Інтереси Сполучених Штатів та визнання Сомаліленду.
Останні роки підтверджують відому аксіому: право між державами є в значно меншій мірі "дієвим", аніж у відносинах між усіма іншими суб'єктами. Quod licet Iovi, non licet bovi. Все ж, у міжнародному праві існують норми, відступ від яких кожна держава робить вкрай неохоче, вбачаючи у зловживанні загрозу дестабілізації міжнародної системи загалом. Мова про фундаментальні принципи суверенності і непорушності кордонів.
Інколи, однак, перспективи визнання можуть стати результатом геть неочікуваного збігу обставин. До певної міри анекдотичною історією є те, що першим актом фактичного визнання військової хунти у М'янмі з боку Заходу став "тарифний" лист Дональда Трампа, у якому президент США повідомляв про намір запровадити 40 % тарифи.
Фото: EPA/UPG Масштабні тарифи президента США Дональда Трампа набули чинності для понад 90 країн світу у cерпні 2025 р.
Однак не всі рішення, що були ухвалені адміністрацією Трампа, можна вважати випадковими.
Обрання Дональда Трампа стало каталізатором для покращення відносин між Тель-Авівом і Вашингтоном, а також ініціювало нові ініціативи США щодо врегулювання конфлікту між Ізраїлем та ХАМАСом. З грудня 2024 року обговорювалися різні сценарії для остаточного вирішення цього конфлікту. Один з них, який викликав чимало суперечок, але отримав підтримку уряду Нетаньяху, полягав у можливому переселенні жителів сектора Гази до африканських країн, таких як Судан і Сомалі. Особливо відзначали Сомаліленд — самопроголошену, але невизнану державу на території Сомалі, що охоплює райони колишньої британської колонії з тим самим ім'ям. Наразі не зовсім зрозуміло, чи затвердила ізраїльська влада плани про переселення палестинців до Сомаліленду, а також чи були досягнуті домовленості з цього приводу. Проте, співпраця з Харгейсею (столицею Сомаліленду) явно входить до стратегічних планів нинішньої адміністрації. Це підтверджується тим, що 26 грудня 2025 року Ізраїль став першою країною, яка офіційно визнала Сомаліленд з моменту проголошення його незалежності 34 роки тому.
Незважаючи на те, що в США політичні дебати щодо Сомаліленду просуваються повільно, питання його визнання все ще залишається актуальним. З розширенням китайського впливу в Африканському Розі, інтерес Білого Дому до цієї маленької, але стабільної, неназваної території зростає.
Повернення коштів на картку
Сомаліленд функціонував як самостійна держава протягом короткого періоду – з 26 червня по 1 липня 1960 року. За ці п'ять днів він здобув офіційне визнання від багатьох країн, включаючи всіх п'ять постійних членів Ради Безпеки ООН. У ті часи незалежність сприймалася не як кінцева мета, а скоріше як важливий етап на шляху до національного відродження, з метою об'єднання всіх етнічних сомалійців під одним прапором. Коли термін опіки Італії над її частиною Сомалі завершився, і ця територія також отримала незалежність, обидві держави уклали раніше заплановану унію.
Изображение: wikipedia.org Карта региона Сомали.
Визнаний сепаратизм: навіщо Ізраїль визнав Сомаліленд і як це може позначитися на Україні
Згодом, у 1969 році, шляхом військового перевороту влада перейшла до генерала Сіада Барре. Він взяв курс на побудову соціалізму у внутрішній політиці, що у зовнішній означало кооперацію з радянським табором. СРСР таким чином отримав стратегічно розташованого союзника в регіоні Африканського Рогу, на противагу прозахідному уряду імператора Хайле Селассіє в Ефіопії. В 1970 в Бербері з'явилася радянська військово-морська база, втім проіснувала вона недовго.
