"Яка різниця": чому Росія намагалася знищити українську мову - На заслуженому відпочинку.
З початку масштабної агресії все більше російськомовних українців обирають спілкування українською мовою. Причини цього явища очевидні. Проте варто задуматися, чому українська мова поступово відходила на другий план серед українськомовних громадян протягом XIX-XX століть?
Таке питання часто постає у дітей та молоді. Ми звернулися до вчительки української мови та літератури Альони Остапової, щоб дізнатися, чому українська мова поступово виходить з активного вжитку. Вона працює над тим, щоб повернути калинову до мовлення і світогляду наших підлітків.
Понад тридцять років Альона Остапова викладає українську мову у навчальних закладах. Тож про зміну відсотку дітей, які послуговуються нею у щоденному спілкуванні, знає з власного досвіду.
Альоно Леонтіївно, чи помітили ви в останні десятиліття зміни в ставленні молоді до української мови?
- Такі зміни є. І вони втішні, адже чистота мовлення, використання української зростає. Звісно, не так швидко, як би цього хотілося.
Чому так? Здавалося, що нині в країні вже існують досить прийнятні умови для вивчення української мови.
Часто я помічаю таку тенденцію: у навчальних закладах учні спілкуються українською мовою, а повернувшись додому, переходять на російську, оскільки батьки зазвичай спілкуються саме нею. Хоча це не характерно для всіх сімей, така ситуація зустрічається досить часто.
Чому ж батьки не заохочують дітей до спілкування українською мовою?
- Треба зробити невеликий екскурс в історію, аби це пояснити.
Давайте виконаємо це.
Нашій мові та її носіям вдалося досягти неймовірного — зберегтися і не зникнути, незважаючи на численні заборони та репресії. Вперше права української мови були обмежені у 1690 році на Соборі Російської православної Церкви, де заборонили її використання для написання церковних текстів. Протягом XVIII-XIX століть заборони та обмеження стосувалися викладання, друку, використання під час богослужінь, театральних вистав, а також навіть нотного друку. Такі заборони оголошувалися неодноразово. Варто зазначити, що утиски здійснювалися різними державами та імперіями: Російською, Австро-Угорською, Польщею, Румунією (адже частина українських територій у різні історичні періоди належала до цих країн). Цікаво, що деякі з цих указів і розпоряджень були таємними, позбавляючи можливості їх оскаржувати, як, наприклад, відомий Емський указ.
Проте найбільших утисків наша мова зазнала протягом саме XX століття, хоча радянська влада нібито нічого не забороняла. Навпаки, кількість книжок, виданих українською, була суттєвою, та й вивчення її у школах, вишах ніхто не забороняв.
- Чому тоді відсоток тих, хто розмовляв рідною мовою, став набагато меншим? Якось це нелогічно.
У філологічному середовищі існує термін "лінгвоцид", що в буквальному сенсі означає "вбивство мови". Цей процес не завжди проявляється у формі прямих заборон; він може реалізовуватися, наприклад, через зниження статусу та престижу певної мови. Напевно, ви знайомі зі згадкою, яка була популярною в радянський період, що українська мова є лише "порушеною" версією російської. Це стверджує, що немає сенсу витрачати час і зусилля на вивчення діалекту або наріччя, оскільки виникає питання, де їх потім використовувати.
Лінгвоцид також відбувався й через ставлення до носіїв мови. Заговорив українською - значить селюк. Тож ті студенти або заробітчани, які приїхали з сільської місцевості до міст, намагалися говорити російською, часто недосконалою, а подекуди й смішною.
- Отже, чи дійсно ці міста належали Україні?
- Так, але за радянських часів до багатьох українських міст переселяли росіян і представників інших національностей. І навчання, виробництво тощо в цих містах переводили на російську. Аргументуючи це тим, що для опанування української необхідно багато часу, а російську всі ці люди вже знають. Це стосувалося, насамперед, великих промислових міст сходу України.
Ви згадали про освіту. Проте варто зазначити, що українську мову вчили не лише у школах, але й у вищих навчальних закладах.
На уроках української літератури згадувалися не лише факти, а й "цікаві" моменти з життя наших письменників, яких представляли як запеклих борців проти царизму та революційних змін. У той же час, про російських авторів розповідали з використанням захоплюючих біографічних деталей — дуелі, любовні інтриги, таємниці родин. Варто зазначити, що українську літературу можна було опустити, якщо батьки подали відповідну заяву, а вищі навчальні заклади поступово переходили на викладання російською мовою.
Чому так?
Ситуація досить зрозуміла. Якщо ви плануєте написати наукову статтю, виникає питання, якою мовою це краще зробити. Наприклад, якщо ви оберете українську, вам знадобиться переклад, оскільки в інших країнах цей мовний варіант може бути незрозумілим. Через це багато викладачів і студентів вирішили використовувати російську мову для наукових робіт. Це, у свою чергу, призвело до відсутності розвитку наукової та спеціалізованої термінології українською. Пізніше це стало використовуватися як аргумент на користь того, що українська мова є неповноцінною. Після відновлення незалежності в 90-х роках мовознавцям довелося докласти чимало зусиль для створення адекватної наукової та термінологічної лексики.
