Історик Дмитро Білий зазначає: "Існує безліч міфів про українську Кубань, проте реальні факти виявляються ще захоплюючішими".

Існує безліч міфів та легенд, що оточують процес заселення Кубані українцями (сучасний Краснодарський край у Російській Федерації).

Проте, як це часто трапляється, справжня історія виявляється набагато більш захопливою. Як українці здобули перевагу як основний етнос на Кубані, чому перша спроба об'єднання українців Кубані з Великою Україною виявилась безуспішною, і які перспективи для відродження української культури в цьому регіоні Росії — ці питання стали темою обговорення для 032 з доктором історичних наук, дослідником історії Кубані Дмитром Білим.

Доктор наук у галузі історії, Дмитро Білий.

- Як взагалі з'явилися українці на території Кубані як формувалось етнічна історія цієї території, яку багато хто вважає українською. З цього приводу в українському суспільстві та і історичному середовищі існують іноді досить контроверсійні думки, взагалі чи можна вважити цей край частиною української етнічної території?

Процеси формування національних держав завжди є надзвичайно складними та непередбачуваними. Уявіть собі, що Західна Україна так і не стала частиною сучасної української держави. Внаслідок таких історичних умов ми опиняємося в ситуації, коли виникають запитання про її належність до України.

На жаль, Кубань, подібно до східної Слобожанщини, Курщини, Білгородщини та частини Воронежчини, так і не увійшла до складу української держави. Проте історично вона мала всі необхідні умови для цього.

Коли ж, власне, можна розпочати хронологію присутності українців на Кубані? Які обставини цьому сприяли і в якому столітті все це відбулося?

На мою думку, українську історію Кубані доцільно розпочати з 10 століття. Саме тоді князь Мстислав, син Володимира Великого, заснував князівство Тмуторокань на північному Кавказі. Однак можна провести цю лінію ще раніше, до часів Святослава, який, розгромивши Хазарський каганат, інтегрував північний Кавказ до складу Київської Русі, що стало основою для створення Тмутараканського князівства. Мстислав Володимирович правив цим князівством до 1022 року, після чого переїхав до Чернігова.

Цей князь здобув славу завдяки своїй перемозі над касогами (адигами) з Кавказу. В той час Тмуторокань вважалася одним із культурних центрів Київської Русі. Проте вже на початку XII століття цей регіон потрапив під вплив Візантії.

Проте в 18 столітті козаки з Запоріжжя знову взялися за відновлення української колонізації Кубані. Яким чином це відбулося?

- Для Війська Запорізького -- Кубань це був життєво важливий регіон. Головною морською перевалочною базою запоріжців був Маріуполь -- звідки вони добиралася до Кубані.

Запорожці вважали значну частину Кубані, включаючи територію до річки Єя, своєю власністю ще до розформування Запорізького війська. На цій землі у них були власні зимівники. Тому, коли запорожці перетворилися на Чорноморське військо, для них не виникло жодних сумнівів щодо нового місця проживання — Кубані.

Однак, слід зазначити, що українська колонізація Кубані відбулася з певним добровільним елементом, оскільки історичні факти свідчать про те, що цей процес розпочався за наказом Катерини II.

Вплив російської імператриці на колонізаційні процеси значно перебільшений. Насправді, це була історія, що відбувалася на добровільній основі. Козаки спочатку оселилися на території сучасного Придністров'я, але незабаром зрозуміли, що ця місцевість занадто обмежена. Вони прагнули до вільних степів, і тому вирішили повторно дослідити Кубань, яка була так близько. Перший детальний опис Кубані створив осавул Мокій Гулик.

Він побачив, що на території правобережної Кубані було майже все для успішної колонізації її козаками. В першу чергу сіль - справжній стратегічний товар у той час -- справжня нафта цієї епохи. А також чорноморська риба, річки, ханські озера, степи. І взагалі природний ландшафт дуже був схожий на рідний для козаків у наддніпрянській Україні.

Це прагнення отримало підтримку фаворита імператриці Григорія Потьомкіна, який мріяв про відновлення гетманщини і уявляв себе новим гетьманом. Він створив з колишніх запорожців "Військо вірних козаків", яке згодом було перетворено на Чорноморське козацьке військо. Проте після його смерті реалізація цього задуму стала неможливою.