Ефіопська революція 1974 року не лише привела до влади ще один прорадянський режим, але й створила вікно можливостей для іредентистських візій в Сомалі. Користуючись хаосом і слабкістю уряду, Барре став надавати підтримку сомалійським формуванням у південно-східних районах Ефіопії і, зрештою, спробував анексувати їх в Огаденській війні в 1977-78 років. СРСР політично і матеріально підтримав Ефіопію, тож Могадішо геополітично зсунулось у прозахідний блок Холодній війні. Режим Барре відмовився від ідеології комунізму, в той час як сомалійський націоналізм зазнав нищівної поразки на полі бою в Огадені. Не маючи більше ідейного обґрунтування своєї диктатури, Барре звернувся за політичною підтримкою до традиційних кланових структур, притаманних сомалійському суспільству.
Зображення: wikiwand.com Мохамед Сіад Барре (посередині) разом із міністром закордонних справ Нідерландів Крісом ван дер Клау (зліва) в аеропорту Схіпхол в Амстердамі, 5 вересня 1978 року.
Клан Ісаак, який в основному проживав у колишньому Британському Сомалі, опинився в складній ситуації в умовах нових реалій. Цей маргіналізований клан став плацдармом для Сомалійського національного руху, який швидко перетворився на основну організовану збройну силу, що протистояла диктатурі Барре.
Наприкінці 80-х років конфлікт досяг свого піку: влада почала наносити удари по містах Сомаліленду, в результаті чого Харгейса зазнала катастрофічних руйнувань. Хоча точна кількість жертв досі залишається не встановленою, сучасний уряд Сомаліленду оцінює їх чисельність приблизно в 200 тисяч.
У 1991 році, зрештою, рух реалізував свої плани, захопивши Могадішо, а потім відступивши на північ, де місцеві керівники оголосили про відновлення незалежності Сомаліленду.
З того часу інша частина Сомалі занурилася у безлад кланових конфліктів. У 2006 році контроль над Могадішо отримав Союз ісламських судів — різноманітний ісламістський рух. У відповідь на це ефіопські війська вторглися до міста, прагнучи відновити владу Перехідного федерального уряду. Після цього зусилля з державотворення, включаючи застосування сили, взяла на себе місія Африканського союзу.
Офіційний уряд Сомалі, а також радикальні ісламістські групи Аль-Шабааб і Ісламської держави, які є нащадками Союзу ісламських судів, рішуче заперечують факт відокремлення Сомаліленду. У той же час, Сомаліленд зберігає дистанцію від цього конфлікту, залишаючись порівняно стабільним політичним утворенням.
Єдине чого Харгейсі не вистачає, так це формального міжнародного визнання, хоча та давно має регулярні зносини з рядом країн, відкривши серед іншого представництва в США, Канаді, Великобританії, Франції, Туреччині, ОАЕ і Кенії. Тому встановлення офіційних відносин з Ізраїлем стало дипломатичним проривом. І для уряду стратегічне розташування порту Бербери -- один з ключових активів, який той використовує, аби набути визнання.
Фото: EPA/UPG Громадяни Сомаліленду, які проживають у Кенії, під час урочистого відкриття нового приміщення дипломатичної місії країни у Найробі, Кенія, 29 травня 2025 року. Інтереси сторін
Визнання самопроголошеної держави -- це значний акт політичної волі, який впливає на всю світову систему міжнародних відносин. Ізраїль Нетаньяху мав безпосередній інтерес на те, щоб на нього піти. Офіційно відомо, що сторони запланували розширити ґалузеве співробітництво, а Сомаліленд зі свого боку висловив намір доєднатись до Авраамових угод. Але, крім згаданої перспективи переселення палестинців, вірогідним мотивом може служити потреба в підвищенні присутності в протоці Баб-ель-Мандеб і плацдармі для проведенні операцій проти єменських хуситів, які кілька десятків разів протягом 2025 року обмінювались авіаударами з ізраїльськими силами оборони. Доцільно припустити, що держави, які потенційно можуть долучитися до Ізраїлю у визнанні Сомаліленду, також мають прямі інтереси в регіоні.
Щодо Сполучених Штатів Америки, їхній інтерес до регіону Африканського Рогу також пов'язаний із Баб-ель-Мандебською протокою. Ця протока виконує критично важливу роль у світовій торгівлі, адже через неї проходить приблизно 30% загального товарообігу, включаючи 8% зрідженого газу та 12% морської нафти.
