Кеш, газ, корупційні скандали: кримінальні справи Юлії Тимошенко за роки її діяльності.
Українські правоохоронці вкотре висувають обвинувачення Юлії Тимошенко. DW нагадує про кримінальні справи, що супроводжували лідерку "Батьківщини" з 1990-х і донині.
Національне антикорупційне бюро України (НАБУ) та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) у п'ятницю, 16 січня, планують звернутися до Вищого антикорупційного суду з проханням призначити Юлії Тимошенко заставу у розмірі 50 мільйонів гривень у рамках розслідування справи, пов'язаної з можливим хабарництвом. Згідно з інформацією правоохоронців, які в ніч на середу провели обшук в офісі партії "Батьківщина" в центрі Києва, лідерка цієї політичної сили нібито пропонувала депутатам з інших фракцій Верховної Ради неправомірну вигоду за голосування "за" чи "проти" певних законопроєктів.
65-річна політикиня миттєво рішуче спростувала ці звинувачення, зазначивши, що підозри з боку НАБУ і САП є частиною "зачистки конкурентів". "Переслідування та тиск стали моїми супутниками протягом багатьох років", - підкреслила вона з трибуни парламенту.
І дійсно, майже 30-річну кар'єру Юлії Тимошенко в політиці постійно супроводжували кримінальні розслідування. DW нагадує, який вплив вони мали на українську історію і чим закінчилися.
Юлія Тимошенко розпочала свій шлях до успіху наприкінці 1980-х років у рідному Дніпропетровську, який тоді був одним із найбільших індустріальних центрів не лише Української РСР, але й усього Радянського Союзу. Це місто стало справжньою кузнею для формування керівних кадрів, а також батьківщиною таких відомих діячів, як Леонід Брежнєв та Володимир Щербицький. Однак, у часи радянської перебудови, 28-річна економістка з оборонного підприємства більше цікавилася бізнесовими можливостями, ніж політичною ареною. У 1988 році, разом зі своїм чоловіком Олександром, який був сином впливового чиновника, вона заснувала один з перших у місті сервісів прокату відеокасет.
Уже через рік після укладання шлюбу пара вирішує зануритися у серйозну підприємницьку діяльність - торгівлю нафтопродуктами. Проте коштів, отриманих від нелегального продажу американських фільмів, не вистачає, тому основний капітал для нової компанії надає близький друг сім'ї, підпільний бізнесмен Олександр Гравець. Після проголошення незалежності вони створюють "Корпорацію Український Бензин" (КУБ), яка швидко стає головним постачальником пального для агрокомпаній Дніпропетровської області.
Інвестиційні потоки проходили через офшор на Кіпрі, що надало компанії значні податкові вигоди. Проте в березні 1995 року Юлію Тимошенко, тодішню президентку корпорації, уперше затримали за спробу вивезти з України 26 тисяч незадекларованих доларів і три мільйони російських рублів. Її утримували кілька днів у слідчому ізоляторі в Запоріжжі, поки за нею не приїхали свекор та Віктор Пінчук, з яким Тимошенко тоді успішно здійснювала обмін українських труб на туркменський газ. Врешті-решт, адвокати, яких вони найняли, змогли переконати суд звільнити підприємицю, стверджуючи, що сумку з готівкою переплутав її водій. Проте розслідування не було закрито повністю, і правоохоронці повернуться до цієї справи через кілька років.
Тоді справи йшли дуже добре: після розриву з Пінчуком, засновники КУБа вирішили перетворити свій бізнес на корпорацію "Єдині енергетичні системи України" (ЄЕСУ), яка швидко перетворилася на потужну торгівельно-бартерну імперію. ЄЕСУ забезпечувала українські компанії російським газом в обмін на товари, які потім реалізовувала за кордоном, отримуючи значні прибутки. У 1996 році корпорація стала домінуючою силою на газовому ринку, а загальний обіг усіх її підрозділів досяг 10 мільярдів доларів.
