Контрнаступ опозиційних сил
Корупційний скандал, що розгорівся в Україні 10 листопада після виявлення НАБУ значних зловживань в енергетичному секторі, продовжує набирати обертів. Він вже починає впливати на політичну ситуацію у вищих ешелонах влади. Публікація записів Тимура Міндіча викликала потужну хвилю громадського обурення та підштовхнула політичну опозицію, яка нарешті отримала можливість домогтися часткової справедливості після тривалих років принижень і зневажливого ставлення.
Після вражаючої перемоги Володимира Зеленського та його політичної сили "Слуга народу" на виборах 2019 року, опоненти президента опинилися в непростій ситуації. Ніхто не прагнув займати позицію опозиції до нової влади. Юлія Тимошенко, лідерка партії "Батьківщина", сподівалася на можливість очолити уряд і чекала запрошення на цю посаду. У перші місяці роботи нового парламенту партія "Голос" часто підтримувала "Слугу народу", допомагаючи їм набирати необхідну кількість голосів для прийняття різних законодавчих ініціатив. Депутатські групи "Довіра" та "За майбутнє" також стали надійними союзниками влади.
"Європейська Солідарність" зазнала дещо іншої долі. Внаслідок особистої неприязні між Зеленським і Порошенком, з огляду на їхню історію виборчого суперництва, ця політична сила виявилася єдиною в парламенті, яку можна вважати опозиційною до чинної влади. Хоча існувала також ОПЗЖ, яка до початку повномасштабної агресії виконувала роль проросійської опозиції. Однак після 24 лютого 2022 року її частини стали важливим ресурсом для влади, неодноразово рятуючи "Слуг народу" від невдач у голосуваннях.
Навіть до початку масштабної агресії з боку Росії, а також під час її, Зеленський не мав серйозних політичних суперників у Верховній Раді. Хоча в численній фракції "Слуг народу" мали місце певні внутрішні конфлікти, такі як гучна відставка Дмитра Разумкова з посади спікера та спроби створити новий центр впливу, їхня малочисельність і різноманітність не дозволили реально загрожувати монопольній владі Офісу президента. Це давало Зеленському можливість відчувати себе досить комфортно і, відверто кажучи, часто ігнорувати український парламент, сприймаючи його як рудимент минулого.
Не можна сказати, що всі народні депутати, навіть ті, хто формально входив до складу провладної більшості, були задоволені своїм безсиллям. Проте Банкова вміло справлялася з невдоволенням, за потреби залучаючи підтримку з інших політичних середовищ, фракцій та груп. Для того щоб щось змінилося, був необхідний потужний імпульс, яким стала антикорупційна операція "Мідас".
Оприлюднені плівки Тимура Міндіча не лише показали ймовірну причетність найближчого оточення президента до цинічних оборудок під час війни. Вони завдали дошкульного удару по вибудуваній Офісом президента вертикалі абсолютної влади. Поведінка Банкової виглядала розгубленою. Ситуація вимагала рішучих дій, швидких затримань підозрюваних у причетності до схем та масових кадрових звільнень. Але в ОП вирішили тягнути час і спробували вивести з-під удару своїх людей. Слабкість влади і високий градус суспільного обурення відчула опозиція. Вперше за багато років у неї випала нагода розпочати рішучий контрнаступ.
10 листопада політична сила "Європейська Солідарність" оприлюднила офіційну заяву, в якій оголосила про початок процесу відставки уряду, назвавши його "непрофесійним та корумпованим". У партії закликали всіх депутатів парламенту, які усвідомлюють загрози для країни, приєднатися до ініціативи щодо відставки Кабінету Міністрів з метою створення уряду національного порятунку.
Згодом аналогічні ідеї почали озвучувати й інші політичні діячі. Лідер міжфракційного об'єднання "Розумна політика" Дмитро Разумков зазначив, що з політичної перспективи було б доцільно, аби нинішній уряд подав у відставку, оскільки його не обирали, а лише перепризначили. Крім того, колишній спікер підкреслив, що майбутній уряд повинен працювати на благо народу, а не лише на інтереси Офісу президента.
