"Культура повинна інтегруватися в систему безпеки." Заступниця міністра Галина Григоренко роз'яснює, які зміни очікують на культурні установи.

Стратегія культури, окрім декларації мети та завдань, передбачає реформування тисяч закладів культури по всій країні.

Ця бесіда готується до публікації в той самий день, коли вибухова хвиля від російського обстрілу завдала шкоди частині фасаду Софійського собору. Цей інцидент змусив голову Міністерства культури Миколу Точицького відмовитися від звинувачень на адресу директорки Софійського заповідника Нелі Куковальської та зустрітися з нею поблизу цього об'єкта світової спадщини, щоб разом оцінити завдані ушкодження.

Стратегія розвитку культури, яку Уряд затвердив наприкінці березня, вимагає єдності, а також визнання різних компетенцій і зон відповідальності учасників культурного процесу. Про ініціативу її створення оголосив Точицький незабаром після свого призначення на пост міністра. Це викликало одну з перших хвиль занепокоєння серед культурної спільноти, оскільки міністр не згадував про результати дослідження RES-POL (проект "Швидка експертна підтримка політики у сфері культури та медіа в Україні"), яке було замовлено попередніми керівниками міністерства та профінансовано Європейським Союзом.

У цю ситуацію миттєво втрутилась Галина Григоренко, перша заступниця міністра культури, яка знову зайняла керівну позицію в міністерстві. З липня 2022 року до серпня 2023 року вона виконувала обов'язки заступниці Олександра Ткаченка на посаді міністра культури. Григоренко активно спілкувалася з експертами та брала участь у дискусіях щодо підсумків роботи RES-POL.

На сьогоднішній день Григоренко є однією з найвпливовіших фігур у своєму відомстві, підтримуючи тісний контакт із незалежними митцями та діячами. Вона активно зустрічається з культурними активістами і фахівцями проєкту RES-POL, щоб обговорити результати досліджень та їх впровадження в рамках Стратегії культури. Крім того, Григоренко бере участь у вирішенні питань евакуації культурної спадщини з територій, що перебувають під загрозою, а також активно долучається до різноманітних публічних експертних дискусій.

Діяльність Галини Григоренко високо цінують за кордоном. У квітні Франція відзначила її Орденом мистецтв і літератури за внесок у збереження й розвиток української культурної спадщини.

Стратегія культурного розвитку, крім формулювання цілей та завдань, передбачає трансформацію тисяч культурних установ по всій території країни. Редакторка УП.Культура Тетяна Пушнова провела бесіду з Галиною Григоренко, щоб обговорити такі питання:

Розпочну з найскладнішого аспекту: яким чином ви плануєте вирішувати репутаційну кризу, що виникла внаслідок скандалу зі звільненням керівників Києво-Печерської лаври та Софії Київської? Чимало зацікавлених сторін, з якими ви працювали над розробкою та впровадженням стратегії, висловили своє невдоволення ситуацією та втрату довіри до керівництва міністерства.

Розпочнемо з того, що стратегія являє собою документ, призначений для всієї галузі. Її створення відбувалося за активної участі різноманітних стейкхолдерів, включаючи представників як приватного, так і державного секторів, а також працівників культурних департаментів. Ми здійснили візити до різних регіонів, щоб зібрати їхні думки та ідеї.

Тобто це документ не належить виключно міністерству - ми є координатором. Ми є тими, хто формує політики, розробляє нормативні рамки, які встановлюють правила гри, розставляємо пріоритети разом зі сферою. А реалізація стратегії - це задача всіх учасників культурного сектору.

Очевидно, що ми не зможемо діяти ізольовано, кожен у своєму замкнутому просторі. Це стратегія, що охоплює декілька секторів, а не лише окремі стратегії для кінематографу чи культурної спадщини. Реалізація цього документа вимагає ясного розуміння ролей і розподілу обов'язків, а також усвідомлення завдань, які стоять перед кожним з нас.

Я би сказала, що міністерство перебуває в постійній точці уваги. Можна це назвати комунікаційною кризою. Але роль міністерства така, що воно постійно буде під пильною увагою. Інколи критика є виправданою. Іноді є недокомунікація і нерозуміння якихось кроків.