Забезпечення безпеки в стратегічній протоці має велике значення для найбільших гравців світової економіки, таких як США і Китай, а також для інших країн. Саме тому в цьому регіоні вже тривалий час функціонують іноземні військові бази. Джибуті стало важливим місцем для їх розміщення, і на території цієї невеликої держави нині підтримують військову присутність Сполучені Штати, Китай, Японія, Франція, Саудівська Аравія та Південна Корея.
Фактором, що викликає занепокоєння для Вашингтона, є авторитарний режим в Джибуті та посилення зв’язків між цією африканською країною та Пекіном в останні роки. З огляду на зростаючу напруженість у двосторонніх відносинах, це може призвести до часткової або повної втрати можливості Вашингтона здійснювати військову присутність через свою базу в Джибуті. Внаслідок цього США розглядають можливість створення нової військово-морської бази у Бербері, що в Сомаліленді.
Зображення: varlamov.me Воїн у Бербері, Сомаліленд
Питання розширення військової присутності стало гострішим після фактичної поразки США у протистоянні з єменськими хуситами, які в листопаді 2023 почали обстрілювати судна, що проходять крізь протоку, спричинивши ріст цін на страхування та фрахт та збільшення часових витрат на логістику, оскільки частина суден обирала альтернативний шлях через мис Доброї Надії на південному кінці Африки.
Реакцією адміністрації Дональда Трампа стала військова операція з бомбардувань хуситів, розпочата у березні 2025. Витрати на неї перевищили 1 мільярд доларів, водночас суттєвого успіху американці не було досягли, і у травні США за посередництва Оману домовилися з хуситами щодо припинення вогню та гарантію свободи навігації у Червоному морі. Хоча обидві сторони оголосили угоду своєю перемогою, а Президент Трамп пішов далі і назвав її "капітуляцією" хуситів, фактична перемога залишилася радше за єменськими повстанцями, оскільки у новій угоді немає заборони хуситам завдавати ракетних ударів по Ізраїлю.
Таким чином, останні події тривали завдяки непрямій підтримці Вашингтона.
Бербера — місто, розташоване на узбережжі Аденської затоки в Сомалі та Сомаліленді, де воно знаходиться на схід від Джибуті. У 2024 році уряд Сомаліленду підписав угоду з Об’єднаними Арабськими Еміратами, що дозволяє будівництво військової бази. Для цієї невизнаної держави це не лише можливість залучення інвестицій та спільної підготовки військовослужбовців, але й фактичний жест політичного визнання з боку однієї з провідних країн Близького Сходу. У свою чергу, Абу-Дабі здобуде можливість розширити свій вплив у даному регіоні. Базу також планує використовувати Ізраїль, який позитивно ставиться до можливості використання цієї території в Сомаліленді для боротьби з хуситами.
Сполучені Штати аналізують Берберу з точки зору стратегічних інтересів. Однією з ключових переваг є наявність довгої злітно-посадкової смуги, що була побудована ще за часів СРСР, розташованої поблизу порту. Це суттєво спрощує логістичні питання та можливості розміщення військових повітряних сил.
Изображение: somaliland.com Порт в Бербере
Важливою для Америки відмінністю Сомаліленду від Джибуті є принципове небажання КНР розвивати співпрацю з невизнаними державами з огляду на позицію комуністичного Китаю щодо Тайваню. Пекін послідовно дотримується політики "єдиного Сомалі", що викликає роздратування місцевої влади та створює сприятливі для США умови для вибудови надійного стратегічного партнерства. Також антипатію материкового Китаю провокує розширення співпраці між самопроголошеною африканською республікою та Тайванем. Такі дії негативно впливають на стосунки Тайбею із Могадішо, зокрема у квітні 2025 Сомалі припинила давати право на в'їзд за паспортами Китайської Республіки.
Очевидно, що уряд Сомалі в Могадішо активно працює над тим, щоб перешкодити визнанню Сомаліленду Сполученими Штатами, оскільки вважає, що таке рішення з боку Трампа може становити серйозну загрозу.