Успіхи КУБа та ЄЕСУ, як і більшості перших приватних компаній Дніпропетровщини, були тісно пов'язані із фігурою Павла Лазаренка - у радянські часи високопосадовця обласного комітету компартії, а після настання незалежності - представника президента, обласного голови та, зрештою, прем'єр-міністра. Лазаренко управляв економікою області, а потім і всієї України у напівручному режимі, призначаючи відповідальних за імпорт з Росії дефіцитних енергоресурсів. І робив це не безкоштовно, пригадуватимуть потім акули бізнесу з "третього покоління" "дніпропетровського клану": Пінчук, Ігор Коломойський та Сергій Тігіпко.
У 1997 році Юлія Тимошенко, завдяки підтримці Павла Лазаренка, була обрана до Верховної Ради другого скликання, отримавши понад 90% голосів виборців у своєму одномандатному окрузі на Кіровоградщині. Проте незабаром виникають проблеми: після загострення стосунків з президентом Леонідом Кучмою Лазаренко втрачає посаду прем'єр-міністра, а в лютому 1999 року його арештовують у США за підозрою у відмиванні кількох сотень мільйонів доларів, виведених з України.
Велику частину цих фінансів, як стверджували українські та американські правоохоронці в наступні роки, нібито переказувала ЄЕСУ та її афільовані компанії на закордонні рахунки Лазаренка. У той період корпорація, позбувшись підтримки прем'єр-міністра, фактично вибула з газового сектору.
Однак саме тоді стрімко вгору пішла політична кар'єра Юлії Тимошенко. Колишня бізнес-вумен, яка наприкінці свого четвертого десятка скидалась на студентку, у парламенті проявила себе як запальний демагог, відстоювала ринкові реформи, створила власну партію "Батьківщина".
У буремні 2000-ні роки Юлія Тимошенко стає віцепрем'єркою з питань паливно-енергетичного комплексу в коаліційному уряді Віктора Ющенка. Вона несподівано вирішує боротися з бартерними схемами, які колись приносили прибуток її компанії ЄЕСУ. Проте її перебування в уряді виявляється коротким — в січні 2001 року Тимошенко звільняють через кримінальні звинувачення, пов'язані з контрабандою трьох мільярдів кубометрів газу з Росії на суму 80 мільйонів доларів та використанням підроблених документів.
Юлія Тимошенко відхиляє всі звинувачення та закликає опозиційні сили об'єднатися задля усунення "олігархічного корумпованого режиму Кучми". Проте, впродовж наступних тижнів Генеральна прокуратура безперервно висуває нові обвинувачення проти неї: в ухиленні від сплати податків кіпрськими акціонерами ЄЕСУ, підкупі Лазаренка та відмиванні грошей через контрольовані банківські установи. Також знову спливають старі справи, пов'язані з контрабандою готівки. У лютому 2001 року суд ухвалює рішення про утримання ексурядовиці в Лук'янівському СІЗО, а через півтора місяця її переводять до лікарні, де вона залишається під вартою. Чоловік і свекор Тимошенко, а також кілька високопосадовців ЄЕСУ, проведуть за ґратами понад рік.
Проте, лідерці "Батьківщини" пощастило — ряд українських судів підтримують її, і в період 2001-2002 років всі справи проти неї та її родини закриваються через відсутність доказів або порушення процесуальних норм. До Верховної Ради четвертого скликання Юлія Тимошенко створює власний політичний блок, тому подальші обвинувачення Генеральної прокуратури у спробах підкупу суддів, зловживанні владою та привласненні "газових" мільйонів розбиваються об депутатську недоторканність.
Саме тоді зусиллям адвокатів зі справи Лазаренка у США зникає епізод із відмиванням грошей, нібито переказаних ЄЕСУ. Однак нові претензії до Юлії Тимошенко висуває РФ - виявляється, що корпорація під її керівництвом заборгувала міноборони Росії понад 300 мільйонів доларів. Йшлося про бартерну схему, за якою ЄЕСУ мала погасити борги українського уряду перед "Газпромом" за рахунок поставок будівельних матеріалів російській армії. Офіційна підозра у підробці службових документів навіть дозволила військовій прокуратурі РФ на короткий час оголосити Тимошенко в міжнародний розшук. Кримінальна справа створила суттєві проблеми у відносинах двох країн, коли у 2005-му Юлія Тимошенко очолила перший "помаранчевий" уряд України. Приїхавши зрештою до Москви на допит, вона змогла переконати російських слідчих: поставки зірвались не через корупцію, а через скасування експортної ліцензії ЄЕСУ за наказом Леоніда Кучми. Втім, і ця справа винирне в її житті повторно за кілька років.