Основним завданням міністерства є інформування про вжиті заходи та пояснення причин прийнятих рішень. У цьому контексті важливою є відкритість, і міністр готовий до конструктивного діалогу з усіма зацікавленими сторонами, як з підписантами відкритого листа, так і з тими, хто не долучився до нього. Адже учасники цієї сфери є надзвичайно різноманітними, з різними інтересами та ролями.

І я б не казала, що це якась уніфікована позиція (вимога відставки міністра - ред.). Це все-таки позиція певної частини. Це абсолютно не знімає з нас відповідальності за вжиті кроки.

Зрозуміло, що сектор спадщини це трошки не моя відповідальність, оскільки я, як перший заступник, відповідаю за інші сфери. Але в будь-якому випадку ми всі долучені. Бо заповідники і в Лаврі, і в Софії Київській - великі інституції, які є не тільки зберігачами спадщини, а й тими, хто творить сенси. Тут є і питання національної безпеки. І питання зовсім прозаїчні, такі як збереження державного майна. Це пов'язані речі. І я більш ніж впевнена, що тільки відкритий діалог може якось змінювати ситуацію.

На сьогоднішній день ми визначили внутрішню стратегію в межах міністерства, встановивши, який департамент відповідатиме за конкретні зміни. Наступним кроком є організація зустрічі з представниками регіональних департаментів культури. Також ми отримали запити від учасників кіноіндустрії, які хочуть мати більш вагоме представництво в культурній стратегії. Вони працювали над своїми власними планами, а Держкіно також розробляло певні ініціативи. Проте на даний момент у них немає узгодженої стратегії.

Є запити від органів місцевого самоврядування, які напряму не підзвітні міністерству. Але які мають дотримуватися певних стандартів.

Це процес, що базується на безперервному спілкуванні. Це не просто те, що ми виклали, і всі одразу зрозуміли, щоб потім перейти до виконання.

Саме для успішної реалізації такої складної стратегії необхідна довіра до органу, який її координує - ось про що я хотів запитати. Давайте повернемося на початок цієї історії, адже було багато вимог та спроб її розробки. Коли новий голова міністерства прийшов на посаду, а ви вдруге повернулися сюди, виникла ця стратегія - досить несподівано. Як вам вдалося так швидко її реалізувати? Які основні виклики ви зустріли, і що було найбільш складним у цьому процесі?

Хронологічно ідея стратегії з'явилася в березні 2023 року. І це було визначено декількома факторами. Перш за все, стратегія як документ для нашої сфери визначена в Законі про культуру. На жаль, до того її не існувало в принципі. Існували пропозиції. Була ініціатива "Культура 2025". Але урядового документу, який чітко розподіляє хто за що відповідальний, яким є план заходів - що є невід'ємною частиною стратегії, не було.

Існує ініціатива під назвою Ukraine Facility (план фінансування відновлення України від ЄС - прим. ред.), у початковій версії якої, нагадаю, культура не була згадана зовсім.

Ми не забуваємо і про це.

Це також є результатом зусиль різних стейкхолдерів та незалежного сектору, які почали привертати увагу до цієї проблеми. Громадські організації висловлювали свої рекомендації щодо того, що слід акцентувати в Україні, що потрібно зміцнити. Врешті-решт, міністерство підкреслило важливість включення стратегії розвитку культури до цього процесу.

Культуру врешті згадали в плані Ukraine Facility лише в розділі "Людський капітал".

Насправді розписано досить багато зобов'язань, і деякі з них конкретно прив'язані до фінансування. І культура там проявляється в тому числі.

Наприклад, є фінансування Європейського інвестиційного банку на покращення термоізоляції будівель. На це фінансування можуть претендувати і заклади культури, які розташовані в маленьких містечках. Тобто культура присутня в різних аспектах.

Культура займає важливе місце в контексті людського капіталу, оскільки вона є ключовим елементом, що сприяє формуванню якісного людського ресурсу. Це, в свою чергу, є основою для підвищення продуктивності праці, залучення інвестицій та покращення рівня життя. Культурні аспекти мають значний вплив на рішення щодо повернення українців із закордону після закінчення війни. Тому я не вважаю, що культура може бути розглянута лише в рамках людського капіталу. Вона пронизує українське суспільство тонкими, але незамітними зв'язками, розвиваючись у багатьох сферах.

