія передала партію "Петріотів" США, а також здійснила модернізацію частини власного флоту й декількох кораблів ВМС Австралії. Варто зазначити, що обережність у таких кроках протягом минулих 12 років пояснювалася не відсутністю політичної волі, а досить негативним ставленням населення, яке розділилося майже порівну -- на тих, хто підтримує кроки зі зміцнення безпеки Японії власними силами, й тих, хто вважає, що діяти треба виключно дипломатичними інструментами за участю партнерів. Санае Такаїчі не може цього не враховувати, й тому, зокрема, наразі не йдеться про можливість передачі зброї Тайваню. Китай і без того займає сьогодні вкрай негативну позицію щодо Японії, й у Токіо намагаються не додавати негативу.

Важко переоцінити рівень цинізму, яким пронизані коментарі Пекіна щодо рішення японського уряду. У редакційній статті Global Times Китай, безумовно, ігнорує факт, що його власна агресивна політика в регіоні Східної Азії, постійні провокації проти Японії та Тайваню, а також прагнення до повного контролю над основними морськими шляхами в цьому регіоні, нарешті отримали адекватну відповідь. Натомість Пекін безпідставно звинувачує Японію у відновленні мілітаризму (чого насправді не спостерігається), у відступі від традиційної повоєнної політики (при цьому ігноруючи величезні ресурси, які Японія вклала в відновлення та розвиток КНР) та в загостренні напруженості в Східній Азії (фактично відбувається зворотне). Китай, який створив найбільші у світі військово-морські сили, щороку збільшуючи військовий бюджет і кількість ядерних боєзарядів, розвиває агресивну ракетну програму і підтримує Росію у війні проти України, очевидно, сподівався, що ніхто не наважиться кинути йому виклик. У японському політичному середовищі немає жодного бажання загострювати ситуацію або провокувати конфлікт. Проте спостерігати, як кораблі ВМС Китаю блокують філіппінські судна в їхніх територіальних водах, як китайські літаки та судна порушують морський кордон Японії поблизу островів Сенкаку, а також як готується морська блокада Тайваню, на тлі погіршення морської безпеки в безпосередній близькості до Японії, ніхто не збирається.

Слід чітко підкреслити: Японія не повертається до мілітаризму. Поточні події є адекватною, хоча й затриманою реакцією на загострення глобальної безпеки, викликане діями ревізіоністських країн, головним чином Китаю, Північної Кореї та Росії. Тому, всупереч заявам Китаю, політичний альянс Ліберально-демократичної партії та Інноваційної партії Японії продовжить свою діяльність. Наступними кроками стануть реформа розвідувальних служб, подальше збільшення витрат на оборону та розширення замовлень для оборонної промисловості, а також перегляд стратегічних документів у сфері безпеки та можливі зміни до Конституції. Очікується, що уряд діятиме обережно, враховуючи чутливість цих питань для населення та еволюцію обставин навколо Японії. Проте Країна вранішнього сонця усвідомила виклик часу і готова на нього відповісти.

Внутрішня сила, яку сьогодні демонструють уряд і парламент, чітке бачення того, що треба робити в умовах різкого збільшення загроз безпеці, спричиняють істерику в стані недружніх країн і водночас спонукають дружні до поглиблення співпраці. Так, ситуація в економіці залишається складною, і Японія намагається впроваджувати нову політику не тільки щодо експорту озброєнь, а й стосовно стимулювання цивільного сектору економіки, зокрема у сфері виробництва чипів та електроніки, застосовувати фінансові інструменти для стримування інфляції, а також активно протидіяти енергетичній кризі, спричиненій війною проти Ірану. Знаходити відповіді на нові виклики, які постійно з'являються, -- непросте завдання, але внутрішня єдність і послідовна політика є тим фундаментом, на якому можна будувати.

Для України, яка і досі підтримує особливі зв’язки з Японією, важливо залишатися частиною політики зміцнення та розширення кола стратегічних партнерів, здатних протистояти найскладнішим сучасним викликам. Варто ще раз підкреслити, що Японія є ідеальним кандидатом на роль стратегічного партнера, з яким доцільно формувати довгострокові вигідні відносини. Україна може стати для Японії важливою базою для виробництва сільськогосподарської продукції, що сприятиме її продовольчій безпеці, а також для впровадження сучасних систем протиповітряної оборони, безпілотних технологій, перевірених у бойових умовах, важкої будівельної техніки та засобів для розмінування. В свою чергу, Японія може стати надійним джерелом інвестицій, високих стандартів виробництва та новітніх технологій для розвитку інфраструктури в Україні. Включення до програм співпраці в сфері безпеки, боротьби з корупцією, захисту інтелектуальної власності та уникнення співпраці з Китаєм в чутливих секторах – ось той мінімальний набір заходів, який дозволить рухатися в правильному напрямку, якщо це відповідає нашим національним інтересам.