Лукашенко створює умови для наступу, тоді як Путін відключає інтернет не з метою мобілізації, - зазначає Безсмертний.

Дипломат висунув депутатам неочікуване рішення для подолання парламентської кризи.

Ймовірність військової операції з Білорусі зростає. В цьому впевнений відомий дипломат і політик Роман Безсмертний. Що замислили в Мінську і Москві та чому інтернет-блокування в РФ це не про мобілізацію? Відповіді на ці питання далі в інтерв'ю "Телеграфу".

Шановний Романе, нещодавно Лукашенко зробив заяву про те, що мирного часу не буде, і Білорусь готується до війни. Що це означає? На кого саме він намагається націлитись? Чи може, це стосується України?

З 2014 року ми неодноразово стали свідками мілітаристських висловлювань Лукашенка, які стосуються ядерної зброї, "Орєшніків", армійської підготовки, навчань "Захід" та інших подібних тем. Які ж наслідки цього?

У цьому випадку немає жодного білоруського контексту, проте спостерігається чітке дотримання вказівок, що надходять з Москви. Протягом усього цього часу Білорусь, представлене Лукашенком та його оточенням, активно підтримує агресивні дії проти України. Важливо згадати 2022 рік, оскільки наступ російських військ на північні регіони України розпочався саме з білоруської території. Нещодавно засоби масової інформації повідомили, що вздовж нашого північного кордону в Білорусі встановлені антени, які контролюють діяльність російських безпілотників.

Крім того, ситуація на кордонах Білорусі з Польщею, Литвою та Латвією стає все більш напруженою. Через підкопи з території Білорусі регулярно проникають групи, які називають себе мігрантами, хоча насправді в багатьох випадках це диверсійно-розвідувальні групи. Їхня підготовка та навчання проходять у спеціалізованих таборах в Білорусі, організованих колишніми членами Вагнера.

Матеріали, що з'явилися в західних ЗМІ, стосуються загрози нападу на Естонію, Латвію, Литву та Польщу, і свідчать про те, що ймовірність проведення операцій під чужим прапором з території Білорусі зростає. Кількість різноманітних інцидентів на кордонах досягла рекордних масштабів. Практично щомісяця фіксуються випадки підкопів через кордон, коли особи з Білорусі проникають на територію Європейського Союзу.

Протягом останніх трьох років у Європі не залишилося жодної країни, де б не відбувалися судові розгляди над громадянами, які стали жертвами вербування російськими чи білоруськими агентами. Ці особи займалися збором інформації, організовували викрадення та здійснювали акти саботажу: підпалювали комунікаційні мережі, системи зв'язку, а також об'єкти нафтогазового забезпечення, а також вчиняли диверсії на залізничних шляхах.

Всі ці дії здійснюються особами, які прибувають з Білорусі і проникають на територію сусідніх європейських країн, розширюючи свою діяльність по всій Європі. Часто ці особи виступають організаторами диверсійної активності, а для виконання своїх планів вербують місцевих жителів або тих, хто під тиском війни вимушено покинув Україну. Також вони можуть залучати біженців з інших країн, де існують важкі умови життя. Люди, що шукають хоч якусь компенсацію, стають частими мішенями для таких диверсантів.

Пригадаємо, як цієї зими в Берліні сталося підпалом комунікацій системи теплопостачання, що залишило майже півмільйона мешканців міста без тепла та води на протязі двох місяців у холодну погоду. Виникає питання: яку ж величезну шкоду завдає російське ФСБ-КДБ, скориставшись Білоруссю в своїх цілях!

І не випадково проводяться різні навчально-тренувальні і мобілізаційні заходи, адже під їхнім прикриттям і ховають вагнерівські табори, підготовку диверсійних груп. Навіть самі навчання "Захід" є прикриттям для того, щоб планувати операції чи по Сувальському коридору, чи операції наступу з півночі на Україну. Тому Лукашенко і здійснює ці кроки для того, щоб прикрити видимий натяк на те, що територія Білорусі готується як майданчик для атаки проти Європи.

Чи не було б йому простіше просто зберігати тишу в такій ситуації? Звісно, всім очевидно, що він діє за наказом Кремля, але навіщо робити такі агресивні заяви? Краще б промовчав, аніж розповідав про підготовку до війни.

