Іронічні аутсайдери: "Р.Е.П. Історія" у Національному музеї України.
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine Відкриття виставки "Р.Е.П.: Історія"
Чому ми весь час згадуємо про "Заручника в НХМУ", так само як і згадуємо про "Велику несподіванку" Р.Е.П.? Це якраз ті твори і те, без чого він [музей. -- Авт.] не може існувати як інституція. Ну, ми так думаємо, що ми інституція.
Оксана Баршинова, заступниця генеральної директорки з виставково-експозиційної роботи NAMU
Хто може сказати, може, ми тепер існуємо в світі, створеному колективом Р.Е.П.?
Анна Алієва, одна з кураторок експозиції.
Протест проти безглуздя у безглузді.
Анна Калугер, арткритикиня
Sure! Please provide the text you'd like me to make unique.
Твори Олександра Мурашка, Федора та Василя Кричевських, Михайла Жука, Абрама Маневича, Всеволода Максимовича, Георгія Нарбута, Олекси Новаківського та Петра Холодного, що представлені на виставці "В епіцентрі бурі. Сецесія в Україні" на першому поверсі музею, виглядають як самодостатні та цілеспрямовані, наче не потребують глибокого аналізу від глядачів чи кураторів. Багато з цих творів неодноразово демонструвалися за межами країни з початку повномасштабної агресії. Ця самодостатність, так само як і відновлення в музейному просторі мистецтва, перефразовуючи Адорно в контексті локальних реалій, після подій у Бучі та Ірпені, підтверджує їхнє традиційне значення — бути об'єктом естетичного задоволення, фоном для пресконференцій і важливих подій, простором для відчуття нормальності та нормалізації, адаптації до війни, яка стала частиною повсякденності.
Зображення: Національний художній музей України / National Art Museum of Ukraine Виставка "У серці бурі. Сецесія в Україні"
У випадку з "Р.Е.П. Історія" ситуація виглядає зовсім інакше. І, здається, що ця відмінність не має альтернатив. Тут відчувається брак не лише готових контекстів і описового мовлення, але й самих творів, а також розуміння, що таке твір у музеї, орієнтованому на візуальні образи. Існують як очевидні, так і приховані зв’язки між практиками художників та сучасними подіями, які можуть викликати конфлікти. Плюс до того, ми спостерігаємо за роботою професійних кураторів, які співпрацюють з живими художниками, де існує дуже тонка межа між зовнішнім, ретроспективним аналізом і прагненням встановити правду тих, хто безпосередньо брав участь у подіях. Список цих факторів міг би виглядати смішно, але, на жаль, залишається надзвичайно актуальним.
Те, що у 2024 році ми побачили дві ретроспективи сучасного мистецтва (мова про "Кола Сільваші" й "Р.Е.П. Історія") від музеїв (UMCA та NAMU відповідно), є, можливо, найголовнішим його підсумком у сфері. Адже це крок до того, що музей може стати місцем виробництва знання про історію сучасного українського мистецтва, яке донедавна відбувалося здебільшого в журналістських, глянцевих чи напівглянцевих фольклорних історіях.
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine
У цьому тексті я, здебільшого, не торкаюся контексту та опису проєктів групи Р.Е.П., без яких важко зрозуміти викладені думки. Тому рекомендую не лише відвідати виставку, а й ознайомитися з працями дослідниць Лесі Кульчинської та Катерини Яковленко, а також лекцією Нікіти Кадана (учасника групи Р.Е.П. -- Ред.) та матеріалами з книги "Р.Е.П. Революційний експериментальний простір" (2015).
На дискусії з учасниками групи Р.Е.П. Анна Алієва, модераторка та співкураторка виставки, запитує про те, як художникам живеться у країні, де поставлені 20 років тому питання вирішені, а цілі досягнені. Існують приватні музеї сучасного мистецтва, є потуги й ініціативи створити державний музей сучасного мистецтва. Сучасне мистецтво вивчають і викладають в академії: "Інколи проводимо одночасно до п'яти-шести виставок на тиждень! Нові кафедри сучасних медіа, щорічне оновлення лекцій, серед яких є і штучний інтелект у мистецтві, і NFT, і ще скільки всього!". Культура в політичних програмах різного штибу перемістилася з прикінцевих положень на перші -- тепер це і "зброя", і "фактор національної безпеки", і -- поряд з вигаданими цитатами Черчилля -- "те, за що ми воюємо". Неподалі від NAMU відбувається декілька великих і знакових виставок: "Наїв вільний" в Українському Домі, "Агапе" в Мистецькому Арсеналі, Future Generation Art Prize в ПінчукАртЦентрі. Іронія питання Алієвої відповідає тону самої практики групи Р.Е.П. Серйозний погляд на це переносить спірозмовника або в безпечний афірмативний простір, або в не менш безпечний маргінальний.
