Мова маніпуляції у владі: які справжні мотиви ховаються за висловлюваннями депутатів?
Оригінальний матеріал доступний за посиланням на ресурсі "Вокс Україна".
Чи завжди можна покладатися на правдивість слів народних депутатів під час їхніх виступів у Верховній Раді? Парламентські дебати нерідко супроводжуються емоційними виступами, гучними обвинуваченнями та спотворенням реальності. З одного боку, це виглядає як елемент політичної гри, а з іншого — як свідома маніпуляція, спрямована на вплив на слухачів: і на виборців, і на інших парламентарів.
Слова виступають потужним інструментом впливу, особливо в руках політиків, де вони перетворюються на зброю переконання. За маскою піклування про громадян та гучними заявами про "розкрадання бюджетних коштів" чи "зраду національних інтересів" часто криється не справжнє прагнення до об'єктивності, а бажання нав'язати власну точку зору, змінити фокус і здобути підтримку виборців. У цьому контексті маніпуляція стає не винятком, а невід'ємною складовою парламентського дискурсу, що має приховані мотиви.
У даному дослідженні ми аналізували зміни в застосуванні маніпуляцій під час процесу ухвалення державного бюджету, який є одним із ключових рішень парламенту. Це дало нам можливість порівняти риторику в ідентичних умовах (обговорення законопроєкту про держбюджет), але в різні роки та в умовах різних політичних обставин.
Ми провели дослідження, щоб з'ясувати, хто і в яких обсягах використовує маніпуляції, які стратегії найчастіше застосовуються, а також чи змінюються маніпулятивні моделі з плином часу. Це дослідження не тільки дає можливість оцінити рівень маніпулятивності в парламентських дебатах, але й дозволяє зрозуміти, який "агенда" просувається конкретними депутатами чи політичними фракціями. Також важливо визначити, наскільки виступи пов'язані з темою обговорення, чи їх мета полягає лише в політичних атаках або виборчій агітації. Адже рішення, ухвалені під впливом маніпуляцій, здатні суттєво вплинути не лише на політичні рейтинги, а й на конкретні аспекти життя, такі як фінансування лікарень, розподіл бюджетних коштів на оборону чи освіту, а також питання підвищення податків. Розуміння маніпулятивних технік сприяє розвитку критичного мислення у громадян, допомагає їм орієнтуватися в інформаційному потоці та ефективно контролювати дії своїх обраних представників.
Маніпуляція – це форма комунікації, яка має на меті контроль над аудиторією, часто в супереч її інтересам. Це досягається шляхом навмисного викривлення фактів, емоційного натиску та зловживання владою. Людина, що маніпулює, свідомо спотворює реальність, створюючи враження, що її дії служать на благо інших, хоча насправді вони вигідні лише їй. Через тонку грань між маніпуляцією та відвертою брехнею таке викривлення інформації часто набуває ознак явного обману.
У даному дослідженні ми акцентуємо увагу на трьох ключових формах маніпуляцій, які застосовуються в процесі парламентських дебатів.
Ідеологічна конфронтація є способом маніпуляції, що ґрунтується на формуванні дихотомій на кшталт "ми проти них", позитивному зображенні себе та знищенні репутації супротивників. Ця стратегія сприяє уникненню конструктивних обговорень, замінюючи їх боротьбою між ідеологіями і моральними оцінками політичних противників.
Зловживання недостатністю знань слухача є формою маніпуляції, яка полягає у навмисному використанні складних термінів, статистичних даних або специфічних понять, що важко перевірити або зрозуміти загалу. Це створює ілюзію професіоналізму у мовця або загострює відчуття кризи, формуючи помилкові уявлення про фактичну ситуацію.
Емоційне апелювання – це стратегія, яка залучає емоційно насичену лексику, метафори, гіперболи та образи з метою залучення підтримки або тиску на супротивників. Часто емоційний вплив затінює суть обговорення, замінюючи логічний аналіз політичними емоціями та резонируючими образами.
Для системного аналізу маніпуляцій у Верховній Раді ми використали метод критичного дискурс-аналізу. Ми ретельно дослідили стенограми пленарних засідань та засідань Бюджетного комітету Верховної Ради України IX скликання за 2019-2024 роки, де розглядалися законопроєкти, пов'язані з державними бюджетами. Цей період охоплює різні кризи, включаючи пандемію COVID-19 та повномасштабну війну, що дозволяє виявити, як зовнішні фактори впливали на риторику депутатів.