2000-ні роки в Україні були часом безперервних політичних криз. Протягом цього десятиліття Юлія Тимошенко змінювала свою роль з опозиційного політика на державного діяча і назад сім разів. Навіть ставши прем'єр-міністром вдруге в 2008 році, вона два роки перебувала в конфлікті з президентом Віктором Ющенком.
Одним із ключових аспектів цього конфлікту стало усунення з ринку останнього посередницького ланцюга у газових угодах між Києвом і Москвою - швейцарської фірми "РосУкрЕнерго", яка належала українському олігарху Дмитру Фірташу. Врешті-решт, Тимошенко досягла угоди з Володимиром Путіним, який на той момент обіймав посаду прем'єр-міністра Росії, про перехід до прямих контрактів між російським "Газпромом" і українським "Нафтогазом", а також нову формулу розрахунку вартості газу, що могло призвести до підвищення цін на паливо майже на третину. Проте підписати угоду на таких умовах керівництву "Нафтогазу" заборонив Ющенко.
2009 рік розпочався новою газовою кризою: Кремль різко підвищив ціну на газ майже вдвічі, встановивши її на рівні 450 доларів за тисячу кубометрів, та зажадав від Києва погасити борги перед "РосУкрЕнерго", погрожуючи повним перекриттям газопроводу. Після тривалих майже тритижневих переговорів Юлія Тимошенко взяла на себе відповідальність і доручила керівнику "Нафтогазу" Олегу Дубині укласти угоду з "Газпромом" на взаємовигідних умовах: Україні вдалося отримати 20-відсоткову знижку від базової ціни, яка була прив'язана до світових котирувань на нафту, а також зберегти незмінними тарифи на транзит газу до Європи.
Окрім чергового скандалу у владі, нові угоди очікувано призвели до зростання вартості газу для населення, що не могло не вплинути на популярність прем'єрки. В лютому 2010-го вона програла другий тур президентських виборів Вікторові Януковичу, поступившись менш ніж п'ятьма відсотками голосів. Так і не визнавши поразки, Тимошенко звинуватила опонентів у фальсифікації голосування, але зрештою змушена була залишити уряд.
Незабаром після призначення нового кабінету Миколи Азарова, було розпочато перевірку роботи його попередників. У травні він оголосив про "багатомільярдні втрати" внаслідок їхнього керівництва країною. Генеральна прокуратура почала висувати обвинувачення проти колишніх міністрів, посадовців та керівників державних компаній за перевищення повноважень і зловживання службовими правами.
Настає черга Юлії Тимошенко. Спочатку їй інкримінують порушення бюджетного законодавства через переведення 320 мільйонів гривень до Пенсійного фонду, отриманих від продажу квот на викиди парникових газів, тоді як ці кошти повинні були бути спрямовані на екологічні програми. Далі виникає питання щодо позапланової закупівлі санітарних автомобілів для сільських медичних закладів. Тимошенко та її команда ініціюють незалежний аудит у США, який підтверджує, що ці рішення не завдали шкоди державі, і розслідування зрештою зупиняють. Проте заступник генпрокурора Ренат Кузьмін відкриває нову справу, в якій звинувачує Тимошенко у перевищенні своїх повноважень через одноосібне розпорядження керівнику "Нафтогазу" підписати контракт з "Газпромом" у січні 2009 року. Слідство оцінює збитки від цієї угоди у майже 189,5 мільйона доларів.
Судовий процес, що тривав з червня по жовтень 2011 року, вважається одним з найгучніших скандалів в історії України. Про політичну природу цієї справи заявляли не лише прихильники Тимошенко, які організували наметове містечко біля Печерського суду, а й зарубіжні політики з різних куточків світу. Свідки обвинувачення під час судових слухань висловлювали підтримку екс-прем'єрці, тоді як вона сама звинувачувала представників "Партії регіонів" у незаконному збагаченні через "РосУкрЕнерго", роблячи це з місця підсудної. Зрештою, після бурхливої суперечки з Азаровим на початку серпня, суд ухвалив рішення про арешт Тимошенко.