У Лукашенка виникла серйозна проблема. Після того, як він змушений був передати Білорусь під контроль Росії, у нього не вистачає близько 8 мільярдів доларів для покриття бюджету на рік. Через це навесні та восени йому доводиться звертатися за фінансовою допомогою до різних куточків світу.

Раніше він міг звертатися за підтримкою до Грузії, а ситуація іноді доходила до того, що він шукав допомоги у перських нафтових монархів. Тепер у нього залишилися лише два варіанти — Москва або Пекін. Тому не дивно, що він регулярно зустрічається з Путіним і Сі Цзіньпіном: навесні, під час складання бюджету, коли виникають труднощі на початку року, і восени, коли завершується фінансовий рік, і він стикається з проблемами у балансі бюджету.

Ці 8 мільярдів Білорусь втратила у зв'язку з тим, що було утворено Митний союз, і Білорусь отримує платежі з фонду Митного союзу через три місяці після того, як це мито збирається. Ці часові розриви постійно вимагають подібних позик. А у зв'язку з тим, що економіка невелика, вона не може себе обслуговувати без постійного підживлення. Економіка планова. Ще зовсім нещодавно (та й частково зараз) обсяги затоварення на підприємствах Білорусі складали до 80%. От він наштампує цих екскаваторів на базі трактора "Білорусь", а потім думає, куди їх продати. Як і багато чого іншого.

Сьогодні ситуація стала більш сприятливою: контроль над більшістю цих активів перейшов до найближчих соратників Путіна. Вони беруть участь у кримінально-комерційних схемах, що призвело до повної залежності білоруської економіки від Росії. Це є основною проблемою. Однак така обстановка дозволяє Лукашенку утримувати свою позицію зіц-президента.

Вимкнення інтернету в Росії: навіщо це роблять? Існує безліч припущень, серед яких одна з версій стосується підготовки до масштабної мобілізації, яку готує Путін. Проте, спілкуючись із командирами Третьої штурмової, я дізнався, що не слід бути наївними — Кремль вже давно веде мобілізацію. Але чому саме тепер настав час обмежити доступ до інтернету?

- Познайомтеся з реакцією в Китаї, Росії, США, Європі на те, в який спосіб ізраїльтянам вдалося ліквідувати Хаменеї (іранський релігійний та політичний діяч, -- Ред.). Ця операція призвела до шоку в Кремлі. Тому невипадково здійснюється повний демонтаж системи зовнішнього відеоконтролю. А для того, щоб зупинити проникнення через систему відеоконтролю, блокується інтернет.

Що відбулося в Ірані? Ізраїльтянам вдалося не просто здійснювати зовнішнє візуальне спостереження, а отримати доступ до найпотаємніших моментів життя родини Хаменеї, його водіїв, обслуги. І все це -- прямий наслідок того, що системи зовнішнього аудіовізуального контролю були пробиті. Як виявилося, у всіх них було закладено так званий "чорний канал" виробників. Через цей канал вдалося досягти рівня відеоспостереження за самим Хаменеї і його найближчими помічниками.

За наслідками цього навіть у Китаї були прийняті рішення, щоб демонтувати в окремих місцях системи аудіовізуального контролю. Це призвело і до шоку в Москві. Подібні кроки навіть були зроблені в Києві, тому що це стало сюрпризом і для українських спецслужб: наскільки глибоко можна використовувати для проникнення і отримання інформації подібні системи. І нинішні дії, які вчиняються московським царем (блокування інтернету, WhatsApp, Telegram, Viber), -- це все для того, щоб нейтралізувати можливість доступу.

В країні немає нічого власного, тому й виникає така хвиля протестів. Однак цей протест не викликаний підготовкою до мобілізації. Я погоджуюсь із тими, хто стверджує, що мобілізація в Росії вже триває. Вона не може здійснюватися в Москві чи Санкт-Петербурзі, або ж у великих містах, оскільки це одразу спричинило б масові акції протесту, що добре розуміють у Кремлі. Тому основний ресурс для мобілізації береться із провінцій, зокрема з найменш забезпечених регіонів.