Одразу після оголошення результатів президентських виборів у США, уряд Сомалі почав активно залучати лобістів, щоб протистояти визнанню Сомаліленду та відстоювати свої інтереси як федеративної республіки. Щодо порту Бербери, враховуючи зростаючий інтерес з боку США, Сомалі вирішила діяти проактивно і сама запропонувала укласти угоду, що стосується порту та авіабази. Цей крок викликав обурення з боку Сомаліленду, який контролює Берберу на практиці. Без згоди уряду невизнаної держави будь-яка угода залишиться лише на папері.
Гордіїв вузол Сомалі (ленд) можна описати як складну ситуацію або конфлікт у регіоні Сомаліленд.
З теоретичної точки зору, визнання Сомаліленду могло б виглядати як давно очікуване визнання існуючих політичних реалій. Незважаючи на свою відсутність міжнародного визнання, Сомаліленд функціонує як незалежна держава, тоді як Сомалі має статус держави лише завдяки визнанню з боку світової спільноти. Сомаліленд представляє собою стабільну демократію, де вже два десятиліття відбуваються вибори з прямим голосуванням. У той же час, Могадішо лише планує перейти від непрямого голосування, яке здійснюється через делегатів традиційних лідерів, до прямих виборів у 2026 році.
Однак, враховуючи згадані "реалії", Харгейса також має обмежений емпіричний суверенітет, оскільки не контролює всю свою територію. Південно-східні райони з лютого 2023 року опинилися під контролем клану Дхулбаганте, який становить більшість місцевого населення. Це угрупування оголосило про створення Хатумо як нової федеральної держави в межах Сомалі, на що пізніше погодився сомалійський уряд. Таким чином, якщо президент Сомаліленду "Ірро" Абдулагі зможе отримати офіційне визнання від США або більшості країн-членів ООН, виникне питання про кордони, в яких має бути визнаний колишній протекторат. Водночас залишається невідомим, за якими саме кордонами Ізраїль визнає Сомаліленд.
Знімок: EPA/UPG Президент Сомаліленду Абдірахман Абдуллахі в момент урочистого відкриття дипломатичного представництва Сомаліленду в Найробі, Кенія, 29 травня 2025 року.
Могадішо може сподіватися не лише на хатумійських повстанців, які виконують роль стримуючого фактора для міжнародного визнання Сомаліленду.
По-перше, одним із основних аспектів постколоніального порядку в Африці є стабільність і незмінність кордонів, які були встановлені європейськими колонізаторами. Протягом останніх 60 років африканські кордони зазнали лише незначних змін, а з численних сепаратистських рухів лише два - Еритрея та Південний Судан - здобули незалежність, і то лише після тривалих і виснажливих військових конфліктів. Хоча на континенті можна знайти підтримку сомалілендського сепаратизму, Африканський Союз та його держави-члени свідомо уникають односторонніх дій.
Якщо Сомаліленду буде надано право на (зовнішнє) самовизначення, то які можуть бути підстави для відмови в такому ж праві Катанзі, Біафрі, Кабінді та Західній Сахарі? У цьому питанні існують контраргументи.
Виснажлива визвольна війна була у 80-ті, і кампанія Барре проти клану Ісаак дозволяє уряду говорити про неможливість колективного самовизначення в рамках федерального Сомалі. З іншого боку, короткочасне існування незалежного і визнаного Сомаліленду в 1960 році дає підстави стверджувати, що в 1991 відбулося не заснування нової держави, а вихід із союзного утворення, а тому це не йде врозріз із принципами АС. Сучасна історія знає аналогічні прецеденти Сенегамбії та Федерації Малі.
Реакція Африканського Союзу на визнання Ізраїлем була надзвичайно негативною. Союз розцінив цей крок як "умисну агресію проти суверенітету Сомалі", що може мати серйозні наслідки для миру та стабільності в регіоні. Внаслідок цього, АС відмовився розглядати Сомаліленд в будь-якому іншому світлі, окрім як частину Федеративної Республіки, принаймні до тих пір, поки ініціатором визнання залишається лише Ізраїль.
Зображення: EPA/UPG Прапор Сомаліленду на церемонії відкриття нової дипломатичної місії у Найробі, Кенія, 29 травня 2025 року.
