Когенерація має потенціал стати важливим елементом підтримки бізнесу та критичних інфраструктур у 2026 році.
Протягом останніх двох років питання енергетичної безпеки в Україні перетворилося з суто технічного аспекту на критично важливу складову виживання для бізнесу і держави. Масовані атаки на енергетичні інфраструктури, ушкодження електромереж, складні графіки відключень та брак потужностей стали яскравими свідченнями того, що традиційна модель централізованого виробництва енергії вже не відповідає сучасним вимогам.
В умовах сучасності все більше уваги привертає термін "когенерація". Це стосується установок, що одночасно генерують електричну енергію та тепло, здатних функціонувати як у складі мережі, так і в повністю самостійній модифікації. Для підприємств, лікарень, водопостачальних підприємств, теплозабезпечення, а також об'єктів оборонного сектору це не просто додаткове джерело енергії, а ключова можливість підтримувати роботу, навіть коли система загалом стикається з кризовими ситуаціями.
Від резервних генераторів до розробки індивідуальної енергетичної стратегії.
Першою відповіддю бізнесу на блекаути стали генератори на дизельному та бензиновому паливі. Вони на деякий час забезпечували необхідну електрику, але швидко виявилися занадто витратними, шумними та мали обмежений ресурс, що робило їх непридатними для безперервної роботи на великих підприємствах. Проте в 2023-2024 роках розпочалася поступова, але суттєва зміна: замість тимчасових рішень компанії почали розглядати власні джерела енергії як складову інвестиційних стратегій. Когенераційні установки стали одним з основних напрямків цієї трансформації.
В українському офісі компанії RSE, що займається інтегрованими енергетичними рішеннями, цей процес характеризують досить лаконічно:
"Раніше генерація сприймалася як страховка. А сьогодні як фундамент. Підприємства хочуть не просто "пережити зиму", а мати контроль над власною енергією на роки вперед".
Компанія RSE інформує, що за останні два роки в Україні та Європейському Союзі було встановлено більше 900 МВт когенераційних та супутніх потужностей. Значна частина цих інвестицій була спрямована на український ринок, охоплюючи промисловість, аграрний сектор, логістичні комплекси та критичну інфраструктуру, які потребують безперервної роботи для уникнення зупинок виробництва та псування товарів.
Попит, за їхніми словами, не зменшується, а навпаки, усе більше підприємств закладають когенерацію в трирічні програми модернізації.
Як держава створила "коридор" для розвитку когенерації.
Зміни в бізнес-поведінці відбувалися на фоні паралельних трансформацій державної політики стосовно децентралізованої генерації. У грудні 2023 року уряд прийняв нові правила щодо кваліфікації когенераційних установок. Цей документ визначив чіткі процедури для визнання установки когенераційною, що є важливим для отримання пільг і переваг, передбачених законодавством для високоефективних когенераційних систем. У травні 2024 року Кабінет Міністрів ще більше спростив умови для встановлення газопоршневих і газотурбінних установок, зокрема когенераційних, на об'єктах критичної інфраструктури. Це включало зменшення частини бюрократичних перешкод, пов'язаних зі зведенням та підключенням таких станцій і відповідних мереж, що дозволило лікарням, водоканалам, теплокомуненерго та іншим важливим об'єктам швидше запускати власні генераційні потужності.
Наприкінці серпня 2024 року Національний енергорегулятор НКРЕКП спростив та пришвидшив процедуру встановлення генеруючих установок: газотурбінних, газопоршневих, когенераційних тощо. Це стосувалося як нового, так і вживаного обладнання, що дало змогу розгортати проєкти швидше і з меншим пакетом погоджень.
У сукупності ці рішення дали ринку зрозумілий сигнал: держава більше не розглядає децентралізовану генерацію як "додаток" до системи - це один із основних інструментів підвищення стійкості.
Новий етап для уряду: всі когенераційні системи повинні бути активними.