Протягом шести років було досліджено 542 маніпулятивні висловлювання з майже 23 тисяч виступів. З цієї кількості 510 висловлювань належить представникам опозиції, 19 - членам більшості, а 13 - іншим учасникам політичного процесу. У період з 2020 по 2022 роки спостерігається суттєве збільшення кількості маніпуляцій: з 33 випадків у 2019 році (під час обговорення бюджету на 2020 рік) до 130 у 2021 році (бюджет на 2022 рік). Це збігається з початком нового політичного циклу, зростанням суспільного невдоволення та активізацією критики з боку парламенту на адресу влади. У 2022 році (обговорення бюджету на 2023 рік) кількість маніпуляцій тимчасово зменшується до 79 випадків. Це можна пояснити консолідацією політиків у перші місяці повномасштабного вторгнення та зменшенням бажання до публічного протистояння через обмежений доступ медіа до парламентських засідань. Проте вже у 2023 році (бюджет на 2024 рік) політичний дискурс знову стає радикальнішим, і кількість маніпуляцій зростає до 125, а у 2024 році (бюджет на 2025 рік) залишається на високому рівні - 118 випадків.
Проте, протягом шести років у виступах щодо законопроектів про державний бюджет було виявлено маніпуляції лише у 63 народних депутатів та інших учасників бюджету, що становить менше 14% від загальної кількості. Деякі депутати виявилися "лідерами" за кількістю маніпуляцій у своїх виступах в порівнянні з іншими. Однак є ймовірність, що ті, хто найчастіше вдається до маніпуляцій, можуть змінюватись в залежності від теми, яку регулює обговорюваний законопроект.
У парламентських обговореннях державного бюджету все частіше можна помітити використання маніпулятивних стратегій, метою яких є не стільки донесення суті рішень, скільки вплив на громадську думку через емоції, образи та стереотипи. Однією з найпоширеніших методик є ідеологічне протистояння, що виявляється через поділ на "ми" та "вони", зневажання опонентів і позитивне самопрезентування. Представники опозиції часто апелюють до "народу" чи "армії", формуючи чітку дихотомію, де "ми" є патріотами і захисниками, тоді як "вони" уособлюють владу, яка нібито не звертає уваги на потреби громадян. Таке протиставлення дозволяє уникати складних дискусій з приводу конкретних бюджетних питань, замінюючи їх на емоційно насичені конфлікти цінностей. Цей процес часто супроводжується особистими атаками, звинуваченнями у корупції чи некомпетентності, які не підкріплені фактичними аргументами.
Особливо варто акцентувати увагу на техніці позитивної самопрезентації, коли спікер активно хвалить себе або свою політичну силу, акцентуючи на своїй моральності, єдності чи історичних досягненнях. Цей підхід виявляється дієвим для формування позитивного іміджу в очах виборців, навіть якщо його зміст не має жодного відношення до обговорюваного бюджету. Усі три аспекти ідеологічного протистояння — контрастування, дискредитація та самовихваляння — часто взаємодіють, створюючи замкнуту риторику, де замість конструктивного діалогу відбувається боротьба за моральну перевагу.
Іншим інструментом є апеляція до емоцій - свідоме використання таких почуттів, як страх, гнів, гордість або обурення, для мобілізації підтримки. Промовці послуговуються емоційно забарвленою лексикою, гіперболами та метафорами ("тарифний геноцид", "бюджет війни", "приниження для країни"), що створює потужне емоційне тло, здатне затьмарити раціональне сприйняття фактів. Особливо ефективними є звернення до суспільного резонансу - гучних скандалів, воєнних тем або протестів. Такі прийоми використовують навіть тоді, коли вони не мають прямого зв'язку з бюджетом, оскільки маніпулятор прагне "осідлати хвилю" обурення, щоб делегітимізувати опонентів.
Ще одна розповсюджена стратегія – використання незнання слухачів. У складних технічних темах, таких як бюджет, деякі оратори маніпулюють термінами або статистичними даними, які аудиторія не має можливості швидко перевірити. В результаті складається хибне уявлення про критичність ситуації або про кваліфікацію спікера, хоча насправді це може бути лише ретельно сконструйована риторична пастка. Усі ці прийоми призводять до спільного наслідку – зниження якості політичного дискурсу, заміни аналітичного підходу емоційними вигуками, а дебатів – боротьбою за вплив.
Протягом періоду з 2019 по 2024 рік, дискусії в парламенті щодо проєктів Державного бюджету України виявили стійку схильність до фреймінгу — використання повторюваних інтерпретацій реальності, що мають на меті сформувати позитивне сприйняття бюджету серед громадськості. Аналіз стенограм парламентських засідань засвідчив, що щороку існували певні домінуючі наративи, які адаптувалися до політичної ситуації та суспільних очікувань.
У 2019 році, під час обговорення бюджету на 2020 рік, домінували концепції "непрофесійного уряду" та "втрати національної гідності", які відображали загальну недовіру до нової політичної сили. Водночас активно використовувався наратив про "спадщину попередників", що дозволяло перекладати відповідальність за існуючі проблеми на попередню владу. У 2020 році, в рамках формування бюджету на 2021 рік, риторика стала більш радикальною: кількість маніпуляцій зросла майже вдвічі, а серед провідних наративів з'явилися "влада проти народу", "страх за життя" через пандемію та "крадіжки під прикриттям COVID-19". Одночасно з цим, зросло використання емоційних прикладів із соціальної сфери (лікарі, шахтарі, вчителі), що сприяло формуванню потужного емоційного спротиву урядовій політиці.