Ось ще один цікавий факт. У західних регіонах країни було важко замінити українську мову на російську. Тому майбутнім студентам радили обирати спеціальність викладача російської мови, оскільки така професія забезпечувала на 25 відсотків вищу зарплату під час роботи.
Ось вам матеріальний поштовх.
Так, саме так. Таким чином, можна сказати, що формально у Радянському Союзі ніхто не заважав тобі спілкуватися українською, купувати книги чи слухати пісні. Але на практиці це вважалося непопулярним і невигідним. Подібні явища спостерігалися не лише в Україні. Наприклад, у Білорусі рідна мова практично не використовується: вона переживає кризу, не отримує розвитку, а кількість її носіїв швидко скорочується. І це ще не враховуючи специфіку словників, виданих у радянський період.
А яка у них проблема?
З української словникової літератури повільно почали зникати автентичні слова, їх замінювали на російські аналоги з подібним звучанням. Наприклад, слово "вертоліт" було замінено на "гвинтокрил". Чому українцям потрібні власні терміни, які відрізняються за звучанням? Це призведе до того, що мова стане більш схожою на "язик".
Альоно Леонтіївно, чому варто витрачати стільки ресурсів і зусиль на обмеження використання української мови? Російську ж ми вже всі знаємо. Чи є щось погане в тому, що буде більше носіїв української мови? Чи справді культурне різноманіття може комусь зашкодити?
Мова — це більше, ніж просто звуки, які ми вимовляємо щодня. Кожне слово несе в собі глибокий зміст, відображаючи ставлення до предметів, людей і явищ, характерних для певного народу. Завдяки мові, ми отримуємо можливість досліджувати світ так, як це робили наші предки-українці. Якщо позбавити народ його мови, що залишиться від нього? В українській мові закладено дух свободи, опір несправедливості та глибоке почуття любові до родини, зокрема до матері. Ось чому в нашій культурі не існує лайливих слів, що містять слово "мати", чого не можна сказати про російську мову. Відмінності у мовах формують різні реакції народів у подібних ситуаціях, адже "мовна картина світу" у кожного народу унікальна. Країнам з імперським мисленням не потрібні народи, які мають інші погляди, або ж прагнення до волі та свободи. Саме тому нам десятиліттями нав'язували "комплекс меншовартості" — бути українцем, вірменином, азербайджанцем чи чувашем вважалося не просто незручно, а й непрестижно. Так траплялося, що хлопець з села, спілкуючись українською, потрапляв до інституту, на роботу і поступово переходив на російську. І за кілька років він уже розмовляє "великим і могутнім", соромлячись навіть найменшої української лексики, яка видає його сільське походження або "недостатню освіченість".
Як часто зазначають росіяни: "яка різниця", однак щоденно вони вживають жорстокі заходи для захисту "російськомовного населення".
Шановна Альоно, очевидно, що тривала політика зневаги до мови призвела до численних мовних труднощів. Яким чином можна вирішити ці проблеми як для дітей, так і для дорослих? Особливо це стосується дорослих, які переважно використовували українську в дитячі роки.
- Насамперед, розмовляти, читати, писати. Ви, звісно, будете помилятися. Проте ви ж не кидаєте говорити, наприклад, англійською, коли помиляєтеся? Так чому ж припиняєте говорити українською?
Сприяйте бажанню ваших дітей та онуків спілкуватися українською мовою. Запитуйте їх про значення нових слів, нещодавно вивчені теми в школі або книжки, які вони прочитали - це не тільки порадує їх, але й буде корисним для вас. Обираючи фільми та книги для свого відпочинку, а також налаштовуючи соціальні мережі, віддавайте перевагу українському контенту, адже це допоможе збільшити активний словниковий запас. У родині можна організувати мовні змагання – хто найбільше згадає назви квітів, дерев та інших об'єктів українською мовою. Використовуйте онлайн-ресурси для вивчення мови, адже їх є безліч, і більшість з них безкоштовні. Також вивчення інших мов дозволить вам розширити свій словниковий запас синонімів під час порівнянь або перекладів.
На завершення, просто цінуйте та оберігайте українське слово. Це мова нашого дитинства, батьківського дому та вашої спадщини. Якщо ваша рідна мова інша, то знання та вживання української буде свідченням поваги до країни, яка, незважаючи на всі труднощі, здобула право зберігати українську мову та бути незалежною. І коли знову почуєте: "Какая разница", просто відповідайте: "Жодної, тож спілкуймося українською".
Дякую за бесіду, Альоно Леонтіївно.
