"Зникнення Молдови" або стратегія євроінтеграції? Чому Санду підняла питання про можливість приєднання до Румунії?

Президент Румунії (ліворуч - Нікушор Дан) та президент Молдови (праворуч - Мая Санду) об'єднані під єдиним прапором і спільним прагненням до майбутнього. Фото надане пресслужбою президента Молдови.

У понеділок Молдова пережила політичну бурю, викликану інтерв'ю президента Маї Санду для відомого британського ютюб-подкасту "The Rest Is Politics". Під час бесіди з журналістами президентка країни несподівано відкрито підтримала ідею приєднання Молдови до Румунії. Вона зазначила, що, якби відбувся референдум, особисто проголосувала б "за" та детально пояснила свої міркування.

Відповідь президентки викликала обурення у деяких політиків, що призвело до гучних заяв. Інші, навпаки, стали на її захист. Для звичайних виборців ця ситуація лише підтвердила їхні попередні уявлення про Санду. Як прихильники, так і критики лідерки країни, скоріше, зміцнили свої позиції, ніж переглянули їх.

На перший погляд, без урахування контексту, заява Санду може здатися незвичайною та суперечливою. Як президентка незалежної країни, вона представляє інтереси нації, яка прагне зберегти свою автономію. В той час, коли інші держави борються за свою незалежність, Санду відкрито висловлює намір відмовитися від суверенітету Молдови.

Проте, якщо звернути увагу на історію Молдови, кількість причин для здивування зменшується.

У Молдові концепція об'єднання з Румунією є цілком легітимним політичним рухом. На кожних виборах існують партії, які відкрито висловлюють підтримку "унірі" — формуванню єдиної держави. Хоча не всі поділяють цю точку зору, ніхто не ставить під сумнів її законність, навіть незважаючи на те, що в реальному житті це призвело б до завершення молдовської державності.

Та повернімося до заяви Санду про об'єднання з Румунією. Що вона означає?

Чи можна говорити, що Молдова за чинної президентки взяла курс на таке об'єднання?

Чи можливо реалізувати це на ділі і які зміни необхідні для досягнення цієї мети?

Чи готові суспільства Молдови та Румунії прийняти цю перспективу?

Відповідаємо на ці питання у статті.

У заяві Маї Санду в інтерв'ю не було жодної двозначності або нечіткості. Вона заявила, що підтримує приєднання Республіки Молдова до Румунії і у разі можливості - віддасть за це свій голос. "Якщо у нас буде референдум, я проголосую за об'єднання з Румунією", - заявила президентка, коротко пояснивши британським співрозмовникам контекст своєї позиції (до якого ми згодом повернемося).

Наприкінці інтерв'ю, під час обговорення розмови після того, як Санду залишила кімнату, автори подкасту не змогли приховати свого здивування почутим від неї. "Перед інтерв'ю всі без винятку тут стверджували, що вона не торкнеться теми об'єднання з Румунією. Але вона висловилася з цього приводу абсолютно відкрито," - зазначив Аластейр Кемпбел, журналіст і колишній прес-секретар прем'єра Великобританії.

"І це так дивно, - погодився інший ведучий, журналіст та ексурядовець Рорі Стюарт. - Адже якщо ви лідер держави, то навіть з егоїстичних міркувань ви не погодитеся підтримати на референдумі приєднання вашої держави до сусідньої!"

І дійсно, суто формально йдеться про сценарій, за якого Молдова втрачає незалежність.

То чому ж Санду його підтримує?

І чому взагалі є законними політичні рухи, спрямовані на ліквідацію державності?

Як вже згадувалося, основне пояснення можна знайти в історії Молдови.

Вона настільки відрізняється від нашої, що оцінювання процесів у Молдові на основі українських стандартів є заздалегідь неправильним.

Яскравий приклад - події 2023 року, коли парламент Молдови (знову ж таки, за підтримки Маї Санду) викреслив з конституції країни усі згадки про "молдовську мову", замінивши їх на "румунську". Тоді "ЄвроПравда" детально пояснювала, що причина цих змін проста: насправді "молдовської мови" не існує.