Нещодавно Володимир Зеленський відвідав кілька країн Близького Сходу, що можна розглядати як спробу України продемонструвати свої безпекові альтернативи до США. Але наскільки ця ініціатива є ефективною? Відомо, що активність українського президента викликає певне невдоволення у Трампа. Чи дійсно ми рухаємося в правильному напрямку?

По-перше, і це має велике значення, Україна надала підтримку державам Перської затоки. Це також важливо з огляду на те, що це перший західний лідер, який відвідав ці країни з моменту початку війни.

Ключовим моментом є те, що в даному контексті необхідно активізувати як двосторонні ініціативи, так і комунікацію з європейськими партнерами, а також налагоджувати відносини між Заходом і державами Перської затоки. Це слід робити за підтримки та у співпраці Києва, Європи та Єрусалима. Важливо зазначити, що також можливе залучення Вашингтона, якщо буде така політична воля. Я не випадково згадую Ізраїль, адже це має велике значення. Зверніть увагу на те, який шум піднімається нині, але Єрусалим залишається в тиші.

Не варто перетворювати Вашингтон на супротивника. Це складний, але все ж партнер. Слід розрізняти особистість Дональда Трампа і американський народ. Ми спостерігаємо, як Трамп вважає, що європейські союзники по НАТО повинні слідувати за ним. І вже не має сенсу обговорювати, яку роль він відводить Україні в цій ситуації. Тому важливо підтримувати зв'язок з Вашингтоном, зокрема з Трампом, але при цьому діяти, керуючись національними інтересами. Крім того, важливо виконувати цю роботу у співпраці з європейськими партнерами та підтримувати контакти з Єрусалимом.

Рано чи пізно до Єрусалима і до всіх європейських країн прийде розуміння, що це не дві війни: російсько-українська і ірано-ізраїльська. Це два фронти однієї війни між "віссю зла" Москва-Тегеран-Пекін і несформованою коаліцією демократії та свободи. А вона несформована тільки з тієї причини, що спочатку була своєрідна адміністрація Байдена, яка максимально на що згодилася -- це на Рамштайн, а зараз є дивакувата особа на чолі США, яка не заглиблюється в розуміння нинішньої геополітичної ситуації, а виходить з інтересів власної кишені.

Проте в даній обставині, згідно з висловлюваннями Трампа, позиції України зміцнюються, а рівень довіри до цієї країни зростає як у світі, так і в Європі.

Криза, яку ми спостерігаємо в парламентаризмі сьогодні, викликає чимало запитань. Як ви вважаєте, чи це є фундаментальна проблема, що походить із Конституції, чи, можливо, важко було передбачити, що депутати просто не виявлять бажання виконувати свої обов'язки?

Це явище випливає з характеру поточного процесу. Без сумніву, багато сучасних політичних лідерів України та членів військово-політичного керівництва, вибачте за відвертість, але це дійсно так, знайшли порятунок від катастрофи та своєї некомпетентності завдяки війні. В іншому випадку їх просто висміювали б.

Давайте звернемося до парламенту, який у цій ситуації повинен зайняти центральну позицію. Саме центральну! Що ж сталося? Не може бути так, щоб політики та політикиня стрибали з невизначеності, проходячи через процедуру споживання піци за столом, а потім потрапляли до списків, що обираються до парламенту.

Чому Україна так швидко прогресувала на початку своєї незалежності? Справа в тому, що до парламенту прийшли особи, які тривалий час займалися політичною діяльністю. Вони пережили радянські в'язниці і в процесі боротьби за незалежність України здобули досвід. Ці люди формували свої політичні навички, вчилися мистецтву політики і страждали за свободу України.

На контрасті з тими, хто став творцем незалежності, сьогодні ми спостерігаємо осіб, які абсолютно не мали відношення до політики, законотворення чи спілкування з громадськістю. В основному, це люди, які виконують вузькоспеціалізовані функції. Завдання політика полягає в тому, щоб інтерпретувати цінності, сформовані елітою, і передавати їх у зрозумілій формі суспільству.

Тобто ці 450 людей -- це унікального призначення "спецназ". Таку роль ніхто, ніякий інститут не може зіграти в суспільстві. Вони повинні постійно бути в інформаційному просторі і пояснювати суспільству, що, як, де, коли має робитися. Вони повинні гудіти. А тепер давайте повернемося до початку.

