Кирило Данильченко: Основна проблема Сполучених Штатів і системи Patriot: у найближчому часі очікуються позитивні новини щодо протиповітряної та протиракетної оборони – Блоги | OBOZ.UA
Головна проблема Сполучених Штатів полягає не лише в тому, що новий уряд не може чітко сформулювати свої позиції. Трамп спочатку обіцяє завершити конфлікт за два дні, потім стверджує, що кілька разів досягав угод щодо України, а ще через 50 днів планує ввести суворі санкції та мита на держави, що імпортують російські енергоносії.
Однак політична риторика — це лише частина картини: всі вже звикли до незвичайних витівок президента США, який то планує створення курортів і казино в Газі, то висуває загрози Канаді щодо мит, зазначає Кирило Данильченко у статті для LB.ua.
Ще одне питання полягає в тому, що у ЄС та США немає жодних альтернатив підтримці України.
Після окупації України, Москва без сумніву продовжить свої амбіції щодо "історичних російських територій", до яких можна буде з легкістю включити не тільки Балтійські країни, але й Польщу та Фінляндію.
Тут не лише політика, а й економіка, санкції, втрачений ринок вуглеводнів у ЄС, вісь країн-ізгоїв, де Іран дедалі активніше дрейфує до Китаю. І економічні проблеми Кремля, які нікуди не поділися і не зникнуть від окупації будь-яких областей України.
Скоріш за все, оборонні видатки всіх сусідів РФ зростуть, а зв'язки з Москвою будуватимуть як з ворогом і конкурентом -- тільки та торгівля, яка вигідна, проте не посилює супротивника. Курорти Північної Кореї, закритий інтернет за прикладом китайського, подорожчання іпотеки, борговий зашморг, стагфляція -- це все чекає економіку РФ за будь-якого фіналу війни.
Ведмідь мчить вниз по схилу на велосипеді, не в змозі ні зупинитися, ні крутити педалі, ані покинути сідло — це ідеальна метафора ситуації, що складається в Москві в даний момент.
Основна проблема США полягає в тому, що з 60 батареями Patriot, які знаходяться на озброєнні (з урахуванням тих, що модернізуються, проходять технічне обслуговування чи не готові до бою), спроби знайти щось для України перетворюються на привід для безкінечних засідань, де обговорюють, хто виділить фінансування та хто займеться збором коштів.
Це комплексні питання. І мова тут не лише про промислову мобілізацію або потребу в більшому навантаженні, ніж має Україна. Адже кілька батарей за три роки для надпотужної держави — це не така вже й складна задача. Чи все ж так?
Плани щодо збільшення виробництва ракет PAC-2 GEM-T і PAC-3 MSE до 750 одиниць на рік продовжують реалізовуватися. Це стане можливим завдяки новому заводу в Німеччині, а також розширенню виробничих потужностей у Японії. З 2027 року передбачено випуск 750 PAC-3 MSE, якщо все піде за планом.
Плюс лише РФ випускає приблизно таку саму кількість "Іскандерів" і "Кинджалів" на рік, а отже, про жодне насичення арсеналів не може йтися.
А крім роботи з балістикою, в Україні необхідні навчальні пуски, поповнення запасів Берліна, який попрощався з чвертю своїх своїх Patriot, а також постачання Польщі з Румунією.
Незважаючи на те, що Сполучені Штати володіють повним циклом виробництва, мають коледжі, що співпрацюють з підприємствами для підготовки висококваліфікованих кадрів, а також різноманітні державні програми, субсидії та замовлення з гарантіями, результати в підсумку виявляються досить скромними.
Німеччина планує профінансувати нові акумулятори для України. Швейцарські джерела повідомили, що терміни доставки п'яти замовлених акумуляторів змістилися на кілька років. Тепер Берн, очевидно, готується до парламентських слухань, щоб з'ясувати, чому не було отримано ні ракет, ні пускових установок, а також відсутні точні терміни, коли США зможуть їх поставити.
Ось як вийшло -- за Байдена відсували строки передачі ракет, за Трампа -- терміни постачання самих батарей. Стабільність як вона є.
З іншого боку, Вашингтон знову активно залучається до програми озброєння України, адже спроби досягти угоди про припинення конфлікту на лінії фронту виявилися безрезультатними. Крім того, демілітаризація Києва та відведення з укріплених позицій у Запорізькій, Херсонській та Донецькій областях суперечать інтересам Сполучених Штатів.
Москві не слід ставати сильнішою, а Захід не повинен нічого за це отримувати.
Головною перешкодою для досягнення угоди є вимога Кремля щодо роззброєння України. Це питання, а не статус російської мови чи проблеми з ЛБЗ, є справжньою складністю у процесі переговорів.
Москва боїться перспективи утримувати мільйонну армію, та й уся європейська частина під ударами далеких дронів їх не тішить. Ми ж знаємо ціну їхніх обіцянок і усвідомлюємо, що такого рівня допомоги, як зараз, важко буде досягти в наступній кампанії. Саме це і є реальними причинами продовження війни -- наша можлива реконкіста, якщо ми не пристанемо на шантаж РФ, і Буча на пів країни, яка загрожує нам, якщо пристанемо.
Отже, перед Україною стоїть подібне завдання – активізувати оборонну промисловість за рахунок запровадження західних технологій, запасних частин, обладнання та фінансових ресурсів. Захід, у свою чергу, має підтримати нас у захисті заводів та організації розосередженого виробництва самохідних артилерійських установок (САУ), боєприпасів, мін, дронів, безпілотних літальних апаратів для перехоплення, крилатих ракет і балістичних систем від повітряних атак. Усе це дозволить суттєво підвищити ціну агресії для Кремля та забезпечити надійний тил для нашої країни.
На сьогоднішній день лише Вашингтон має можливість надати нам кілька сотень балістичних перехоплювачів. У контексті можливого загострення відносин з Пекіном Сполученим Штатам необхідно збільшити виробництво ракет, одночасно стримуючи зростання впливу Москви. Тому в найближчому майбутньому ми можемо очікувати позитивні новини щодо систем протиповітряної та протиракетної оборони.