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine Відкриття виставки "Р.Е.П. Історія"
У першому випадку можна без вагань дати позитивну відповідь, перерахувавши численні мистецькі простори і виставки, не зважаючи на питання цензури, джерел фінансування або дискурсів, які ці місця пропагують. У другому випадку варто звернути увагу на тих, хто ставить питання чи відповідає, подібно до того, як правоохоронці спостерігали за "інтервенціями" групи Р.Е.П., сприймаючи їх як осіб, що не зовсім адекватно сприймають реальність, маргіналів, які навряд чи становлять загрозу для влади: "Ви політична партія? Маєте офіційну реєстрацію?" — запитують. Учасники відповідають: "Ні, це просто наша назва". Чи справді інтервенції змінювали оточення, чи, скоріше, їх учасники стали одними з перших, хто усвідомив, що "влада" — це не лише депутати Верховної Ради та президент, а й інші структури. Врешті-решт, ці "маргінали" можуть субверсивно загрожувати владі в більш широкому (а отже, з часом і в більш вузькому) сенсі.
Повертаючись до питання, яке підняла Алієва, можна зробити швидкий висновок: суттєвих змін не відбулося, скоріше ми спостерігаємо мімікрію системи, яка, безумовно, адаптувалася до культури, перейнявши її символічні елементи. Однією з яскравих експозицій на виставці є реконструйована інсталяція "Українські художники представляють Україну на виставці у Відні". Це конструкція у формі церкви, виготовлена з пластику, що містить скриньку для пожертв та цитати Наталі Заболотної, Ольги Жук і Євгена Нищука, які стосуються пошуків "українського бренду", "культурного ренесансу" та "генетичного коду нації". Проте можна уявити таку ж церкву і в 2025 році, тільки з новими цитатами, неймдропінгом та термінами на кшталт "Барт", "Фуко", "мережа", "незламність", "деколонізація". Це, по суті, ілюструє мімікрію та імітацію, адже "Український Лувр" і "Український Ермітаж" фактично є одним і тим же. Однак Алієва звертає мою увагу на те, що є деякі серйозні зміни: те, що відбувалося в 2004-2014 роках, сьогодні вже не можливе. "Мабуть, -- зазначає Алієва, -- це все почалося з пандемії".
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine Виставка "Р.Е.П. Історія"
Кураторки виставки зосередилися на часовому проміжку між двома революціями, який привертає особливу увагу. Ксенія Гнилицька, учасниця групи Р.Е.П., влучно підкреслила це, виголошуючи в гучномовець під час інтервенції: "Сьогодні Україна є революційним експериментальним простором". Термінологія, пов'язана з назвою художнього угруповання, а також політичні події, що відбувалися між Помаранчевою революцією та Євромайданом, створюють плідний контекст для розуміння ідеї соціальної скульптури Йозефа Бойса. Портрети та цитати цього художника стали елементами однієї з інтервенцій, підкреслюючи революційний дух. Ця революційність виступає спільною основою для практики групи Р.Е.П. та архітектури виставки.
Для практики мова йде про постмедіальність, подолання одного засобу вираження: замість живопису, скульптури, фотографії тощо зʼявляється перформанс чи інсталяція, які поєднують різні техніки й матеріали, руйнуючи і традиційне розуміння мистецтва і, як наслідок, твору мистецтва. У цьому сенсі виставка в NAMU є важливим і багато в чому показовим кроком до музеїфікації та експонування такого мистецтва.