По-друге, ряд інших країн з різних причин прагнуть зберегти цілісність "одного Сомалі". Нещодавно одна з таких спроб отримати міжнародне визнання зазнала невдачі. Для Харгейси ключовим партнером з часів 80-х років є Ефіопія. Після 26 грудня ця країна стала однією з тих, що не зайняла чіткої позиції щодо визнання з боку Ізраїлю. На даний момент її інтереси здебільшого економічні: після 1993 року Аддис-Абеба втратила вихід до океану, а згодом і доступ до портів Еритреї. Напруженість у відносинах з Могадішо та безпекові загрози обмежили можливості для виходу на міжнародні ринки через східний коридор. Таким чином, єдиним варіантом для Ефіопії залишилися порти Джибуті, через які наразі проходить приблизно 95% всієї ефіопської торгівлі, що обходиться країні в близько 1,5 мільярдів доларів США щорічно. 1 січня 2024 року уряди Ефіопії та Сомаліленду підписали меморандум, згідно з яким Ефіопія висловила намір офіційно визнати Сомаліленд в обмін на контроль над 20 км узбережжя цієї території на термін 50 років.
Цілком зрозуміло, що такий розвиток подій призвів до напруження у відносинах із Сомалі. Проти меморандуму виступила також Джибуті, яка згодом запропонувала спільне управління портом Таджура з метою зниження напруженості, а також Єгипет, що мав свої інтереси через конфлікт з Ефіопією, пов'язаний зі зведенням Греблі Великого Ефіопського Ренесансу на Блакитному Нілі. У 2024 році Каїр вирішив зміцнити зв'язки з Могадішо, надіславши озброєння та військових у рамках місії Африканського Союзу для боротьби з Аль-Шабааб.
Держави подолали кризу у відносинах за посередництва Туреччини, підписавши 11 грудня в Анкарі декларацію, якою підтвердили взаємне визнання територіальної цілісності Сомалі, а також погодились працювати далі над можливостями забезпечення Ефіопії стабільного доступу до світового океану "під суверенним авторитетом Федеральної Республіки Сомалі".
Фото: EPA/UPG Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган поруч із президентом Сомалі Хасаном Шейхом Мохамудом (у центрі праворуч) після прибуття до Міжнародного аеропорту Аден Абдулле, Могадішо, Сомалі, 25 січня 2015 року.
З моменту 2010-х років Анкара вважає Сомалі одним із своїх ключових партнерів на африканському континенті. У 2013 році турецька компанія отримала концесію на управління Портом Могадішо, а з 2017 року в столиці Сомалі функціонує найбільша закордонна військова база Туреччини. На фоні кризи, що виникла в лютому 2024 року, було підписано меморандум, згідно з яким Туреччина зобов'язалася суттєво посилити підтримку в сфері морської безпеки, отримуючи 30% доходів від виключної економічної зони Сомалі. У березні сторони уклали ще одну угоду, що надала турецькій нафтогазовій компанії TPAO ексклюзивні права на видобуток вуглеводнів на дуже вигідних умовах. Крім того, угода передбачає реалізацію "додаткових безпекових заходів", які вже втілюються в життя шляхом розгортання 2,5 тисяч військових для боротьби з терористичною групою Аль-Шабааб.
Після того як Ізраїль визнав незалежність Сомаліленду, Туреччина, разом із такими країнами, як Єгипет, Джибуті та Еритрея, підтримала Могадішо, засудивши цей крок як неприйнятний і нелегітимний.
По-третє, ані Місія Африканського Союзу, ані зовнішні актори не спішать давати офіційне визнання Харгейсі, адже такий крок може вдарити по і без того крихкій сомалійській державності. Такою була позиція ЄС щодо згаданого меморандуму в січні 2024 -- тоді Союз закликав поважати територіальну цілісність Сомалі. На визнання Ізраїлем ЄС відреагував аналогічно. Але при тому Брюссель виражено ставиться до Сомаліленду як до суб'єкта та співпрацює з ним в рамках загальносомалійських місій у питаннях морської безпеки.
Тільки в липні Спецпредставниця ЄС з питань регіону Африканського Рогу та Червоного моря відвідала Харгейсу для обговорення ситуації в Хатумо.