Постійні російські удари по об'єктах генерації й мережам у кінці 2025 року знову загострили ситуацію в енергосистемі. На цьому фоні уряд ухвалив комплекс рішень, про які 9 грудня повідомила прем'єр-міністерка Юлія Свириденко.
Йдеться не лише про перегляд списків критичної інфраструктури та перерозподіл споживання електроенергії на користь населення, а й про принциповий акцент на розподіленій генерації. Кабмін доручив Міненерго, Мінрозвитку громад, Держінспекції енергетичного нагляду та всім обласним військовим адміністраціям забезпечити повне функціонування об'єктів розподіленої генерації: газопоршневих і газотурбінних установок, когенераційних модулів, а також дизельних, бензинових і газових генераторів.
Свириденко особливо підкреслила:
"Проблеми, що заважають подачі електричної енергії в мережі операторів, слід оперативно вирішити. Всі існуючі когенераційні установки необхідно активувати."
Крім того, заходи щодо економії не охоплюють електроенергію, яку споживачі виробляють на своїх власних енергетичних установках для особистих потреб. Це означає, що держава фактично надає сигнал: ті, хто інвестував у власну генерацію, не лише забезпечують себе, але й отримують більшу гнучкість у споживанні. Усе це підкреслює загальний тренд: когенерація вже не є просто "цікавою технологією", а перетворюється на інструмент, який уряд активно інтегрує в свою політику стабілізації енергетичної системи.
Критично важлива інфраструктура: роль когенерації у забезпеченні безпеки громадських територій.
Коли мова йде про бізнес, когенерація в першу чергу пов'язана з підтримкою виробничих процесів. Водночас для критично важливої інфраструктури це часто означає забезпечення життєво важливих функцій.
Водоканали, які не мають доступу до електроенергії, не здатні забезпечити подачу води або здійснити очистку стічних вод. Лікарням важко покладатися лише на дизельні генератори, особливо коли йдеться про операційні, реанімаційні відділення та складну медичну техніку. Теплокомуненерго можуть залишити частину міста без опалення в найхолодніші зимові місяці.
Когенераційні установки дозволяють об'єктам сформувати автономний енергетичний "острів". В такому режимі вони здатні забезпечувати як електричну енергію, так і тепло, причому не лише на кілька годин, а на весь період, на який спроектовано систему. Хоча це є суттєва інвестиція, в довгостроковій перспективі вона часто виявляється вигіднішою та надійнішою, ніж постійне вирішення проблем з аваріями, зупинками роботи та тимчасовими заходами.
Наступний рік може стати точкою переходу до нової моделі енергетики
Якщо підсумувати, картина виглядає так: за майже 4 роки війни бізнес, громади та держава пройшли через стадії шоку, екстрених рішень і поступового усвідомлення, що енергетична безпека - це не разова закупівля генератора, а тривала стратегія. Держава відкрила регуляторний коридор для когенерації та розподіленої генерації загалом, а в кінці 2025 року фактично заявила: усі вже встановлені когенераційні потужності повинні працювати на повну, допомагаючи тягнути систему в складні періоди.
У цьому контексті інженери українського представництва RSE досить показово коментують ситуацію:
Спостерігаємо, як когенерація з вузькоспеціалізованого рішення для певних гравців в індустрії стає звичним явищем для стратегічно мислячих організацій. Все частіше бізнес та місцеві органи влади обговорюють не лише питання "генерації", а орієнтуються на розробку довгострокових енергетичних стратегій.
Отже, 2026 рік дійсно має потенціал стати періодом змін. Українські компанії, громади та відповідальні за критичну інфраструктуру поступово переходять від тимчасових рішень до впровадження системного підходу у забезпеченні власної енергетичної безпеки.
Саме тому в умовах нових викликів когенерація перетворюється не лише на одну з можливих стратегій, а на одну з ключових складових підтримки для бізнесу, місцевих громад та держави, яка формує децентралізовану, але водночас більш надійну енергетичну інфраструктуру.