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine Виставка "Р.Е.П. Історія"
Щодо логіки просторової організації виставки, вона не підпорядковується хронологічному принципу, а має тематичний характер. Остання зала одного з крил експозиції є імпровізованою відкритою майстернею, яку художники отримали в Центрі сучасного мистецтва при НаУКМА у 2004 році, і саме з неї починається історія групи. Проект "Р.Е.П. Історія" охоплює два поверхи NAMU, між якими розташована перша зала з великою сценою. Ця сцена має символічне і метафоричне значення для історії незалежної України. На відміну від початкової інсталяції в ЦСМ Сороса, цю сцену можна обійти, але тут немає ні сходів для підйому, щоб виступити з мікрофоном, ні поділу на "виробників" та "споживачів" політики. Це вулична сцена, що демонструє перформативність політики та "відкриття" політичного виміру в мистецтві. Варто зазначити, що саме це стало важливим моментом у формуванні групи. Володимир Кузнєцов, один з учасників Р.Е.П., неодноразово під час обговорень та прес-туру акцентує, а також артистично цитує причину, чому з понад двадцяти учасників залишилося лише шість: "Треба займатися мистецтвом, а не політикою".
Група з шести художників (Ксенія Гнилицька, Нікіта Кадан, Жанна Кадирова, Володимир Кузнєцов, Лада Наконечна та Леся Хоменко) не тільки зберігає свою взаємодію, але й демонструє глибоке усвідомлення зв'язку між мистецтвом і політикою. Їхня діяльність, що охоплює політичні кампанії, втручання у публічний простір та переосмислення знань про мистецтво, відбувається в період між революціями, зберігаючи енергію як попередніх, так і майбутніх змін. Революційний аспект тут втілюється через тілесність, яка розгортається в чітко визначеному та семіотично навантаженому просторі. Яскравим прикладом є робота "Обранець", представлена вперше на виставці "Після мітингу" у Варшаві в 2016 році. Вона показує, як постріл з вогнепальної зброї перетворює випадкового перехожого на "обраного", "сакральну жертву". Досвіди Польщі 1956 року, Угорщини того ж року, вторгнення в Чехословаччину 1968 року та розстріли на Майдані у 2014 році свідчать про спільну історію демократичних рухів та їх придушення в постсоціалістичних країнах. В Україні, з урахуванням близькості до місць трагедій та короткочасної дистанції, тілесна пам’ять стає особливо виразною у контексті NAMU, що розташований в урядовому кварталі.
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine Виставка "Р.Е.П. Історія"
Зазначимо, що значна кількість представлених творів була розроблена для міжнародних проектів, хоча їх тематика безпосередньо пов'язана з українською реальністю. Зиґмунт Бауман і Томас Фрідмен, аналізуючи процеси глобалізації, особливо в контексті подій 1989-1991 років, акцентують увагу на зникненні традиційного поділу між зовнішньою і внутрішньою політикою. Проте в нашій ситуації виникає незаперечна потреба в репрезентативному розламі, що передбачає необхідність формування нових мов, уявлень і образів для самопрезентації та експорту. Ідеологічні чинники, що спричиняють цю потребу, традиційно залишаються прихованими під маскою "очевидності". Якщо відкинути ситуативні та практичні аспекти, ми стикаємося з риторичним запитанням, яке кураторки винесли в заголовок одного з залів: "До кого ми звертаємося, хто нас почує?". У зв'язку з цим, в інтервенції "Без назви" (2005), яка відбулася під час виборчого ажіотажу, художники виходять на безлюдне кукурудзяне поле під Києвом і вигукують свої гасла: "Культура", "Духовність", "Спорт", "Пʼять разів на тиждень"...
Отже, складається враження, що "в Європі існує думка, що ми тут здійснюємо значний щирий прорив. Українці, які раніше вважалися 'дикими', нарешті проходять шлях до самостійності та розвитку в той час, коли в Європі вже давно забули, що це таке" (слова Ксенії Гнилицької з дискусії "Побудуємо Європу в Україні"). Паралельно в Україні йде процес євроремонту, супроводжуваний "риторикою нестачі бази, з твердженнями про те, що, мовляв, основи немає, тому вдається збудувати лише якусь тимчасову оболонку" (цитата Нікіти Кадана з тієї ж дискусії).
Виставка під назвою "Р.Е.П. Історія" проходить у Національному художньому музеї України з 20 грудня 2024 року до 1 березня 2025 року. Кураторський склад включає Анну Лазар, Анну Алієву, Тетяну Жмурко та Дарину Якимову. Архітектурне оформлення виконав Олександр Бурлака. Цей виставковий проєкт реалізовано завдяки співпраці з Фондом імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ – Україна.
Зображення: Національний музей мистецтв України / National Museum of Art of Ukraine Відкриття виставки "Р.Е.П. Історія"
Важливість спадщини та вартість питання: яка доля чекає на конфісковані колекції?