Повертаючись до етапів створення стратегії, наприкінці 2022 року ми розпочали переговори з Європейським Союзом щодо фінансування дослідження стану культурної сфери. У результаті виник проєкт RES-POL (Швидка експертна підтримка для культурної та медійної політики в Україні), який стартував лише у грудні 2023 року. Його результати та аналітичні матеріали повинні були слугувати основою для подальшої розробки стратегії. Планувалося, що стратегія буде готова до середини 2026 року, однак терміни були перенесені на кінець першого кварталу 2025 року. Власне, 28 березня цього року документ був затверджений урядовим рішенням.

Я щиро вдячна всім експертам, які взяли участь у створенні стратегії. Було виконано величезний обсяг роботи, щоб чітко визначити проблеми та спільно з сектором виявити пріоритети.

Що було найскладніше - здолати різницю бачення. Адже коли ми виїжджаємо в регіони, уявлення про те, що таке культура, у людей там, кардинально відмінне від бачення з Києва. Коли ми говоримо з представниками будь-якої області, з очільниками невеличких інституцій - чи культурний центр, чи мистецька школа, чи комунальний музей - говоримо, що потрібна лібералізація сфери.

Потрібно дати більше свободи і можливість більше заробляти, орієнтуватися на різні джерела доходу, а не лише на фінансування органу управління. Чи на створення якихось паралельних ГО. Наприклад, у маленьких громадах, де немає можливості утримувати великий театр,великий музей, може бути центр культурних послуг, який поєднує в собі різні типи цих послуг - і галерею, і бібліотеку, і сцену.

Здається, всі одностайно погоджуються з цим. Але потім вони звертаються до нас із проханням: надішліть, будь ласка, стандартний штатний розпис або типовий документ. Таким чином, на словах вони готові до змін, але на практиці все ще очікують, що міністерство надасть їм шаблони, рамки та інструкції. Звісно, це значно легше. Але таке ставлення категорично суперечить основним принципам інституційної реформи в цій сфері.

Але ж наші заклади культури створюють паралельні ГОшки не від хорошого життя. Вони дуже часто неспроможні на самостійні дії не тому, що не хочуть, а тому, що обмежені законодавством - воно особливо гальмує лібералізацію витрачання коштів, інвестування в розвиток інституцій культури. Тож про реформу. Що саме треба реформувати якнайшвидше?

Будь-яка реформа не може бути швидким або легким процесом. Я вважаю, що нам потрібно кардинально переглянути основи, на яких функціонує наша культурна сфера. Це передбачає зміну організаційно-правової форми культурних установ, оскільки термін "заклад культури", успадкований від радянських часів, вже не відповідає сучасним вимогам. Це є ключовим аспектом, адже лібералізація неможлива без відповідних змін у нормативній базі.

Культурні установи мають свої рахунки в казначействі, і відповідно, їх діяльність підпорядкована контролю з боку держави. Це означає, що можливості заробітку через благодійні фонди та грантові джерела суттєво обмежені. Тож культурним закладам дійсно необхідно створювати додаткові механізми (паралельні громадські організації при державних закладах культури - ред.), щоб мати змогу ефективно управляти цими фінансами.

З іншого боку, ми маємо строго регламентований штатний розпис та систему винагороди. Наразі, на жаль, нам не вдається переконати ані Міністерство економіки, ані Міністерство фінансів у необхідності змін.

Не може бути єдиних правил для всіх: як для великого національного музею, так і для багатофункціонального культурного центру в невеличкому містечку. Діяльність настільки різних установ не може регулюватися однаковими фінансовими нормами, що дісталися нам ще з часів Радянського Союзу.

Відмовитися від традиційної парадигми "фінансування штатного розпису" – це непросте завдання, яке вимагає переосмислення поглядів, і не тільки з боку державних структур, відповідальних за бюджетні надходження. Це створює великий внутрішній діалог в уряді, який протікає досить важко.

Жодна реформа не приносить миттєвих результатів, немає жодного чарівного рішення, яке б полегшило життя всім. Навпаки, реформа є складним і часто болючим процесом, оскільки будь-яка система чинить опір змінам. І в цьому контексті опір неодмінно виникне.

Отже, моє бачення полягає у впровадженні експерименту на вибраних інституціях, які готові до участі. Ми повинні спостерігати за його реалізацією, виявляти та виправляти помилки, а вже потім намагатися розширити цей досвід на національний рівень. Адже в нашій сфері нараховується 30 тисяч культурних установ та близько 200 тисяч працівників. Це не можливо здійснити лише через один нормативний акт чи реформу, що обіцяє швидкі зміни за рік.