Цього тижня з'явилась інформація про те, що кількість тих, хто прагне скинути уряд Юлії Свириденко, помітно зросла. Не лише "Європейська Солідарність" під керівництвом Порошенка, а й партії "Голос" та "Батьківщина" відкрито висловили свої зауваження щодо роботи Кабінету Міністрів і розпочали активну кампанію проти чинної влади.
17 листопада партія "Голос" оприлюднила заяву, в якій охарактеризувала "ситуацію, що виникла внаслідок виявлення корупції на найвищих рівнях влади, як абсолютно виняткову, а її наслідки можуть виявитися не лише серйозними, а й катастрофічними для української державності". Політична сила вважає, що новий уряд повинен формуватися за підтримки проукраїнської коаліції у Верховній Раді, а не за рішенням представників Офісу президента чи сторонніх осіб.
Невдовзі до контратак на уряд приєдналася партія "Батьківщина". 18 листопада Юлія Тимошенко, виступаючи у парламенті, оголосила про намір своєї політичної сили ініціювати відставку уряду Свириденко та формувати нову коаліцію. Однак вона підкреслила, що простого перезавантаження виконавчої влади недостатньо, оскільки основною причиною корупції є монополізація влади. Того ж дня з трибуни Верховної Ради Порошенко та Тимошенко оголосили про початок збору підписів за відставку уряду Юлії Свириденко.
Однак, попри гострі заяви, "Європейська Солідарність", "Голос", "Батьківщина" та "Розумна політика" не мають достатньої кількості нардепів, щоб повалити уряд Свириденко і спробувати відновити інституційну незалежність Верховної Ради. Без підтримки зовні в цій ситуації не обійтися. Згодом виявилося, що несподіваними союзниками воскреслої опозиції можуть стати окремі члени президентської фракції "Слуга народу". Ця політсила ніколи не була монолітним організмом, об'єднаним ідеологією чи принципами. Тож корупційний землетрус посилив тріщини, які давно існували в середовищі "слуг".
19 листопада стало відомо, що близько 30 членів президентської фракції підписали заяву, у якій висловили підтримку ідеї створення коаліційного уряду. Її поширив народний депутат, голова Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв. "Задля відновлення довіри громадян України та наших міжнародних партнерів до держави, ми закликаємо негайно розпочати переговори між усіма проукраїнськими фракціями і групами у Верховній Раді України про створення коаліції національної стійкості. Ми закликаємо всі парламентські проукраїнські сили відмовитися від вузькопартійних і персональних пріоритетів, які можуть стати на заваді такому об'єднанню" - йдеться в документі.
Контрнаступ опозиційних сил триває, але передбачити його наслідки вкрай складно. Наразі основна боротьба зосереджена на тому, чи зможе парламент відновити частину своєї втраченой суб'єктності. Також важливим питанням залишається, чи вдасться Андрію Єрмаку, всесильному голові Офісу президента, зберегти свою посаду. Іншим полем боротьби є уряд: стратегічною метою опозиції є відставка всього Кабінету Міністрів, в той час як влада прагне обмежитися лише звільненням скандально відомих міністрів. У кулуарах також обговорюється можливість зміни керівництва Верховної Ради, адже чинний спікер Руслан Стефанчук вважається занадто залежним від президента і не проявляє ініціативи в відновленні суб'єктності українського парламенту.
Хоча серед опозиції лунають заяви про формування уряду національної єдності, треба розуміти, що шанси на це примарні. Навряд чи хтось з опозиційних політиків за нинішніх умов ризикне йти у владу. У цій ситуації важливо втримати керованість процесами і пам'ятати про головного ворога - Росію. Адже повний колапс і так неефективного державного управління в умовах війни загрожує втратою суверенітету.
