Максим Гардус: Тепер Путін постане не як ізольована фігура, а як один із ключових учасників світової арени.
Як одна зустріч може змінити комунікаційний простір.
Три з половиною роки поспіль Захід, Україна та деякі партнери послідовно будували наратив про "ізоляцію Росії". Путіна таврували як "самопроголошеного диктатора", "бункерного діда", "ізгоя", "військового злочинця". Ці ярлики працювали: вони задавали рамку для політичних рішень, для дипломатії, для медіа.
Відмова від участі в зустрічах, відмови від запрошень на різноманітні заходи та фотографування з президентом Росії не були просто питанням естетики, а стали важливим засобом для підтримки санкційного та політичного тиску.
Так, цей наратив поділяли не всі. Менша частина політичних сил у Європі та США та значна - в країнах Глобального Півдня - жииа за власними правилами.
Однак у мейнстрімі західного світу основою стало поняття "ізоляції Путіна", до якого змушені були адаптуватися навіть ті, хто сумнівався.
І ось - зустріч на Алясці.
Публічна, урочиста, добре задокументована.
Президент США потискує руку главі Росії. Цей акт, не зважаючи на деталі зустрічі чи зміст висловлювань, підриває основи комунікаційної ізоляції. У сфері комунікацій не існує порожнечі: коли один наратив зникає, його миттєво замінює інший.
Тепер Путін постане перед світовою спільнотою не як аутсайдер, а як одна з ключових фігур на міжнародній арені - для когось він буде привабливим, а для інших - зовсім ні.
Теза про "міжнародну ізоляцію Росії" незабаром буде чути все рідше з високих платформ. Вона продовжить існувати у лексиконі певної групи антиросійських або проукраїнських політиків, активістів та експертів.
Проте, з часом ця тенденція буде відходити від основного потоку у бік маргінальних груп – до тих, хто стане зручним об’єктом для звинувачень у "надмірній емоційності" або "відірваності від реального життя".
Ця і є суть комунікаційних зрушень: те, що вчора вважалося загальноприйнятим, вже завтра стає думкою нечисленної, хоча й активно висловлюючої свою позицію меншості.
Замість наративу ізоляції виникає нова перспектива: "Путін - один із світових лідерів серед інших". Він такий же, як 192 керівники держав і урядів, з якими можна не згоджуватися, критикувати їхні дії, проте його участь у глобальних справах більше не викликає автоматичного відторгнення.
Для Москви це є безсумнівним досягненням. Кремль протягом багатьох років намагався позбавитися ярлика "ізгоя". І тепер, завдяки зйомкам з Аляски, це в значній мірі вдалося реалізувати.
Варто усвідомлювати, що в політичному світі символи іноді мають більшу значущість, ніж офіційні документи.
Зображення, будь то фотографії чи телевізійні кадри, які поширюються по всьому світу, створюють уявлення у мільйонів людей, які ніколи не ознайомляться з нюансами переговорів.
Ось чому результати цієї зустрічі не будуть помітні миттєво. Проте вони вже почали діяти: інформаційний ландшафт поступово трансформується.
По-перше, відновляться нормальні контакти з російським керівництвом. Якщо президент США може потиснути руку, чому не зробити те ж саме з канцлером, президентом чи королем європейської нації? Якщо Трамп сідав за стіл переговорів, то чи є це забороненим для інших? Аргумент "це легітимізує диктатора" тепер втратить свою силу.
По-друге, у мейнстрімних дискусіях легалізуються формулювання на кшталт "законні інтереси Росії" чи "російські занепокоєння". Те, що ще вчора було риторикою крайніх правих чи маргіналізованих "миротворців", тепер цілком здатне зайняти місце у дискусіях великих медіа, аналітичних центрів, конференцій і парламентських слухань.
По-третє, спостерігатимемо ефект доміно. Кожна нова зустріч високопрофільного політика з Путіним сприйматиметься як менш суперечлива у порівнянні з попередньою. Таким чином, процес нормалізації буде розвиватися, наче спіраль, набираючи обертів.
Це представляє собою значну проблему для України. Один із ключових стратегічних ресурсів Києва на міжнародній арені полягав у сприйнятті Росії як ізольованої, агресивної держави, що вчиняє злочини. Такий статус допомагав обґрунтувати санкції, стримував Захід від ведення прямих переговорів "без участі України" та допомагав формувати моральну згоду на підтримку українського народу.
В даний момент цей актив швидко втрачає свою цінність. Ізоляція, як форма комунікації, втрачає свою ефективність. Це не означає, що санкції будуть скасовані вже завтра, але свідчить про те, що дискусії на цю тему стають дедалі більш звичними.
Отже, комунікаційно підтримувати санкції проти Російської Федерації з моральних позицій стає все складніше.
Їх змушені підміняти повідомлення про транзакції. Наприклад, "вуглеводні з Росії змагаються з американськими".
А також безпекові - "російські вуглеводні роблять вас залежними від потенційного опонента, а також дають йому гроші на зброю проти вас".
Зустріч у далекій Алясці ще довго обговорюватимуть історики та політологи. Але вже сьогодні можна констатувати: в інформаційному вимірі вона стала переломним моментом.
Путін досяг того, до чого прагнув протягом багатьох років – символічного відновлення своєї присутності серед "світових лідерів".
А Україна та її прихильники отримали новий фронт комунікаційної боротьби, на якому доведеться шукати нові аргументи і створювати нові наративи.
Стара концепція "Росія в ізоляції" більше не є актуальною.
(с) Источник
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, напишіть нам.