Які аспекти культурної стратегії ви обговорюєте з Міністерствами освіти та національної єдності?

У Міністерстві освіти ми зосереджені на двох основних напрямках, які передбачають оновлення шкільних програм. Наразі це стосується "Образотворчого мистецтва" та "Музичного мистецтва". Наша мета полягає в зміні підходу до цих предметів, які часто сприймаються як можливість для відпочинку. Ми не раз чули від вчителів, що учні вже відчувають перевантаження, і тому ці заняття повинні сприйматися не як звичайні уроки, а скоріше як форма арт-терапії.

З іншого боку, ми прагнемо забезпечити вчителів історії, літератури та мов сучасними цифровими інструментами, які б представляли молодому поколінню не лише традиційну, а й актуальну українську культуру. Це має бути цікаво для дітей у віці 10-12 років, щоб вони були зацікавлені у їх використанні.

Ми також маємо завдання зайнятися оновленням книжкових фондів шкільних бібліотек. Хоча підручники оновлюються регулярно, художня література потрапляє до бібліотек значно пізніше. Наразі ми ведемо переговори стосовно створення орієнтовного списку рекомендованих творів, щоб оновити ці колекції. Міністерство освіти активно співпрацює з донорами для залучення фінансування, щоб забезпечити можливість придбати ці книги.

Ще один аспект шкільних бібліотек, який заслуговує на увагу, – це оформлення приміщень. Важливо створити таку атмосферу, щоб учні бажали повертатися сюди, спілкуватися з однолітками або зустрічатися з цікавими авторами.

Що стосується закладів вищої освіти - тут все набагато складніше. Наша галузь - це музичне мистецтво, сценічне мистецтво, візуальне мистецтво. Сфера вищої освіти це дуже складний механізм, в якому регулятором є Міністерство освіти і науки, а ми відповідальні за формування результатів навчання за мистецькими напрямками. До організації самого процесу реформування вищої освіти ми, на жаль, не маємо права втручатися. Але тут нас чують стосовно того, наприклад, що у нас не можуть бути університети виключно по п'ять і більше тисяч студентів. У нас в мистецькій освіті є інше співвідношення годин навантаження, індивідуальної роботи і аудиторних годин, і так далі.

Щодо нового Міністерства національної єдності: ми маємо досить ефективну співпрацю в процесі підготовки до Конференції з відновлення України, яка відбудеться в Римі в липні. Це Міністерство опікується напрямком людського капіталу, в рамках якого буде представлена культура.

Ми зараз лише намагаємось зрозуміти, як і що ми зможемо робити разом. Повноваженнями міністерство в своєму положенні наділене, але питання, чи є у них бюджети на реалізацію тих чи інших задач.

Це питання насправді стосується всіх державних органів - здатності забезпечити фінансування реформ. Адже реформа - це не лише документ на папері, а процес, що вимагає фінансових ресурсів для реалізації. Часто цю роботу підтримують міжнародні донори, але Україні необхідно "привласнити" ці зусилля, щоб державний бюджет також виділяв кошти на їх реалізацію. Важливо, щоб це не залишалося лише подарунком від донорів, який потім не буде інтегровано у систему і не принесе бажаних результатів.

Лібералізація регіональних закладів культури - давай продовжимо про це говорити. Як міністерство буде співпрацювати з органами місцевої влади, яким, насправді, підпорядковуються всі згадані тобою тисячі закладів культури. Які у вас є важелі впливу, щоб впливати на те, як регіональні заклади культури реалізовують чи не реалізовують стратегію? Адже вони міністерству не підпорядковуються.

Фінансування даного закладу переважно здійснюється засновником або відповідним органом управління. Проте лібералізація функціонування не означає, що ми залишаємо інституції без контролю і дозволяємо їм діяти вільно. Лібералізація передбачає розширення управлінських і фінансових можливостей, але водночас накладає зобов'язання визначити напрямок діяльності.

Це і більша відповідальність. Бо станом на сьогодні ми і як держава, і як локальні громади, фінансуємо штатні розписи інституцій. І мало розуміємо, які вимоги можемо пред'явити до закладу культури. Чи виконує він потреби громади в доступі до книги, у доступі до спадщини, чи на достатньому рівні комунікують це, чи є безпечний вхід, чи ця будівля у належному стані і так далі.