Це - термін штучно запроваджений у Радянському союзу, за часів Сталіна, щоби розділити румунську рацію на дві частини та створити штучну ідентичність для тієї частини Румунії, яку окупував СРСР. Причому йдеться про доволі "свіжу" окупацію. Адже територію Бессарабії Москва захопила у 1939 році за пактом Молотова-Ріббентропа. А після завершення Другої світової війни - створила на цих землях Радянську соціалістичну республіку Молдова.

Це - спрощене викладення процесів, що передували формуванню сучасної Республіки Молдова. Однак цього опису цілком достатньо, аби зрозуміти, чому для багатьох людей у Молдові перспектива об'єднання з Румунією сприймається зовсім по-іншому.

Для прихильників "унірі" це - не ліквідація незалежності, а повернення до власної держави і відтворення історично справедливості. І таких людей у Молдові чимало. А особливо багато їх було у часи розпаду СРСР.

Саме про це Мая Санду розповіла британським журналістам.

"На завершення 80-х років, коли (радянська) влада вже втрачала свою силу, в Молдові розпочався національний рух, що в кінцевому підсумку призвів до здобуття незалежності. Звичайно, тоді активно обговорювалося питання можливого возз'єднання з Румунією," - зазначила вона.

Ця заява глави держави природно спричинила обурливі реакції з боку опозиційних сил Молдови.

Соцпартія Молдови виступила з офіційною вимогою про відставку Санду з посади президентки, пояснивши, що її перебування на посаді - це "загроза для існування Молдови". Доволі очікувано соціалісти наголошують у заяві, що йдеться не про об'єднання румунської держави, а про "ліквідацію Республіки Молдова". А лідер соціалістів, колишній проросійський президент Ігор Додон, заявив, що не має сумнів у тому, що Санду говорила правду і що вона дійсно хоче приєднання до Румунії - за його версією, для того, щоби потім очолити Румунію.

Ці протести проросійських сил не зможуть суттєво вплинути на ситуацію. Вони не мають достатніх повноважень для ініціювання імпічменту чи подібних дій.

Крім того, заява Санду не стала справжньою сенсацією.

Для виборців у Молдові не є секретом те, що вона не є опоненткою "унірі".

У далекому 2016 році, коли Мая Санду вперше (того разу безуспішно) балотувалася на посаду президента, вона одного разу під час теледебатів публічно заявила практично те саме, що і зараз - що готова підтримати "унірю" на референдумі. Тоді проросійські сили з Додоном на чолі також влаштували істерику з цього приводу та використали цю заяву для нападок на адресу Санду.

Дев'ять років тому Санду винесла з цього урок і перейшла у "режим мовчанки" з цього питання, але продовжувала лишатися прибічником розвитку румунської ідентичності (зокрема, щодо ліквідації штучного терміну "молдовська мова").

Електорат це добре усвідомлює - саме тому виборці, які підтримують ідею об'єднання з Румунією, традиційно формують основну базу підтримки Санду на президентських виборах. Важливішим є те, які дії вживає Санду і яку політику реалізує, а не скільки разів вона згадує про підтримку "унірі" під час своїх інтерв'ю.

Однак, певні зміни все ж мали місце. Мая Санду, яка протягом багатьох років уникала коментувати цю тему, вирішила порушити свою мовчанку і озвучила свою позицію публічно. Це стало підставою для критики з боку поміркованих громадян Молдови. Наприклад, дипломат і історик Алексей Тулбуре зазначив: "Заяви до того, як ти став президентом, і зараз, коли ти обіймаєш цю посаду, – це зовсім різні речі".

Що спонукало Санду вчинити такий крок?

Є дві найбільш реальні версії.

По-перше, тепер вона не відчуває загрози нових виборів, які могли б нависнути над нею, як "дамоклів меч".

Вона займає цю посаду вдруге, і відповідно до конституційних норм більше не має права на переобрання президентом Молдови. Тим часом її політична сила нещодавно здобула перемогу на парламентських виборах. Отже, попереду чекає кілька років міжвиборчої паузи, коли лідер країни має унікальну можливість зосередитися на формуванні свого спадку та закріпленні місця в історії.

Існує ймовірність, що в її історичному сприйнятті ця роль може охоплювати концепцію "унірі" (детальніше про це буде розглянуто в наступних частинах статті).