Спочатку депутати отримали вказівку просто натискати кнопки з неймовірною швидкістю. Це одразу ж знищило навіть інтерес до виконання своїх обов'язків та професіоналізму. Після цього в країні почалися зміни в уряді без участі парламенту. Який сенс [працювати] у таких умовах? Тобі не дозволяють займатися законодавством, відбирають твої повноваження, а потім заявляють: "Навіщо розглядати бюджет, адже його ж підготував наш уряд". Таким чином, бюджет почали ухвалювати одним голосуванням. І ще одна важлива функція, яку відібрали, це контроль за діями виконавчої влади. Міністрів запрошують до Верховної Ради, але вони не з'являються. Так і знищували парламентаризм.

Чи можливо уявити собі ситуацію, коли виникає tabula rasa (чистий аркуш, -- Ред.), з якого починається створення парламенту та парламентаризму? Цілком можливо. Однак для цього важливо, щоб зовнішні фактори усвідомлювали важливість парламенту.

Від початку якось підтримували цих людей, хороводили, у них були няньки, а потім це зникло. І в такій ситуації втратити няньку -- це все одно що навесні випустити у відкрите поле телят. Вони будуть бігти в будь-яку сторону, поки їх навчиш виконувати командну роль -- ти можеш вбити час, а можеш і себе просто вбити в цій роботі.

Отже, звертаючись до витоків, ми повинні усвідомити, що основою політичної системи є багатопартійність. Політичні партії виконують роль майданчика для підготовки кадрів та організації комунікацій із суспільством. "Слуга народу" як партія не існувала на початку, і тепер її вже не буде.

І тому не треба зараз вбиватися в сльозах: "Що ж трапилося?". Бо з "нічого" ніколи "щось" не виникає. І тут треба розуміти, що пред'являти претензії суспільству не можна. Воно геніальне! Воно обрало найкраще з того, що було, і не треба йому претензії пред'являти у цій ситуації. Але це означає, що те, що називається істеблішмент, лідери -- вони не виконали свою функцію. Бо вони вважали, що "Я" можу все, а "Ми" -- це ніщо.

Недостатньо просто створити парламент та парламентаризм, якщо це не є частиною політичної системи. Це може перетворитися на масонську організацію або групу змовників, але без політичної партії не буде й парламенту.

Взагалі є три способи боротьби за владу, які дають результат: це масонська ложа, змова і політична партія. Четвертого немає. Як ви бачите, в даному випадку немає ні першого, ні другого, ні третього.

Зрозуміло, але як можна вирішити цю проблему? Опозиційні сили виступають за створення уряду національної єдності, в той час як президент рішуче відмовляється від цієї ідеї, наполягаючи на необхідності роботи монобільшості. Чи існує спосіб вийти з цієї безвихідної ситуації?

- Ви наштовхуєте мене на певне директивне управління політичним процесом. Чи можливий такий варіант? Можливий в умовах освіченої монархії. Тоді можна говорити про те, що щось буде розвиватися.

Однак перше, що треба зрозуміти зараз, -- є Конституція і закони, і спробувати жити за ними. Парадоксальність ситуації в тому, що над Україною нависла колосальна загроза. Україну врятувала демократія, бо народ піднявся на захист своєї держави. Потім з'являються вожді, які кажуть: "Ні-ні, демократія в умовах війни -- річ нехороша". Але демократія врятувала Україну. Демократія -- це те, що дозволяє виживати в найзагрозливіших ситуаціях. І от перше, що треба зробити зараз, у зв'язку з тим, що не можна вибори провести, -- спробувати жити за Конституцією.

У разі наявності кризи в уряді, важливо вносити зміни відповідно до положень Конституції. Останні дві зміни в складі уряду є лише бажаннями, а не дотриманням конституційних норм. Якщо така практика триватиме, нормальна політична система не зможе сформуватися, і подібні ситуації будуть переслідувати нас постійно.

Отже, ситуація наразі зводиться до того, що необхідно дотримуватись законодавства, і це може сприяти відновленню політичної системи. Але що сталося з нею? Вона була знищена ще за часів Януковича. Його прихід можна вважати фактично вбивством політичної системи України.