Тоді запорізькі козаки усвідомили, що Кубань може стати їхнім єдиним шансом для збереження українського козацтва. Вони надіслали до Петербурга делегацію під керівництвом отамана Антона Головатого. Ця особа була видатною — не лише талановитим військовим і дипломатом, а також поетом, музикантом та бандуристом, його вважали характерником.

Цікаво, що корупційні вади, які завжди були присутні Російської імперії, козаки обернули собі на користь. Воно щедро роздавали хабарі - кому коштовну зброї, кому коней та осетрів і такі домоглися аудієнції у імператриці.

Після видання указу Єкатерини II 30 жовтня 1792 року чорноморським козакам були призначені території на Таманському півострові в районі Кубані для їхнього поселення. Твердження про те, що запорожці опинилися на Кубані примусово через указ імператриці, є міфом, адже насправді вони самостійно здобули нові землі для життя.

Антін Головатий – це ім'я, яке має свою унікальність і характер.

Після цього козацька флотилія під командуванням полковника Сави Білого вийшла з Очакова у свій останній морський похід на Кубань. Вона прибула вона в Темрюк 25 серпня 1793 року. Антін Головатий – це ім'я, яке має свою унікальність і характер. привів на Кубань сімейних козаків зі Слободзеї суходолом через Дон. Із 12622 козаків дійшло на Кубань - 8200, не рахуючи членів сімей.

Прибувши на нову територію та утворивши 38 куренів, козаки заснували Кубанське козацьке військо. У 1794 році вони заснували місто Катеринодар, яке стало столицею кубанського війська і тепер відоме як Краснодар.

Як продовжувалася українська колонізація Кубані? Яка частка населення припадала на українців?

Запорожці з 1793 року почали заселятися правобережну Кубань. До 1862 року Кубань ділилася на дві частини -- правобережну та лівобережну.

Українці заселяли правобережну Кубань, яка отримала назву Чорномор'я. Ці території охоплювали Краснодар, Єйськ, Темрюк та простягалися до Тихорецької і Усть-Лабінської станиці, утворюючи майже повністю українську громаду. Навіть у Великій Україні та Галичині було важче знайти райони з такою значною концентрацією українців. На цю землю, яку Тарас Шевченко називав Кубанською січчю, мріяв повернутися сам Кобзар після заслання.

Українську ідентичність підтримувало і те що, козаки не знали кріпацтва, мале своє самоврядування. Там виріс надзвичайно сильний паросток інтелігенції серед козаків.

Лівобережна Кубань почала заселятися приблизно з 1862 року, і вже на той час мала переважно російське населення. Проте, згідно з переписом 1897 року, в межах всієї Кубанської області (як правобережної, так і лівобережної) із майже двох мільйонів жителів 47% становили українці, тоді як росіяни складали лише 43%. Що стосується правобережної частини, то два райони — Ейський та Темрюкський — на 95% були населені українцями, а Катеринодарський район — на 75%. Цікаво, що Симон Петлюра, покинувши Полтаву, кілька років провів на Кубані, де став одним із засновників "Просвіти" та працював асистентом у відомого кубанського історика Федора Щербини.

Які події мали місце на Кубані після утворення Української народної республіки та в період Громадянської війни? Чи відбувалися спроби заснування української Кубанської республіки?

Звичайно, такі події мали місце. Кубанська народна республіка була проголошена 1 березня 1918 року. Це стало логічним розвитком українського національно-визвольного руху, який почав формуватися в цьому регіоні приблизно з середини 18 століття. Цей рух був не менш активним, ніж у Слобожанщині або Наддніпрянщині. На початку 20 століття український культурний простір складався з чотирьох основних частин: Галичини, Слобожанщини (передусім Харкова), частини Києва та Кубані. Ці чотири території формували етнічну основу української нації.

З 4 грудня козацьке державне утворення отримало назву Кубанський Край. Був створений козачий уряд -- Кубанська Рада, яку очолив український козак Микола Рябовіл -- отаман зі станиці Дінська. Він закінчив політехнічний університет в Києві, деякий час був головою Української спілки студентів, пізніше був директором будівництва Кубансько-Чорноморської залізниці очолював Кубанський кооперативний союз. Дуже розумний, освічений політик та економіст.

Етнічний розподіл населення Кубанського регіону відповідно до перепису 1897 року.