По-друге, політична ситуація в Молдові (як і в Румунії) за останні півтора року зазнала суттєвих змін. Незважаючи на те, що Санду не буде балотуватися на пост президента, вона, ймовірно, має намір залишитися у політичному житті. Її партія, безумовно, також має амбіції на майбутнє.

В Молдові з початку 1990-х років існує безліч політичних діячів, які відкрито виступають на підтримку "унії". Проте, окрім Майї Санду, жоден з них не зміг досягти високого рівня у молдовській політиці. Деякі з цих політиків мають сумнівну репутацію, інші не володіють необхідною харизмою, а дехто не зміг створити ефективну політичну партію. В результаті, для виборців-уніоністів поточна президентка та її партія PAS протягом тривалого часу залишалися практично єдиним варіантом.

Проте тепер ці епохи залишилися позаду.

На фоні зростання популістських ультраправих партій у Румунії, які часто мають зв’язки з Росією, аналогічні тенденції спостерігаються і в Молдові. Яскравим прикладом цього є уніоністська партія "Демократія вдома", що стала сенсацією на останніх парламентських виборах. Її лідер Васіле Костюк, який раніше був відомий своїми зв'язками з ФСБ, тепер зарекомендував себе як харизматичний оратор і популіст, активно використовуючи платформу TikTok. Костюк вдалося залучити традиційний електорат президента Санду, і на цих виборах його партія отримала 5,6% голосів.

У нових умовах для Санду вже недостатньо того, що виборці мають попереднє уявлення про її позицію стосовно Румунії. Тепер їй потрібно змагатися з новими ультраправими силами, і це не можливо без активної комунікації.

Коли Мая Санду ділилася своїми думками з британськими журналістами щодо підвищення національної свідомості наприкінці 80-х і початку 90-х років минулого століття, вона визнала, що її переконання про значну підтримку ідеї об'єднання Молдови з Румунією в той час не має підстав. Адже насправді не проводили жодних достовірних досліджень громадської думки, а референдум з цього питання так і не відбувся.

Від редакції варто зазначити, що існують серйозні підстави ставити під сумнів, чи могло б таке об'єднання отримати підтримку більшості в пострадянській, а особливо в радянській Молдові.

Попри те, що до 1939 року більшість території Молдавської РСР була частиною Румунії, за 50 років відтоді суспільство змінилося. Культурний, ціннісний, етнічний та мовний розрив між колишньою Молдавською РСР, що пережила період жорсткої русифікації та заміщення населення, та майже моноетнічними територіями Румунії на іншому березі річки Прут - сягнув такого рівня, що об'єднання було б дуже непростим викликом.

Слід також врахувати радянську пропаганду, яка в Молдові сприяла створенню негативного образу румунів. Це стало особливо помітно під час придністровської війни, коли російські війська вміло використали цей наратив, позиціонуючи себе як "захисника", незважаючи на те, що насправді вони були окупантами.

І насамкінець: у ті часи депресивна Румунія, яка тільки-но скинула диктатуру Чаушеску, була не надто привабливим вибором для тих мешканців Кишинева, Бельців, а тим більше Тирасполя, які не мали історичного зв'язку з Румунією або не вважали його достатнім аргументом.

Зараз ситуація докорінно змінилася.

Румунія входить до складу Європейського Союзу. У цій країні рівень життя значно перевищує той, що спостерігається в Молдові.

Мовна та етнічна картина у Молдові - зовсім інша, ніж у 1991 році. Часи русифікації лишилися у минулому. І хоча у підконтрольній уряду частині Молдові досі можна знайти тих, хто не розуміє румунської, це є радше винятком або регіональним феноменом - як-от у Гагаузії. На початку незалежності країни картина була радше зворотною.

Проте це не є підставою для створення ілюзій.

Переважної підтримки об'єднання з Румунією серед молдован немає і досі. І Мая Санду в інтерв'ю британцям це визнала. І сказавши, що сама вона підтримала би "унірю" - відразу зауважила, що у масштабах всієї країни цієї перспективи немає. "Але як президент Молдови я розумію, зважаючи на соцопитування, що сьогодні більшість людей не підтримують об'єднання Молдови з Румунією", - наголосила вона.

