Іранська тюрма, ракетні загрози на адресу Москви та незручний "Флеш". Які теми обговорювали на YouTube?
Від "Оскара" і західних наративів про війну до зниклих безвісти у Кринках, української зброї та релігійної свободи.
Тиждень стартував з вручення премії "Оскар", де сучасна реальність знову була представлена у всій своїй складності. У цьому заході перемогу отримав персонаж на ім'я містер Ніхто, який виступив з критикою режиму Путіна.
Які думки українців щодо цієї перемоги? Один з перших, хто висловив свою думку під час трансляції на Суспільному, був коментатор церемонії нагородження Олексій Гнатковський, за що йому велика подяка. Після цього YouTube вибухнув обговореннями, які тривали цілий тиждень і досі не вщухають.
Запишу два важливі аспекти, які, на мою думку, є суттєвими для усвідомлення того, чому спільні зусилля порядних росіян та західних союзників у боротьбі з кремлівською загрозою стикаються з труднощами.
По-перше, а чому, власне, головний герой у фільмі називається містером Ніхто? В нього є ім'я, посада, громадянство, національність врешті решт. Це міг бути "Вчитель проти Путіна", "Росіянин проти Путіна", "Таланкін проти Путіна". Будь-що, що надає суб'єктності (дуже актуальна опція) головному герою та змушує повірити, що він дійсно бореться як може. Але героя звуть ніхто й ім'я його ніяк. Знову стара історія про маленьку людину, яка в Росії не вирішує нічого.
"Зупиніть усі війни на планеті прямо зараз!" -- підсумував свої вимоги Таланкін на сцені премії. Хто-небудь має зупинити якусь війну, яка йде невідомо де, але не сам містер Ніхто.
По-друге, монтаж цього шедевру відбувався, як відомо, за кордоном, де нічого і нікому не заважало та не загрожувало. Режисер Девід Боренштейн мав змогу використовувати будь-яке відео, що є у вільному доступі. Він так і зробив, додавши до документальних зйомок Таланкіна у школі, наприклад, сумнозвісну промову російського диктатора про початок "СВО" в Україні та кадри російської військової техніки, що перетинає український кордон. Але жодного кадру зруйнованих українських міст, жодного слова про загиблих українців. Може, тому, що відео масового вбивства на очах у всього світу непорівнянні з "подвигом містера N"? Чи є якісь інші версії?
Незважаючи на все, після цьогорічної церемонії "Оскара" я з великим задоволенням поринула в український YouTube, щоб переключити свою увагу. Хоча іноді перегляд тижневих проєктів залишав неприємний осад.
На каналі "Суспільне новини" вийшов документальний фільм "Кричу про Кринки" про пошуки бійців, що зникли безвісти під час проведення операції на лівому березі Херсонщини у 2023 -- 24 роках.
Головними персонажами стрічки є три жінки, які намагаються знайти своїх близьких: у двох із них пропали чоловіки, а у третьої - син.
За офіційними даними, з Кринок вдалося евакуювати тіла 262 захисників, 788 вважаються зниклими безвісти. Героїні фільму впевнені, що ці числа занижені.
"Часто хлопці, які виходили, казали: які 700? Там тисячі", -- розповіла Ольга Святна, яка розшукує сина.
Фільм не ставить за мету розвінчати конспірологічні теорії чи, навпаки, підтвердити їх. Його задача інша: показати неймовірну складність у встановленні долі зниклої на цій війні людини -- не лише в Кринках, а й узагалі. Росія може роками не передавати тіла наших воїнів і не повідомляти про полонених, а рахунок зниклих безвісти може йти на десятки тисяч.
Зокрема, Душан Вуясанін, директор пошукового бюро Міжнародного комітету Червоного Хреста, повідомив журналістам Суспільного про наявність інформації щодо 18,5 тисячі військовополонених з обох сторін. Він також зазначив, що зареєстровано 150 тисяч заяв від родичів про зниклих безвісти, не розділяючи їх на росіян і українців.
Червоний Хрест є єдиною організацією, що має повноваження підтверджувати факти перебування військовослужбовців у полоні.
"Навіть наявність відео, як окупанти захоплюють бійця, не підтверджує, що він у полоні. Вони можуть зняти, що беруть у полон і там же його розстріляти. Тільки Червоний Хрест чи вихід із полону можуть підтвердити", -- розповіла Ольга Святна.
У цій майже безнадійній ситуації рідні зниклих військових під час кожного чергового обміну шукають свідків, що їхні рідні у полоні. Так удалося встановити, що принаймні десятьох учасників операції у Кринках, що вважаються безвісти зниклими, бачили серед полонених.
Отже, цей фільм також відображає надію і стійкість українських жінок. За період у 8 днів його переглянули 125 тисяч разів.
У свіжому інтерв'ю на каналі блогерки Раміни Есхакзай, що відбулося цього тижня, вона обговорила з українським мандрівником Артемієм Суріним тему ворожого полону, зокрема, стосовно іранського контексту.