У 2021 році, під час обговорення бюджету на 2022 рік, кількість маніпуляцій збільшилася більш ніж удвічі. З'явилися нові фрейми, такі як "політичні переслідування", "похоронна команда" та "геноцид української нації", який активно використовувався для характеристики тарифної політики. Також почала формуватися концепція "поліцейської держави", що акцентує увагу на зростанні витрат на силові структури. Проте у 2022 році, з початком масштабної війни, загальна кількість маніпуляцій зменшилася на 40%, хоча частка емоційних звернень зросла. Фрейм "бюджет воюючої країни" став домінуючим, поступово витісняючи традиційні ідеологічні конфлікти. Обговорення стали менш публічними, риторика втратила частину конфронтаційності, хоча критика уряду з приводу "шкурняків" і непрозорого фінансування залишилася.
У 2023 році (бюджет-2024) кількість маніпуляцій повертається на довоєнний рівень. Найпоширеніші фрейми - "війна vs дороги", "гроші на армію vs каральні органи", "репресії проти бізнесу" та "бюджет несправедливості". Дискурс стає більш поляризованим, із сильним емоційним навантаженням і чіткими опозиційними наративами. У 2024 році (обговорення бюджету-2025) ці тенденції тривають. Фрейми "війна та оборона", "солдат в окопі vs прокурор-інвалід" та "бюджет несправедливості" стають основними інструментами для посилення критики бюджету як соціально нерівного та політично вмотивованого.
Аналіз парламентських дебатів щодо законопроєктів про Державний бюджет України за 2020-2025 роки демонструє, що основним джерелом маніпулятивного дискурсу є парламентська опозиція. У структурі маніпуляцій від 84% до 99% припадає саме на опозиційних депутатів, тоді як представники більшості використовують маніпуляції значно рідше, а їхня частка зазвичай не перевищує 5-10% (за винятком 2022 року, коли вона зросла до 10%, ймовірно, через публічні апеляції до патріотизму в умовах війни).
У структурі маніпуляцій переважає звернення до емоцій, причому їхня частка збільшилася з 43% в середньому за три роки до повномасштабного вторгнення до 60% після нього. Подібні маніпуляції активно застосовуються як опозиційними силами (через риторику зради, катастрофи, "бюджет смерті"), так і монобільшістю під час війни, використовуючи фрейм "бюджету перемоги". Ідеологічне протистояння було найбільш інтенсивним у 2019-2021 роках (в середньому 42% від загальної кількості маніпуляцій), але в 2022-2024 роках воно помітно поступилося місцем емоційному фреймінгу. Це можна пояснити тим, що в умовах зовнішньої загрози зменшується кількість маніпуляцій, заснованих на ідеологічних суперечностях між парламентарями, водночас зростає апеляція до емоцій. Маніпуляції, пов'язані з недостатньою обізнаністю, залишаються менш поширеними, але їхня кількість поступово зростає — з 5 випадків у 2019 році до 20 у 2024, що свідчить про активніше використання складних термінів та статистичних даних у дебатах щодо бюджету.
Аналіз парламентських дебатів щодо державного бюджету України у 2021-2024 календарних роках засвідчує, що маніпуляції є невіддільною частиною політичного дискурсу. Дані показали, що опозиція є основним джерелом маніпуляцій. Апеляції до емоцій є найпоширенішим видом маніпуляції. За наявності контексту зовнішнього ворога зменшується кількість маніпуляцій на основі ідеологічних протистоянь між парламентарями й збільшується апелювання до емоцій. Контекст криз впливає на вид і кількість маніпуляцій під час дебатів щодо держбюджету. Водночас фрейми під час дебатів про держбюджет часто повторюються з року в рік.
Для зменшення маніпуляцій у парламентських дебатах доцільно запровадити три ключові ініціативи. Перша з них — створення системи перевірки фактів при Верховній Раді, яка б аналізувала інформацію, озвучену депутатами під час їх виступів, і публікувала результати перевірок разом зі стенограмами у вигляді приміток. Також варто обговорити зміни до Регламенту ВРУ, які б посилили відповідальність за навмисне поширення недостовірних даних, а також можливість введення етичного кодексу для народних обранців, що підвищить їхню відповідальність за публічні заяви. Другою ініціативою є розвиток медіаграмотності та критичного мислення серед громадян через освітні програми, громадські кампанії та співпрацю з НДО. Інформований виборець здатний краще ідентифікувати маніпуляції та не піддаватися популістським закликам. Третя важлива складова — підтримка незалежного громадського моніторингу парламентських виступів. Наявність зовнішнього контролю зменшує ймовірність спотворень і сприяє здоровій політичній конкуренції. У комплексі ці заходи створять більш відповідальний та фактоцентрований дискурс.
Автор: Елліна Юрченко, керівниця Центру політичного аналізу "Зміст"