Дійсно, хоча підтримка "унірі" в молдовському суспільстві останніми роками досягла історично високих рівнів, навіть на піку вона ледь перевищує 40% (зараз цей показник трохи нижчий). Це досить значний результат, і можна розмірковувати про можливість переконання населення та досягнення 50%. Соціологи вважають, що в умовах розшарованості молдовського суспільства цей рівень близький до максимуму, але це не є остаточним. Громадські настрої можуть змінюватися, особливо в контексті сьогоднішніх глобальних викликів.

Та навіть якщо 51% громадян Молдови підтримають об'єднання, це не зніме додаткову проблему: підтримка "унірі" по країні є дуже нерівномірною. Вона висока у центрі та на заході країни, але низька на півдні та півночі.

Крім того, слід враховувати Гагаузьку автономію, де існують потужні антирумунські настрої, що частково формувалися під впливом російської пропаганди. Важливо також зазначити, що законодавство гарантує гагаузам право на самовизначення у випадку, якщо Молдова втратить свою незалежність. Це було закладено на початку 90-х років, зокрема у контексті ймовірності "унірі". Також неможна забувати про Придністров'я, яке може бути відкритим до реінтеграції з Молдовою, проте не обов'язково погодиться на приєднання до Румунії.

До речі, немає гарантій, що Румунія підтримує цей крок — у суспільстві країни думки розділилися між "так" і "ні".

Все це робить непевною ідею референдуму про "унірю". Та ще й такого, який не призведе до глибоких проблем у й без того розколотому суспільстві Молдови.

Якщо в уряді Молдови усвідомлюють вказані виклики, то навіщо обговорювати "унірю", яка не відбудеться?

Відповідь проста, і Мая Санду у тому ж інтерв'ю підвела до неї впритул.

Пояснюючи глядачам, що зараз вона не бачить шансів на успішний референдум - президентка також додала, що є варіант інтеграції, який має підтримку. І саме на нього вона орієнтується.

Передусім, Санду почала працювати над тим, щоб довести, що її наміром не є "об’єднання за будь-яку ціну".

Основна мета полягає в підтримці стабільності Молдови. Одним із можливих шляхів для досягнення цього є інтеграція з Румунією.

У тому числі - за умов постійної російської загрози.

"Зверніть увагу на те, що сьогодні відбувається в контексті Молдови. Погляньте на глобальні події. Для такої невеличкої країни, як Молдова, стає все важче зберігати свою демократичну суверенність і протистояти зовнішньому тиску", - зазначила вона. Проте, крім варіанту приєднання до Румунії, Молдова також має шанс стати частиною Європейського Союзу.

"Багато людей виступають за інтеграцію в Європейський Союз, і саме до цього ми прагнемо, адже це більш досяжна ціль, яка також сприятиме нашому виживанню як демократичної держави," - зазначила вона.

Ця протилежність - "або ми прямуємо до Європейського Союзу, або до Румунії" - надає ще один можливий аспект логіки, що може пояснити несподівано відверте інтерв'ю Санду.

Зараз Кишинів публічно ставить за мету завершити переговори з ЄС до 2028 року і вступити в ЄС на пізніше 2030-го. Цю позицію підтримує і Брюссель - але на її шляху є низка перепон. Однією з них, з позиції Кишинева, є невизначеність з Україною. У Молдові хотіли би, щоб війна завершилася якнайшвидше; щоби заодно Росію вигнали з Придністров'я; щоб Київ і Кишинів разом підписали свої договори про вступ до ЄС і завершили вступний процес.

Проте, у Кишиневі не можуть надати жодних запевнень, що все станеться саме так.

Існує також ймовірність негативного сценарію. Якщо Росія не припинить свою агресивну політику з року в рік. У той же час, вето Угорщини може продовжувати перешкоджати просуванню Молдови.

У разі необхідності, Молдова готова до альтернативного варіанту, зазначає Санду — євроінтеграція за "німецьким принципом". Це передбачає одночасне приєднання до Європейського Союзу і НАТО шляхом об'єднання з Румунією.

Цей план непростий. Він непевний. Він несе ризики, включно з дестабілізацією. Але якщо ЄС не буде готовий до "простого" інтеграційного шляху - цей може стати безальтернативним.

І це абсолютно відповідає концепції політичної спадщини, яку формує Майя Санду, і яка впишеться в історію Молдови або Румунії.

Автор: Сергій Сидоренко.