Покращене управління - зменшення корупції: український досвід у європейському вимірі.
"Все у русі, все підлягає змінам", - висловився колись давньогрецький мислитель Геракліт. "Окрім сприйняття корупції в Україні" - могли б додати наші співвітчизники. І для підтвердження своїх слів вони навели б результати соціологічних опитувань за останні два десятиліття, які свідчать про те, що близько 90% населення стабільно вважає корупцію в країні широко розповсюдженою.
Ця стійка тенденція контрастує з іншим явищем - поступовим і незворотним зменшенням реального досвіду корупції серед громадян. Якщо в 2007 році дві третини українців мали справу з корупційними ситуаціями в своїх взаємодіях з державними установами, то минулого року лише кожен п'ятий громадянин стикався з подібними випадками. Це свідчить про те, що в даний час кількість людей, які на практиці зіштовхуються з корупцією, скоротилася майже в чотири рази.
Маємо парадоксальну ситуацію, коли істотне зменшення власного корупційного досвіду ніяк не коригує уявлення суспільства про рівень корупції в державі. Безперервний потік новин у медіа та соцмережах впливає на сприйняття проблеми значно більше, аніж особиста дотичність людей до корупційних практик.
Навіть якщо більшість громадян має уявлення про корупцію лише з новин, а не з власного досвіду, цього вже достатньо, щоб сприймати свою країну як глибоко корумповану. Ідеться не лише про Україну, а, наприклад, про Португалію, де лише 1% населення особисто зіткнулися з корупційними ситуаціями або були свідками їх проявів, в той час як 94% вважають її дуже або досить поширеною. Подібна картина спостерігається також у Греції, Іспанії, Кіпрі, Словенії та інших європейських державах, де корупційний досвід мають менше ніж 1 з 10 осіб, тоді як 9 з 10 вважають свої уряди надто корумпованими.
Однак такий розрив не означає, що сприйняття корупції - це виключно медійно згенерована ілюзія, а рівень досвіду дає об'єктивну й вичерпну оцінку корупційної ситуації в суспільстві. Кожен показник має як свою цінність, так і обмеженість. Головне практичне питання - на який маркер доречно орієнтуватись при оцінці державної антикорупційної політики?
Адже попри важливість сприйняття воно показує не так знання про рівень корупції, як загальне відчуття проблеми в суспільстві. До того ж часто ця проблема недостатньо чітко ідентифікована в уявленні громадян, внаслідок чого за корупцію сприймають численні інші негаразди в економіці чи державному управлінні (неефективний менеджмент, хибні управлінські рішення тощо). Зрештою, навіть інтенсивна боротьба з корупцією у вигляді постійних викриттів, розслідувань і вироків неминуче складає враження, ніби її навпаки стає дедалі більше.
Разом із цим, рівень корупційних проявів не обмежується лише побутовими практиками, в яких беруть участь населення та бізнес. Насправді мова йде про якість взаємодії між громадянами та державою, яка виконує ролі захисника, арбітра, регулятора та постачальника послуг. Чим меншою є корупція у цих відносинах, тим більш передбачуваними та ефективними вони стають.
Сьогодні антикорупційна політика сфокусована на вдосконаленні державних процедур у різних сферах, дерегуляції, автоматизації процесів та цифровізації сервісів, що сприяє зменшенню корупційних ризиків. Показовий факт: у 2014 році тільки 5% громадян позитивно оцінювали якість держпослуг і приблизно стільки ж користувалися онлайн-сервісами.
У 2025 році 60% українців скористались державними електронними послугами, і 85% з них оцінили свій досвід позитивно. Паралельно, кількість громадян та підприємців, які стикалися з корупційними ситуаціями, зменшилася майже втричі. Це свідчить про чіткий зв'язок між покращенням державних сервісів і зниженням рівня корупції.
Значущим є те, що ця тенденція проявляється майже в усіх сферах, з якими населення взаємодіє найчастіше. Наприклад, у період з 2021 по 2025 роки кількість громадян, які стикалися з корупцією в таких сферах, як медицина, освіта, будівництво, земельні відносини, діяльність правоохоронних органів та послуги енергетичних компаній, зменшилась приблизно вдвічі.
Відсоток корупційних практик у роботі ЦНАПів наразі становить лише 5%, що свідчить про значний антикорупційний вплив оптимізації державних послуг, зокрема завдяки виключенню прямого спілкування громадян з чиновниками.
Рівень корупційного досвіду населення, отже, є комплексною характеристикою публічної адміністрації в країні. Він дає змогу виявити не просто кількість людей, які вимагають або дають хабарі, а з'ясувати, наскільки офіційні правила і сервіси спроможні задовольняти потреби громадян. Чим менше такої спроможності, тим більше людей віддають перевагу корупційним альтернативам, і навпаки.
Досвід участі громадян у корупційних практиках слугує важливим показником державної політики не лише в Україні, а й у країнах Європейського Союзу. У контексті євроінтеграції дані ЄС надають нам цінні та цілком реалістичні орієнтири. Хоча до Португалії, де лише 1% населення стикається з корупцією, Україні ще належить пройти певний шлях, показники Хорватії та Болгарії (12% і 14%) свідчать про те, що Україна знаходиться на відстані всього кількох відсотків від цих значень.
Водночас на цьому етапі доцільно також зважати на ситуацію в тих державах, з якими нас об'єднує спільний статус країн-кандидатів на вступ до ЄС. Щойно оприлюднені цифри "Євробарометру" (офіційних опитувань громадської думки, які регулярно проводяться на замовлення Європейської комісії) зафіксували певне зростання корупційного досвіду громадян в Чорногорії, Сербії, Північній Македонії та Албанії. Відтак з теперішнім показником на рівні 18% Україна дещо випереджає інших кандидатів.
Варто наголосити, що це порівняння не є спробою "помірятись корупцією" і применшити свої проблеми за рахунок інших, мовляв, а в когось ситуація гірша. Йдеться виключно про те, що нині Україна досягла істотних результатів в антикорупційній політиці, відображених у зменшенні корупційного досвіду громадян, рівень якого вже співмірний з багатьма європейськими країнами.
Тепер головним викликом є підтримка позитивної динаміки, і можна з упевненістю стверджувати, що Україна має для цього необхідні ресурси. У цьогорічному звіті Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), що охоплює дані з антикорупції 37 країн-членів та 25 країн-партнерів, Україні були присвоєні одні з найвищих оцінок, які загалом перевищують середні показники по ОЕСР.
Зокрема, ми займаємо провідні позиції в регулюванні та практичному впровадженні стратегічних основ, спрямованих на боротьбу з корупцією, що стало можливим завдяки Антикорупційній стратегії та Державній антикорупційній програмі. Також ми досягли значних успіхів у сфері лобіювання та політичних фінансів. Наші результати у питаннях конфлікту інтересів, доброчесності суддів та дисциплінарних заходів щодо державних службовців перевищують середні показники країн ОЕСР.
Незважаючи на позитивні оцінки від експертів міжнародних організацій, реальні стандарти доброчесного урядування виявляються лише тоді, коли в повсякденному житті людей відзначається зниження рівня корупції. І навіть якщо це зменшення часто затінюється відчуттям її розповсюдженості, особливо після перегляду соціальних мереж і новинних потоків.