Відповідно до норм тимчасової Конституції, Кубанська Рада в період анархії та Громадянської війни взяла на себе всю повноту влади. У майбутньому Козацька Рада висловлювала думку, що колишня Російська імперія повинна трансформуватися у федерацію вільних, незалежних народів та держав, які ще належало створити. Це нагадувало 3 Універсал Центральної Ради. Варто зазначити, що в той час на Кубані функціонували офіційні органи секретаріату освіти Центральної Ради, які запроваджували українську освіту в місцевих навчальних закладах.

Яким чином формувалися зв'язки між Українською Народною Республікою та Кубанським краєм? Чи є достовірною інформація про намір об'єднати ці дві держави?

Відбулося чимало зустрічей та обговорень. З самого початку кубанці вважали Велику Україну своєю близькою та дружньою країною.

Відносно обʼєднання УНР та Кубані у єдину державу. У 1917 році до Києва приїхали представники кубанського уряду. Вони запропонували Центральній Раді створити спільний уряд. Але на той час в українському уряді переважали представники соціалістичних партій. І вони відповіли - у нас в уряді мають бути тільки соціалісти. А козацтво - це заможні люди, тогочасний середній клас, який мав свої земельні наділи у найбільш розвинутому сільськогосподарському регіоні Російської імперії. Вони масово закупали іноземну аграрну техніку -- мали розвинуту кооперацію. Це були господарі, яка була абсолютна більшість на Кубані. Тому соціалістичні ідеї серед кубанців були, мʼяко кажучи, не дуже популярні. Тому контактів було багато, але до чогось реального з Кубанської Ради з Центральною так і не дійшло.

У 1917 році Микола Галаган, який представляв Центральну Раду, відвідав Кубань. Під час своєї промови він виголосив слова, які згодом стали пророчими: "У Києві я спостерігав державу без збройних сил, а на Кубані — збройні сили без держави".

У травні 1918 року Рябовол на чолі делегації Ради Кубані вирушив до Києва. Він проводив таємні переговори з гетьманом Скоропадським, обговорюючи можливість об'єднання Кубані та України. Розглядалися різні варіанти, зокрема автономія Кубані в складі України та створення федерації. Як зазначав у своїх спогадах Дмитро Дорошенко, під час зустрічі між Скоропадським і Рябоволом було досягнуто угоди про об'єднання цих територій.

Делегація уряду Кубанського краю на зустрічі з гетьманом Скоропадським.

Є інформація, що після початку антибільшовистського повстання на Таманському півострові Скоропадський дав команду готувати висадку десанту -- нібито дивізія генерала Натієва повинна була підтримати боротьбу з Червоною армією і заодно стати реальним фактором воєнного союзу обʼєднаної держави України та Кубані. Якби ця дивізія висадилась -- тоді можливо б і вся історія 20 сторіччя пішла зовсім в іншому напрямку.

Але на жаль, після цього сталися дві події, які так і не дали реалізувати угоду про створення соборної держави у варіанті обʼєднання України та Кубані. З відомих причин після революції в Германії пав уряд Скоропадського.

А потім генерал Антон Денікін командувач Добровольчої Армії встановив свою диктатуру на півдні Росії. "Добровольці", як відомо, воювали за "единую и неделимую Россию" і Рябовола та Кубанську Раду вважали небезпечними сепаратистами.

У червні 1919 року Микола Рябовіл очолив кубанську делегацію на конференції в Ростові-на-Дону, присвяченій створенню Південноросійського Союзу, до якого увійшли Дон, Кубань, Терек та Добровольча армія. 13 червня, під час свого виступу, Рябовіл різко засудив імперську ідеологію та політику Добровольчої армії, стверджуючи, що лише союз федеративних держав і вільних народів здатен подолати більшовиків. Того ж дня, біля готелю "Палас-Отель", його вбили агенти денікінської контррозвідки.

На конференції у Версалі, що проходила в Парижі, делегація Кубанської республіки прибула як представники незалежної держави. Серед них були відомі козацькі діячі – Макаренко та Манжула, які привезли переведений на французьку мову текст Конституції Кубані. Після повернення з Франції кубанці уклали угоду про дружбу з республікою Горських народів Кавказу. Це стало причиною для арешту десяти членів кубанського уряду з боку Денікіна. Одного з них, Олексія Калабухова, навіть стратили через повішення, тоді як інших вислали до Туреччини. У відповідь на ці події представник Ради оголосив про ліквідацію Кубанської республіки.