Цього разу вона опиниться за ґратами на більше ніж 30 місяців. У жовтні 2011 року Печерський суд ухвалив рішення про семирічний термін ув'язнення та зобов'язав виплатити компенсацію "Нафтогазу". Апеляційний та Верховний суди майже беззаперечно підтвердили це рішення, і вже напередодні нового року експрем'єрку відправили до виправної колонії на Харківщині.
З усіх куточків світу лунали вимоги до Віктора Януковича відпустити Юлію Тимошенко. Водночас правоохоронні органи вирішили звернути увагу на старі, давно забуті справи: СБУ відновило розслідування угод між ЄЕСУ та Міністерством оборони Росії, а генеральна прокуратура несподівано почала підозрювати опозиціонерку у причетності до резонансного вбивства, що сталося в 1990-х.
Мова йшла про Євгена Щербаня, одного з найзаможніших підприємців України на той час, який заснував холдинг "Індустріальний союз Донбасу" (ІСД) та Ліберальну партію. У листопаді 1996 року його разом із дружиною та кількома випадковими працівниками аеропорту "Донецьк" розстріляли двоє найманців прямо на території летища. Тільки в 2003 році в Луганську був засуджений, зокрема, за цей злочин Вадим Болотський — останній живий учасник "банди Кушніра", донецької організованої злочинної групи, яка спеціалізувалася на вбивствах за замовленням. Однак, хто саме віддав наказ на вбивство Щербаня, Болотський так і не розкрив.
З матеріалів, представлених під час судового процесу, можна зрозуміти, що слідчі протягом тривалого часу шукали можливі варіанти: чи то російські спецслужби, чи донецькі злочинні угруповання, чи, можливо, політики в Києві або конкуренти? Проте у 2013 році Петро Кириченко, близький соратник Лазаренка, несподівано надає нові свідчення з США: нібито прем'єр-міністр та голова ЄЕСУ вклали свої кошти в організацію вбивства. Цю версію також підтвердив старший син Щербаня, Руслан.
Замість цього, численні політики та бізнесмени, від партнерів загиблого до Леоніда Кучми, запевняли слідство, що в ЄЕСУ та ІСД не було жодних конфліктів, а тим паче приводів для насильства. Зрештою, влітку 2013 року слідчі вирішили зробити паузу, щоб офіційно допитати Лазаренка в Сполучених Штатах. Чи встигла прокуратура здійснити цей допит, залишалося невідомим, адже після перемоги Євромайдану матеріали справи були вивезені з країни генпрокурором-втікачем Віктором Пшонкою.
Верховна Рада звільнила Тимошенко з тюрми окремою постановою 22 лютого 2014 року, днем раніше депутати декриміналізували статтю про перевищення службових повноважень, за якою її засудили в 2011-му. За два місяці її повністю реабілітував Верховний суд.
Утім, три роки систематичних звинувачень чи не в усіх бідах країни таки далися взнаки її політичним рейтингам: із кожними наступними виборами Юлія Тимошенко набирає дедалі менше голосів. З 2019-го "Батьківщина" займає лише 24 крісла у Раді. Із втратою молодих виборців партійна ідеологія чимдалі звернула у бік консервативного популізму.
НАБУ та САП повідомляють, що з грудня 2025 року Юлія Тимошенко намагається залучити до себе депутатів з інших фракцій. Як підтвердження своїх слів, правоохоронці посилаються на єдиний аудіозапис від 12 січня, на якому жінка, голос якої нагадує голос лідерки партії "Батьківщина", тихо розповідає чоловікові про своє бажання "знищити більшість" і готовність платити депутатам по 5 тисяч гривень щомісяця за правильні голоси. Голос співрозмовника на запису спотворений, що може свідчити про його роль у фіксації цієї пропозиції в інтересах слідства.
Звертає на себе увагу, що це вже третя публічна звинувачення в підкупі депутатів у Верховній Раді, оголошена Національним антикорупційним бюро протягом останнього місяця. Напередодні новорічних свят правоохоронці висунули обвинувачення у корупції п'яти представникам фракції "Слуга Народу", не надаючи ніяких додаткових деталей – усі вони були звільнені під заставу. Раніше підозру у спробі підкупу отримала позафракційна депутатка Анна Скороход.