Проте Вашингтон має в своєму розпорядженні інструменти для впливу на Могадішо, оскільки одним з найбільших викликів для AUSSOM – останньої версії місії АС в Сомалі – є нестача фінансування. Після 2022 року Європейський Союз, який з 2007 року відіграє ключову роль у фінансуванні місій у Сомалі, був змушений переглянути свої пріоритети і, відповідно, скоротити витрати. Наприкінці 2023 року Рада Безпеки ООН ухвалила Резолюцію 2719, яка дозволила місіям АС отримувати до 75% свого річного бюджету з фондів ООН. У кінці 2024 року Рада Безпеки схвалила можливість застосування цієї резолюції конкретно для AUSSOM, однак Сполучені Штати висловили скептицизм щодо цього механізму, утримавшись під час голосування. Для того щоб рішення стало офіційним, необхідно було затвердження окремої резолюції, але Рада Безпеки не наважилася винести це питання на обговорення через постійну критику з боку США. Додатково, республіканські сенатори запропонували законопроєкт, який зобов'язував би уряд США протидіяти використанню американських внесків в ООН для фінансування AUSSOM. Таким чином, Могадішо навряд чи наважиться на серйозний конфлікт із Вашингтоном у разі визнання Сомаліленду.
Зображення: EPA/UPG Демонстрація на підтримку територіальної цілісності Сомалі у Могадішо, 7 січня 2026 року. Учасники акції висловили протест проти рішення Ізраїлю про офіційне визнання незалежності Сомаліленду як суверенної держави. ***
Щодо реакції Сполучених Штатів на дії Ізраїлю, вона не була об'єктивною. Як і очікувалося, США виступили на захист "права Ізраїлю визнати Сомаліленд". Ця позиція, ймовірно, не була зумовлена конкретними планами співпраці з республікою, а скоріше базувалася на стабільному двопартійному проізраїльському консенсусі. Наразі зміни в американській політиці щодо питання Сомаліленду не передбачаються, але це зовсім не означає, що така можливість була виключена.
Протягом першої каденції та на початку другої адміністрації Дональда Трампа спостерігалося прагнення до нетрадиційних підходів у розв'язанні складних міжнародних питань, що мало як позитивні, так і негативні наслідки. Визнання незалежності Сомаліленду з боку уряду Нетаньяху викликало значні суперечки в Африці та арабських країнах, не сприяючи інтеграції Харгейси в міжнародну спільноту. Для багатьох з цих держав Ізраїль асоціюється передусім з колоніальним сіоністським проектом, що вчинив геноцид палестинців у Газі. Проте, враховуючи зовнішньополітичні настанови нинішньої адміністрації, Вашингтон може просто вирішити цю проблему радикально, визнати Сомаліленд і поставити світ перед фактом, зосередившись виключно на своїх геополітичних інтересах. Багато країн можуть розцінити такий крок як акт імперіалістичного втручання, проте навряд чи знайдеться достатня політична воля для рішучого протесту. Для США регіональні питання мають набагато більшу вагу, ніж інтереси Ізраїлю. Навіть Могадішо не може собі дозволити відмовитися від американської військової допомоги у боротьбі з ісламістськими угрупуваннями.
У такому випадку США здобудуть не лише військову базу в стратегічно важливому регіоні, але й надійного політичного партнера, який підтримує західні цінності, на Африканському Розі та в Аденській затоці. Це є одним з ключових аспектів у стратегічних розрахунках: у разі загострення суперечностей між Вашингтоном і Пекіном щодо контролю над маршрутами експорту енергоресурсів з Близького Сходу, ймовірність міжнародного визнання Сомаліленду значно зросте.
Для України даний контекст може стати можливістю, залежно від того, як розвиватиметься ситуація. Адже кожна країна, що підтримує західний вектор, може виявитися проукраїнською, однак це можливо лише за умови більшого міжнародного визнання. Багато країн Глобального Півдня можуть негативно сприйняти рішення про визнання Сомаліленду, навіть якщо це рішення буде прийняте після Сполучених Штатів, що завдасть серйозної шкоди дипломатичним зусиллям України. Крім того, будь-які поспішні кроки можуть підірвати українську позицію щодо самопроголошених утворень.