І ще питання від тих, хто є кінцевим бенефіціаром будь-якої культурної політики: що ми хочемо від цього закладу? Як він відповідає на наші потреби, на наші запити? Без цього діалогу неможливо працювати для громади.

Отже, якщо ми плануємо не лише скасувати регуляторні обмеження, то слід також запровадити відкритий механізм комунікації між установою та громадою. Коли ми стверджуємо, що бібліотека повинна існувати з певним обсягом фонду, і не звертаємо увагу на те, чи відвідують її, чи читають, чи своєчасно оновлюється колекція, це не є істинною політикою. Саме для того, щоб змінити цей підхід, необхідна інституційна реформа.

На моє переконання, є потреба в забезпеченні доступу до культури, до культурних послуг для кожного громадянина. Щоб кожен громадянин знав, де в нього найближчий заклад культури.

Наступним кроком громада визначає, в які сфери вони бажають здійснити більші інвестиції. У той же час, держава та місцеві органи влади повинні гарантувати доступність та відповідну якість культурних продуктів і послуг.

Наші завдання полягають у забезпеченні високої якості послуг, що надаються місцевими культурними установами; також важливо навчити громадян вимагати від цих закладів та місцевих органів влади доступності та високоякісних послуг.

"Визнання культури в Україні як ключового елемента національної ідентичності та стабільності держави, що має на меті укріплення національної єдності" — ось як визначена мета стратегії. Чому вона сформульована саме так? Якими методами ви плануєте оцінювати прогрес у досягненні цієї мети та слідкувати за рухом у її напрямку?

Мета: культура повинна стати ключовим елементом забезпечення безпеки. В даний час багато зацікавлених сторін за межами нашої сфери сприймають її як розважальний аспект, що займає вільний час. Це своєрідне дозвілля, до якого можна звертатися лише тоді, коли усі інші питання вже вирішені.

Отже, наша мета полягає в тому, щоб трансформувати її позиціонування на таке, яке вимагає особливої уваги з боку держави. Необхідно підкреслити, що міністерство культури більше не формує наративи, як це було в радянські часи.

Ми створюємо акустику, середовище для роботи митців, авторів, музикантів тощо. І це є надзвичайно важливим парадигмальним зсувом.

В усіх розмовах про фінансування піднімається питання як поміряти результат. Паспорт бюджетної програми передбачає кількісні і якісні результати інвестування з боку держави в ті чи інші проекти.

Відповідно, нам слід переглянути наш підхід до оцінювання культури. Це завдання для всього сектора — зрозуміти, як ми можемо "оцифрувати" результати нашої діяльності. У 2019 році, на зустрічі з Володимиром Бородянським, керівники багатьох національних інституцій висловлювалися щодо цього, заявляючи: "Які кількісні результати ви очікуєте? Культуру неможливо виміряти". Проте, після подання кількох грантових заявок до УКФ та інших донорів, ми навчилися цьому.

Важливо усвідомлювати, на що ми націлені, коли говоримо про результати. Наша мета — формувати культуру не просто заради її існування, а з огляду на кінцевого отримувача — українського громадянина і, зрештою, безпеку нашої держави. Коли культура стає складовою частиною більш комплексних систем у державі, зокрема, освіти та економічної стратегії, це приносить значні переваги. Ймовірно, після завершення війни Україна знову стане домом не тільки для українців, а й для людей з інших країн. Як ми забезпечимо їх інтеграцію у наше суспільство?

Це складова частина стратегії збереження здоров'я, адже як психічне, так і фізичне благополуччя людини значною мірою визначається її дозвіллям, вибором літератури, яку вона читає, музикою, яку слухає, а також звичками догляду за своїм тілом.

Коли культурні цінності, які сприймаються більшістю людей в Україні, інтегруються в ширші соціальні структури, ми зможемо стверджувати, що культура є невід'ємною складовою національної ідентичності. Вона існує не в ізоляції, а як елемент великої соціальної системи.