У 2019 році під час навколосвітньої подорожі Артемій був ув'язнений у Ірані за звинуваченням у шпигунстві. В умовах цієї країни це означає довічне або смерть. Нашим дипломатам якимось дивом вдалося витягнути мандрівника з тюрми та вивезти з країни, і свого часу ця історія вразила та налякала багатьох. Згодом ми пережили ковід і повномасштабне вторгнення, й про жахи Ірану трохи забули. Але Артемій, звісно, ні. 5 березня він написав допис у фейсбуці, де згадав свій досвід і попередив, що такі режими як в Ірані, навряд упадуть від зовнішнього тиску.
"Вони базуються на страху, фанатизмі та абсолютному контролі. Тому мені здається наївною надія, що кілька зовнішніх ударів можуть швидко зруйнувати цей режим", — зазначив Сурін. Його пост зібрав близько 40 тисяч лайків, понад 5 тисяч репостів та більше тисячі коментарів. Так Артемій потрапив у Раміну.
Артемій Сурін виявився віртуозом оповіді — ведуча практично не мала потреби ставити запитання. Його розповідь сприймалася як захоплюючий шпигунський роман, але в той же час залишалася цілком реалістичною. Адже сьогодні Іран для нас вже не є далеким і екзотичним джерелом загроз, як це було в 2019 році, а став конкретним і близьким супротивником. Сурін мав можливість зустрітися з ним особисто, і варто ще раз звернутися до його унікального досвіду.
Протягом двох днів відео зібрало більше 41 тисячі переглядів.
Цього тижня на YouTube титул "Людина тижня" отримав Денис Штілерман, співзасновник і головний конструктор оборонної компанії Fire Point. Він дав інтерв'ю кільком медіа, серед яких Апостроф TV та 24 канал. Я ж вирішила послухати новий звіт розробника ракети "Фламінго" на ProUA, де він спілкувався з Денисом Казанським.
35-хвилинне інтерв'ю вийшло стислим, але майже вичерпним довідником з новітньої української зброї. Там Штілерман відповідає на ключові питання: вартість нових ракет, їхня дальність, масштаби виробництва, як відбувався процес розробки, чи були випробування тощо. Навіть про деякі принципи безпеки для заводів згадали.
Винесла з інтерв'ю декілька важливих тез поза межами технічних характеристик ракет, хоча і вони насправді теж дуже цікаві.
Отже, наявність власних крилатих і балістичних ракет свідчить про військову незалежність України. На фоні святкувань, які організувала адміністрація Трампа, політика попередників, що забороняла нам атакувати військові цілі глибоко в Росії, трохи забулася. Експерти неодноразово зазначали, що Україну змушували боротися з обмеженнями. Тепер же ми звільнилися від цих обмежень.
Розробник обіцяє, що найближчим часом кількість використань "Фламінго" значно збільшиться, і Москва стане однією з ключових цілей.
— Необхідно зосередитися не на всій Росії, а саме на Москві. Протиповітряна оборона столиці виявляється досить вразливою для балістичних ракет. Якщо з чотирьох ракет хоча б одна досягне цілі, цього буде достатньо для завдання ударів щотижня, — зазначив Штілерман.
І на завершення варто зазначити, що в Україні значно полегшили процес створення оборонних підприємств, внаслідок чого їхня кількість тепер налічує вже десятки.
-- Виробництво відкривається за тиждень. У нас найбільш низьке бюрократичне навантаження на галузь у світі. Ти приходиш і робиш, -- розповів гість.
За вісім днів інтерв'ю подивилися майже 110 тисяч глядачів.
Після Штілермана було цілком природно звернути увагу на коментарі радника міністра оборони України, фахівця у сфері зв'язкових технологій Сергія "Флеша" Бескрестнова, який дав інтерв'ю "Бабелю". Проте, замість цікавих фактів про безпілотники слухачі отримали неочікувану порцію відвертого кринжу.
Розпочну з того, що інтерв'ю Бескрестнова було проведене російською мовою. У своєму телеграм-каналі блогер в основному спілкується українською, хоча коментарі на різних платформах часто пише російською. Проте під час телемарафону він не раз використовував українську. Чому ж він вибрав російську для "Бабеля" – залишається загадкою. Але сюрпризом стало не тільки те, що Флеш спілкувався російською з редактором "Бабеля" Глібом Гусєвим, а й те, що медіа вирішило переозвучити інтерв'ю за допомогою штучного інтелекту. Відео має основну доріжку, створену ШІ, тому перше, що сприймаєш у цьому інтерв'ю, – це виразний дисонанс між звуком та зображенням, що, м'яко кажучи, дуже дратує.
Потім Бескрестнов вирішив внести ще більше емоцій і в зміст.
У росіян щодо мене нейтральне ставлення. Протягом тривалого часу я спілкувався російською мовою, і вони чомусь вважали це ознакою належності до них. Крім того, я ніколи не висловлював публічну критику на адресу росіян, як це робить багато хто. Я не принижував їх і не ображав, з дуже простої причини: це не властиво військовим нашої країни. Коли хтось висловлює ненависть, зазвичай це роблять жінки або люди, які ведуть дискусії з дивана. Для військових усе зрозуміло: є друзі, є вороги. А такі емоційні висловлювання є марними і непотрібними, — зазначив гість.
