Іран змушує Трампа заплатити дорогою ціною.
Ультиматум президента Трампа щодо знищення електростанцій в Ірані, якщо протоку не буде відкрито протягом 48 годин, свідчить про глибоке нерозуміння сутності іранського режиму та динаміки регіону.
Не вам розповідати, що погроза ударами по цивільній енергетичній інфраструктурі межує з погрозою воєнним злочином. Країни Перської затоки сприймають це з острахом, оскільки розуміють: відповідь Ірану припаде саме на їхні електростанції та опріснювальні установки.
Такий розвиток подій неминуче залучить хуситів до конфлікту, оскільки їм буде важко залишатися осторонь у таких умовах. Іран, ймовірно, відреагує на ультиматум, завдавши удару по інфраструктурі однієї з арабських країн Затоки, щоб продемонструвати свою готовність "запалити регіон". Тому країни Затоки, які є основними мішенями, прискорять свої зусилля щодо деескалації, фактично діючи всупереч стратегії США.
З погляду на ефективність виконання завдань, це типовий капкан стримування. Такі висловлювання не вплинуть на позицію Ірану. Вони ставлять президента США в складну ситуацію: або почати новий етап ескалації, або відійти, що призведе до остаточного підриву авторитету американського стримування.
Закриття протоки є ключовим політичним інструментом для Ірану. Вони не готові відкрити її за власним бажанням, оскільки це надає їм значну владу в даний час.
Водночас, слід розглянути й проміжний варіант розвитку подій: Іран може обрати стратегію контрольованого обмеження руху через протоку замість прямого вибору між повним закриттям і повним відкриттям. Докази цього вже помітні — іранські танкери продовжують курсувати до Китаю, використовуючи альтернативні маршрути, а деякі судна отримують вибіркові дозволи на проходження. Це надає Тегерану постійний важіль впливу без офіційної капітуляції та без повної ескалації конфлікту — певний клапан тиску, який можна використовувати для торгівлі в будь-який момент.
Тому ультиматум, що передбачає "комплексне відкриття", заздалегідь програє іранській стратегії часткових поступок. Це, в свою чергу, робить стратегічну підготовку США до такого розвитку подій вкрай неадекватною.
Якщо Вашингтон справді ставить за мету відкриття протоки, перед ним залишається лише два варіанти: пряме застосування масованої сили або/та зміна режиму в Тегерані. Будь-які спроби діяти через "погрози без наслідків" лише підкреслюють нерозуміння того, що Іран - це не Венесуела, і він готовий до екзистенційної ескалації.
Якщо Вашингтон прагне забезпечити безперешкодний доступ до протоки, йому необхідно встановити контроль над береговою лінією. Однак такий контроль означає проведення сухопутної операції. Трамп намагається отримати "результат" за допомогою "ракет", але іранська стратегія змушує його або жертвувати "життями солдатів", або відступати.
Не позаздриш.
Ігор СЕМИВОЛОС