У деяких державах намагаються впровадити культурний вплив у правоохоронну діяльність, демонструючи, як інвестиції у культуру можуть призвести до зниження рівня кримінальних загроз та зменшення витрат на поліцію. Також зазначається, що вкладення в культурні проекти можуть позитивно позначитися на зниженні витрат у сфері охорони здоров'я та в інших галузях. Коли ми будемо обговорювати ці дані з нашими урядовими партнерами, стане очевидним, чому культура є важливою складовою ефективного управління.

Тож, потрібно оцифрувати результати стратегії. У нас виписані конкретні кількісні показники. Заміри. Наприклад, у нас були такі відсотки, а стали такі відсотки залучення до культури. Якщо у 2021 році 50% населення констатували, що вони взагалі не споживають жодних культурних продуктів, то ця цифра має змінюватись поступово.

Обов'язком культурного сектору є, зокрема, фокусування на зростанні кількості відвідувачів. Це також є важливим критерієм оцінки їхньої роботи. Зрозуміло, що коли зарплата залежить від цих показників, деякі можуть вдаватися до маніпуляцій з числами відвідувачів, аби забезпечити собі більш конкурентну винагороду.

Інтеграція в інші сфери, можливість кроссекторальних проєктів - це теж надзвичайно важливо. Знання про Україну інших країн формуються через, в тому числі, перекладну літературу. І через якісне представлення української культури за кордоном.

Відновлення українських музичних творів, які ми, можливо, самі забули, сприяє нашій самоідентифікації серед численних партнерів. Це підтверджує, що Україна не з'явилася лише в 1991 році; у нас була власна музична традиція, яка суттєво відрізняється від культури агресора. З одного боку, це є причиною конфлікту. З іншого боку, саме це ми прагнемо захистити.

Щоб успішно здійснити оцифрування, необхідно провести ретельні дослідження та виділити фінансування на їх реалізацію. Проте, на сьогоднішній день у нашій країні на дослідження в галузі культури практично не виділяється жодної значної суми.

Зараз мені важко визначитися, до кого звернутися для замовлення подібних досліджень. Під час співпраці з RES-POL ми часто стикалися з проблемою відсутності кваліфікованих фахівців, які могли б підготувати аналітичні матеріали з різних аспектів галузі. Як забезпечити, щоб метод збору даних залишався об'єктивним, адже опитування не завжди дає можливість отримати точні вимірювання? Важливо, щоб результати дослідження викликали довіру.

Інша розповідь стосується того, що часто у нас не враховуються креативні індустрії, які насправді є більш вимірювальною та зрозумілою частиною економіки: податки, зайнятість.

Однак, у багатьох випадках відсутнє усвідомлення того, яким чином це безпосередньо пов'язано з культурними аспектами.

Тобто креативна індустрія, вона все одно базується на ідеї, яка виникає на якомусь ґрунті, на якійсь базі. Якщо, до прикладу, графічний дизайнер не надивлений українських музеїв, українського мистецтв, то цей дизайнер буде продукувати те, що він споживає з зовнішнього світу та з інтернету.А нам хотілося б, щоб креативні індустрії базувались на національних культурних продуктах, тим самим промотуючи Україну. І для цього теж треба докладати зусилля..

Отже, наразі ми розглядаємо способи вимірювання, оцифрування та трансформації нашого підходу з метафоричного на практично застосовний, цифровий. Це дозволить нам заявити про досягнуті успіхи, продемонструвати інвестиції та показати результати. Такий підхід значно полегшує комунікацію з Міністерством фінансів.

Скільки часу ви плануєте витратити на це?

До кінця наступного року слід створити ці показники.

Обговоримо, як культура виступає як елемент безпеки — це ще один аспект досягненої мети. Яким чином культура здатна впливати на рівень безпеки?

Я глибоко переконаний, що наш сектор безпеки міг би зажадати менше фінансових вливань, якби ми зробили більший акцент на інвестиціях у культуру. Ця ідея вже стала певним кліше, проте я повністю підтримую її.

Протягом багатьох років ми не вкладали кошти в українське книговидання, дозволяючи на нашому ринку домінувати виданням з країни-агресора. Протягом тридцяти років це стало для них практично безконкурентним сегментом. Так само і в музичній індустрії: багато артистів вважали, що виступ у Колонному залі Кремля є найвищим досягненням, а не концерт у Палаці Україна. Безсумнівно, ми успадкували ці уявлення з часів Радянського Союзу. Однак, протягом усіх цих років в умах людей залишався центр імперії, разом із відчуттям провінційності та другорядності.