Як-то кажуть, тут прекрасно все. І про сприйняття окупантами російськомовних як своїх, і про жінок aka диванних експертів, які проклинають, бо, вочевидь, не розуміють, хто є ворогом, і про те, що емоції нікому не потрібні. Окрім жінок. Бо що з них візьмеш?
Гліб Гусєв вирішив не відставати й спитав у Флеша, як так сталося, що у юнацтві той одночасно "тусив із задротами і поганими хлопцями".
Неприємними персонажами виявилися учасники секції рукопашного бою в місцевому клубі, тоді як "задротами" стали представники київської команди інтелектуальної гри "Що? Де? Коли?". Досить цікаве формулювання.
Назагал Бескрестнов розповідав набагато більше про себе, ніж про все інше. Але привід для роздумів інтерв'ю все ж надало.
-- Я бачу, що відбувається з історією цієї війни, мене це хвилює як українського журналіста. Поки українські журналісти сидять у режимі самоцензури, інформаційної тиші, історію пишуть іноземці. Цей вакуум не може бути незаповнений, і ніхто з іноземних журналістів не буде чекати зручного моменту -- вони просто напишуть історію цієї війни й вона розійдеться у книжках і статтях. І вже коли вони виходять, генштаб пише українським журналістам -- давайте реагувати, -- сказав Гліб Гусєв.
Бескрестнов дав відповідь, що не містила конкретики.
Ці іноземці, подібно до всіх нас, не мають повного уявлення про стратегічну ситуацію, що складається. Візьмемо, до прикладу, Курську операцію. Суспільство розділилося на два протилежні табори: чи було це доцільно, чи ні. Одні вважають, що ми зазнали значних втрат, тоді як інші стверджують, що змусили російські війська відволіктися, і Курськ виконав своє завдання. Хто, окрім президента, головнокомандувача або керівника ГУР, може дати відповідь на це питання? Ми або вчинили помилку, або ні. Час покаже, -- додав він.
Гусєв якраз натякав на те, що Україні бракує часу для створення об'єктивної історії війни. Проте він не став повторювати свої думки і залишив глядачам можливість самим розмірковувати над цим питанням.
Протягом трьох днів відео переглянули 26 тисяч осіб.
Найцікавішим ютуб-відео тижня стала бесіда колишнього міністра закордонних справ Павла Клімкіна з архієреєм Православної церкви України, речником Священного синоду та заступником голови Управління зовнішніх церковних зв'язків ПЦУ Євстратієм Зорею, що відбулася на каналі Liga.net.
Дипломат зустрівся зі священником у форматі "Клімкін питає". Мій улюблений формат, адже його зміст не має нічого спільного зі звичайним інтерв'ю. Це завжди рівна бесіда двох людей на особливі та не дуже розкручені теми, які насправді є глобальними.
З Зорею Клімкін обговорював, зокрема, концепцію "русского міра", релігійний ландшафт України, перспективи Московського патріархату в нашому суспільстві, значення релігії в українському опорі агресору та майбутнє нашої країни.
-- Ще порівняно недавно, 20 років тому, угода про асоціацію з ЄС здавалася європейцям дурним жартом, а зараз Україна є ключем до майбутнього Європи й світу. І релігійна складова того, що відбувається в Україні, є ключем до майбутнього релігійного майбутнього Європи та світу щонайменше у цьому 21 столітті, -- сказав гість.
Він зазначив, що, на відміну від багатьох країн Заходу, в Україні відсутня релігійна монополія. Це створює можливість для вибору в межах релігійних традицій, а не лише в рамках двоїстої моделі віра/атеїзм.
— Європа, Америка та Канада не переживали досвіду примусової атеїзації. У той час як багато хто сподівається на світле майбутнє, ми усвідомлюємо темні сторінки минулого. Ці аспекти впливають на нашу здатність по-іншому сприймати реальність, — зазначив священник.
Та сама "релігійна мозаїка", на думку Зорі, є основою нашої здатності до супротиву.
-- Відсутність релігійної монополії і можливість вільного вибору свого сповідання, весь комплекс речей, що пов'язаний зі свободою релігії, яка була і є в Україні -- це один із наріжних каменів нашої стійкості. Ми стоїмо і боремося, бо знаємо, що на нашому боці правда, на нашому боці істина історії, -- сказав Зоря.
-- Чи це можна вважати елементом релігійної свідомості? -- запитав Клімкін.
Концепції істини, гідності та жертовної любові тісно пов'язані з релігійним сприйняттям. Навіть якщо особа не усвідомлює цього, їх коріння все ж таки йде з релігійних традицій, -- зазначив гість.
На завершення ще одна позитивна новина. Хоча прихильники "русского міра", за словами Євстратія Зорі, в Україні залишаться, їхній вплив на суспільне життя буде практично нівельований. Вони перетворяться на маргінальну групу. Амінь.
Протягом тижня матч Клімкіна і Зорі привернув увагу 55 тисяч глядачів.