Але іронія долі, арешт членів кубанського уряду мало дуже погані наслідки, в першу чергу для самих білогвардійців. Кубанські козаки, які було на 80% основую та ударною сили армії Денікіна - його кращих загонів кавалерії стали масово повертатися до Кубані. Після того, як сто тисяч козаків пішли від білих - червоні досить швидко розгромили наступаючі на Москву частини Білої армії.

Яким чином більшовицька політика українізації призвела до занепаду Кубані в 20-ті роки?

Це не зовсім коректно. Адже процес українізації, тобто відновлення використання рідної мови, розпочався на Кубані ще в 17-18 роках XX століття.

Ще кубанський уряд Кубанська Рада почали її проводити. Була автономія громад станиць і коли оцей тиск впав російської імперії, то ще 1917 році у станиці Полтавська, там була педагогічна семінарія, було вирішено перевести викладання освіти на материнську мову. І цей процес почався ще тоді.

Ну а в 20 роки -- українізація дійсно стала масовою. Якщо не помиляюся то вже до 1932 року на Кубані вже було 1600 українських шкіл, 16 українських педагогічних технікумів, а також Північнокавказький педагогічний інститут імені Скрипника.

- Але вже з 1932 року почалася політика повної русифікації. Також Кубань, як і Україна сильно постраждала від голодомору?

Період 1932-1933 років для мене асоціюється з тотальною зачисткою та русифікацією. На Кубані, внаслідок голодомору, 75% жертв становили українці. Наприкінці 1932 року було ухвалено постанову Північнокавказького бюро щодо заготівлі хліба, що фактично поклала початок голодомору. За даними перепису 1926 року, на Кубані проживало 3,6 мільйона українців, і в 37 районах Північного Кавказу українці складали більшість населення.

Також розпочалася масова русифікація. Офіційно оголосили, що на Кубані немає ані українців, ані української мови. За знайдене в домі Кобзаря можна було отримати смертну кару. Випуск українських книжок було зупинено, заборонили українську мову, літературу та книги.

Після багатьох років русифікації, репресій та голодоморів, яка нині етнічна ситуація на Кубані? Час від часу ми стаємо свідками досить кумедних сюжетів з російського телебачення, що стосуються так званої "кубанської балачки", яка чомусь нічим не відрізняється від української мови. А під час Різдва кубанці все ще виконують українські колядки. Чи справді там існує потенціал для відновлення української культури та, можливо, української державності на руїнах російської імперії? Чи варто визнати, що український вплив на Кубані вже безповоротно зник?

Це дійсно непроста тема, що стосується самоідентифікації та самосвідомості. Російська Федерація інвестувала мільярди доларів у формування російської ідентичності на Кубані. В Україні ж це питання розвивалося переважно через зусилля ентузіастів, патріотичних організацій та громадських рухів.

Проте, українська ідентичність на Кубані, дивлячись на все, збереглася на довгий час. Зараз вона, скоріш, має регіональний характер — ми кубанці, ми козаки. Багато нащадків українців на Кубані досі не сприймають себе як частину "одного народу" з росіянами і чітко визначаються через відокремлення від титульної нації.

Іноді навпаки -- на Кубані росіян українізували. Моя мама розповідала, що в школі було заборонено розмовляти українською мовою до вісімдесятих років 20 сторіччя. Але на шкільних перемінах всі повертались до української. І це робили навіть приїжджі росіяни з Тамбова, Ростова -- щоб виглядати своїми.

Ми усвідомлюємо, що Росія в її сучасних межах становитиме постійну екзистенційну загрозу для України. Або ми знову і знову стикатимемося з військовими конфліктами з Росією — по два-три рази за століття, або ж вдамося до зусиль, щоб створити навколо України буферну зону з дружніх держав. Є варіанти, які можуть включати формування держав, подібних до донських і кубанських козаків, або ж створення Слобожанської республіки на територіях Курщини та Брянщини. І це зовсім не означає, що ці території потрібно приєднувати до України. Можливо, комусь це видається нереальним, але я переконаний, що існують етнічні та історичні підстави для такого розвитку подій — і Кубанська республіка може стати однією з перших, що виникнуть на уламках російської імперії.