З іншого боку, ми спостерігаємо суттєвий перелом. У свідомості багатьох вже сформувався бар'єр, виникає прагнення дистанціюватися, навіть незважаючи на те, що раніше співпраця з державою-агресором була активною.

Отже, наше завдання полягає в тому, щоб встановити "файрвол" проти впливу культурних продуктів країни-агресора. Це стосується як музики, так і видавничої справи, а також інформаційних продуктів. Нам потрібно максимально заповнити ринок товарами, які виробляються у нас, тут і тепер.

Не можна сподіватися, що відмінний результат з'явиться миттєво. Як демонструє досвід сусідніх галузей, важливо вкладати щедро, і з часом ці інвестиції принесуть свої плоди. Лише так ми зможемо виростити ті паростки, якими будемо гордитися.

Тому тут ми у такому жорсткому діалозі з Міністерством фінансів, яке вимагає від нас чіткої ефективності інвестицій. З іншого боку, ми розуміємо, що потрібно інвестувати , наприклад, у мобільність митців, у створення резиденцій, які насправді в результаті можуть не мати якогось конкретного результату, продукту, це потрібно для того, щоб люди продовжували функціонувати у цій сфері, напрацьовувати якісь зв'язки і далі, потім щось створювати . Бо без цієї живильної бази неможливо очікувати швидкого результату .

З іншого боку, ми маємо систему культурних установ, що дісталася нам у спадок від Радянського Союзу. Це створює певну спорідненість з країною-агресором. Коли росіяни захоплювали нові території, вони лише змінювали назви на вивісках. Проте суть цих закладів залишалася незмінною. Механізми фінансування, управління та роботи залишалися такими ж, як і раніше. Єдине, що додавалося — це імперські наративи, які насичували їхню діяльність.

Отже, інституційна реформа є нагальною необхідністю з точки зору безпеки. Ці установи повинні змінити свій підхід і перестати виконувати вузько визначені функції, такі як лише збереження культурної спадщини, обслуговування бібліотечних фондів або проведення театральних вистав. Сучасні культурні інституції повинні стати мультидисциплінарними і мультимедійними. В музеях можуть проходити театральні вистави, в бібліотеках організовуються мовні клуби, ігри, а також зустрічі людей зі спільними інтересами. Наприклад, театр може виступати не лише як місце для вистав, а й як видавець книг, які досліджують історію театру або інші аспекти цієї сфери.

Власне, успішні культурні установи вже впроваджують подібний підхід. Я переконана, що нам потрібно закріпити це на нормативному рівні, аби інституція могла справедливо носити звання «інституції». Не лише «закладу», не тільки театру, музею, галереї чи бібліотеки, а саме культурною інституцією, що здатна задовольняти потреби громади, створювати сенси, бути платформою для діалогу та служити третім місцем, куди людина приходить між роботою і домом. Це те місце, де об'єднується громада, де колективно обговорюється як травматичний досвід, так і плани на майбутнє.

Отже, стратегія формулюється метафорично, на рівні світосприйняття. Проте вона деталізується у чіткі, конкретні дії. І, зрештою, її можна коригувати – це не щось, що закріплено в камені. Це динамічний документ, який повинен адаптуватися до актуальних потреб нашого суспільства.

Сьогодні збереженню культурної спадщини надається надзвичайно велике значення. Звичайно, цим потрібно займатися завжди, але в умовах збройної агресії це стає абсолютно критично важливим. Саме це є метою ворога — знищити нашу ідентичність. Культурна спадщина розкриває нам, ким ми є, яке наше призначення на цій землі. Тому захист її має стати одним з основних пріоритетів. Це стратегічна ціль номер два.

Це реакція на ту ситуацію, яку ми маємо сьогодні. Чи була би вона такою самою п'ять років назад? - Не знаю.

Тому ми можемо змінювати і стратегічні, і операційні цілі, і переглядати конкретні заходи, завдання, спираючись на щорічні результати. Передбачається, що буде моніторинг та регулярний контроль реалізації стратегії. Щороку ми будемо збирати інформацію, яким чином, що зробили, що встигли, не встигли, що релевантно, що нерелевантно, що потрібно ще змінити. Тому це абсолютно живий документ, який буде видозмінюватися в процесі.